Не забирайте наше завтра: молоде покоління вимагає дотримання соціальної угоди.
Що таке суспільний договір, який так зухвало порушила влада? Насамперед - це угода спадковості поколінь. Адже кожна вкрадена копійка, неефестивно витрачений ресурс, наступ на свободи сьогодні - стане боргом для наступних поколінь вже завтра. І молодь не розуміє, чому вона має розплачуватись за чиїсь маєтки в Європі чи люксові автопарки. І чому ці злочини - не потрібно розслідувати вже сьогодні?
Причиною (саме причиною, а не приводом) протестів, що нещодавно відбулися в Києві, Львові та інших містах, слід вважати не законопроєкт щодо НАБУ. Справжня суть невдоволення полягає в накопиченні протиріч у системі та безпрецедентному наступі влади на права й свободи людей. Всі розуміють, що країна перебуває у стані війни, і деякі обмеження є необхідними, однак влада явно зловживає цим. Це протест проти свавілля, обману та обмеження свободи.
Паралельно з неефективними заходами мобілізації, які підривають основи суспільства, спостерігається атака на свободу слова, громадянське суспільство, адвокатів та правозахисників, волонтерів, профспілки та інші важливі інститути. Натомість ми отримуємо повідомлення про корупційні скандали серед правлячої еліти, про мародерство та тиск на бізнес. Це призводить до розпаду залишків суспільного договору в країні і загрожує самої основи державності.
Війна дозволяла списувати помилки чи зловживання влади на побічні ефекти. Головне - втримати фронт та захистити країну. Але окрім безпеки, в українців є ще потреба у свободі. І ці потреби - якщо не рівносильні, то, принаймні, не можуть бути вирішені за рахунок одне одного. Бо якщо свобода в результаті збільшення компоненту безпеки зникає як така, то люди обирають відхід у глибину (в глибинний народ) чи еміграцію.
Не для всіх свобода є важливою цінністю, так само як не всі усвідомлюють поняття загального блага. Проте ті, хто має справжню свободу і здатність бачити далі своїх власних інтересів, стають тим, хто формує майбутнє країни. Саме такі люди є рушійною силою змін. Причини протестів варто шукати в глибині цих мотивів. Законопроєкт про НАБУ та САП – це лише поверхневий привід, який не викликає особливого резонансу, оскільки багато хто не бачить у ньому серйозної загрози. Але якщо ми проаналізуємо справжні причини невдоволення, то побачимо, що за цим стоїть суттєва загроза свободі. Саме з цим вони й виступають проти існуючого порядку.
Дехто трактує ці протести як "вияв молоді та креативників, які поки що не потрапили під мобілізацію", чи "бунт людей творчих професій". Такий погляд є вкрай ризикованим. Адже якщо на вулиці вийдуть ті, хто вже не має що втрачати, це не принесе нічого позитивного ані для політичної системи, ані для країни в цілому.
Чому я згадав про суспільний договір? Насправді суспільний договір укладається не між владою та народом, бізнесом та владою чи ще кимось, як пишуть наші так звані "лідери думок". Суспільний договір завжди - угода в середовищі самого народу про те, як здійснювати спільну справу (республіку), зокрема - як організовувати управління в країні та які інститути для цього потрібні. Договір - це завжди домовляння, де сам процес інколи важливіший за результат у вигляді писаного тексту чи законів. Проте, домовляння - це також не механічний процес, він містить критично один важливий компонент - це партнерство поколінь.
Едмунд Берк у своїй праці "Міркування про революцію у Франції", написаній у 1790 році, висловлював думку, що справжній суспільний договір не є лише угодою між сувереном і народом чи концепцією "загальної волі", яку розробив Жан-Жак Руссо. Він стверджував, що це "партнерство поколінь". На його думку, один із основних принципів, що надає легітимності державі та її законам, полягає в тому, щоб тимчасові власники та пожиттєві орендарі не поводилися так, ніби вони є єдиними володарями. Вони не повинні вважати, що мають право зменшувати спадкове майно або бездумно витрачати своє багатство, ставлячи під загрозу цілісність суспільства і залишаючи своїм нащадкам лише руїни замість домівок. Берк підкреслював, що суспільство є договором, партнерством не лише між тими, хто живе сьогодні, а й між поколіннями минулими, теперішніми та майбутніми.
Власне, наш сучасник Ніл Ферґюсон у своїй книзі "Глобальний занепад" говорить, що нехтування цим компонентом - партнерством між поколіннями, призводить до занепаду системи. Він вказує на те, що правлячий політичний клас, накопичуючи борги, підриває суспільний договір. Державний борг (декларований і прихований) став способом, у який старше покоління живе за кошт молодих і ще ненароджених. Регулювання стало таким викривленим, що лише збільшує крихкість системи. Юристи, які у динамічному суспільстві могли б стати революціонерами, у застійному перетворюються на паразитів. А громадянське суспільство зводиться усього лише до нейтральної смуги між інтересами корпорацій та поліцейською державою.
Що ж спостерігаємо на поточних акціях протесту? Перед нами постає молодь, яка звертає нашу увагу на порушення принципу міжпоколіннєвого партнерства. Вона висловлює занепокоєння щодо занепаду інституцій та їхньої деградації, кризи довіри до влади, а також про відсутність свободи і свавілля, що панує в суспільстві.
"Картонна революція" - це молодіжний протест проти задушливої атмосфери, яку створює режим надзвичайного стану під час війни. Цей протест став можливим завдяки діям влади, яка цинічно порушує основи суспільного договору — партнерства між різними поколіннями. Державні інституції знову намагаються відібрати у нас майбутнє. Укладаючи угоди з Трампом та отримуючи кредити, які згодом опиняються у руках наближених до влади груп, влада фактично позбавляє нас перспектив. Хоча я не заперечую необхідність цих заходів під час екзистенційної війни з Росією, я лише вказую на те, як безвідповідально їх використовує влада. Молодь найбільше відчуває цю несправедливість.
