Окуповані українці можна перефразувати як "українці під окупацією".

Українці, які перебувають по той бік лінії фронту, мають визначитися з правовим статусом протягом найближчого місяця.

20 березня 2025 року в Москві був ухвалений указ, що зобов'язує українців, які перебувають на території Російської Федерації, виїхати до 10 вересня 2025 року або ж легалізувати своє перебування в країні. Це рішення фактично є тиском на громадян України для отримання російського громадянства.

Згідно з указом, українці мають пройти дактилоскопічну реєстрацію, фотографування та медичний огляд. Інакше громадяни України підпадатимуть під дію норм, що стосуються іноземних громадян на території РФ та осіб без громадянства. Окремо зазначено, що для таких осіб застосовуються відповідні правила, які діють на територіях так званих ДНР і ЛНР, а також Запорізької та Херсонської областей.

Невиконання вимог тягне за собою адміністративну відповідальність або депортацію.

Можливо, російський вождь готується до фіксації проміжних результатів "СВО"-війни у світлі танго, яке він танцює зі своїм американським колегою-прихильником. Чи вдасться припинити військові дії та як ця перерва виглядатиме, наразі важко уявити (наприклад, угода про припинення вогню в Кореї 1953 року планувалася на три місяці, але триває донині). Тим часом росіяни почали освоювати награбоване.

Оцінити навіть загальну кількість українців наразі неможливо, тому оцінки їхньої чисельності в зоні ТОТ дуже різняться.

Відповідно до заяви Олексія Кулеби, віцепрем'єр-міністра та міністра з відновлення, у березні 2025 року на території України налічується 460 громад, які перебувають під тимчасовою окупацією.

Українські джерела оцінюють кількість громадян України на ТОТ на рівні 5-7 мільйонів. Дані російського "центрізбіркома" на 1 січня 2025 року свідчать про 3,7 мільйона виборців у так званих нових регіонах.

Проте різноспрямовані міграційні процеси між ворогуючими сторонами продовжують відбуватися, зокрема спостерігається тенденція до відтоку українців з тимчасово окупованих регіонів. За даними "росізбіркома" на 1 червня 2024 року, їх кількість становила 4,4 мільйона, що свідчить про відтік приблизно 700 тисяч осіб. Тим не менш, певна частина українців все ж повертається на ці території. Внутрішньо переміщені особи, які не змогли адаптуватися в західних регіонах України чи за кордоном, обирають повернення до своїх рідних місць, що розташовані у прифронтових зонах та на окупованих територіях.

Оцінки кількості людей, які повернулися на території, що перебувають під окупацією, коливаються від тисячі осіб, згідно з даними Міністерства соціальної політики, до 150 тисяч, як заявив Максим Ткаченко, перший заступник голови Комітету з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, хоча пізніше він відкликав цю інформацію. Крім того, він зазначив, що в окупований Маріуполь повернулося приблизно 70 тисяч людей.

Можна зустріти й більші дані. У листопаді 2024 року радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко зазначив, що "принаймні 350 тисяч українців намагалися в'їхати туди. З цієї кількості лише від 100 до 130 осіб змогли перетнути кордон, решта — з різних причин — не були допущені". 40% з тих, хто в'їхав на тимчасово окуповану територію, зробили це для оформлення нерухомості за "новими" російськими правилами та згодом покинули територію. Він також вважає, що "не менше 30% маріупольців повертаються під окупацію, і деякі з них залишаються назавжди".

За даними російської статистики прикордонного контролю в аеропорту Шереметьєво, який наразі є єдиним пропускним пунктом для українців, з жовтня 2023 року до цього аеропорту прибуло 107 тисяч громадян України. Проте лише 83 тисячам з них було дозволено перетнути кордон. До традиційних методів, які Росія історично використовує для захоплення українських земель — таких як фізичні й культурні репресії, депортації, фільтраційні табори та переселення населення з глибин імперії — додалися нові цифрові технології. Тепер російські структури також активно досліджують соціальні мережі та електронні пристрої українців.

На початку повномасштабного вторгнення фільтраційні заходи пройшли, за різними даними, від 900 тисяч до 1,6 мільйона українських громадян. Близько 20 тисяч українських дітей було депортовано до РФ. Географія депортації -- вся територія РФ зі значною часткою депресивних регіонів.

Депортаційні заходи не припиняються й донині -- в разі відмови від отримання російського паспорта людину можуть депортувати за межі РФ.

За різними оцінками, з 2022 року на території, які були окуповані в Україні, переселилося більше 100 тисяч громадян Росії, найбільше з яких осіло в Маріуполі. Російська Федерація активно підтримує ці міграційні тенденції, пропонуючи вигідні умови іпотеки та високу оплату праці в окремих секторах економіки. У Маріуполі, на відміну від більшості регіонів РФ, все ще діють програми пільгової іпотеки, які надають можливість отримати кредит під лише 2% річних.

Нещодавно на нараді російських гауляйтерів, за словами радника міського голови Маріуполя Петра Андрющенка, було озвучено плани стосовно доведення чисельності населення на окупованих територіях до 10 мільйонів осіб до 2030 року через завезення росіян.

В умовах власної демографічної кризи, Кремль вирішив активізувати відновлення Маріуполя, залучаючи мігрантів із країн Середньої Азії. Вони пропонують спрощену процедуру отримання російського громадянства, а також деякі інші "переваги" (зокрема, можливість потрапити на фронт, але про це нові прибульці дізнаються лише згодом).

Водночас Росія чинить тиск на українських мешканців окупованих територій, вимагаючи від них прийняти російське підданство, погрожуючи відмовою в наданні базових послуг (комунальних, юридичних, медичних тощо) або депортацією.

Отримання громадянства Росії автоматично призводить до обов'язкової постановки чоловіків на військовий облік. За деякими джерелами, відомо про понад 10 тисяч чоловіків, які були призвані на службу у 2024 році на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей, а також частково в Донецькій та Луганській областях. Вірогідно, реальна кількість мобілізованих є ще більшою.

Українців розглядають як потенційних шпигунів на користь України, тому вони постійно перебувають під пильним наглядом і пресингом ФСБ. До цього додається конфіскація майна та заборона української культури.

З часом українська влада змінювала своє ставлення до тих українців, які опинилися під окупацією. Після визволення Херсона та Харківської операції 2022 року, в атмосфері надії на перемогу, Київ закликав громадян не приймати російські паспорти і залишатися в очікуванні на Збройні сили України. Однак, незважаючи на оптимізм, пов'язаний із можливим контрнаступом у 2023 році, реальність виявилася зовсім іншою, що спонукало до розробки довгострокових стратегій щодо тимчасово окупованих територій та їх мешканців. Наприклад, питання отримання російського паспорта під тиском окупантів стало предметом гарячих обговорень серед урядовців, які аналізували доцільність і наслідки таких дій. Чи слід вважати українця з російським паспортом колаборантом, чи, навпаки, розглядати його як жертву обставин, змушену діяти для власного виживання?

Відповідно до статті 5 закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна не визнає примусове автоматичне набуття російського громадянства громадянами, які мешкають на тимчасово окупованих територіях, і це не є підставою для втрати українського громадянства. Ця норма була впроваджена з огляду на анексію Криму та Севастополя. Однак в інших регіонах України, де Росія здійснювала окупацію, окупаційна влада запровадила практику примусової паспортизації, за якою місцеві жителі формально подають заяви на отримання російського громадянства. Це викликає питання щодо реального статусу жителів ТОТ, оскільки вони можуть виглядати як такі, що самостійно звернулися за російським громадянством. Українська Гельсінська група акцентувала на цьому моменті. Крім того, Закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України", прийнятий 18 червня 2025 року, взагалі виключає Російську Федерацію зі списку країн, громадяни яких можуть отримати українське громадянство, а тих, хто вже мав український паспорт, може бути позбавлено громадянства.

Відповідно до чинного законодавства щодо тимчасово окупованих територій, навіть працювати там комірником в адмінбудівлі є кримінальним правопорушенням. Продавців, а тим паче підприємців може бути визнано пособниками злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Національне законодавство, на відміну від міжнародного, не розрізняє гуманітарний і воєнний колабораціонізм. Отже, остаточне вирішення питання, хто є колаборантом, а хто -- ні, залишається за правозастосувачами в цій сфері -- дізнавачами, слідчими, прокурорами та суддями, що формує поле для зловживань. На це також звернули увагу в Українській Гельсінській групі.

На всі питання щодо багаторівневості проблеми колабораціонізму держава відповіла тотальною кримінальною відповідальністю, схваливши за скороченою процедурою зміни до Кримінального та Виборчого кодексів 2022 року. Це призвело до значної кількості відкритих кримінальних проваджень, коли не враховували ні попереднього досвіду окупації Криму й Донбасу, ні вже встановлених стандартів міжнародного гуманітарного права щодо діяльності медичних працівників, рятувальників, комунальників на окупованій території та невстановлення відповідальності за ведення відповідної діяльності. Про це, зокрема, йдеться в дослідженні Центру прав людини ZMINA.

Ставлення до людей, які проживають на окупованих територіях, а також ситуація з переміщеними українцями, слугують показником можливостей для реінтеграції.

Поточна політика щодо населення ТОТ не передбачає врегулювання накопичених соціально-політичних суперечностей, які, безумовно, розігруватимуть у майбутньому. Отже потрібно формувати бачення окупованого населення як фасилітатора деокупації, а не навпаки. Політика України має бути гнучкою та багаторівневою в умовах, коли держава має конкурувати за власних громадян.

Все, що відбувається "на місцях", спочатку формується через комунікаційні процеси. Недостатня організація комунікації між установами та населенням є однією з причин кризи єдності і, можливо, самої війни.

Дивно ігнорувати сучасні цифрові технології, які можуть сприяти підтриманню єдності суспільства, забезпечуючи навіть віртуальну присутність у спільному соціокультурному середовищі.

Створення системної комунікації передбачає залучення фахівців із різних галузей, які надаватимуть інформаційну, юридичну, психологічну та іншу підтримку. Окремий напрям у такій комунікації -- протидія дезінформації та пропаганді.

В таке інформаційне поле, у кейсі ТОТ, має бути імплементовано практичні та дієві наративи:

Жителі окупованих районів повинні розуміти, що російські паспорти, отримані в цих територіях, викликають певну реакцію до їхніх власників на території законної Росії, а за межами країни ці документи не мають юридичної сили.

Зосереджуючи увагу на демографічній стратегії Росії, яка передбачає залучення мігрантів з Азії та Кавказу до тимчасово окупованих регіонів, комунікаційні кампанії повинні стимулювати бажання місцевого населення повернутися в Україну.

Комунікаційний вплив повинен бути орієнтований на українців, які опинилися по обидва боки лінії фронту. Не є новиною, що деякі українці відчувають певне неприязне ставлення до тих, хто залишився на окупованих територіях. Це підкреслює необхідність налагодження діалогу між різними групами населення: українцями, які живуть в тимчасово окупованих територіях, українцями в контрольованій Україні, а також внутрішньо переміщеними особами та вимушеними емігрантами.

В результаті комунікаційні заходи повинні переконати українців у тому, що вони продовжують бути невід'ємною частиною української спільноти, мають забезпечені права на своє майно та отримають вигоду від повернення України, а не втрати.

Отже, для того щоб досягти успіху в комунікації, необхідно, як стверджував один з класиків, мати певні ресурси. Серед тих ресурсів, якими володіє Україна, можна виділити:

Звісно, кожна з цих карт має свої "але". Однак виграє не той, хто успадкував багато козирів, а той, хто добре грає з тим розкладом, який має.