Олена Степова: Как жители ОРДЛО относятся к оккупантам и находят способы заработка на их присутствии -- Блоги | OBOZ.UA
Сегодня немного философское сообщение. Знаете, война открывает людей, выводит их из тени, снимает маски с душ и лиц. Война, это как лакмусовая полоска, позволяющая понимать то, что внутри человека и общества, понимать корень того, что проявлено снаружи. И это был бы самый интересный и страшный раздел в философии, потому что ничто так не раскрывает человека и общество, как война. Поэтому так часто пишу социальные истории, описываю изменения, которые произошли в обществе, потому что это и есть философия войны.
Следующий текст представлен на языке оригинала.
Я пишу ці філософеми, бо я бачила війну з самого початку й мені ще дуже болить тим, як вмирає моє місто та мій край. Можливо, ці історії й ці філософеми допоможуть суспільству вберегти себе. А можливо дадуть розуміння, які контраргументи треба викладати в розмові з тими, хто досі вірить в мир з росією чи гарних росіян, пише Олена Степова для "Інформаційного спротиву".
Сьогодні ми будемо говорити про соціальні аспекти, але без акценту на окремих персонажах — адже їх надто багато. Це розповідь, що об'єднує образи численних людей, які стали основою війни та її активними учасниками. Мабуть, я підсвідомо очікувала на таку історію, оскільки останні події в ОРДЛО почали суттєво змінювати наше суспільство. Тому вважаю, що це важливо, і про це слід поговорити.
Як я вже згадувала раніше, більшість населення ОРДЛО сприйняла окупацію, а також появу росіян у цьому регіоні, досить позитивно. Люди сподівалися на "плюшки", "багатство" і "визволення" від окупантів, тому їхнє ставлення було піднесеним. Мешканці не лише захоплювалися росіянами, а й проявляли симпатію до кадирівців і бурятів. Їх охоче пускали до своїх домівок, з радістю надавали допомогу, пригощали їжею та проявляли довіру.
Досить багато часу мешканці ОРДЛО робили вигляд, що не бачать ані знищення підприємств, ані знищення населення, ані того жаху, який принесли на Донбас окупанти. Довіра до окупантів знищила дуже багато мешканців ОРДЛО. Але цього вони так й не зрозуміли.
Наразі в ОРДЛО військових більше, ніж цивільних. Серед них не лише росіяни, а також найманці з інших країн, кадирівці, буряти та місцеві жителі, які воюють на стороні загарбників. Це не лише мобілізовані, які не відмовилися від участі у війні на боці агресорів, а й значна кількість добровольців з Донбасу, які охоче приєдналися до лав російських військ.
Місцеві жителі швидко адаптувалися до нових умов і намагаються вижити в умовах війни різними способами. Основним видом заробітку стали сексуальні послуги, які надають не лише дорослі, але й діти. Військові, що перебувають у регіоні, стають споживачами цих послуг. Навіть вдови не дотримуються традицій, одягаючи чорні хустки, а натомість вважають нові можливості за благо.
Основним джерелом доходу для жителів ОРДЛО є здача квартир в оренду військовим. Я також висвітлювала цю тему, адже постійно займаюся дослідженням ситуації в регіоні. Рівень добробуту місцевих мешканців безпосередньо пов'язаний з кількістю військових, які перебувають у їхніх населених пунктах. Багато з них користуються послугами місцевих торговців та орендують житло. Ось така реальність сьогодення.
Жителі ОРДЛО добре усвідомлюють свою ситуацію. Це своєрідний симбіоз: одні отримують прибуток від війни, вчиняючи насильство над українцями, інші — заробляють, маніпулюючи фінансами вбивць. Їм байдужі, кого обслуговувати — росіян чи китайців. Мешканці ОРДЛО настільки знизили свої моральні стандарти, що змінюють "партнерів" так само легко, як змінюють серветки на столі.
Незвично, але наразі серед мешканців ОРДЛО практично не чути терміни "освободители" чи "наші хлопці". Риторика кардинально змінилася. Тепер військових зневажливо називають "вояками", навіть якщо йдеться про місцевих колаборантів, які служать у російській армії. Для жителів ОРДЛО не має значення, хто ці "вояки"; вони бачать у них лише можливість отримати гроші, тому користуються ними за своїми потребами.
А у 2014-му це були "освободители", "наши мальчики", "народное ополчение". Їм присвячували казки, вірші, знімали фільми. Ні, й зараз знімають, бо ж за це росія гарно платить, але у побуті - вояки. Зневажливо, через губу, спльовуючи - вояки. Бо вже усі розуміють, що це за "освободители".
Дивна ситуація: ресурс стає ресурсом. Ще зовсім нещодавно жителі ОРДЛО виконували роль ресурсу для російських сил, а тепер картина змінилася. Тепер російських солдатів полюють з клофеліном, як це було популярно в 90-х — їх обпоюють, обкрадають, а іноді навіть продають у рабство.
Це не свідчить про те, що жителі ОРДЛО стали на проукраїнські позиції або ведуть боротьбу проти окупантів - зовсім ні. Позиції, такі як "путін нас врятує" чи "Донбас — це Росія", залишаються незмінними для більшості населення цього регіону. Це лише означає, що вони перестали відчувати повагу чи співчуття до "визволителів" і не вважають себе зобов'язаними перед ними. Для них військові стали просто ресурсом, який можна використовувати в існуючих умовах ОРДЛО, не більше і не менше.
Якщо на місце російських вояк прийдуть китайські, відношення буде таке саме. Якщо на місце російських вояк прийдуть війська НАТО, відношення буде таким самим: гроші в обмін на послуги.
Отже, хоча політичні наративи Кремля ще не зникли з розумів "народу Донбасу", цинічне ставлення до росіян, яке витіснило колишнє поклоніння та сліпу віру, вже є певним прогресом.
