Орбан відкриває нові можливості для Путіна в Європі: енергетичне партнерство проти Брюсселя.
Віктор Орбан знову вирушає до Москви. Офіційно він обговорюватиме питання газу та нафти, але насправді мова йде про створення нової енергетичної зв'язки між Будапештом і Кремлем. Це його перша зустріч з Путіним після "мирної місії" 2024 року, і водночас момент, коли шляхи Угорщини та Європейського Союзу остаточно розділяються.
Орбан вийшов за рамки дрібних тактичних кроків. Він створює стратегічну модель, в якій Угорщина отримує надійні російські енергетичні ресурси, в той час як Росія повертається до південноєвропейського енергетичного ринку. Це змушує Брюссель мати справу з урядом, який використовує своє членство в ЄС як важіль для ведення переговорів.
Кремль шукає шляхи впливу всередині Євросоюзу, і Орбан позиціонує себе як один з таких стратегічних важелів. Кожен його візит підкреслює думку про те, що угорська політика може функціонувати паралельно з європейською, відкрито демонструючи співпрацю з Москвою.
Трикутник між Будапештом, Белградом і Москвою.
Угорщина втрачає свою гнучкість у сфері енергетики. Приблизно 80% газу та понад 60% нафти країна імпортує з Росії. Будь-які потрясіння на ринку несуть загрози для уряду Орбана. Тому він разом із Сіярто вирушили в активне турне Центральною Європою, щоб налагодити альтернативну інфраструктуру для доступу до російських вуглеводнів, яка не буде під контролем ЄС.
Першою зупинкою стала Сербія, де активно функціонує нафтова компанія NIS, контрольована "Газпромнефть" та "Газпром". Після введення шостого пакету санкцій ЄС, її діяльність опинилася під загрозою: обмеження на імпорт комплектуючих, проблеми з банківськими переказами та ризик втрати активів. Саме ці активи Орбан прагне захопити, створюючи таким чином альтернативний центр переробки, незалежний від Брюсселя.
Далі Болгарія. Ринок там невеликий, але стратегічно цінний, бо є частиною чорноморського коридору. В Болгарії Будапешт стикається з двома конкурентами: SOCAR (Азербайджан) і Cengiz Holding (Туреччина). Обидві компанії пропонують альтернативи російській нафті і мають підтримку власних урядів. Угорщина ж заходить із зовсім іншим завданням - збереженням російської присутності під новою обгорткою.
Таким чином, Орбан формує трикутник Будапешт-Бєлград-Москва. Росія утримує контроль над ринком, Сербія отримує ресурси та політичну підтримку, а Угорщина стає містком до Європейського Союзу. Для Кремля це можливість повернутися в регіон, зберігаючи обличчя, а для Угорщини – шлях до створення власної автономії.
Проте важливіше інше: санкції Європейського Союзу не можливо обходити безпосередньо, що веде до формування "сірої зони". Саме цього прагне Орбан. Завдяки таким каналам, як NIS або болгарські нафтопереробні заводи, можна транспортувати нафту змішаного походження, в якій російський компонент буде непомітний.
Ось і виникає останній елемент цієї картини. Візит Орбана до Москви співпадає з переговорами про постачання на 2025 рік. Угорщина прагне отримати спеціальні умови імпорту, знижені ціни, більш гнучкий графік постачань та гарантії безперебійності. Якщо Путін погодиться на ці умови, виграє не лише угорська економіка. MOL отримає вигіднішу позицію на ринку Центральної Європи. Белград також отримає вигоду, підтримуючи стабільний потік нафти. І, звісно, Москва виграє, оскільки зможе зберегти свою інфраструктурну присутність у ЄС, навіть без формального доступу.
Угорська "автономія" в контексті європейської інтеграції.
Те, що Орбан називає "національною енергетичною політикою", всередині ЄС діє як інструмент системної дестабілізації. За останні два роки Угорщина накладала вето або погрожувала накласти вето на понад 12 ключових рішень ЄС, включно з чотирма пакетами макрофінансової допомоги Україні та двома санкційними пакетами.
У кожному випадку логіка була одна й та сама. Орбан показує іншим столицям, що політична вага малих держав у ЄС не вимірюється економікою чи оборонними можливостями, а тим, наскільки далеко вони готові зайти у використанні свого права блокування. І Угорщина стає лабораторією моделі, в якій країна з ВВП менш як 2% від загального ВВП ЄС отримує можливість впливати на питання загальноєвропейського масштабу тільки тому, що має за спиною альтернативне джерело енергоносіїв.
Для сусідніх урядів це може виглядати як приваблива можливість. Якщо Угорщина зможе показати, що залежність від російського газу можна використати в політичних інтересах, то подібна ситуація може стати вигідною і для інших країн, які прагнуть знайти компроміс між Брюсселем і Кремлем.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.
