"Пан Ніхто" у контексті протистояння Путіну – це огляд фільму Павла Таланкіна, що здобув Оскар у 2026 році.

Фільм, створений звичайним російським педагогом Павлом Таланкіним, здобув перемогу на "Оскарі". Незважаючи на те, що стрічка критикує сучасну російську політику та особисто Володимира Путіна, в Україні цю нагороду сприйняли як ще один крок у спробах представити "хороших росіян" та популяризувати російські наративи на західній арені.

Небагато людей наважилися переглянути стрічку Таланкіна, відому під назвою "Пан Ніхто проти Путіна", але я вирішила зробити це за всіх. Вже з самого початку було зрозуміло, що "Пан Ніхто проти Путіна" матиме шанси на "Оскар". Мстислав Чернов, автор "20 днів у Маріуполі", отримав визнання серед західних критиків і представників американської кіноакадемії, тому реальна історія про страждання, кровопролиття та злочини Росії в Україні, на жаль, не викликала жодного інтересу на фоні розкоші червоної доріжки, дизайнерських нарядів і щасливих облич акторів, які прагнуть отримати свої нагороди. Після скандалу з "Анорою" (фільм, що висвітлює непрості будні російських олігархів) було необхідно внести зміни. І так, Павло Таланкін зі своїм швидко створеним фільмом став вкрай актуальним.

Українці не змогли сприйняти перемогу Таланкіна без обурення. Але якщо відсторонитися від емоцій, які, зрештою, ніхто не зобов'язаний ігнорувати, варто визнати, що фільм вийшов досить вдалим. Його суть закладена вже в назві — це дійсно спроба умовного містера Ніхто протистояти військовій потужності містера Путіна в межах своїх скромних можливостей.

Павло Таланкін і його історія виникає раптово. Він -- пересічний росіянин у пересічному замкадному місті, яке знають, тільки тому, що воно брудне. Ми не знаємо, як Павло реагував на анексію Криму, вбивство Нємцова, смерть Навального та інші політичні події в Росії. На це натякає тільки синьо-білий прапорець у його кабінеті (під таким прапором виходять на мітинги росіяни -- учасники протестів проти вторгнення Росії в Україну). Він жив своє маленьке життя російського інтелігента в місті, де все населення працює на заводі і, мабуть, був ним задоволений.

Прозріння відбувається, коли політика, до якої він, ймовірно, проявляв інтерес лише в межах освіченого громадянина Росії, раптом почала звертати на нього увагу.

Ми бачимо, як російська політика проникає в життя Паші Таланкіна, немов кирзовий чобіт, і хоча особисто йому нічого не загрожує, його ніжна і чутлива натура спонукає до протесту.

Фільм гарний тим, що показує буденність кошмару: кадр за кадром ми спостерігаємо, як уся багатомільйонна Росія на прикладі міста Карабаш приймає нову реальність із "нацистами в Україні" і ґрунтовно переписаною історією, де Європа буде страждати від антиросійських санкцій та "їсти жаб".

Ніхто не протестує так абсурдно, як це робить головний персонаж і його автор, який у певний момент вмикає гімн США на ранковій лінійці в школі, де працює педагогом-організатором. Люди, які раніше обирали між роботою на заводі або в місцевому алкогольному магазині, тепер так само звично задумуються над можливістю підписати контракт з армією РФ. Шкільна форма поєднується з військовою, а на ранках найманці з ПВК "Вагнер" розповідають про військові тактики. Ридаючого строковика проводжають у армію, старшокласника нагороджують за влучність у метанні гранати, а сестра солдата армії РФ стверджує, що він "зобов'язаний" воювати, адже там (в Україні) розташовані жахливі гармати. Першокласники марширують у строю, а вчителі, так само без особливих емоцій, як раніше заповнювали журнали, надсилають звіти про свою пропагандистську діяльність. Єдиним щирим вираженням почуттів стає звукозапис похорону однокласника головного героя, де жінка з Карабаша усвідомлює, що її "Артемушка" дійсно загинув на справжній війні. Навіть смерть брата-дезертира учениці Таланкіна залишається непоміченою ні для глядача, ні для самої дівчини.

Фільм "Пан Ніхто проти Путіна" був створений переважно для іноземної аудиторії, яка важко сприймає трансформацію Росії з досить цивілізованої країни з "Макдональдсом" та "Ікеєю" на відлуння радянських часів. Це перетворення та його причини стали предметом глибокого аналізу у стрічці. Глядачі були вражені, адже не всі усвідомлюють, що пропаганда може проникати в свідомість дітей з самого початку навчання, оточуючи їх, подібно до токсичного диму, що виходить з промислових викидів.

Слід підкреслити, що субтитри для цього фільму були створені завдяки українській біженці в Данії, яка порекомендувала перекладача, адже сама не мала можливості цим займатися. Саме її данські друзі стали одними з перших глядачів фільму і були вражені масштабами пропагандистської кампанії, що здійснюється путінським режимом.

Висновок очевидний: цей фільм не приносить нічого нового для українців і створений не для них. Це продукт, орієнтований на європейську та американську аудиторії. Для тих з нас, хто слідкує за роботами Мстислава Чернова, переживання та тривоги Паші Таланкіна з Карабаша виглядають комічно. Він ховав записи своїх шкільних лекцій і виїжджав з Росії не під обстрілами. Чи буде щасливий колишній вчитель, отримавши "Оскар", залишається під питанням. Проте одне ясно: кожен українець усвідомлює, що має свою батьківщину та дім, куди може повернутися. А Таланкін, залишивши матір, улюблених учнів та рідне місто, за його власними словами, "вигорів", і тепер він став не більше ніж паном Ніхто для росіян і умовно "приємним росіянином" для українців. Водночас, Путін, скоріш за все, навіть не зверне уваги на його спроби висловити жах.