Почути всіх: і Гордона, і Мосейчук, і Портникова.
"Детектор медіа" започатковує огляди соціально-політичного контенту в ютубі. Рубрика не буде сумною. "Кварталу" не обіцяємо, але стібати, натякати й прямим текстом іронізувати плануємо.
Розпочнемо з особистого досвіду. Зараз, перебуваючи за межами України, я не маю ані бажання, ані можливості дивитися українське телебачення (хоча теоретично можу, якщо підпишуся на відповідні платформи, але це окрема історія). Тому новини до мене та інших українців з нашої невеликої "свіжоміграційної" спільноти доходять переважно через соціальні мережі та YouTube. Я навіть з подругами жартую, що наш ранок починається з перегляду Віталія Портникова на YouTube, "щоб знати, що ми про все це думаємо".
Понад те, треба зробити камінгаут: інколи, коли мене як українську журналістку в Уельсі запрошують на радіо ВВС коментувати чергові переговори, я теж звіряюся напередодні ефіру, чи не збираюся я чогось там ляпнути нерозумного, саме з блогами Віталія.
Проте політично-інформаційний YouTube вражає своїм багатогранним складом коментаторів, "експертів", політичних діячів та журналістів, які мають власні канали, а також численними проєктами, що прагнуть привернути увагу глядачів. Якщо поглянути на це з простої перспективи, можна сказати: "Поясни, кого ти слухаєш, і я скажу, в якому напрямку нахилена твоя капелюшка".
Звісно, головні "постачальники" кринжі -- це блогери, які мають найбільше аудиторії. Ті, про кого ми й так частенько пишемо. Але "писать не втомиться рука", бо не втомлюються працювати лідери за кількістю підписників: Дмитро Гордон (сумарно на двох каналах вісім мільйонів підписників), Олексій Гончаренко (майже півтора мільйона), Наталія Мосійчук (її підписників уже більш як пів мільйона) та багато інших. Не забуваймо також і "воєнних експертів", експертність яких давно розвінчано, але їхня аудиторія продовжує їх слухати регулярно. Я, наприклад, вже і забула, що колись у 2022-му в медіапросторі було багато Олега Жданова. Мені навіть довелося напружуватися, щоб згадати його ім'я. Але на його ютуб-каналі стабільно по 80 тисяч переглядів його щоденних відео.
І не забуваймо, що існують і персонажі, які напряму відпрацьовують російський "порядок денний". Канал Анатолія Шарія, хоч і заблокований в Україні, але стабільно має по мільйону переглядів на своєму відео. Це третина від кількості його підписників. Не факт, що це все українці, але я на власні очі бачила людей, які дивляться його і пояснюють це собі намаганням бути в курсі думки "тієї сторони". А згодом починають використовувати його слова як аргументи в суперечках.
Звичайно, наша мета не полягає в тому, щоб спеціально шукати кринж. Ми будемо досліджувати все, що потрапляє на наш шлях, розвиваючи своє критичне мислення і виходячи за межі звичного комфорту. Кринж, безумовно, створює більше комічних ситуацій, хоча й може бути дещо лякаючим. Проте, слід зазначити, що і у менш скандальних особистостей є чимало підписників. Наприклад, політолог Микола Давидюк має близько восьмисот тисяч фоловерів, а Віталій Портников уже досяг статусу мільйонного блогера.
Загалом можна поділити контент на два основних типи: "головомовці" (коли блогер сам віщає в кадр і роз'яснює нам, неписемним, що там і до чого в політиці), та інтерв'юери чи подкастери, де порядок денний і позиція блогера несеться на нас через підбір гостей кріейтора та запитань до них.
Третя форма передачі ідей полягає у створенні масштабних проєктів, що функціонують за моделлю телебачення, коли на платформі представлено кілька різних форматів. Наприклад, канал PRO UA об'єднав різноманітних журналістів та блогерів, пропонуючи їх контент під єдиним брендом. Раніше ми вже розглядали конфлікт між співзасновником цього каналу, політтехнологом Сергієм Гайдаєм, та журналістом Віталієм Портниковим. Тоді "протеже" PRO UA, який позиціонує себе як "американський блогер" і "інсайдер", свідомо атакував українського журналіста, намагаючись привернути увагу до себе.
Нам буде цікаво розглянути контент тих, хто регулярно формує тези для своєї аудиторії. Мета – зрозуміти, чия це "повістка", можливо, виявити деякі приховані аспекти. Однак головним завданням є проаналізувати, в якому вигляді блогери подають інформацію. І якими є основні відмінності від телевізійного контенту.
Основна відмінність полягає в умовній незалежності. Це свобода від великої організаційної структури, такої як телевізійний канал та його розклад. Ти ніби самостійно задаєш графік публікації відео, без жодних обмежень. Але це лише в теорії. У найкращих випадках ти залежиш тільки від аудиторії та її жадібності до клікбейтних заголовків: чим більше переглядів, тим вища монетизація для блогера. Однак, здається, що це не є нашою найбільшою проблемою. А монетизація не є основним джерелом доходів для політичних блогерів, особливо для тих, чиї відео виглядають як професійна телевізійна продукція. Тут кожен ролик створюється за допомогою кількох камер, професійного освітлення та складного монтажу.
Наприклад, ті ж випуски Наталії Мосійчук -- її інтерв'ю, зйомки на виїзді, токшоу -- це чисто тобі телебачення. Телеведуча працює на звичному для себе рівні візуалу. Інколи, щоправда, в неї стробить білий фон у студії, але може то такий художній прийом, ми ж не знаємо. Єдиною ознакою блогерки, а не журналістки тут є розлогі роздуми самої ведучої про долю країни. Хоча в еру інформаційних телеканалів традиційна для медіа "редакційна політика ВВС", коли журналісти й ведучі не транслюють власні погляди, вже давно не є аж такою актуальною і на самому ТБ. Тим більше під час війни.
Повертаючись до теми вартості створення контенту, виникає логічне питання: за чиїм рахунок відбувається це "свято життя"? Іноді відповіді на це питання очевидні — блогери відкрито демонструють, звідки беруть фінансування. Але трапляється й таке, що ти слідкуєш за блогером протягом місяців або навіть років, і не можеш зрозуміти, чиї інтереси він насправді відстоює. І раптом, несподівано, — оп! — і з'являється той, хто стоїть за ним. Це, звісно, лише один із прикладів і заради іронії. Варіацій може бути безліч.
Словом, обіцяємо вам періодичні огляди кринжі, зашкварів або просто контенту, який вам самим дивитися не хочеться, а знати, яка мітла в руках у того чи того блогера, варто.
Але разом із тим обіцяємо з вами ділитися і знахідками. Тому що якісна аналітика -- то цінний ресурс.
До нових зустрічей у наступних випусках!
