Розподіл сфер впливу між Трампом, Сі та Путіним загрожує світу новим кровопролитним конфліктом — NZZ.
Аналітики висловлюють занепокоєння щодо небезпечної тенденції в міжнародній політиці, коли великі держави знову намагаються встановити виключну владу над цілими територіями.
Світ опинився на межі суттєвих трансформацій у системі глобальної безпеки. Ліберальний міжнародний порядок, що формувався протягом багатьох років після Другої світової війни, переживає найбільшу кризу у своїй історії. Натомість набирає популярності стара концепція геополітичних сфер впливу, яка раніше не раз призводила до кривавих зіткнень, зазначає Neue Zürcher Zeitung.
Адміністрація Дональда Трампа, президента Сполучених Штатів, яскраво ілюструє переосмислення акцентів у зовнішній політиці країни. У свіжовиданій оборонній стратегії США концепція світового порядку, що базується на міжнародних нормах, охарактеризована як "ілюзія". Це є суттєвим відступом від підходів, які дотримувалися попередні уряди, незалежно від політичної приналежності.
Замість того, щоб прагнути до глобального домінування, Вашингтон акцентує увагу на концепції "вітчизняної та північноамериканської безпеки" — захисті своєї території та всього континенту. Трамп чітко підкреслює сферу впливу США, що простягається від Арктики до Патагонії, посилаючись на двохсотрічну доктрину Монро.
Однак сучасне трактування цієї доктрини має значно більш агресивний характер. Заявки на Гренландію, натяки про Канаду як "51-й штат" та відкриті дії проти венесуельського режиму Мадуро – все це складові частини того, що в адміністрації Білого дому іменують "доктриною Донро".
Стівен Міллер, один з основних радників президента, відкрито охарактеризував міжнародні правові норми як "міжнародні люб'язності", підкресливши на їх фоні "залізний закон" реального світу — пріоритет сили. Ця риторика вказує на відновлення філософії геополітичного реалізму в його найсуворішому вигляді.
Ця логіка пояснює, чому американське керівництво неодноразово натякало, що Україна потрапляє до російської сфери впливу, а тому має враховувати інтереси свого могутнього сусіда. Саме тому звучали заяви про нібито провину Києва у розв'язанні війни -- у рамках такого світогляду опір домінуванню наддержави вважається "безвідповідальним".
Стратегічні документи сучасної адміністрації США говорять не лише про те, що в них викладено, але й про те, що залишено поза увагою. Тайвань, острівна демократія з населенням 24 мільйони осіб, взагалі не згадується у новій оборонній стратегії Пентагону.
Минулої осені Трамп без жодних коментарів спостерігав за великими військовими навчаннями Китаю, які були спрямовані на блокаду Тайваню, тоді як попередні уряди рішуче виступали проти подібних дій. Це може свідчити про неформальне визнання Вашингтоном китайського впливу в цьому регіоні.
Пекін описується переважно як торговельно-економічний конкурент, а не ідеологічний опонент. "Червоною лінією" залишається свобода судноплавства в Тихому океані, але що це означає для майбутнього Тайваню -- залишається у тумані невизначеності.
Прихильники реалістичної теорії міжнародних відносин, зокрема професор Гарвардського університету Грем Елісон, вважають, що визнання сфер впливу є практичним підходом до реальності, що допомагає знизити ризик конфліктів між наддержавами. Проте історичні факти свідчать про протилежне.
Європейський "концерт держав" у ХІХ столітті завершився катастрофою Кримської війни. Перша світова спалахнула через австрійські амбіції на Балканах, Друга -- через німецько-радянські територіальні апетити в Центрально-Східній Європі. Навіть холодна війна з її нібито чітким поділом світу була надзвичайно небезпечною епохою.
Карибська криза 1962 року стала критичним моментом, коли Москва вирішила перевірити межі американського впливу, що ледь не призвело до ядерного конфлікту. Проксі-війни в Азії та Африці забрали мільйони життів. Чітко визначені сфери вплив завжди залишалися лише ілюзією, адже потужні країни постійно намагаються розширити свої позиції.
У сучасному світі провести чіткі межі сфер впливу ще складніше, ніж століття тому. Глобальні ланцюги поставок, міжнародна торгівля, технологічна взаємозалежність роблять будь-який регіональний поділ проблематичним.
Китай уже є найважливішим торговельним партнером Південної Америки. Пекін претендує на домінування в технологіях майбутнього -- квантових обчисленнях, штучному інтелекті, синтетичній біології. Як Вашингтон планує обмежити цей вплив у власній "сфері"?
Об'єкти політики наддержав не підкоряються автоматично. Росія засвоює цей урок в Україні, зіштовхуючись із запеклим опором. США ризикують втратити союзників, дотримуючись агресивної риторики -- недавнє оголошення Канадою стратегічного партнерства з Китаєм має стати попередженням.
У 1945 році, внаслідок жахливих наслідків світових конфліктів, Франклін Рузвельт виступив у Конгресі з переконливим закликом до створення нової системи, яка б перевершила традиційні концепції сфер впливу та балансу сил — підходи, що постійно провалювались. Відповіддю на ці виклики стало формування міжнародного порядку, що ґрунтується на чітких правилах.
Навіть у випадку, якщо політичні тенденції у Вашингтоні зміняться, Сполучені Штати більше не зможуть виконувати функцію світового поліцейського на попередньому рівні. Здається, що переорієнтація на Східну Азію стала незворотним процесом.
Для Європи це створює подвійне випробування: зберегти залишки міжнародного порядку, заснованого на правилах, і водночас підготуватися до загроз, пов'язаних з епохою геополітичного "бандитизму". Старий континент стикається з потребою самостійно встановити своє місце у світі, де сила знову виходить на перший план.
Питання, яке турбувало покоління Джорджа Орвелла після Другої світової війни, знову набуває актуальності: яким буде майбутній світовий порядок? Чи готові ми до наслідків повернення в часи, коли міжнародні норми відходять на другий план перед "залізним законом" сили?
Нагадаємо, що раніше годинник Судного дня перевели на чотири секунди ближче до опівночі -- символічної точки глобальної катастрофи. Тепер стрілки зупинилися на позначці 85 секунд до півночі, що є найгіршим значенням за всю історію спостережень.
