Експерт зазначає, що Україні необхідно впроваджувати адаптивну та багаторівневу політику стосовно жителів окупованих регіонів.
Комунікація повинна бути орієнтована на українців, які знаходяться по обидва боки лінії фронту.
На тлі перемог України у Харківській та Херсонській областях у 2022 році та сподівань на контрнаступ українська влада закликала українців в окупації на брати російські паспорти та чекати на ЗСУ. Проте сталося не так, як гадалося, і Києву довелось складати довгострокові стратегії щодо ТОТ та українців там, пише у статті "Окуповані українці" співзасновник ГО ComebackUA В'ячеслав Савченко.
Наприклад, видача російського паспорта під тиском з боку російських властей викликала активні публічні обговорення серед чиновників щодо доцільності та можливих наслідків набуття громадянства держави-агресора. Чи слід вважати українця, який отримав російський паспорт, колаборантом, чи варто розглядати це як вимушений крок заради власного виживання? – зазначає Савченко.
Автор підкреслює положення статті 5 закону, що регулює забезпечення прав і свобод громадян, а також правовий режим на тимчасово окупованих територіях України. У цій статті зазначається, що примусове автоматичне отримання громадянства Російської Федерації українцями, які проживають на цих територіях, не є підставою для втрати українського громадянства. Варто зазначити, що ця норма стосується ситуації в Криму та Севастополі, тоді як на інших окупованих територіях Росія використовує практику примусової паспортизації, що передбачає подачу заяв на отримання російського громадянства. Таким чином, формально українці на тимчасово окупованих територіях можуть розглядатися як такі, що самостійно подали запит на російське громадянство, що було підкреслено Українською Гельсінською Групою.
"Крім того, закон України, що вносить зміни до ряду законодавчих актів щодо реалізації права на набуття та збереження українського громадянства, ухвалений 18 червня 2025 року, повністю виключає Російську Федерацію з переліку держав, громадяни котрих можуть отримати українське громадянство. А ті, хто вже мав український паспорт, можуть його втратити", -- підкреслив Савченко.
Він зазначив, що згідно з діючим законодавством, навіть виконання обов'язків комірника в адміністративній будівлі на території, що підпала під окупацію, вважається кримінальним правопорушенням. Продавці, а тим більше підприємці, можуть бути визнані співучасниками злочинів, які передбачені Кримінальним кодексом.
Автор зазначив, що в національному законодавстві не проводиться чітке розмежування між гуманітарним та військовим колабораціонізмом, хоча в міжнародній практиці така класифікація існує. Отже, остаточне визначення колаборантів залишається на розсуд правозастосовувачів, таких як дізнавачі, слідчі, прокурори та судді. Це створює можливості для зловживань.
На всі питання щодо багаторівневості проблеми колабораціонізму держава відповіла тотальною кримінальною відповідальністю, схваливши за скороченою процедурою зміни до Кримінального та Виборчого кодексів в 2022 році. Це призвело до значної кількості відкритих кримінальних проваджень, коли не враховувався ані попередній досвід окупації Криму та Донбасу, ані вже встановлені стандарти міжнародного гуманітарного права щодо діяльності медичних працівників, рятувальників, комунальників на окупованій території та невстановлення відповідальності за ведення відповідної діяльності", -- пише Савченко з посиланням на дослідження Центру прав людини ZMINA.
Експерт також підкреслив, що індикатором перспектив реінтеграції є ставлення до населення окупованих територій та стан справ переміщених українців. Він наголосив, що чинна політика щодо населення окупованих територій не передбачає врегулювання накопичених соціально-політичних напружень, а вони безумовно розігруватимуться в майбутньому. Тому треба формувати бачення окупованого населення як фасилітатора деокупації, а не навпаки, наголосив Савченко.
"Політичний курс України повинен бути адаптивним і багатошаровим, оскільки країна змагається за своїх громадян. Усі дії, що здійснюються на місцях, спочатку формуються в процесі комунікації. Недостатня організація взаємозв'язків між державними установами та населенням є однією з причин кризи єдності, а можливо, і самого конфлікту", – зазначив він.
За його словами, для створення системної комунікації треба залучення залучати з різних галузей. Вони надаватимуть інформаційну, юридичну, психологічну та іншу підтримку. Окремим напрямком має стати протидія дезінформації та пропаганді. В таке інформаційне поле, вказує Савченко, треба імплементувати практичні та дієві наративи:
Автор також зазначив, що українці, які проживають на окупованих територіях, повинні усвідомлювати, що паспорти Російської Федерації, видані в цих регіонах, можуть викликати негативну реакцію на території РФ, а також не будуть визнані за кордоном. Він підкреслив, що комунікація повинна зосереджуватися на демографічній політиці РФ, яка передбачає імміграцію людей з Азії та Кавказу, і стимулювати бажання населення, що живе під окупацією, повернутися в Україну.
На його думку, важливо зосередити комунікацію на українцях з обох сторін фронту, оскільки не є таємницею, що деякі громадяни мають упередження щодо тих українців, які залишилися на окупованих територіях. Тому необхідно створювати діалог між різними групами населення.
"В результаті, комунікаційні ініціативи повинні переконати українців у тому, що вони залишаються невід'ємною частиною української спільноти, що їхні права на власність захищені, і що повернення в Україну принесе їм лише вигоди, а не втрати", - підкреслив Савченко.
Експерт зазначив, що для успішної комунікації Україні необхідні "карти", і певну частину з них країна вже володіє.
"Безумовно, у кожної з цих карт є свої нюанси. Але переможе не той, хто отримав велику кількість козирів, а той, хто вміло використовує ті можливості, які в нього є," — підсумував він.
