Перемога над Путіним: спочатку в Сирії, а згодом і в Росії.
Падіння дружнього Кремлю режиму ослабить і його, а там хтозна - може й до краху самого Путіна недалеко
Події в Сирії розгортаються надзвичайно швидко. Просто зараз вирішується доля російського контингенту в Сирії і, ймовірно, закінчується період російського впливу на цей регіон, а отже, і її роль "миротворця" у цьому близькосхідному конфлікті. Лунають думки, що крах режиму Асадів, що 54 роки жорстоко правили країною, ще один доказ крихкості диктатур і важлива ланка у ланцюгу подій, що, зрештою, повалить і путінський режим. За словами політтехнолога Юрія Богданова, "навіть якщо "завдяки" Трампу війна в Україні буде "заморожена", Путіна і його систему вже ніщо не врятує". На чому ґрунтуються такі висновки, як пов'язана геополітична невдача РФ зі стійкістю її владного режиму і чи призведуть негативні наслідки закінчення для Росії "сирійського проєкту" до позитивних зрушень у нас?
Одна диктатура впала, інша ж - підірвана зсередини.
Росія вже вивела свої військові кораблі з бази в Тартусі та намагається перевезти залишки озброєння та техніки через авіацію з аеродрому у Хмеймімі. Москва звернулася до Туреччини з проханням про допомогу в організації безпечного процесу, інформує CNN Türk, посилаючись на свої джерела. "Можливо, ці війська спочатку будуть переміщені на території під контролем турецьких сил, а потім відправлені додому повітряним шляхом", - зазначає видання. Відомо, що загальна чисельність російського контингенту становила близько 7,5 тисяч осіб, більшість з яких перебували в Тартусі та Латакії (деякі підрозділи залишилися заблокованими), а частина вже евакуйована, проте бойові літаки ще не було виведено. За останніми даними, повстанці увійшли до Тартусу, де розташовані найбільший порт Сирії та авіабаза російських повітряно-космічних сил, як повідомляє телеканал Al Jazeera. Башар Асад та його родина отримали притулок у Москві.
Здається, це Башар Асад переживає крах, - та насправді вся путінська Росія опинилася в дуже неприємній ситуації, вважають деякі лідери думок в Україні. РФ наразі - такий же "хворий пацієнт", яким був СРСР у 80-х (його навіть виведення військ з Афганістану не врятувало), так пише на своєму Телеграм-каналі Юрій Богданов. "З перегрітою економікою, з аморфною більшістю, з озлобленою на все войовничою меншістю, з елітами, які звикли годуватися з ресурсної ренти, зі старіючим диктатором, який все більше нагадує Наполеона ІІІ, який теж збирав одна за одною зовнішні провали і невдачі", - такою він бачить ситуацію. Мовляв, питання тільки в події Х, яка запустить ланцюгову реакцію, і тоді Кремль чекають серйозні катаклізми.
"Режим впав вражаюче швидко та несподівано, і так само буде з Росією; її населення, що підпорядковується телевізійним наративам, не зможе усвідомити цього миттєво", - зазначив на своїй сторінці у Facebook Саїд Ісмагілов, колишній муфтій Духовного управління мусульман України "Умма" та нинішній військовослужбовець Збройних сил України. Політичний аналітик Ігар Тишкевич вважає, що сирійський випадок не матиме прямого впливу на стабільність путінського режиму, адже для цього потрібно, щоб таких випадків було багато. Проте, за словами політолога та керуючого партнера Національної антикризової групи Тараса Загороднього, ця ситуація безумовно підриває владу російського диктатора. І для кожного з цих висновків є свої аргументи.
Дружба не має значення, важливі лише ресурси та репутація.
Швидкий падіння режиму Асада створило нові труднощі для Росії, оскільки Кремль намагається підтримувати свою стратегічну військову присутність у Сирії, - такі висновки зробили аналітики Інституту вивчення війни у своєму свіжому звіті. "Навіть якщо Росії вдасться зберегти частину або всі свої військові бази в Сирії, це стане значною геополітичною поразкою для Москви, оскільки подальше утримання російських баз залежатиме від сирійської опозиції, яку Кремль раніше вважав терористами", - зазначають експерти ISW.
Той факт, що Кремль не зміг або не бажав захистити режим Асада, негативно вплине на довіру до Росії як на безпекового партнера у світі. Це ускладнить для Путіна пошук підтримки та нових союзників серед інших країн, зазначають в ISW. Втрата баз означає не лише провал близькосхідних і, можливо, африканських проектів Путіна, вважає військовий історик та нинішній військовослужбовець ЗСУ Роман Пономаренко. "Це також призведе до зниження статусу і престижу у відносинах з теперішніми партнерами РФ, більшість з яких є типовими хижаками. У нинішніх умовах це еквівалентно втраті зовнішньої підтримки", - пише він у своєму Телеграм-каналі.
У Північній Кореї також усвідомили, що Росія не змогла надати ефективну підтримку Башару Асаду. Тому нещодавно укладений договір про військове співробітництво втратив свою цінність і не вартий навіть паперу, на якому він написаний. Політичний аналітик Ігар Тишкевич вважає, що Росія більше не сприймається як безумовний гарант стабільності в регіоні. Проте, цей процес не відбувається миттєво, і Росія ще має можливість компенсувати свої невдачі у інших сферах. "Чи вдасться їй це зробити, покаже найближче майбутнє", - зазначає експерт. Не відомо, про що саме просив Асад під час свого візиту до Москви. "Російські літаки продовжували бомбардування позицій повстанців до останнього моменту. Вони зупинилися лише після оголошення прем'єра про передачу влади", - підкреслює аналітик. В будь-якому випадку, "дах" Росії виявився ненадійним, і невідомо, чи знайдуться інші, хто захоче під ним сховатися. У Росії немає ресурсів для ведення бойових дій на кількох фронтах одночасно.
Коли Росія заходила в Сирію, її ключовим противником була ІДІЛ. "Ісламська держава" скористалася конфліктом у Сирії й захопила контроль над певною територією країни. Тоді з'явилася ціла коаліція західних держав для боротьби з терористичною організацією, а Росія втрутилася в ситуацію безпосередньо на прохання сирійської влади. Довгий час вона грала роль такого собі миротворця у цьому регіоні й мала з того дивіденди у стосунках із Заходом. З нею рахувалися. Путіна у 2013 році навіть висували на Нобелівську премію миру за врегулювання проблеми хімічної зброї в Сирії. "Росія відігравала важливу роль у цьому протистоянні, і на наступному етапі разом з Іраном виконувала функцію "поліцейського" для стабілізації внутрішньої ситуації в Сирії, - розповідає Тишкевич. - Але у форматі існування режиму Асада". "Поліціанти", звісно, тут ще будуть потрібні, та хто стане ними - залежатиме від того, які саме угрупування набиратимуть ваги, а Росія наразі й цієї ролі позбулась. "Чи зможе повернутися у сирійську гру, залежить від багатьох чинників, - міркує аналітик. - Зрештою, вона вже доводила, що не має постійних політичних партнерів і здатна вчасно перемикатися заради вигоди (у Мадагаскарі, Мозамбіку підтримувала інформаційними операціями спочатку опозиційні сили, та потім змінювала симпатії)". Але впливати на Європу в якості стримувача "терористів" та сирійських мігрантів вже, схоже, не буде.
На яких основах базувалася "імперська слава"?
Сьогодні мова вже про захист не дружньої Кремлю диктатури, а його військових баз у Латакії й Тартусі. Це важливий логістичний хаб для, зокрема, утримання Африканського корпусу. Утримає Росія свої військові бази і залишки впливу на Близькому Сході - вирішується просто зараз. На думку аналітика Тишкевича - втратить їх хіба частково. Це залежатиме від того, почнеться зараз у Сирії просто політична внутрішня боротьба або ж вона переросте у нове збройне протистояння. Остаточний вплив на формування сирійської влади РФ таки втратить, каже Тишкевич, але військові бази, є вірогідність, що зуміє зберегти.
Не можна не погодитися з тим, що росіяни навряд чи просто так вирішили відмовитися від своїх позицій на Близькому Сході, вважає Тарас Загородній. На його думку, їх фактично викидають з цього регіону, що свідчить про серйозну поразку. "Вони перебували на Близькому Сході ще з часів СРСР, маючи на меті постійно підтримувати нестабільність, що дозволяло підвищувати ціни на нафту. Це приносило прибутки СРСР і завдавало удару по США, які в той час імпортували нафту саме звідти", - підкреслює політолог. Тепер їм доведеться залишити свої бази, втрачаючи контроль над Середземномор'ям, територією, за яку ще російські царі мріяли і планували захоплення Босфору та Дарданелл. "Як можна вважати себе наддержавою, якщо у вас немає закордонних баз? Ця втрата є суттєвою", - зазначає Загородній. Але це не єдина проблема, адже, на його думку, росіяни не зможуть досягти своїх цілей у війні з Україною, а за певних умов Україна зможе повернути свої території мирним шляхом, оскільки колапс в Росії змусить її забути про агресію. "Це все безперечно підриває позиції Путіна, особливо на фоні внутрішніх криз, і може стати частиною сценарію його падіння", - переконаний експерт. "Існує безліч факторів, які можуть на це вплинути, але передумови для змін вже очевидні".
Схоже, що сам Путін не розглядає події в Сирії як загрозу своїм власним позиціям. Після 2019 року, коли активні бойові дії в країні припинилися, стратегічне значення Сирії для Росії значно зменшилося, зосередившись на утриманні військових баз, зазначає Ілія Куса, фахівець у галузі міжнародної політики та Близького Сходу. Якщо б Росія зазнала поразки в Сирії у 2015-2016 роках, це стало б серйозною драмою, але нині ситуація сприймається більш спокійно. "На мою думку, Путін не надто цим хвилюється. Вони навіть не докладали зусиль для порятунку Башара Асада, - вважає Куса. - Коли стало очевидно, що сирійська армія не має наміру вести бойові дії, Іран і Росія просто відмовилися від цього і зосередилися на зменшенні ризиків для своїх військових" (так само дійшли висновків в ISW). Іран домовився про планомірне виведення своїх сил, тоді як Росія прагнула зберегти свої бази. Адже втрата цього стратегічного пункту може ускладнити зв'язок з підрозділами в Африці, що вимагатиме часу і ресурсів для пошуку альтернативних шляхів (якщо такі взагалі знайдуться). "Вважаю, що їхнім наступним завданням буде затягування часу, щоб ці бази залишалися під контролем хоча б до завершення перехідного періоду, що, наскільки мені відомо, триватиме 18 місяців, - говорить Куса. - А далі вони спробують укласти нові угоди з новою владою". Якщо це не вдасться, організовано виведуть свої війська, і на цьому все завершиться.
Що Росія точно втратила - політичні позиції в Дамаску, імідж країни-стейкхолдера Сирії, пояснює експерт з питань міжнародної політики. Зараз цю позицію зайняла Туреччина. За яких умов РФ може зберегти останні форпости в Сирії, поки не зрозуміло. "У мене підозра, що сирійці не забули, як росіяни розносили їхні міста й особливої любові до них не відчувають, - міркує Загородній. - Або це буде предметом грандіозних торгів з Туреччиною, але який, питається, інтерес Ердогана зберігати російські бази на Середземномор'ї? Ніякого". Швидше навпаки - позбутися росіян і панувати там гуртом з іншими членами НАТО. А утримувати силою свої позиції у Росії немає сил, говорить політолог, і то - заслуга України (про це днями і Джо Байден казав). Яка, безсумнівно, виграє від втрати військових баз РФ у Сирії, але - у довгій перспективі, тож навряд відчує ці вигоди швидко, вважає Ілія Куса. На здатності Росії вести бойові дії в Україні поразка в Сирії, на жаль, не відіб'ється.
А от на здатності продавати крадене в Україні зерно вже потроху відбивається. Російські судна, що систематично брали участь у перепродажу нашого зерна, застигли у Середземному морі, побоюючись заходити в порт Тартус - основне місце вивантаження. Ще 6 грудня одне з суден стояло в порту, та потім швиденько втекло. OSINT-дослідник МТ Андерсон виявив їх місцезнаходження поблизу Кіпра та південного узбережжя Туреччини. Тартус був основним місцем для "відмивання" краденого зерна - звідси воно йшло іншими суднами як сирійське. Тож тепер сирійські "врожаї" відразу впадуть.
Енергетичні ресурси цінують гармонію.
Зараз уся інтрига - чи вдасться втримати стабільність у регіоні. Це вже буде проблемою Туреччини, яка стане там головним диспетчером, говорить Загородній. Без проблем не обійдеться хоча б тому, що є протиріччя з курдами, підсилення позицій яких Туреччина бажала б менш за все. "А це впливова сила, і війна протурецьких формувань із курдами ще триває", - зауважує Тишкевич. "Підозрюю, турки мають досить ресурсів, щоб навести лад", - каже Загородній.
Лад потрібен для припинення кровопролиття і для відродження нормальних економічних процесів. Зокрема, енергетичних проєктів, в яких зацікавлена Туреччина. Перш за все Arab Gas Pipeline - це газопровід, що мав з'єднати Єгипет, Йорданію, Ліван, Сирію, Туреччину і навіть Ізраїль, але загальмувався у Хомсі через війну. "Цей проєкт може бути відновлений, бо дуже вигідний Туреччині, що матиме ще одного постачальника газу, - говорить Ігар Тишкевич. - Проблем з цим бути не повинно - саме протурецькі сили контролюють Хомс і навряд відмовлять Туреччині в гарантіях безпеки будівництва".
На думку аналітика, проєкт може бути реалізований протягом найближчих 4-5 років, але за умови, що принаймні рік стійкої роботи нового уряду, що забезпечить ухвалення необхідних рішень.
Існує також проект газопроводу Qatar-Turkey, який планував постачати катарський газ до Туреччини та Європи. За часів правління Асада його реалізація була заблокована, але в разі відсутності громадянської війни можуть бути визначені маршрут та виділена земля для будівництва, а також отримані дозволи на охорону об'єкта військовими. Таким чином, його запуск цілком можливий. Головною умовою є стабільність у регіоні. Це створить вигоди для багатьох країн, окрім Росії, яка продовжить втрачати свої "газові позиції" в Європі. Як зазначає Тишкевич, Туреччина вже перетворилася на газовий хаб, отримуючи та перепродаючи газ від кількох постачальників, що стало результатом послідовної політики протягом 15 років. Вона є одним із основних постачальників газу на Балкани та в Південну Європу. "Туреччина забезпечила імпорт газу з чотирьох країн замість Росії для власних потреб і для перепродажу", - зазначає Тишкевич. Реалізація обох газопроводів могла б зміцнити позиції Туреччини в газовій сфері та регіоні, водночас завдаючи удару по інтересам РФ.
У свій час Сполучені Штати інвестували значні ресурси у підтримку стабільності на Близькому Сході. Проте обставини змінилися: з моменту сланцевої революції США стали не лише виробниками, а й експортерами нафти та газу, що призвело до зникнення залежності від подій у цьому регіоні, зазначає Тарас Загородній. Таким чином, вплив нестабільності на Близькому Сході на ціни на нафту в Росії вже не є актуальним. "Навіть якщо Асада усунуть, це не позначиться на ринку нафти", - зазначає він. Проте, як вважає політолог, важливими стануть інші фактори, зокрема позиція Дональда Трампа щодо розвитку відновлювальної енергетики. "За його адміністрації в США відновиться активний видобуток нафти - він не приховує своїх намірів - і ціни на нафту знижуватимуться. Вони також можуть укласти угоди з Венесуелою та Саудівською Аравією, оскільки це частина стратегії боротьби з інфляцією в США," - пояснює Загородній. Це не матиме прямого зв'язку з РФ, але зниження цін на нафту може завдати їй серйозного удару. Російські нафтопродукти стануть ще менш затребуваними на світових ринках. Крім того, Сирія має потенціал стати успішним виробником нафтопродуктів і налагодити їх експорт, якщо внутрішні умови стануть сприятливими.
Майбутнє Сирії: з Росією чи без
Подальший розвиток відносин Росії з країнами Близького Сходу та можливі інвестиції в цей регіон значною мірою залежать від ситуації в Сирії. Роман Пономаренко зазначає: "В Сирії неминуче продовжиться громадянська війна, адже існує безліч конфліктів та гравців із різними цілями". "Сирійська опозиція не є однорідною, тут функціонують численні групи, що відрізняються за ідеологією та етнічним складом, і їм складно знайти спільну мову. Якщо повномасштабного громадянського протистояння не буде, то період нестабільності, на жаль, залишається цілком імовірним", - вважає Тишкевич. Мохаммад Фараджаллах, експерт у сфері українсько-арабських відносин та головний редактор ІП "Україна по-арабськи", переконаний, що сирійці не упустять свою можливість. "Шанси на початок збройних конфліктів є малоймовірними, натомість відбуватиметься політичний процес, про що свідчить безліч ознак," - каже він. "Усі сирійці, незалежно від релігійної чи етнічної приналежності, стали жертвами диктатури і добре усвідомлюють важливість створення демократичної держави".
Такими сигналами Мохаммад Фараджаллах вважає наказ про амністію всіх призваних до армії Асада, виданий учора, мирну передачу влади прем'єром (якого не стратили і навіть не арештували). Мери, губернатори залишилися на своїх посадах, війська вже частково залишили Дамаск і довірили поліції нормалізувати життя в столиці. Вже було визначено, хто створюватиме тимчасовий уряд на 6 місяців, до наступного (ймовірно, виборчого) етапу. "Це цивілізований підхід, ніхто не бажає помсти, крові і це важливо, - вважає пан Мохаммад. - Поки що всі сили демонструють єдність, лише курди не дуже йдуть на діалог. Але й вони днями зробили заяву, що виступають за єдину Сирію і не прагнуть розколу". Можливо, намагаються отримати більше політичних вигод, як от широка автономія, міркує Фараджаллах.
Прояви політики національного єднання свідчать про те, що опозиційні сили врахували свої попередні прорахунки і за останні п'ять років ретельно готувалися до можливого реваншу, отримуючи підтримку від Туреччини та США. "Вони усвідомлюють, що для міжнародного визнання та швидшого зняття санкцій необхідно продемонструвати демократичні принципи і готовність інтегруватися в коло цивілізованих країн", - зазначає експерт.
Чи потрібна буде в новій Сирії Росія? І що вона взагалі зможе запропонувати в обмін на свою військову присутність у Тартусі та Хмеймімі (тобто на Близькому Сході взагалі)? РФ вже не зможе використовувати Сирію як тему для політичних торгів із країнами регіону, але все ще має важелі впливу, вважає Ілія Куса - співпрацю в енергетичній галузі. "Намагатиметься знайти інші точки входу в регіон або спробує лишитися в Сирії політично - через нових партнерів серед опозиційних груп, - говорить він. - Може пропонувати обмежену економічну співпрацю". Якщо в Сирії з'явиться стабільний уряд, ймовірно, з неї знімуть санкції і це відкриє доступ до ринків та іноземних інвестицій, компаній, спеціалістів, які можуть реалізувати соціальні та інфраструктурні проєкти. А це все в Росії є. "Не очікую, що вона займе чільну позицію в цих сферах - грошей не так багато. Та щось пропонувати будуть, - говорить Куса. - Питання в тому, до якої міри Росію сприйматимуть місцеві політичні сили як альтернативу Заходу, а це те, на чому Росія трималась на Близькому Сході і в Африці". Антизахідні настрої в Сирії є і за день не зникнуть, тож на них Кремль продовжить грати, маючи вплив на популярні арабомовні медіа.
Але опозиційні сили своїми ворогами крім режиму Асада назвали також Росію з Іраном, нагадує Фараджаллах. "Бо ці дві країни не просто підтримували режим, а брали участь в убивствах. Росія не може брати більше участь у сирійському політичному житті, - вважає він. - Це було б можливо, якби Башар Асад залишався в Дамаску, та ніхто не говорить з тими, хто програв". Зараз, за словами пана Мохаммада, бази в Хмеймімі та Тартусі вже оточені і в майбутньому може йтися тільки про виведення контингенту. "Можливо, РФ блокуватиме якісь рішення щодо Сирії в ООН, та арабський світ вкотре побачив, що вона не може бути надійним союзником і веде до програшу, скільки б часу це не зайняло, - говорить редактор ІП "Україна по-арабськи". - Проєкт у Путіна прогорів і в Єгипті, Іраку, Йорданії зробили висновки з цього".
Фараджаллах вважає, що українці можуть винести уроки з цього досвіду. Історія знає моменти, коли повстанці змушені були відступити, усвідомлюючи, що їх ніхто не підтримає в боротьбі проти Росії та Ірану. Проте вони не втратили надії і підготувалися до нового етапу. "Світ може надати нам певну підтримку, хоч і недостатню, але це вже щось. Ми продовжимо рухатися разом з нашими союзниками," — зазначає він. Тарас Завгородній підкреслює: "Всі політичні лідери на кшталт Путіна зазнають краху через поразки на міжнародній арені. А Путін уже має чималий список невдач: Нагірний Карабах, Центральна Азія, а тепер ще й Сирія, якою він так пишався".
Перше фото Khaled Elfiqi/dpa/picture alliance
