Про імператора, "червоний терор", православ'я з обрізанням, БРІКС та ініціативу "Демініціатив".

Ефіопія, в якій розташована штаб-квартира Африканського Союзу, займає важливе місце в політичному житті континенту та слугує значущою платформою для міжнародних переговорів. Олексій ГАРАНЬ, професор Києво-Могилянської академії та науковий радник Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, поділився своїми думками про ставлення до України, сприйняття війни Росії проти України та можливі формати співпраці з африканськими державами під час інтерв'ю з журналістом Андрієм КУЛИКОВИМ на Громадському радіо.

Пане Олексію, ви нещодавно відвідали Ефіопію. Що спонукало вас обрати цю країну для презентації вашого проєкту, і які саме аспекти ви вирішили представити там?

Ефіопія є важливою переважно через те, що в її столиці, Аддіс-Абебі, розміщується штаб-квартира Африканського Союзу. У свою чергу, Фонд "Демократичні ініціативи" реалізує проєкт, який орієнтований на співпрацю з країнами, що входять до категорії Глобального Півдня. Проте, варто зазначити, що цей термін не зовсім точний — було б правильніше говорити про "країни Латинської Америки, Африки та Азії". Однак, оскільки це звучить довше, зазвичай вживають саме узагальнене формулювання.

В рамках даного проєкту ми підготували три аналітичні матеріали. Перший з них зосереджений на аспектах регіональної безпеки, тоді як другий висвітлює питання депортації дітей, що, до речі, є надзвичайно чутливим для багатьох країн Африки.

Третя тема зосереджена на ядерній енергетиці, оскільки багато африканських країн вивчають перспективи розвитку атомної енергії. На сьогоднішній день в Південноафриканській Республіці вже функціонує атомна електростанція, тоді як у Єгипті, на жаль, будівництво другої станції здійснює компанія "Росатом", що супроводжується численними труднощами.

Важливо, що ми підготували ці записки разом із південноафриканськими експертами. Тому тепер можемо сказати: "Слухайте, це точка зору не лише українців". Адже іноді кажуть: "А, українці там собі щось напридумували". Натомість ми можемо посилатися на те, що з нами працюють відомі південноафриканські експерти.

Концепція полягала в тому, що Аддіс-Абеба відкриває двері для безпосереднього контакту з дипломатами та представниками країн Африки, зокрема, з послами, які перебувають при Африканському Союзі.

- Багато хто пам'ятає часи, коли Ефіопію називали країною "соціалістичної орієнтації". А якою вона є сьогодні і яким був її історичний шлях?

Я яскраво згадую ті періоди. Ефіопія не лише вважалася країною з "соціалістичним ухилом" — певний час вона офіційно іменувалася "Соціалістичною Ефіопією".

Якщо ж коротко згадати історію, то Ефіопія - одна з двох африканських держав, які зберегли свою незалежність від колонізаторів. Під час Другої світової війни її тимчасово окупували італійці, але ця окупація тривала недовго. Загалом традиційно говорять про дві країни Африки, які не зазнали колоніального панування, - це Ефіопія і Ліберія.

Ефіопія мала високий авторитет у так званому Третьому світі. Вона була одним із засновників Організації Об'єднаних Націй. Тоді це була монархія. Країну очолював імператор Хайле Селассіє І.

Аддіс-Абеба стала місцем розташування штаб-квартири Африканського Союзу - об'єднання африканських держав. Звісно, його не можна порівнювати з Європейським Союзом, адже рівень інтеграції там значно слабший. Але як політичний майданчик для координації позицій африканських країн він відіграє важливу роль.

Отже, це щось схоже на Організацію американських держав, чи не так?

- Так, приблизно такого плану. Ефіопія була дуже активною в Русі неприєднання. Нагадаю, що цей Рух свого часу заснували такі відомі постаті, як прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру, президент Індонезії Сукарно та югославський лідер Йосип Броз Тіто. Ефіопія була серед країн, які брали в ньому участь.

Рух неприєднання вирізнявся тим, що ці держави формально не входили ані до радянського, ані до західного блоку. Проте важливо зазначити, що це не означало бездіяльності. Навпаки, ці країни активно боролися проти колоніалізму та агресії, що загрожували новим незалежним державам. Таким чином, їхня позиція скоріше являла собою "активний нейтралітет", а не відстороненість у стилі "нас це не стосується".

Тому коли сьогодні деякі країни так званого Глобального Півдня пояснюють свою нейтральність щодо російсько-української війни спадщиною Руху неприєднання, це, чесно кажучи, доволі цинічно. Хоча слід визнати, що не всі держави займають таку позицію.

Якщо звернути увагу на історію Ефіопії, можна помітити, що протягом тривалого часу країна була монархією. Хоча економіка залишалася у значній мірі відсталою, Ефіопія здобула авторитет завдяки своїй зовнішній політиці. Проте ситуація змінилася, коли група марксистських військовослужбовців організувала переворот. Вони скинули імператора Хайле Селассіє І, убили його та оголосили про встановлення військової влади в країні, розпочавши курс на соціалістичні перетворення.

Як це зазвичай трапляється в подібних обставинах, спроби об'єднати селянство призвели до катастрофічних наслідків — голоду, масового терору та бунтів. Зрештою, ця марксистська влада була скинута в 1991 році.

Важливо, що в центрі Аддіс-Абеби є музей жертв Червоного терору. Це невеликий, але жахливий музей, в якому виставлені черепи, фото тортур, голоду тощо.

Сьогодні Ефіопія вже давно не марксистська диктатура. Взагалі в Африці не залишилося режимів, які б офіційно проголошували марксистські гасла Хоча, звичайно, авторитарних режимів там усе ще чимало.

Водночас Ефіопія залишається важливою, оскільки посол кожної країни, призначений в цю державу, також виконує функції представника в Африканському Союзі.

На жаль, доводиться визнавати існуючу проблему. В Україні вже з 2009 року немає посла в Ефіопії. Уявіть собі ситуацію, коли ми заявляємо про необхідність співпраці з африканськими державами, але в нашому посольстві є лише тимчасовий повірений, котрий навіть не має доступу до Африканського Союзу. Це, безсумнівно, свідчить про серйозну помилку в нашій дипломатичній політиці. Сподіваємося, що це незабаром буде виправлено, проте факт залишається незмінним.

Наразі ми спостерігаємо трансформації в діяльності Міністерства закордонних справ України у цій сфері. Вперше був сформований окремий Департамент Африки, який раніше функціонував у складі Департаменту Близького Сходу. На чолі нового департаменту стоїть Любов Абравітова, яка протягом п'яти років виконувала обов'язки посла України в Південно-Африканській Республіці. Вона є надзвичайно здібним дипломатом і приємною у спілкуванні особистістю, тож можна очікувати позитивних змін.

- Повертаючись до презентації ваших аналітичних записок в Аддіс-Абебі, як відбувся цей захід?

Ця історія була справжньою драмою. Ми прибули разом із колегами з Південної Африки, серед яких були фахівці з різних країн, таких як Кенія та Камерун, які на даний момент працюють у ПАР. Спочатку ми домовилися організувати захід в одному з готелів. Хоча спочатку вони погодилися, згодом отримали повідомлення, що, на жаль, не можуть прийняти нас.

Тоді ми уклали угоду з популярним готелем Sheraton. Подія планувалася на ранок. Ми запросили послів, делегатів та експертів. І ось, о десятій вечора, отримуємо дзвінок з готелю, де повідомляють, що не можуть провести захід через несправності в системі протипожежної безпеки. Таке неприємне співпадіння стало для нас великим сюрпризом.

На щастя, наші друзі стали нам у нагоді, за що ми їм безмежно вдячні. Хочу також зазначити, що нашу подорож значно полегшило посольство Польщі в Ефіопії, а в цій конкретній ситуації нам допомогло посольство Фінляндії, яке люб'язно запропонувало провести захід на своїй території.

В результаті ми зустрічали учасників біля готелю Sheraton та інформували їх про те, що захід проходитиме в іншому місці — у посольстві Фінляндії. Завдяки цим зусиллям подія все ж відбулася. Серед гостей були представники африканських країн, які входять до складу Африканського Союзу, а також делегати АФКОН (Африканського комітету з ядерної енергетики).

Схожа ситуація трапилася у Замбії у 2024 році, коли шведські партнери організували візит. Напередодні зустрічі університет раптово не зміг провести заплановану зустріч зі студентами. І знову на допомогу прийшло шведське посольство.

Недавно ця країна стала частиною БРІКС — альянсу більш розвинених держав, здебільшого з країн Глобального Півдня, а також Росії та Китаю. Незважаючи на те, що вона залишається бідною, останні роки демонструють певні позитивні зміни в її розвитку. Варто зазначити, що важливим фактором для її вступу стало розташування штаб-квартири Африканського Союзу саме на її території.

Стан внутрішніх справ наразі є доволі заплутаним: парламентські вибори наближаються, але вже зараз очевидно, хто має шанси на перемогу.

У країні на сьогодні існує декілька збройних етнічних конфліктів. Проте в столиці, Аддіс-Абебі, ситуація залишається досить спокійною, що частково зумовлено присутністю Африканського Союзу.

Якою мірою в Ефіопії пам'ятають, що "червоний терор" відбувався за підтримки Радянського Союзу та інших соціалістичних країн? Чи впливає це на сучасне сприйняття Росії – чи вважають її продовжувачем спадщини Радянського Союзу?

Щоб коротко підсумувати: антиросійських настроїв не спостерігається. Щодо вашого запитання, я вже згадував про існування Музею жертв Червоного терору в центрі Аддіс-Абеби. У цьому музеї розповідається про диктатуру того періоду, але роль Радянського Союзу фактично не висвітлюється — її просто ігнорують. Водночас місто має пам'ятник кубинським воїнам-інтернаціоналістам, які прибули в Ефіопію під час війни з Сомалі для її захисту. У цьому немає нічого негативного, але очевидно, що Куба діяла в тісній співпраці з Радянським Союзом, і це було частиною стратегії розширення комуністичного впливу в Африці.

Ефіопія є однією з найбільш малозабезпечених держав, отримуючи значну фінансову підтримку від західних країн. Проте, ставлення до Заходу в цій країні залишається досить скептичним.

Отже, це можна вважати певною мірою історичною спадщиною?

Історична спадщина є важливим аспектом, але це не єдине, що слід враховувати. Подібна ситуація спостерігається не лише в Ефіопії. Часто трапляється, що ті країни, які забезпечують фінансову підтримку, опиняються під тиском звинувачень у своїй відповідальності. На жаль, така логіка залишається поширеною в багатьох країнах Африки. Чому так відбувається? Це пов’язано з тим, що кредити та допомога зазвичай надаються демократичним державам, які мають намір боротися з корупцією і не є авторитарними режимами. Внаслідок цього виникає безліч складних ситуацій.

Натомість Росія чи Китай надають гроші без подібних умов, та ще й незважаючи на екологічні проблеми, які створюють ті самі китайські або російські компанії.

До речі, я також був вражений тим, що, незважаючи на визнаний ними "червоний терор", чимало людей стверджують: "За часів марксистів життя було не таке й погане, адже існувало соціальне забезпечення".

Я мав нагоду обговорити це питання з архієпископом Євстратієм під час нашої спільної участі в делегації на одному з попередніх візитів. Він дуже влучно зазначив: "Чому ми дивуємося? Ще нещодавно в Україні була значна кількість людей, які говорили: 'О, як добре було за часів Радянського Союзу, адже існував соціальний мінімум тощо'. Добре, що ми змогли подолати це, зокрема завдяки російській агресії, але таке ставлення до минулого залишається складним. Це не лише проблема Ефіопії, адже в інших африканських країнах також спостерігається подібне, оскільки вони вважають, що Москва підтримувала їх у боротьбі з колоніалізмом."

І доводиться наголошувати, що сучасна Росія є не просто спадкоємицею Радянського Союзу, а країною, яка активно реалізує імперіалістичні амбіції. Варто також пам’ятати, що СРСР у свій час переслідував виключно свої власні інтереси.

До речі, коли говоримо про допомогу Африці, варто пам'ятати, що там працювало дуже багато українських фахівців. Україна в ООН, наприклад, була заступником голови спеціального комітету з боротьби з апартеїдом. Багато відповідних резолюцій ухвалювалися за активної участі України.

Також варто зазначити, що українські миротворці відігравали значну роль у африканських країнах. До початку повномасштабного вторгнення вони брали участь у різноманітних місіях. Останні військовослужбовці були виведені в 2022 році, коли розпочалася повномасштабна війна з Росією, хоча українські контингенти продовжували залишатися на континенті навіть після 2014 року.

Щодо Ефіопії, то українське представництво в цій країні виявилося досить обмеженим. Проте чимало українських миротворців взяло участь у місіях в Анголі, Сьєрра-Леоне, Ліберії та Демократичній Республіці Конго.

Шановний пане Олексію, у мене є ще два запитання. Одне з них виникло після вашої згадки про архієпископа Епіфанія. Яка роль православної церкви в Ефіопії, і які дії в цьому напрямку здійснює Росія? Адже ефіопська церква має історію, що налічує ще з IV століття, і є однією з найстаріших у світі.

- Так, Ефіопія - одна з найдавніших православних країн у світі, але ви правильно згадали, що це було ще в IV столітті, тобто до догматів Халкідонського собору. Отже, загалом, це так звані дохалкідонські православні церкви.

Ми не говоримо про ті церкви, а про близько 15 автокефальних православних церков, серед яких є й Православна Церква України. Це дуже давня церква, яка істотно відрізняється від нашої. Іноді можна почути, що різниця між православними християнами та католиками насправді не така велика, як відмінності між сучасними православними і стародавньою ефіопською церквою. Наприклад, візьмемо питання обрізання.

Вплив цієї церкви в державі є значним. Загалом, робота в Африці має свої труднощі, проте слід підкреслити, що Александрійський патріархат — одна з сучасних автокефальних православних церков — визнала Православну церкву України, що має велике значення.

У цьому контексті важливо зазначити, що мова йде не лише про православні громади, а й про представників інших християнських конфесій, таких як протестанти та Англіканська церква в Африці. Ці церкви активно виступають проти агресії з боку Росії та підтримують повернення українських дітей, які були депортовані. В Африці існують єпископи, які демонструють надзвичайну активність у цих питаннях.

Я неодноразово згадував про виклики, пов'язані з цією діяльністю, але це аж ніяк не свідчить про неможливість успіху. Можливості існують - просто ця робота вимагає значних зусиль і зосередженості.

- Повертаючись до теми впливу Росії і Китаю, у часи, коли Ефіопія називалася соціалістичною державою і діяла військова хунта Дерг ("Комітет/Рада"), чи намагалися маоїсти перехопити вплив у тамтешніх марксистів, чи все віддали на поталу радянським комуністам?

Ми усвідомлюємо, що у 1970-х роках відносини між Радянським Союзом і Китаєм мали переважно ворожий характер. Хоча Китай і надавав певну допомогу, вона була значно меншою за обсяги. Тому можна стверджувати, що диктатура в Ефіопії того часу в першу чергу опиралася на підтримку Радянського Союзу.

Однак в даний час ми бачимо, як Китай реалізує активну стратегію, зосереджену на домінуванні в Африці. Супротивитися Китаю досить складно, оскільки він стверджує: "Ми є частиною так званого Глобального півдня. Ми ваші партнери, ваші союзники".

Тому китайська присутність у регіоні сьогодні справді надзвичайно активна.

Подія в Ефіопії та підготовлені аналітичні матеріали стали частиною проєкту "Регіональна та ядерна безпека, повернення дітей: адвокація України на "Глобальному Півдні", особливо в Африці". Цей проєкт реалізується Фондом "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Усі деталі, зображення та аудіозапис бесіди.