Пропозиція Трампа щодо направлення миротворчих сил в Україну може бути здійснена лише за однієї умови. Інтерв'ю з дипломатом Веселовським.
Контури перших кроків нового президента США Дональда Трампа в напрямку врегулювання конфлікту в Україні стають усе більш ясними після його візиту до Франції. Основна думка, яка виникає на даний момент: Європа має бути готовою взяти на себе значну частину відповідальності за військову підтримку України, щоб забезпечити дотримання режиму припинення вогню та протидіяти російській агресії.
Нещодавно президент Франції Макрон під час свого візиту до Польщі вперше спробував детальніше обговорити це питання, зустрівшись із прем'єр-міністром країни Дональдом Туском.
У ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA дипломат, Надзвичайний та Повноважний посол України, а також представник нашої країни при ЄС у 2008-2010 роках Андрій Веселовський висловив свої погляди на перешкоди, що стоять на шляху до створення європейської миротворчої місії в Україні.
На зустрічі в Парижі, згідно з повідомленнями американських ЗМІ, Дональд Трамп висловився до президента України Володимира Зеленського та президента Франції Емманюеля Макрона про те, що Європа повинна займати провідну позицію в питаннях захисту та підтримки України. Він також зазначив, що бажає бачити присутність європейських військових в Україні, які б контролювали дотримання режиму припинення вогню. Трамп не відкинув можливість того, що США можуть підтримати цю ініціативу, хоча американські сили в цій угоді не братимуть участі.
Цю ініціативу втілює в життя Макрон, який під час свого візиту до Польщі провів зустріч з прем'єр-міністром Дональдом Туском. Під час переговорів було піднято питання про можливе розгортання миротворчої місії в Україні. Чи можуть ці миротворці стати гарантією безпеки?
Президент Макрон вперше озвучив ідею про можливу присутність миротворців з європейських країн в Україні приблизно рік тому, у лютому.
І після цього більшість країн сказали, що це неможливо, про це не варто навіть говорити. Деякі країни сказали, що можливо, але треба думати. Далі ця ідея знову поверталася в ефір і поступово до неї стали звикати. Тим більше, що ситуація в Україні не поліпшилася з того часу, а погіршилася. І говорячи про миротворців, французи, а також інші європейці, які їх так чи інакше підтримують, фактично говорять про те, що десь вони мали би стати, щоби Росія далі не сунулася на Захід.
Однак ця ідея є реалістичною тільки за однієї умови, якщо з нею погодиться Російська Федерація. Якщо вона визнає ці війська як миротворці, і якщо укладе певні домовленості про параметри дій цієї групи військ на території України. На сьогодні в цьому є великий сумнів, насамперед тому, що цю територію, де хотіли би розміститися війська, Москва вважає своєю власною.
Крім того, Росія не має наміру зупиняти бойові дії, про що свідчать заяви представників Кремля, поки не будуть реалізовані так звані Стамбульські угоди. Суть питання полягає в фактичній капітуляції України. Отже, існує безліч "але", які ускладнюють реалізацію цієї місії. Теоретично це можливо. Уявімо, що завтра в Кремлі відбувається державний переворот, нові особи приходять до влади, і частково відкликають війська, що може відкрити шлях для європейської місії, яка забезпечить мир. Наприклад, коли ви згадуєте про візит президента Макрона до прем'єра Польщі, варто врахувати, що в коаліції Туска є чинний спікер парламенту та міністр оборони, які чітко висловилися проти розміщення польських військ на території України, навіть у складі миротворчих контингентів. Після зустрічі з Макроном, Дональд Туск спростував припущення, що європейські країни планують направити тисячі військових до України в контексті потенційної угоди про припинення вогню для завершення війни з Росією, принаймні на теперішній момент.
Ще один важливий аспект - це чисельність миротворців. Зазначається, що йдеться про 40 тисяч осіб, тоді як американська сторона називала цифру в 100 тисяч. Це означає колосальні витрати. Для організації, розміщення та розподілу такої кількості людей на протяжності тисячі кілометрів знадобляться місяці та великі фінансові ресурси. Отже, на сьогоднішній день ця ідея виглядає досить перспективно, але є багато нюансів. Чи хтось уже серйозно займається їхнім обґрунтуванням та розрахунками, поки що важко сказати.
Щодо нашої відповіді на цю пропозицію, "Україна відкрита до обговорення питання про розміщення іноземних військових сил на своїй території", - зазначила віце-прем'єр України Олена Стефанишина. Схоже, що ми спостерігаємо зміну позиції українського уряду стосовно іноземних військ у країні.
Саме так, адже українська сторона, вперше почувши ідею від Макрона, сказала, що нам це не потрібно. Потім трошки оговталася і сказала, це непогано, але це неможливо, тому що тоді половина країн НАТО одразу припинять нам допомагати. Якийсь зв'язок тут я не розумію, але так було сказано.
Згодом минув певний час, і вони нарешті усвідомили все до кінця. Вирішили, що якщо це дійсно станеться, то це стане відмінною гарантією. Ми повністю підтримуємо цю ідею. Ось так виглядає ситуація.
- Ви зазначили, що нічого не вийде з ідеї з миротворцями, якщо Росія буде проти, а вона буде, звісно, проти. Але ж ця пропозиція іде від Трампа. Він якимось чином може примусити Кремль погодитися з цією пропозицією?
На мою думку, у нього відсутні справжні важелі впливу. Проте, напередодні з'явився один важель, який можна назвати відступом. Трамп висловив незадоволення тим, що американська далекобійна зброя завдає ударів по російській території, підкресливши, що це неприпустимо і що він виступає проти цього. Таким чином, виникає можливість для переговорів: він може пообіцяти Путіну, що як тільки він знову опиниться при владі, скасує дозвіл, наданий адміністрацією Байдена. Але йому також потрібно буде піти на якісь поступки. Проте, залишається питання, чи справді це відбудеться і чи матиме це ефект – наразі це важко передбачити.
На даний момент не всі країни Європи позитивно оцінюють пропозицію щодо введення миротворчих сил. Наприклад, Німеччина, яка є нашим найбільшим фінансовим партнером у регіоні, рішуче виступає проти цього рішення.
У лютому 2025 року в Німеччині плануються позачергові вибори. Більш за все діючий канцлер Шольц їх програє і країну очолить Фрідрих Мерц, який набагато більше хоче допомагати Україні, принаймні сьогодні заявляє про це.Чи зміниться, на ваш погляд, позиці Німеччини після виборів щодо цього напрямку
На мою думку, якщо хтось і готовий приєднатися із бажанням та відданістю, то це саме британці. Що стосується німців, то для них психологічно важко вирушити на території колишнього Союзу. Чи варто нам наполягати на цьому, ставлячи їх у незручну ситуацію? Це питання залишається відкритим. Можливо, варто утриматися від таких рішучих кроків. У питаннях, що мають серйозні наслідки, краще діяти обережно. Німеччина вже досягла значного прогресу у своїй підтримці, і вимагати від них більше на сьогоднішній день не є доцільним.
Щодо Мерца, то так, він досягне перемоги, але не зможе сформувати одноосібну більшість у парламенті. Йому доведеться шукати компроміс з іншими політичними силами. А якщо він вирішить співпрацювати з соціал-демократом, наприклад, з Шольцем? Чи не буде той протистояти такому кроку? Можливо, саме так і станеться. Ще одна проблема полягає в тому, що в Німеччині залишаються крайні ліві та крайні праві, які також можуть вплинути на ситуацію.
В цілому, як ви вважаєте, чи не запізнілі ці заходи, які зараз реалізує Європа, чекаючи на Трампа? Чи можуть вони принести якісь реальні результати?
З одного боку, це може бути, так би мовити, пас Трампу. Бачите, ви ж запропонували таку ідею і ми її підхопили. Ми не проти вас, ми разом з вами. Отже, не наїжджайте і не вимагайте чогось більшого. Ми вже тут, ми вже готові. Як тільки ти, Дональд, переконаєш свого друга Володю, що він повинен зупинитись, ми зразу під'їдемо своїми військами і там встанемо. Чому б ні? Якщо будуть гарантії від вас обох, ми будемо готові. Однак все це поки що тільки на словах. Ніхто ще не заводив машин, не роздавав сухі пайки, маршрути не прокладені, місця не позначені. Добре, що воно є, хоч так.
Щодо Шольца, у мене є питання. Нещодавно він висловив намір продовжувати спілкування з Путіним, хоч це і виглядає безглуздо. Проте він вважає це важливим. Якою ж є стратегія німецького канцлера і до чого він насправді прагне?
В Європі вже тривалий час існує небезпечний "вірус", що завдає чималої шкоди, і його назва — "Орбан". Цей "вірус" уже "вразив" прем'єра Словаччини Фіцо. І, здається, тепер він проникнув і в Німеччину, де "вкусив" Шольца. Вибачте за такий недипломатичний вислів, але ситуація виглядає саме так.
У нинішнього канцлера Німеччини багато внутрішніх проблем. Ситуація економічна і внутрішньо-політична в Німеччині не на його користь. Можливо, це ще одна спроба відіграти собі відсоток-другий.
Прем'єр Угорщини Віктор Орбан провів зустріч з Дональдом Трампом, після чого одразу ж зв'язався з Володимиром Путіним і, за чутками, намагався налагодити контакт з українським керівництвом. Це може свідчити про те, що Трамп обирає Орбана своїм представником у Європі у питаннях, пов'язаних з війною в Україні. Якою мірою це може становити загрозу для нас?
Можливо, це і справді так. Трамп, безсумнівно, віддає перевагу оточенню людей, які готові на все, навіть змінювати свої погляди, щоб задовольнити його. Такі особи виявляються корисними та вигідними. Наприклад, коли Трамп починає висловлювати критичні думки щодо європейської інтеграції, поруч завжди є "троянський кінь", готовий виконати будь-яке його завдання. Якщо потрібно подорожувати – він поїде, якщо потрібно критикувати – він буде це робити, незважаючи на свою природу. Саме в такому контексті Віктор Орбан займає важливе місце в політичній стратегії Трампа. На жаль, Європа не помітила цієї динаміки вчасно.
Орбан не став таким раптом; його трансформація тривала близько 7-8 років. Щодо Криму, його позиції були досить неоднозначними. Депутати його партії також відвідували цей регіон, підтверджуючи його інтерес. Багато хто, можливо, не звертав на це уваги або сподівався, що він просто «пограється» і зупиниться. Але він не має наміру зупинятися, адже вже встиг серйозно заплямувати свою репутацію, і тепер ситуація для нього не може стати гіршою.
Під час головування Угорщини в Європейському Союзі Віктор Орбан намагався спровокувати розбрат серед європейських країн та створити політичну коаліцію, співпрацюючи з певними правими партіями в різних державах. Він постійно стверджує, що в Брюсселі зосереджені негідники та колонізатори, і відкрито виступає проти європейських інституцій. Таким чином, він дистанціює себе від Європи та європейців, які все ще підтримують ідею єдиного континенту. Ці люди усвідомлюють, що Європейський Союз є єдиним шляхом до виживання в світі, що стає дедалі більш конкурентним і складним. Якщо Європа не зможе зберегти цілісність і згуртованість, кожна країна ризикує залишитися наодинці і стати легкою здобиччю.
