П'ятий етап Широкої війни
В голові не покидає образ: навпроти Катерининської церкви світять свічки біля тимчасового пам'ятного знака героям російсько-української війни. Війни, що триває нині. Хоча навколо панує темрява, вона не затуляє їхнього світла. Ці свічки викликають сум, але водночас і думки про незламність.
Так, як і катерининська церква козацького походження, за яку ми активно боролися, залучаючи навіть Президента (звичайно, не сучасного), СБУ, в той час як московська церква зверталася до міліції, міського голови – "афганця", останнього першого секретаря обкому комсомолу та партії московських агентів, під прапором яких діяв архієпископ Амвросій. У військовому наметі, що отримав назву "польовий храм" Московського патріархату, зібралися противники України. Спостерігаючи за всією цією метушнею московських представників під нашою Катерининською, я сказав прес-секретарю єпархії РПЦ Захарії Керстюку: "Тут немає місця Ісусу". Він не зміг дати мені жодної відповіді, а через кілька років вирушив виконувати завдання РПЦ та ФСБ до ... берберів Лівії...
Це все уже мало хто знає, бо за час війни Катерининська церква виболена тисячами родичів відспіваних тут воїнів. Але, але... Якби свого часу були патріотами України ті ж керівники міліції, СБУ, міської ради, ну, про єпархію УПЦ МП нема чого говорити, то може і смертей було б менше, а в масштабах України... Але, історія і політика не знають умовного способу "якби"...
Я йшов у великодню ніч напередодні комендантської години до церкви св. Катерини (бо у храмі святих князя Михайла і боярина Федора, де я традиційно святив паски, цьогоріч не служили, на жаль), йшов темною алеєю мимо галереї портретів воїнів, полеглих за Україну, біля одного з яких горіла мабуть електрична лампадка, а біля генделика гучно щось буянила молодь - життя триває попри війну. Було темно, але не лячно. Звісно, не через обіцяне рашистами перемир'я (тіллки ідіот може вірити kassapam, що й довела ніч з убивством евакуаційного екіпажу та обстрілом Харкова). Було не страшно через уже вироблену за 4 роки Широкої війни стійкість.
Мені було доручено нести хрест із зображенням воскреслого Христа, а попереду йшов Лаврентій Кіник — високий і стрункий юнак, який тримав ліхтар як дороговказ. У пам’яті спливло фото його маленького я, коли він сидів на сходах біля мощей святого Мекркурія Бригинського. Як швидко минає час! Але наша українська справа вже вкоренилася так глибоко, що тепер і діти, і внуки беруть на себе відповідальність за те, що почали ми. Ні, рашистський агресор більше ніколи не зможе нас перемогти, адже наша справа вже перемогла сам час.
Василь ЧЕПУРНИЙ можна переписати як Василь Чепурний або ж Василь Чепурний.
Фото Віктора КОШМАЛА
