"Куди йдеш, людство?". Міжнародна Богословська Комісія розглядає перспективи майбутнього для людства - Vatican News.
Представляємо вашій увазі огляд документа Міжнародної Богословської Комісії, що розглядає християнську антропологію в контексті епохи штучного інтелекту та "міського віку". У цьому документі підкреслюється, що важливішими для майбутнього є стосунки між людьми, а не самі технології.
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Isabella Piro - Ватикан
"Quo vadis, humanitas?" (Куди прямуєш, людство?) - такою є назва нового документа Міжнародної Богословської Комісії (МБК), який був оприлюднений у середу, 4 березня 2026 року. Його 9 лютого схвалив Папа Лев XIV.
Сьогодні, в умовах безпрецедентного технологічного прогресу, богослов'я прагне надати "богословську та душпастирську пропозицію", яка розглядає людське життя як "цілісне покликання" та "спільну відповідальність перед іншими та перед Богом" у світлі Євангелія. Центральне місце займає посилання на Конституцію Другого Ватиканського Собору Gaudium et spes: документ МБК запозичує як тему відкритого діалогу між Церквою і сучасним світом, так і концепцію людини як "цілісної істоти, в єдності тіла і душі, серця і совісті, розуму і волі".
Перший з чотирьох розділів тексту присвячено розвитку, що має два основних напрямки: трансгуманізм і постгуманізм. Трансгуманізм передбачає прагнення покращити життя людей за допомогою наукових досягнень та технологій, прагнучи подолати фізичні та біологічні обмеження. У той же час, постгуманізм вбачає можливість навіть заміни людини, піднімаючи концепцію кіборга — гібрида, який стирає межі між людиною та машиною. Між цими двома крайнощами розташована християнська віра, що "спонукає до пошуку синтезу" людських зусиль у Христі, Божому Сині, який прийняв людську природу, помер і воскрес.
Після короткого екскурсу в історію взаємин між розвитком і технологією в останніх папських висловлюваннях - від святого Івана XXIII до Франциска - документ зосереджується, зокрема, на цифрових технологіях у світлі роздумів Лева XIV. "Цифрова технологія, - підкреслюється, - вже не є лише інструментом, а становить справжнє життєве середовище", оскільки вона структурує людську діяльність і стосунки. Ось чому цифрова ера започаткувала "новий горизонт сенсу", змінивши також поняття "універсального", яким сьогодні позначають "те, що є спільним у глобальному сполученні", а не "спільну природу".
Це призводить до різноманітних загроз: в екологічній сфері розширення штучного середовища формує економіку, яка базується на безмежному використанні ресурсів задля максимізації прибутку. "Трагічними наслідками" є екологічний борг між глобальним Північчю і Півднем, "безконтрольна і несанкціонована" урбанізація, а також видобуток корисних копалин, що завдає шкоди навколишньому середовищу. У взаєминах з іншими людьми цифрова трансформація може спричинити відчуття непомітності і втрати в хаотичному та дестабілізуючому потоці інформації, між суто віртуальними зв'язками, без визначеності в часі та просторі.
Сила штучного інтелекту стає все більш очевидною, як у вузькому значенні терміна (AI), так і в більш загальному (AGI). Первий варіант здатний швидко обробляти величезні обсяги інформації, що інколи виходить з-під контролю людей, компаній чи урядів, що робить його ненадійним. Натомість AGI, який має набагато ширший потенціал, у майбутньому може замінити всі аспекти людського інтелекту — як аналітичного, так і практичного, що може призвести до суттєвих і радикальних змін. У світі, де все взаємопов’язане, як зазначено у звіті, економічні, політичні, соціальні і військові процеси можуть опинитися під загрозою стати "неконтрольованими, а отже, й некерованими", що також підвищує ризик "соціального контролю і маніпуляцій".
Також комунікація зазнає наслідків цієї ситуації: незважаючи на те, що підкреслюються переваги науково-технічного розвитку в цій сфері, такі як "активне громадянство", "безпосередня та партесипативна інформація", а також "незалежна інформація", що дозволяє, наприклад, викривати порушення прав людини, - МБК попереджає про "безмежний ринок новин та особистих даних, які не завжди можна перевірити і які часто піддаються маніпуляціям". По суті, сьогодні засоби масової інформації не є "нейтральними засобами", тому їхній вплив на етику та культуру становить виклик для антропології.
У такій "інформаційній екосистемі" індивіди стають дедалі більш невпевненими у своїй ідентичності, що спонукає їх шукати визнання з боку оточуючих. Це визнання часто потрібно здобувати, іноді навіть "спотворюючи дійсність" або відстоюючи свої права "в контексті конфлікту з іншими". Внаслідок цього виникають соціальні суперечності, які нерідко перетворюються на конфлікти ідентичності. Ця ситуація також призводить до "кризи, що переживають західні демократії", оскільки існує "зростаюча складність" у досягненні загального розуміння того, що нас єднає як людей. За словами МБК, бракує "соціального діалогу", який би забезпечував формування консенсусу на основі "солідарних відносин".
Інформаційна революція також змінює спосіб сприйняття знань, горизонт яких може бути зведений лише до того, що штучний інтелект може опрацювати. Принципи філософії, богослов'я чи етики можуть тоді розглядатися як суб'єктивні питання або питання особистого смаку. Те саме може статися і з тілесністю: якщо, з одного боку, прогрес біотехнологій для здоров'я і благополуччя різних народів є позитивним, то, з іншого боку, документ застерігає від поширення "культу тіла", особливо на Заході, де існує тенденція прагнути "ідеальної фігури, завжди у формі, молодої і красивої". Не менш ризикованим є human enhancement: сам по собі цей термін позначає всі ті біомедичні, генетичні, фармакологічні та кібернетичні технології, що спрямовані на покращення здібностей людини. Але якщо це поняття трактувати "без обмежень і обережності", то нагальним стає замислитися над необхідністю балансу між "технічно можливим і по-людськи розумним".
Також активно обговорюється взаємозв'язок між цифровими технологіями та релігією. У цій сфері можна виявити як позитивні, так і негативні сторони. Серед позитивів — зручний доступ до знань та інформації, проте негативні аспекти також не можна ігнорувати. Наприклад, в Інтернеті формуються великі "релігійні ринки", які пропонують індивідуальні вибори відповідно до особистих уподобань. Додатково, християнська комунікація в соціальних мережах іноді використовується для розпалювання суперечок і навіть шкоди репутації інших. Цей "перехід у спосіб вірування" демонструє, як технології можуть стати "духовними провідниками" та посередниками у священному, включаючи екстремальні випадки "віртуальних благословень", екзорцизмів та цифрового спіритизму. Також існують нові форми неогностицизму, які вважають релігію перепоною для досліджень і прогресу в ім'я людства, що прагне свободи від усіх обмежень, спільнот і історії.
Другий розділ цього документа присвячений концепції цілісного покликання, акцентуючи на важливості розуміння людського досвіду в контексті часу, простору та міжособистісних взаємодій. Сьогодні, як зазначає МБК, спостерігається втрата відчуття історії; сучасність сприймається як "замкнене в собі сьогодення", а "культура пам'яті" поступилася місцем "культурній амнезії". Традиції втрачають свою живу сутність, перетворюючись на оброблені дані, які можна легко завантажити з комп'ютера. Технології надають всьому сучасного вигляду, але "теперішнє, позбавлене минулого, не має жодного майбутнього" і надії. Це може призвести до появи "форм ревізіонізму та неґаціонізму", а також до "псевдокультур (марнотратства, стін, ізоляції) або популізму". У цьому контексті Євангеліє постає як контркультура з двох причин: по-перше, воно цінує й підтримує всі істинно людські виміри, по-друге, в умовах "горизонтального прискорення", якому піддається історія, Слово надає їй сенсу через Ісуса Христа, який виступає як точка перетворення між людським часом і вічністю Бога.
Роздуми про простір є досить глибокими, особливо в контексті явища "міського віку", яке характеризується формуванням метрополійних регіонів, де центри та периферії зливаються в масштабні простори, що стикаються з численними проблемами, такими як нестача основних послуг. На додачу, глобалізація культури та зручність пересування перетворюють людей на "громадян світу", але водночас роблять їх "кочівниками", які мандрують анонімними та одноманітними місцями, такими як аеропорти чи торгові центри. Документ підкреслює, що "так втрачається образ паломника" — людини, яка, зберігаючи зв'язок зі своєю землею, вирушає в подорож, щоб відповісти на духовний поклик. Глобальний простір не робить нас більш відкритими та гостинними. Швидше, він викликає "інтенсивні реакції, пов'язані з ідентичністю", посилює "відчуття вторгнення", що робить інших загрозливими, і створює кордони там, де християни бачать пороги — "місця, які об'єднують нас" з ближніми. Христос, в свою чергу, "відкриває простір для народів і осіб", перетворюючи його на гостинне середовище, позбавлене стін і замкнутості, у спасенному сьогоденні, на шляху до трансцендентного майбутнього.
Отже, важливими є зв'язки та міжсуб'єктивність, які можна трактувати як належність особи до родини, нації та культурних традицій. Як зазначено в документі, ці форми приналежності формують індивідуальну ідентичність і виступають "контрастом до поширення уніфікуючої глобалізації". Родинна структура, зокрема, "у поєднанні чоловіка і жінки в процесі народження дитини" відображає "всеохоплюючу природу та обіцянку" дару життя. Таким чином, народ реалізується через спільність культури і території, протистоячи "космополітичному, анонімному та глобалізованому" світогляду, який стирає індивідуальні відмінності та особливу ідентичність. Принцип, на який звертає увагу МБК, полягає в єдності в різноманітті. У цьому контексті також підкреслюється концепція "Божого народу, яким є Церква", чий шлях базується на вірі та відкритий до відмінностей заради "більшого об'єднавчого проєкту".
У цьому розділі особливу увагу приділено принципу спільного блага, закликаючи фінансові установи бути більш "чутливими до реальної економіки, а не лише до прибутків" і зберігати етичні цінності та солідарність стосовно найбільш вразливих верств населення. Також важливим є те, що "таїнство хреста" акцентує на перспективах тих, хто постраждав. Без справедливості та визнання потреб найслабших не може бути "людського розвитку" в історії. У цьому контексті варто звернути увагу на найбідніших, які в умовах технологічного прогресу можуть опинитися в ролі "побічних жертв", яких легко ігнорувати.
Цілісне покликання людини полягає також у реалізації в любові: життя кожного є плодом "творчої любові Отця", Який полюбив його ще до того, як створив. Це означає, що "кожне людське існування має нескінченну цінність саме в собі", і людина не може бути піддана жодним політичним, економічним чи соціальним заходам, які принижують її "нескінченну гідність". Сприйняття життя як дару також означає, що ніхто не повинен почуватися "зайвим" у світі, бо всі ми покликані відповісти на задум, який Бог приготував для нас, Його дітей, які звертаються до Нього в молитві. Молитва "характеризує людяність", вона виражає людство, яке покладається на щось вище, не розчиняючись і не проєктуючи себе. На жаль, сьогодні, особливо на Заході, - зазначається в документі, - пропагується "культура не покликання", яка позбавляє молодь відкритості на остаточний сенсом існування, а також на надію. Майбутнє, таким чином, зводиться до вибору роботи, економічного заробітку, задоволення матеріальних потреб. Навпаки, "культура покликання" є як ніколи необхідною для сприяння правильному процесу дозрівання ідентичності особи та народів.
Тема третього розділу зосереджена на ідентичності. МБК підкреслює: "Ніхто не може бути щасливим, якщо не усвідомлює, ким є". Це означає, що кожна людина повинна взяти на себе відповідальність за те, щоб стати справжнім собою та змінювати світ відповідно до Божого задуму. Як улюблені діти Бога, люди формують свою ідентичність в контексті любові. Проте, існують й інші чинники – культурні, природні, соціальні та релігійні – які ускладнюють це питання. Тому важливо шукати свою ідентичність в першу чергу в серці, "центрі особистості", де відбувається формування єдності і створення справжніх зв'язків у здорових стосунках із зовнішнім світом. Для визначення своєї ідентичності також важливо "прийняти своє тіло як дар, а не як тягар, що заважає бути справжнім собою, або як просто біологічний матеріал". У цьому контексті слід враховувати і питання інвалідності. Документ зазначає, що "вроджені вади, хоч і не є бажаними в Божому плані", потребують захисту безмежної гідності кожної людини, адже їх "особливе становище" може стати можливістю для добра, мудрості та краси.
У тексті підкреслюється значущість міжособистісних зв'язків, оскільки глибше переживання таких відносин веде до розвитку "власної особистісної ідентичності". Стаючи даром для оточуючих, людина відповідає на заклик до "соціальної спільноти", що проявляється у "здатності приймати інших і встановлювати глибокі зв'язки", які базуються на діалозі, слуханні та праві бути собою, приймаючи різноманітність. У подальшому текст пропонує роздуми про взаємозв'язок між людством і всесвітом. Всесвіт не може бути зведено до простого "об'єкта" та не підлягає "гуманізації", як це часто спостерігається, зокрема, на Заході, стосовно домашніх тварин. Натомість, людям слід взяти на себе роль "відповідальних управлінців" створеного світу, стаючи активними учасниками еволюційних процесів фізичного всесвіту, завжди з повагою до його внутрішніх законів.
Четвертий і останній розділ документа аналізує драматичний стан процесу формування людської ідентичності, який проходить через різні "напруження або полярності" між матеріальним і духовним, чоловічим і жіночим, індивідуальним і спільнотним, скінченним і нескінченним. Ці напруження, як пояснюється, "не слід інтерпретувати в дуалістичній логіці, а як "єдність двох", щоб показати "правильну і невід'ємну цінність відмінності". Прикладом є "троїчне життя", в якому стосунки між двома не закриваються на собі, не анулюють одне одного, а "відкриваються на здійснення в третьому". Перш за все, через полярні протилежності "залишається недоторканим первинний дар, який передує і засновує". "Досконала гармонія" між Особами Пресвятої Тройці нагадує про вселенське братерство і проявляється найвищим чином в Пресвятій Євхаристії, яка "відроджує людські взаємини і відкриває їх на сопричастя".
Щодо напруженості між чоловічим і жіночим наголошується, що ідентичність чоловіка і жінки "не є випадковою змінною", яку можна формувати незалежно від її "первісного і постійного" значення або всупереч йому; вона також не є "власністю, якою можна розпоряджатися" на власний розсуд. Навпаки, така ідентичність є Божим даром. Отже, сучасна тенденція "заперечувати або ігнорувати цю природну різницю" стає "небезпечним способом стирання реальної тілесної ідентичності" на користь "ендогамної саморефлексії". З богословської точки зору, натомість, напруга між чоловіком і жінкою знаходить своє належне місце у покликанні до єдності двох "з однаковою гідністю".
Іншою полярністю, яка розглядається, є полярність між матеріальним і духовним: коли втрачається гармонія між цими двома вимірами, всі речі перестають бути "знаками більшої таємниці", а зводяться до "матеріалу, яким можна довільно маніпулювати з метою отримання прибутку". І це є "корінням поточної екологічної кризи", яка також відбивається на стосунках між людьми та народами, у вигляді "розширення людських конфліктів". Таким чином, загальнолюдське братерство, "записане у спільному походженні", більше не визнається. З богословської точки зору, натомість, напруга між матеріальним і духовним знаходить своє повне значення у воскресінні: завдяки йому людина спасенна до кінця, тілом і душею.
У заключній частині документа МБК наголошується, що "долю людства визначають не лабораторії біоінженерії, а наша здатність жити в умовах сучасних викликів", зберігаючи відчуття меж і відкритість до таємниці воскресіння Христа. Яскравим прикладом цього є Діва Марія: вона, прийнявши Божий дар, стає "парадигмою" для людини, яка реалізує себе в повному обсязі. Отже, "справжня гуманізація" полягає в тому, щоб дати можливість Любові "обожествити" нас, адже вона "випереджає нас і робить нас активними учасниками нового людства".
