Американські ракети Hellfire піддаються критиці через свої атаки на злочинців — подробиці ситуації.

Україна офіційно отримала близько 300 ракет Hellfire, які можуть бити по морських та наземних об'єктах та запускаються з вертольотів, дронів та наземних установок. Засіб ураження коштує 100 тис. дол. і уміє наводитись на ціль і в дощ, і в сніг, і в туман. Ракети з лазерним наведенням наздоганяють як наркобаронів та ісламістів, так і танки російських солдатів. Чому така суперзброя критикується у США?

Експерти вказують на те, що доступна та потужна ракета Hellfire сформувала у військовому командуванні США звичку використовувати вогневу силу при кожній нагоді.

Фокус представив переклад статті експерта в галузі оборони Гаррісона Касса під назвою "Що варто знати про американську ракету AGM-114 Hellfire" для порталу The National Interest. У своїй статті Касс аналізує надзвичайні можливості ударних засобів, які, зокрема, застосовуються Збройними силами України на передовій, і розкриває причини, з яких у США виникають запитання щодо цієї зброї.

У результаті ударів, здійснених президентом Трампом по венесуельським наркокур'єрам минулого тижня, було знищено вже шостий катер. Адміністрація надала небагато деталей щодо цих операцій, залишаючи громадськість в невіданні про конкретні аспекти дій. Наприклад, вона не стала розкривати, які саме боєприпаси використовуються для ураження цих малих надводних суден. Хоча точна інформація відсутня, ймовірно, що Військово-морські сили США застосовують ракету класу "повітря-поверхня" AGM-114 Hellfire.

Познайомтеся з Hellfire

AGM-114 Hellfire від початку створювалася для того, аби дати гелікоптерам можливість знищувати бронетехніку з відстані, що перевищує радіус ураження стрілецької зброї. Розроблена в 1970-х роках і повністю доопрацьована до 1980-х, серія ракет Hellfire швидко еволюціонувала від одноцільових протитанкових ракет до одного з найпоширеніших у світі високоточних боєприпасів. Платформа відрізняється гнучкістю -- компактними розмірами, потужним кумулятивним зарядом і головкою самонаведення, яку можна адаптувати для різних цілей. В результаті вийшла ефективна зброя, яку можуть нести як гвинтокрили, так і літаки.

Перші модифікації ракет Hellfire були оснащені напівактивними боєголовками, що використовували лазерне наведення. Оператор ззовні "позначав" ціль за допомогою лазера, а ракета орієнтувалася на відбитий світло. Ця система демонструвала хорошу ефективність у боротьбі з окремими бронемашинами та укріпленими позиціями. Проте, у процесі розвитку технологій ракети зазнали вдосконалень. Нові варіанти, обладнані високочастотними радіолокаційними головками самонаведення, стали здатні вражати цілі навіть в умовах поганої видимості, таких як дим чи пил, і не потребували лазерного підсвічування.

Кількість варіантів боєголовок для ракети Hellfire суттєво зросла. До первісних однозарядних протитанкових боєприпасів (HEAT) додалися тандемні заряди, спеціально розроблені для ураження реактивної броні, а також фугасні, осколкові та термобаричні варіанти, що використовуються проти укріплень і особового складу. Крім того, було здійснено інтеграцію з різними платформами — від ударних гелікоптерів до літаків з фіксованим крилом і вогневої підтримки AC-130. Нещодавно також відбулося впровадження цих боєприпасів у безпілотні системи, такі як MQ-1 Predator та MQ-9 Reaper.

Суперечлива історія ракети Hellfire

Перше значне використання ракет Hellfire було під час операції "Буря в пустелі", коли ці ракети застосовувалися для знищення іракської бронетехніки в кувейтських пустелях. Після терактів 11 вересня, в рамках війни з тероризмом, Hellfire стала ключовою зброєю у кампаніях проти повстанців та терористів. Ракети, встановлені на безпілотних літальних апаратах, дозволяли платформам спостереження виконувати удари. Ця можливість змінила стратегії ведення війни у 21 столітті, надаючи США змогу постійно відстежувати цілі та миттєво їх уражати.

Водночас, універсальність і постійне використання Hellfire викликали гострі дискусії. Поєднання цієї зброї з дистанційно керованими системами відкрило нову еру непомітних, але надзвичайно летальних операцій, що підіймає складні етичні, правові та дипломатичні питання про вибіркові вбивства, суверенітет держав і відповідальність.

З юридичної точки зору Hellfire дійсно має довгу історію застосування без вагомих правових підстав. З етичної точки зору Hellfire знижує поріг застосування летальної зброї. Оскільки Hellfire є мініатюрною, точною і може запускатися з безпілотників з тривалим часом польоту, ця платформа робить вбивства хірургічно точними та недорогими. Не потрібно проводити рейди, розгортати війська або навіть здійснювати авіаудари. Зручність Hellfire, таким чином, нормалізувала застосування летальної зброї як першого засобу проти ворогів, що неодноразово демонструвала адміністрація Обами під час війни з тероризмом. Адміністрація Трампа діє за тим же сценарієм проти наркоторговців у Карибському морі.

О авторе

Гаррісон Касс - провідний автор у секторі оборони та національної безпеки видання The National Interest. Він є юристом і колишнім кандидатом у політику, який розпочав свою кар'єру у ВПС США як льотчик-стажист, але згодом був звільнений з військової служби через проблеми зі здоров'ям. Касс має експертизу в військовій стратегії, аерокосмічних технологіях та міжнародній безпеці. Він отримав юридичну ступінь в Орегонському університеті, а також магістерський диплом з глобальної журналістики та міжнародних відносин у Нью-Йоркському університеті.