Реіндустріалізація: ключ до відновлення України
Повномасштабна війна змусила Україну переглянути базові підходи до економічної політики.
Якщо раніше ми мали можливість обговорювати теми "сервісної економіки" або перенаправлення на ІТ-сектор, то сьогодні стало зрозуміло: без потужної промисловості неможливо забезпечити ані стабільну економіку, ані необхідний рівень безпеки.
Отже, питання реіндустріалізації з потенційної стратегії розвитку стає невід'ємною потребою.
Йдеться не про стан нашої економіки сьогодні - в умовах війни вона вирішує базові задачі виживання. Але саме сьогодні ми маємо сформувати бачення того, якою буде наша економіка по завершенню війни. І ключове питання тут - чи зможе вона забезпечити стійке зростання?
Фактично, реіндустріалізація може стати ключовим фактором для забезпечення економічного зростання України в майбутньому.
У цьому контексті відновлення промислової інфраструктури та запуск нових виробництв становлять суть процесу відновлення.
Промисловий сектор генерує робочі місця не тільки на виробництвах, але й у супутніх сферах, забезпечуючи значну додану вартість. Він є ключовим елементом для розвитку міст і виконує роль замовника для енергетичних, транспортних та комунікаційних послуг.
Промисловий сектор як основа економічного розвитку.
Промисловий сектор має унікальний мультиплікативний ефект, якого не може досягти жодна інша галузь. За різними оцінками, кожне робоче місце в промисловості сприяє створенню від трьох до п'яти нових робочих місць у супутніх сферах, таких як логістика, енергетика та послуги. Саме промисловість є основним джерелом експортних надходжень, забезпечує стабільні податкові надходження та створює попит на розвиток інфраструктури.
Досвід військових дій підкреслює ще один ключовий аспект - автономність. Держава, що не має розвиненого виробництва, стає надто залежною від імпортних поставок, і ця залежність у період конфлікту виявляється серйозною слабкістю. На жаль, ми на власному досвіді переконалися в цьому.
Це яскраво ілюструється на прикладі індустріальних міст, розташованих поблизу фронту, зокрема, Харкова. Навіть в умовах обстрілів деякі промислові підприємства продовжують функціонувати, забезпечуючи економічну активність регіону. Збереження виробництва сприяє роботі транспорту, енергетичних систем та малого бізнесу. Коли є робочі місця, люди залишаються на своїй землі.
ОПК як точка запуску реіндустріалізації
Сьогодні драйвером індустріального відновлення об'єктивно стає оборонно-промисловий комплекс. Саме тут концентруються інвестиції, інновації та швидкі цикли впровадження рішень.
ОПК активно формує нову індустріальну базу економіки і має потенціал стати каталізатором для багатьох суміжних секторів. Проте, наразі цей вплив все ще обмежений лише рамками самого сектору.
Держава повинна сприяти розширенню цього імпульсу на цивільний сектор, зокрема, в таких галузях як машинобудування, виробництво енергетичних технологій, транспорт, матеріалознавство та електроніка. Інакше, після завершення війни, Україна може опинитися з розрізненою економікою, де один потужний сектор функціонуватиме ізольовано від інших.
Головний розрив: освіта, наука і виробництво
Однією з основних викликів, що постають перед українською економікою, є відсутність взаємозв'язку між освітньою системою, науковими дослідженнями та промисловим сектором.
Сьогоднішній бізнес стикається з труднощами у пошуку кваліфікованих спеціалістів, адже університети часто формують випускників, які не завжди відповідають актуальним вимогам ринку. Крім того, багато наукових розробок так і залишаються на стадії ідеї, не досягаючи етапу масового виробництва.
Це не просто системна несправність — це прямі економічні втрати, які можна оцінити в мільярдах недоотриманого валового внутрішнього продукту. Без усунення цього дисбалансу жодна реіндустріалізація не зможе відбутися.
Водночас в Україні є міста, які вже мають для цього необхідну базу. Зокрема, Харків історично був і залишається одним із ключових науково-освітніх центрів країни, здатним забезпечувати підготовку інженерних, технічних і наукових кадрів у масштабах, необхідних для реіндустріалізації країни.
Подібні центри здатні стати фундаментом для відновлення повноцінної взаємодії між освітою, науковими дослідженнями та промисловістю.
Деіндустріалізація завжди супроводжується зменшенням людських ресурсів.
Станом на сьогодні, промисловий сектор займає наступні частки у загальному обсязі науково-дослідних та конструкторських робіт: близько 90% – у Німеччині та Південній Кореї; 87% – у Китаї та Японії; 67% – у США; та майже 70% – у Мексиці.
Промисловий сектор Німеччини, США та Японії займає понад 70% від загальної кількості патентів.
Отже, промисловий сектор визначає потребу в наукових дослідженнях та інноваціях. Якщо ж промисловість не розвивається, країна ризикує втратити свій людський потенціал через еміграцію спеціалістів та експорт ідей, а не готової продукції.
Від концепції до реалізації: значення технологічних кластерів
Одним із важливих засобів для відновлення економіки після війни є формування нових технологічних кластерів та інноваційних технопарків.
Мова йде не лише про традиційні індустріальні зони чи зони із пільговими умовами, а про інтегровану модель, в якій підприємства висловлюють потреби у специфічних компетенціях, освітні заклади коригують свої навчальні програми відповідно до цих запитів, а наукові установи займаються вирішенням конкретних виробничих викликів.
Фактично це створення керованої екосистеми, де скорочується шлях від ідеї до виробництва.
Конференція з питань розвитку та інвестицій, що проходила під егідою ООН (ЮНКТАД), виокремила ключові тенденції в глобальному промисловому розвитку. Політика в сфері промисловості в 101 країні, що становлять більше 90% світового ВВП, є основою для залучення інвестицій. Більшість стратегій інвестування, що реалізуються в різних країнах, спрямовані на стимулювання росту обробної промисловості, промислових послуг та інфраструктури.
ЮНКТАД визначає три ключових типи промислових політик:
1. Нарощування промислового потенціалу - "промислових м'язів"
2. Підтягування країн, що розвиваються, до рівня промислового прогресу економік, які вже досягли високого розвитку.
3. Промислові політики, направлені на розвиток нових товарів у межах сучасної індустріальної парадигми.
У 2017 році на рівні Європейського Союзу була прийнята нова промислова стратегія під назвою "Інвестиції в розумну, інноваційну та сталу промисловість". Ця політика підкреслює важливість екологічних, циркулярних і інноваційних підходів у розвитку промисловості.
Що повинна вжити держава?
Ключове питання зараз - не в тому, чи потрібна Україні реіндустріалізація, а в тому, як підготувати її запуск одразу після завершення активної фази війни.
Мова йде про формування зрозумілих та стабільних умов для інвесторів: запровадження податкових пільг для нових виробництв, спрощення процесу імпорту обладнання, а також можливість пришвидшеної амортизації. Не менш значущими є механізми страхування від воєнних ризиків, державні гарантії для кредитування, а також спеціальні інструменти підтримки для регіонів, що знаходяться поблизу фронту.
Одночасно важливо забезпечити можливість отримання фінансування через програми пільгових кредитів, а також розвивати спеціалізовані фінансові інструменти для промислового сектору.
Окрему роль відіграють громади. Саме на місцевому рівні найкраще видно, які проєкти можуть стати точками зростання, де є кадровий потенціал і як працювати з інвесторами. Тому громади мають отримати більше інструментів для запуску економічного розвитку.
Небезпека, яку варто врахувати.
Якщо реіндустріалізацію не розпочати негайно, Україна після закінчення війни може опинитися перед загрозою масового виїзду трудових ресурсів за межі країни та утвердження економіки, що базується лише на сировинних ресурсах.
За такого сценарію відбудова, звичайно, відбудеться, але без українського економічного прориву.
Суттєво усвідомлювати, що реіндустріалізація не є простим поверненням до старих часів. Це процес формування сучасної економіки, де виробництво, технології, освіта та наука функціонують у гармонії як єдине ціле.
Головним аспектом є справжня незалежність і можливість держави самостійно формувати своє майбутнє.
