Російська Федерація - це засіб впливу, а Європа опиняється під тиском: в РНБО проаналізували двадцятирічну стратегію Китаю.

"Згідно з оцінками китайських аналітиків, Європа не є для Пекіна єдиним політичним гравцем, а складається з різноманітних ринків і політичних контекстів. Європейський континент являє собою конгломерат країн, кожна з яких має свої економічні та стратегічні особливості," - підкреслив Андрій Коваленко.

Фактична стратегія Китаю щодо Європейського Союзу - розподіл на сегменти.

Німеччина, Франція та Італія - промислово-технологічне ядро Європи, вважає він. Китай концентрує тут інвестиції у технології та промислову кооперацію, а не лише інфраструктуру.

"Німеччина продовжує бути важливим торговим партнером Китаю в Європейському регіоні", - акцентує Коваленко.

Країни Центральної та Південно-Східної Європи залучаються через ініціативу "17+1". Формат використовується як політичний канал впливу, а не реально економічно ефективний.

"Цей механізм ілюструє спосіб обійти брюссельський консенсус через окремі столиці", - підкреслив керівник ЦПД.

Північна Європа та Балтія розглядаються як проблемні регіони через жорстку позицію у питаннях прав людини, Тайваню та безпеки. Прикладом є Литовський кейс 2021-2023 років, який показав Пекіну, що ЄС готовий платити економічну ціну за політичну позицію.

Росія в китайському сприйнятті Європи

Росія виконує функцію інструменту. Через створення безпекової нестабільності в Москві, Китай має змогу зосередитися на розвитку свого економічного впливу, підкреслив керівник ЦПД.

"Росія не є партнером, який можна порівняти з ЄС чи США, проте виконує роль важливого елемента стратегічного тиску," - зазначив він.

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну Китай не дистанціювався від Москви, а перетворив її на сировинний придаток для своєї стратегії. Конкуренція Китаю з США за Європу реалізується через економічний вплив: торгівлю, інвестиції, інфраструктуру та бізнес-лобі.

Після посилення трансатлантичної координації у 2022-2024 роках ЄС почав говорити про "de-risking", а не "decoupling", що вигідно Китаю.

Прогноз на наступні два десятиліття свідчить, що Європа повинна зберігати свою економічну вагу, хоча політична структура залишиться розділеною. Хоча розпад Європейського Союзу може виявитися вигідним, Пекін має інтерес у тому, щоб континент не ставав слабким, а лише повільним у розвитку, не перетворюючись на ворога, а залишаючись обачним партнером.