Трамп 2.0: без обмежень
Відтоді, як Дональд Трамп розпочав свою другу президентську каденцію, минув лише один рік. Хоча це і незначний проміжок часу, проте за цей короткий період глава Білого дому встиг сформувати нову реальність як у межах Сполучених Штатів, так і на міжнародній арені. Ця реальність значною мірою відрізняється від тієї, що була до його повторного приходу до влади.
Незважаючи на притаманну йому непослідовність та емоційні сплески, Трамп, в цілому, діяв відповідно до плану, заснованого на досвіді його першого терміна та гіркого програшу на попередніх виборах. Ті, хто стверджував, що варто серйозно сприймати всі його, здавалося б, провокативні заяви, мали рацію, зокрема, коли він обіцяв, що його наступне президентство стане "президентством помсти".
Притаманне практично всім лідерам США намагання розширити повноваження виконавчої влади у Трампа набуло рис "імперського президентства", коли президентська влада нехтує конституційними обмеженнями, послаблюючи дію основоположного для американської демократії принципу інституційних стримувань і противаг та створюючи тим самим небезпеку надмірного посилення президентської влади за рахунок інших гілок державної системи та зловживання нею. За оцінкою американських юристів, жоден інший президент в історії США не "випробовував на міцність" Конституції країни й не намагався посилити владу президента так, як це робить зараз Трамп.
Для цього чинний президент Сполучених Штатів постійно вдається до використання законодавчих норм, призначених для надзвичайних ситуацій (зокрема, щоб обґрунтувати необхідність залучення американських військових на території країни). Він поступово підриває незалежність інституцій, створених Конгресом з метою контролю за виконавчою владою, намагаючись обмежити фінансові можливості законодавчої гілки. В супереч традиціям американської політики, які передбачають деяку автономію для Міністерства юстиції, нинішній президент перетворив його на інструмент для помсти своїм політичним суперникам та "образникам". За словами керівниці офісу Білого дому Сьюзі Вайлз, Трамп вважає, що може робити "усе, що йому хочеться".
Реалізації амбіцій Трампа сприяє встановлений ним контроль над республіканськими фракціями, що мають більшість в обох палатах Конгресу США. Донедавна цей контроль був практично тотальним і забезпечував ухвалення президентських законодавчих ініціатив. Насамперед це стосується так званого великого красивого законопроєкту, який об'єднав трампівські пріоритети в економічній та соціальній політиці, згорнув низку "зелених" ініціатив і збільшив фінансування імміграційних органів та військові витрати. Конгрес фактично перестав виконувати функцію "стримування" президентської влади: законодавці-республіканці -- за поодинокими винятками -- підтримують навіть найконтроверсійніші дії президента як у внутрішній, так і у міжнародній політиці. Тріщини в республіканському моноліті почали з'являтися тільки останніми місяцями через скандал навколо оприлюднення файлів педофіла Епштейна, ініційоване президентом скасування пільг у сфері охорони здоров'я та полеміку щодо його зовнішньополітичних повноважень на тлі подій у Венесуелі та намірів стосовно Гренландії.
Важливим чинником, який працює на користь Трампа, є наявність консервативної більшості у вищій юридичній інстанції США -- Верховному суді цієї країни. 2025 року суд розглянув за прискореною процедурою 24 справи, пов'язані з діями нинішньої адміністрації. У 20 випадках він ухвалив рішення на користь адміністрації. Не менш сприятливою для Трампа є позиція апеляційних суддів, яких він призначив під час першого президентського терміну. Відповідно, виникають сумніви у здатності правової системи США протистояти "імперським" намірам президента, хоча у грудні Верховний суд США заборонив застосовувати підрозділи Національної гвардії в Чикаго.
Протягом першого року своєї нової каденції Трамп спрямував значні зусилля на "деконструкцію" державного адміністративного апарату, його переформатування відповідно до своєї мети послабити традиційні еліти та знищити "глибинну державу" (deep state), яка, на думку конспірологів, визначає урядову політику. На початку роботи нової адміністрації за допомогою спеціально створеного Департаменту урядової ефективності на чолі з Ілоном Маском було здійснено масові скорочення державних службовців, ліквідовано або докорінно реформовано ряд федеральних агенцій (наприклад Агенцію з міжнародної допомоги). Президент урахував, що тема підвищення ефективності державного управління резонує із суспільними настроями.
Проте ці "реформаторські" ініціативи, які впроваджувалися під приводом боротьби зі зловживаннями серед професійних бюрократів, насправді були елементом стратегії команди Трампа, спрямованої на деморалізацію політичних супротивників і забезпечення безумовної лояльності державних службовців. Вражає, що Трамп провів чистку серед незалежних генеральних інспекторів, які були створені Конгресом для боротьби з неефективністю та зловживаннями в уряді. У державному апараті та суспільстві загалом було накладено фактичне табу на пільгові програми для расових і інших меншин. У цьому контексті президент і його команда використовували існуючі труднощі з визначенням параметрів і реалізацією таких програм у своїх політичних інтересах, що викликало невдоволення частини американців.
Ще під час свого першого терміну Трамп чітко усвідомив занепокоєння більшості американців щодо проблеми нелегальної імміграції. Він поставив це питання в центр своєї другої виборчої кампанії, обіцяючи вирішити його в разі повторного обрання. Досить швидко йому вдалося суттєво зменшити потік нелегальних іммігрантів на південному кордоні. Крім того, він вжив заходів для регулювання легальної імміграції, зокрема, обмежив кількість біженців, які могли потрапити до США. Основна увага була зосереджена на силових методах: Служба імміграції та митниці, чиї фінансування зросло втричі, отримала фактичний дозвіл на проведення масштабних депортаційних кампаній, під час яких часто використовувалися жорсткі засоби. При цьому зазвичай мішенями ставали міста та штати, що управляються демократами. Таким чином, можна стверджувати, що подальше посилення антиімміграційної риторики відповідає стратегії Трампа, спрямованій на зміцнення своїх позицій та ослаблення конкурентів з Демократичної партії, яких офіційні представники часто представляють як агентів безладу та порушників закону.
За даними опитування суспільної думки агентства Associаted Press, імміграційну політику Трампа продовжують підтримувати 76% республіканців (порівняно із загальнонаціональним показником -- 38%). Більшість із них схвалює те, як здійснюються депортації нелегалів. Республіканська база й далі підтримує свого "чемпіона": 8 із 10 республіканців висловлюють задоволення його роботою на посаді президента, дві третини вважають, що в країні відбуваються позитивні зміни. Звісно, це не може не тішити его президента й стимулювати його продовжувати ту саму політичну лінію та виконувати президентські функції у спосіб, що виключає будь-які сумніви у власній правоті й величності.
Водночас варто звернути увагу на зворотний бік медалі. Тоді з'ясовується, що вже не дві третини, а приблизно половина виборців Трампа задоволена власними статками, трохи більш як половина вважає, що діяльність чинного президента допомогла створити робочі місця, й лише 40% зазначають, що він "бодай трохи" сприяв підвищенню рівня життя. Це істотно менше, ніж оцінки його діяльності у сфері економіки під час першої каденції. За підрахунками економістів із Єльського університету США, від наслідків імплементації "великого красивого законопроєкту" Трампа насамперед постраждають члени його фан-клубу, які належать до господарств із середнім і нижчим за середній рівнем доходу. Невдоволення американського загалу станом речей в економіці пояснює той факт, що загальнонаціональний рейтинг підтримки Трампа залишається негативним -- -16% у січні цього року.
У зв'язку з високими цінами на багато товарів першої необхідності та складною ситуацією на ринку нерухомості в США, почали обговорювати "кризу доступності" товарів і послуг. Незважаючи на позитивні економічні показники, брак помітного впливу тарифних воєн на інфляцію, а також зростання реальних доходів американців, Трамп намагається зменшити значущість цієї проблеми, називаючи її "містифікацією". Лише під тиском впливових членів Республіканської партії він запропонував кілька заходів для подолання "кризи доступності". Серед них — виплата бонусу в 2 тисячі доларів частині громадян США за рахунок надходжень від тарифів або обмеження витрат на обслуговування боргів за кредитними картками. Однак ці ініціативи виглядають більше декларативними, адже механізм їх реалізації ще не розроблений.
Однак, безперечно, що на результати проміжних виборів до Конгресу, які відбудуться в листопаді цього року, суттєво вплинуть економічні фактори, а також зростаюче невдоволення демократів і, що найважливіше, незалежних виборців авторитарними методами управління президента. Незважаючи на публічні заяви впевненості, Трамп і його команда усвідомлюють, що здобуття демократами більшості, принаймні в Палаті представників, може закінчити їхні сподівання на продовження "імперського президенства". Законодавці-демократи отримають контроль над бюджетним процесом і матимуть можливість ініціювати розслідування стосовно членів адміністрації. Не випадково Трамп згадував про можливий новий імпічмент і разом із своєю командою активно шукає шляхи уникнення негативного для себе результату виборів, наприклад, змінюючи межі виборчих округів.
Перемога демократів у листопаді виглядає лише ймовірною. Доти чи не єдиним стримувальним чинником "імпульсів" Трампа буде його "моральність". Повною мірою це стосується й світової політики. Саме в прив'язці до силових акцій президента США на міжнародній арені прозвучали його слова про "моральність". Тут, на відміну від поведінки Трампа на внутрішньому фронті, яка була цілком передбачуваною й навіть анонсованою, ми побачили розширену інтерпретацію принципів, завдяки яким 47-й президент США та його прибічники планують зробити Америку знову великою в міжнародному масштабі.
Сучасна трампівська редакція безпекової стратегії США, роблячи реверанс у бік "невтручання" як підвалин зовнішньої політики держави від самого початку її існування, стверджує, що наявність у США "численних і різноманітних" інтересів унеможливлює жорстке дотримання принципу "невтручання" (non-interventionism). Тобто від неоізоляціонізму передвиборчих промов, який відповідав тодішнім настроям республіканської бази, -- до "доктрини Трампа". Вона, у викладі віцепрезидента США Джей Ді Венса, виглядає так: 1) у кожному окремому випадку -- чітке формулювання американських інтересів та вимог; 2) потім -- "агресивна дипломатія" для вирішення проблеми; 3) якщо це не дає бажаного результату -- застосування "переважної військової сили" в обмежений час, аби уникнути "затяжного конфлікту". За такими рецептами планувались і здійснювались удари проти об'єктів ядерної програми Ірану та викрадення Мадуро.
Остання дія свідчить про подальший розвиток геополітичних амбіцій Трампа, особливо в контексті Західної півкулі, де домінування стало ключовим пріоритетом зовнішньої політики США. Трамп та його команда готові виходити за межі окремих дій і прагнуть контролювати цілі держави та їх території, щоб використовувати їхні природні ресурси та стратегічне положення (як у випадку з Гренландією), нехтуючи такими "другорядними" аспектами, як міжнародне право, інтереси місцевих жителів і відносини зі звичними союзниками. Головне для них — аби все це відповідало політичним та іншим інтересам чинного президента, його оточення та близьких до Білого дому бізнесменів і політиків.
Мабуть, жоден інший період в історії Сполучених Штатів не демонстрував такої високої міри індивідуалізації зовнішньої політики, яка залежить від особистих інтересів, уподобань, емоцій та навіть примх конкретної особи. Наприклад, захоплення Трампа Гренландією або його бажання перетворити Канаду на 51-й штат можна пояснити прагненням розширити територію США задля престижу, адже він сподівається увійти в історію як той, хто зібрав під своє крило північноамериканські землі.
Боротьба з "вічними війнами", яка стала знаковою рисою виборчої кампанії Трампа на 2024 рік, перетворюється на концепцію Pax Trumpiana, світ, що формується під впливом Трампа. Основні правила цього нового порядку задаватимуть потужні держави, такі як США, Китай, Росія та, можливо, інші країни, очолювані сильними лідерами, яких Трамп шанує. Це контрастує з його ставленням до європейських країн, яких він часто сприймає з певним презирством. Трамп віддає перевагу заміні європейських ліберальних цінностей на владу "справжніх патріотів", подібних до Орбана, які ідеологічно наближаються до його поглядів. Інші, менш потужні країни мають "знати своє місце" і коригувати свою поведінку відповідно до інтересів та вимог "великих гравців". Така модель світової політики фактично означає повернення міжнародних відносин до епохи ХІХ - початку ХХ століття, коли основними чинниками були сила і вплив. Як зазначив один з найближчих радників президента Стівен Міллер, "цей залізний закон панує у світі з самого його виникнення".
Наступний крок -- намагання Трампа змінити парадигму відносин із традиційними суперниками -- Китаєм та Росією: від конкуренції до домовленостей і навіть співробітництва. Як слушно зазначило видання Axios, новий світовий порядок за Трампом передбачає таке: "досягати угод між великими державами й, за потреби, заплющувати очі, а не обмежувати амбіції одне одного". Співіснування великих держав неможливе без визнання сфер впливу, що є ціною стабільності.
Якщо уважніше проаналізувати дії Трампа, а не лише його "гучні" заяви стосовно Китаю та Росії, стане зрозуміло, що його дії підпорядковуються певній логіці. Розпочавши з введення високих тарифів на китайські товари, президент США згодом відмовився від агресивної позиції, досягнувши тарифного миру і навіть дозволивши продаж Китаю чипів, необхідних для розвитку штучного інтелекту. Водночас, він погрожує застосувати тарифні заходи проти європейських союзників, які наважуються підтримувати Данію в опозиції до його амбіцій щодо Гренландії, що, за його словами, може загрожувати стабільності НАТО.
Протягом першого року другого терміну Трампа його політика щодо України пройшла певний цикл: від початкової "засідки" в Овальному кабінеті до звинувачень президента України в недостатній готовності до миру. Чому так сталося? Відповідь криється в чотирьох головних чинниках. По-перше, Трамп прагне завершити конфлікт в Україні будь-якою ціною, навіть якщо це суперечить національним інтересам України. По-друге, він не вважає Україну стратегічно важливою для США або для себе особисто. По-третє, європейські країни у цій ситуації виконують роль, здебільшого, виконавців забаганок Трампа та його угод з Росією. І, нарешті, він бачить "фантастичні" можливості для великих бізнес-проектів з Росією і планує використати цю країну для зміни правил гри у глобальній політиці, оскільки його бачення міжнародних відносин збігається з поглядами Путіна. Водночас 47-й президент США іноді висловлює своє невдоволення з приводу зухвалої поведінки кремлівського лідера, адже вважає себе "директором всесвіту", чия воля повинна підкоряти інших учасників міжнародної арени.
Ці неприємні аспекти слід враховувати для адекватного аналізу загальної стратегії та нюансів поведінки під час переговорів із партнерами з обох сторін Атлантики, а також для реалістичної оцінки їхніх пропозицій. Це особливо важливо в умовах, коли наші можливості для маневру вкрай обмежені, а наступні роки другої каденції Трампа не обіцяють нічого доброго для України.
