Роман Безсмертний — український державний діяч та дипломат.

Не вдається бігти до тріумфу – тоді давайте рухатися повільніше. Якщо йти важко – повземо. А якщо й це виявиться складним, шукатимемо інші шляхи, щоб не зупинятися.

Яскраві висловлювання Дональда Трампа та його 50-денний "ультиматум" для Путіна привернули увагу впродовж тижня. Але що насправді криється за цими словами? Чи справді це свідчить про зміну позиції на користь України, чи знову має місце лише порожня обіцянка? Яка реакція Кремля на ці сигнали, і до яких дій повинна готуватися Київ?

Про все це і не тільки Укрінформ поговорив з політиком і дипломатом Романом Безсмертним.

Романе Петровичу, останні висловлювання Трампа, особливо ультиматум Путіну на 50 днів, виглядають як складна стратегічна гра. З одного боку, він обіцяє надати Україні зброю, але лише за рахунок європейських коштів. З іншого боку, звучать погрози запровадити "вторинні санкції" проти Росії та її торгових партнерів, якщо протягом зазначеного часу не буде досягнуто миру. Як ви інтерпретуєте цю стратегію? Чи є це справжнім тиском на Кремль, або ж це лише політичний спектакль? Чи можемо очікувати реальних змін у нашому напрямку, чи це знову закінчиться пустими обіцянками?

На мою думку, це яскравий приклад зміни тактики. Це не стратегічний переворот, а лише корекція в підході. Дональд Трамп, за моїм спостереженням, не має здатності до стратегічного мислення, і ця заява це ще раз підтверджує. Незважаючи на те, що його рішення може здаватися щирим, йому бракує інструментів, які були б адекватними викликам, з якими стикається Захід у контексті війни між Росією та Україною.

Формула "50 днів" може розглядатися як ультиматум, проте саме часові рамки значно зменшують її ефективність. Вони перетворюють цю формулу не на засіб стратегічного тиску, а на простий тактичний інструмент для підприємця. Ні більше, ні менше.

Чи вистачить цієї інтонації, риторики та нової стратегії на тривалий термін - питання непросте. Адже мова йде про Трампа, який сам є символом непередбачуваності. Вважати, що ця лінія залишиться незмінною хоча б у середньостроковій перспективі, було б наївно. Тому нам слід виходити з припущення про готовність до будь-яких змін. Мінливість та непостійність - це невід’ємні риси його політичної діяльності.

У підсумку, дії Трампа фактично відновили обстановку, яка існувала на пізньому етапі президентства Байдена: знову почнеться постачання зброї. Це відбуватиметься як через закупівлі в Європі, так і через президентські програми, які вже були відновлені та знову запрацювали.

Однак, коли мова йде про дійсно стратегічні питання, такі як забезпечення дальньобійним озброєнням, все залишається лише на рівні слів. Це обіцянки, а не конкретні кроки. І саме це є основним обмеженням у поточній "тактиці" Трампа.

Сенатор Ліндсі Грем зазначає, що на 51-й день Росія може зіткнутися з "чимось вкрай цікавим", проводячи аналогії з ситуацією в Ірані. Як ви вважаєте, які інші засоби тиску, крім військових, можуть бути реально використані Білим домом, якщо Путін не зверне уваги на цей ультиматум?

Зрозуміло, що в даній ситуації жоден B-2 не злетить у повітря. Ніяких глибинних атак на бункер Путіна, як "фюрера", не відбудеться. Однак цілком ймовірний раптовий маневр. І, на щастя для Трампа, а також для нас, у цьому випадку можливості значно ширші, ніж ті, що були доступні для дій проти Ірану.

Може статися так, що до Путіна прилетить "гостинець". І цей удар може бути нанесено в точку, яка для нього особливо болюча. Варто підкреслити: йдеться не про те, що Трамп діятиме самостійно. Так само, як у випадку з Іраном діяв Ізраїль, так і у випадку з Росією діятиме Україна. І ніхто не зможе заборонити Україні мати умовний аналог JASSM (Joint Air-to-Surface Standoff Missile), здатний завдати удару за принципом стратегічної авіації - так, як це вже сталося, коли третину російських літаків дальньої дії було знищено за один день.

Сьогоднішні розмови в експертному середовищі свідчать про одне: набір засобів для таких дій є значно ширшим, ніж це уявляє собі частина критиків Трампа, його прихильників - та й, власне, ворогів. Цей момент, попри свою очевидну вагу, часто залишається недооціненим і навіть недомисленим.

Розглянемо, наприклад, аналітичний матеріал, опублікований на сайті "Россия в глобальной политике", який є платформою для офіційної кремлівської думки. Автором статті є Фьодор Лук'янов, один з провідних теоретиків російської зовнішньої політики. Він визнає, що маневр уже відбувся, проте спрогнозувати, яким буде його подальший розвиток і як довго триватиме, неможливо.

Безумовно, навіть у рамках плану Project 2025, розробленого для Трампа ідеологічними інститутами, такими як Heritage Foundation, підходи до ситуацій на Близькому Сході та в Україні мають різні аспекти. Наприклад, в умовах Близького Сходу стратегічні літаки B-2 можуть підніматися в повітря з Канзасу та здійснювати 15-годинні перельоти, тоді як у контексті російської агресії основну роль відіграватиме Україна. Цілком можливо, що активні дії розпочнуться не на 51-й, а вже на 40-й день – залежно від того, яку риторику обере Москва та як буде розвиватися ситуація на фронті.

І ще раз хочу підкреслити: багатьом людям здається, що за словами Трампа не приховано нічого, окрім порожніх обіцянок. Але це не зовсім вірно. Є шанси. І якщо Трамп виявить рішучість...

- Як, на вашу думку, насправді сприймають цей ультиматум у Кремлі? Чи бачать вони в ньому реальну загрозу, чи розглядають це як черговий маневр Трампа, який дозволяє їм продовжувати війну, виграючи час?

Найглибший та найточніший аналіз сучасної ситуації надає, без сумніву, Фьодор Лук'янов. Він виступає не лише як коментатор, а й як інтелектуальна опора кремлівського лідера. Саме тому я завжди раджу звертати увагу не на емоційні та хаотичні висловлювання, які лунають від Лаврова чи Медведєва. Це лише "мухи-одноденки": з'являються, щось вигукують і швидко зникають. Їхні слова не більше ніж шум, емоційний вибух, що позбавлений глибини, структури та стратегії.

Натомість істинними індикаторами змін і сигналів є постаті на кшталт Лук'янова чи Караганова. Вони створюють аргументативну базу, на якій Кремль обґрунтовує свої дії або формує нові логічні конструкції. Це не просто підтримка режиму, а процес генерування змісту, що стає основою політичних рішень.

У цьому контексті особливо промовиста мовчанка самого Путіна. Він спостерігає, аналізує та чекає. І це також є важливим сигналом. Однак варто усвідомлювати, що стратегія Москви ніколи не полягала в слідуванні за чужими кроками або у реакції в режимі "відповіді". Навпаки, її мета завжди полягала в нав'язуванні власної парадигми. У створенні інформаційного середовища, де Росія виступає не як сторона, що відповідає, а як ініціатор і творець процесу.

У цьому контексті Москва не розглядатиме Трампа як незалежну політичну особистість, а радше як ресурс для своїх цілей. Він стане інструментом в її інформаційних та геополітичних стратегіях. Росія використовуватиме його висловлювання, хаотичність та егоцентричність, аби вписати їх у свою ретельно продуману гру.

Кіт Келлог, спеціальний представник Трампа, провів у Києві не тиждень, як раніше стверджувалося, а всього чотири дні. Однак, на мою думку, навіть цього часу вистачає для важливих переговорів. Як ви вважаєте, які питання могли бути обговорені під час його візиту, і які наслідки це може мати для України?

Не виключаю, що під час візиту могли обговорюватися конкретні дії. Проте, як і в ситуаціях з ударами по стратегічній авіації, так і в інших подібних асинхронних, але точних і вразливих операціях, ніхто не здатен заздалегідь усвідомити всі деталі. Тут діє відомий принцип: кожен учасник знає лише про свій сегмент. Лише одна або дві особи мають повну картину.

Однак, безперечно, що у Келлога в Україні було продемонстровано кілька аспектів – можливо, потенційні засоби, які можуть бути використані умовно на "51-й день". Це, безумовно, викликає певні роздуми. Я впевнений, що те, що він побачив, вплине на дискусії у Вашингтоні, особливо в Пентагоні.

Не можна виключати можливість, що незабаром ми станемо свідками змін у керівництві військових США. Адже те, що відбувається сьогодні в Пентагоні, справді викликає сором у Америки.

І тут ключове питання - що саме Келлог привезе Трампу? А привезе він сигнал, який уже починає гучно звучати у впливових американських інформаційних колах: Україна здатна перемогти.

Отже, ми знову знову заглиблюємося в цю ж тему?

Ми вже більше місяця перебуваємо в цій дискусії з того часу, як американський генерал Алексус Ґринкевич, який на початку липня став новим командувачем Об'єднаних сил НАТО в Європі, змінивши генерала Кріса Каволі, відкрито висловився: "Вірю, що Україна здатна на перемогу".

Це була не просто військова оцінка. Це формулювання нової парадигми, в якій перемога України розглядається не як абстракція, а як досяжна мета. І на тлі цього ще одне важливе джерело - The New York Post, одне з небагатьох медіа, яке дійсно читає Дональд Трамп, - звернулося до нього фактично у формі прямого заклику: Путін розуміє тільки силу. І якщо ти її не покажеш - він тебе принизить.

Ці сигнали вже суттєво вплинули на політичну ситуацію в США. У Трампа наразі є лише одне значне обмеження - внутрішні перепони. Частина прихильників MAGA і деякі представники так званої "глибинної держави" виступають проти збільшення підтримки для України. Однак, як свідчить практика, кілька кадрових змін можуть швидко змінити баланс сил. Протестні настрої в американській бюрократії можуть вщухнути вже через кілька тижнів.