Росія планує здійснити провокації, використовуючи "брудну бомбу" українського виробництва, що надасть Путіну свободу дій у конфлікті. Інтерв'ю з Шамшуром.
Президент США Дональд Трамп виявив рішучість, вступивши у конфлікт між Ізраїлем та Іраном, але, можливо, це дало свої результати, принаймні на даний момент. У ніч з 24 червня Трамп оголосив, що обидві держави досягли угоди про припинення вогню, яке, за його словами, може стати основою для стійкого миру. Якщо американському лідеру вдалося завершити те, що він назвав "12-денною війною", це стане важливим кроком назад від небезпеки конфлікту, який, здавалося, ось-ось міг охопити весь регіон і ще більше залучити США, особливо після американських авіаударів по іранських ядерних об'єктах та іранських атак на військову базу США.
Схоже, сторони усвідомили, що подальше ведення війни стає все більш складним. Ізраїль не має можливостей для тривалої війни, а сподівання на швидке скидання режиму не виправдалися. Крім того, здатність захиститися від іранських ракетних атак виявилася недостатньою. Іран поки що не зазнав поразки, але його ситуація критична, а впевненість у власній стійкості похитнулася, оскільки внутрішні проблеми залишаються актуальними. Трамп дуже остерігався втягнутися у тривалу війну, оскільки його обіцянки полягали у завершенні конфліктів, а не в їх розширенні. Здається, йому вдалося вийти з ситуації, що виглядала як ескалація, але насправді стала її антиподом. Мова йде про реакцію Ірану та його удар по американській військовій базі. Катар і США були попереджені, і ракети були перехоплені, тому ніхто не постраждав. Цей більш стриманий підхід підкреслює, що Тегеран не прагне до подальшого загострення конфлікту. Президент США розцінив обмежену ракетну реакцію Ірану як сигнал про бажання зупинити ескалацію.
Як це часто трапляється, всі учасники конфлікту оголосили про свої успіхи. Ізраїль стверджує, що "здійснив усі свої цілі", нібито "нейтралізував" загрозу ядерної програми Ірану та "усунув" балістичне небезпечне озброєння. Однак, незважаючи на це, під час останніх атак перед оголошенням "перемир'я" загинуло ще п'ятеро людей. І як і раніше, не здійснена мета, яка, здавалося, була ключовою для Ізраїлю — ліквідація або зміна іранського режиму. В офіційній версії Ірану, яку він надав своїм громадянам, також проголошується перемога: "Ми змусили ворога покаятися та зупинитися". Проте, завдана країні шкода може виявитися настільки серйозною, що відновлення займе тривалий час, а чи зможе Іран повністю оговтатися — велике питання, оскільки влада аятолів мовчить. Не менш "переможні" заяви зробив і Дональд Трамп. На фоні провалу своїх внутрішніх та зовнішніх ініціатив, йому терміново знадобився позитивний результат. "Іран ніколи не відновить свою ядерну інфраструктуру", — підсумував Трамп. Враховуючи реалії нинішнього іранського режиму та те, яким може бути його майбутнє без ядерної зброї, в це важко повірити. Не дивно, якщо незабаром Іран відкрито оголосить про намір відновити ядерну програму, звісно, виключно "в мирних цілях". А саме перемир'я, можливо, не буде тривати довго. Через кілька годин воно могло б бути зірвано. Після запуску іранської ракети в бік Ізраїлю, тільки заклик Трампа утриматися від атак зупинив ізраїльські літаки, які вже встигли випустити кілька ракет і вразити цілі. Лише кілька годин минуло з моменту оголошення припинення вогню. Що станеться за кілька днів, ніхто не може передбачити.
У ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA своїми поглядами на ці та інші теми поділився надзвичайний і повноважний посол України в США та Франції Олег Шамшур.
Судячи з усіх ознак, США вступили у конфлікт, завдавши удари по важливих ядерних установках Ірану. Трамп, у свою чергу, урочисто оголошує про досягнення угоди про перемир'я. Ізраїль та Іран офіційно підтверджують свою готовність припинити бойові дії. Коли журналісти запитали президента США, чи можна стверджувати, що війна закінчилася, він відповів: "Так. Я не вірю, що вони знову піднімуть зброю один проти одного". Проте, незабаром після оголошення трампівського перемир'я по Ізраїлю була випущена ракета. У відповідь Ізраїль почав свої дії, і лише втручання Трампа зупинило наступ ізраїльських військ, зберігши крихке мирне угоду. Чи справді Трамп виконує роль миротворця?
Ситуація справді є дуже мінливою. Напередодні атаки Ірану на американську базу в Катарі складалося враження, що все впевнено наближається до нової ескалації. Однак, коли з'явилися деталі цього удару, зокрема попередження з боку Катару та США, стало зрозуміло, що все далеко не так просто. Згодом ми почули про мирні ініціативи - не лише від Трампа, а й від Ірану та Ізраїлю. Це має велике значення. Як розвиватиметься ситуація далі, покаже найближче майбутнє. На даному етапі навряд чи можна стверджувати про справжнє врегулювання або стабільність. Питання залишаються: чи дійсно були ліквідовані всі елементи іранської ядерної програми? Багато аспектів досі не знайшли відповідей. Проте, якщо оцінювати ситуацію "по гарячих слідах", то сьогодні для Трампа це виглядає як політична перемога. Він проявив себе як рішучий лідер однієї з найпотужніших країн світу, діючи відповідно до свого статусу. Крім того, він втілив у життя своє гасло "мир через силу": завдав удару в момент, який вважав за необхідний, і одразу ж відкрив шлях до мирних переговорів. Зовні це виглядає вражаюче. Але ще важливіше, що йому це було потрібно для внутрішньої політики, адже реакція в США була неоднозначною. Головною загрозою для нього стало те, що навіть серед його прихильників з руху "Америка понад усе" почали звучати заклики: ви ж обіцяли уникати війни, а тепер США можуть бути втягнуті в масштабний конфлікт. Отже, перспектива затяжної війни залишилась реальною. Проте на сьогодні виглядає так, що Трамп вийшов з цього етапу переможцем, здобувши політичні дивіденди та зміцнивши свої позиції як у країні, так і на міжнародній арені.
Мені здається, що це перемир'я тимчасове. Все залежить від того, наскільки ослаблений Іран. Якщо справді було знищено більшість ключових елементів його ядерної програми, якщо Іран неспроможний відповісти навіть балістичними ракетами, яких у нього достатньо, якщо Ізраїль повністю контролює повітряний простір і знищив ППО Ірану - тоді, так, припинення вогню може протриматися певний час. Але от це трампівське "назавжди" - ну тут у мене серйозні сумніви. Іран - це держава, яка вміє чекати. Вони вміють грати в довгу. І якась форма відповіді буде. Можливо, не зараз, а коли наберуться сил. Можливо, асиметрична: через проксі-угруповання, терористичні атаки чи навіть агентурну діяльність на території США. Тобто рано святкувати перемогу над іранським фундаменталізмом, тероризмом та рештою.
- Зважаючи на сам характер іранського режиму, сумнівно, що вони відмовляться від програми створення ядерної зброї. Вони тепер наочно побачили: була б у них бомба - їх ніхто не чіпав би. Зважаючи на територію, ресурси й потенціал - Іран ще здатен відновити програму, якщо тільки не відбудеться зміна режиму.
Згоден з цим. Більшість експертів у цій сфері також висловлюють подібні думки. Іранський режим, навпаки, може відчувати ще більшу потребу в тому, щоб утримати владу, досягти своїх ідеологічних цілей і, що найважливіше, переконати себе в правильності обраного курсу: "Не встигли - тепер точно потрібно пришвидшити розвиток ядерної програми". Йдеться не лише про традиційну ядерну зброю, є також "брудні бомби", для яких, наскільки мені відомо, Іран вже має достатні запаси збагаченого урану. Ключове питання: де саме зберігається цей уран? Швидше за все, не в тих об'єктах, які піддавалися атакам США та Ізраїлю. Таким чином, основні запаси могли залишитися недоторканими. Відновлення програми, навіть її прискорення, виглядає цілком ймовірним сценарієм. Це може стати серйозним порушенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Зараз багато країн починають задумуватися: "Можливо, краще мати хоч якийсь мінімальний ядерний потенціал?" Це стосується не лише теократичних режимів. Схожі думки висловлюють і в Японії, і в Південній Кореї. Якщо говорити про реальну можливість використання ядерної зброї, то Іран і Північна Корея, на мою думку, є найбільш ймовірними кандидатами. Тож ситуація викликає занепокоєння, не лише в регіоні, а й у глобальному масштабі.
В Ізраїлі вже почали звучати критичні оцінки перемир'я з Іраном, яке було оголошено адміністрацією Трампа. Колишній міністр оборони Авігдор Ліберман вважає, що наслідки війни для Ізраїлю є "гіркими" і прогнозує, що новий конфлікт може спалахнути вже за 2-3 роки. Він стверджує, що "світ обрав складні та затяжні переговори замість безумовної капітуляції". За його словами, режим аятол не має наміру йти на поступки, зокрема в питаннях збагачення урану, виробництва балістичних ракет, а також фінансування тероризму. Ліберман попереджає, що перемир'я без чіткої та зрозумілої угоди може призвести до нового конфлікту, причому в значно гірших умовах. Як ви ставитесь до цих слів?
Так, у цьому є сенс. Можна провести аналогії з нашою ситуацією: війна ніби вщухає, Іран відновлюється, накопичує сили – і знову спалахують конфлікти. І так безкінечно. Є, очевидно, дві основні причини для припинення бойових дій. Ви вже їх згадали, і я з вами згоден: обидва варіанти мають право на існування. Перша причина полягає в недостатності ресурсів у Ізраїлю. Хоча я, особисто, не вважаю, що це є головним фактором. Друга, на мою думку, може бути більш вирішальною – це вимоги Трампа. Особливо зважаючи на те, що Нетаньягу вміло "підштовхнув" Трампа до рішення завдати удару. Його дипломатичні навички та маніпулятивні здібності не можна недооцінювати. Але потім, коли Трампу довелося зважати на подальші дії, все зупинилося. Це не вписується в його імідж "миротворця", людини, що не розпалює, а гасить конфлікти. Цей імідж є критично важливим для його внутрішньої аудиторії, для його прихильників, які вірять у міф про "Трампа-месію". Отже, якщо поєднати ці два чинники: позицію Трампа та обмежені ресурси Ізраїлю, ми отримуємо припинення вогню. А те, що це перемир'я не триватиме вічно – тут не потрібно бути дипломатом чи військовим аналітиком, щоб це зрозуміти.
- Ну а що далі? Термін президентства Трампа скінчиться. І іранці, найімовірніше, будуть чекати саме цього моменту, щоб знову атакувати Ізраїль. І Трамп знову скаже: "А за мого президенства такого не було!", не розуміючи, що кроки, які він зробив, до тривалого миру не могли призвести.
Отже, його "унікальний підхід" полягає в тому, щоб "зупинити конфлікт тут і зараз". А що буде далі? Це вже "не його турбота". Розбирайтесь самі. Він робить гучну заяву: мовляв, сподіваємось на вічне мирне вирішення. І все – галочку поставив. Але якщо заглибитися в суть, зрозуміло, що для Трампа це не є пріоритетом. Його основний принцип – завжди проголошувати перемогу. Навіть якщо насправді це провал, він скаже: "Я зробив все можливе, а ви не скористалися шансом".
Верховний лідер Ірану, Алі Хаменеї, направив свого міністра закордонних справ, Аббаса Аракчі, до Москви після атак США з метою отримати допомогу від Володимира Путіна. Хаменеї виявився "не враженим" відповіддю Кремля на бомбардування та сподівався, що Путін зробить більше для підтримки Ірану в протистоянні з Ізраїлем і США. Як повідомляється, під час зустрічі між іранським міністром та Путіним, максимальна підтримка, яку Росія може надати своєму партнеру, полягає в передачі "найкращих побажань" іранському керівництву. Незважаючи на заявлену дружбу та наявність угод про взаємодопомогу, Путін фактично відвернувся від Ірану.
Це дійсно цікава ситуація. Зверніть увагу на поведінку Росії: з одного боку, всі дипломатичні формальності дотримані, звучать заяви про "неспровоковану агресію", а на засіданні Ради Безпеки ООН підтримується Іран. Все виглядає так, ніби союзницькі зобов'язання виконуються. Але насправді нічого суттєвого не відбувається. Можливо, певна допомога і буде надана, але вона буде прихованою і дуже обережною. Наприклад, цікаво дізнатися, де саме зберігатиметься збагачений уран з Ірану — це питання стратегічної важливості. Однак для Путіна важливо не лише зберегти добрі стосунки з Іраном. Ще важливіше — не зруйнувати можливість для перегляду відносин із Трампом. І тут виникає цікаве питання: ви коли-небудь чули, щоб Трамп висловлював обурення чи незадоволення позицією Путіна? Я особисто ні. Можливо, я щось упустив, але наразі панує тиша. Так, Трамп міг бути роздратованим, особливо після слів Медведєва, проте жодних сигналів про те, що це вплинуло на його ставлення до Путіна, він не надіслав.
Щодо висловлювання Медведєва, який є заступником голови Ради безпеки Росії, він стверджує, що Дональд Трамп, спочатку позиціонуючи себе як миротворець, насправді став каталізатором для нової війни. Він також підкреслив, що зараз деякі держави готові "прямо надати Ірану свій ядерний арсенал". Відомо, що Медведєв озвучує ті думки, які Путін воліє не висловлювати відкрито. Це заява викликала занепокоєння у Трампа, і він відреагував на неї.
Так, саме так. І це не просто "хлопець з магазину", а чиновник, який передає ідеї з верхніх ешелонів влади. І ось що цікаво: як реагує на це Трамп? Він публічно розгромлює Медведєва, знищує його у своїх постах, виявляючи явну зневагу. Але при цьому стверджує: "Путін – це інше". Тим самим він демонструє готовність продовжувати співпрацю з Путіним, оскільки не асоціює його з такими негідниками, як Медведєв. Пригадайте, що казав Болтон: Трамп не цікавиться Росією в цілому, він зосереджений на Путіні. Путін, безумовно, йому імпонує. Він бачить у ньому "свого" союзника. Навіть у нинішніх умовах він уникає будь-якої критики на адресу Путіна. Він розрізняє: є "погані бояри" на кшталт Медведєва, а є "цар", з яким ще можливо вести переговори. І виникає питання: чи дійсно Трамп в це вірить? Чи це лише публічна тактика? Мені здається, найгірше те, що він справді в це вірить. Він дійсно прагне укласти угоду з Путіним як з партнером. І для нас це найнебезпечніший варіант розвитку подій.
Загалом для України завершення конфлікту на Близькому Сході може бути вигідним. Адже в останні тижні, після атаки Ізраїлю та реакції Ірану, увесь західний світ – як медіа, так і політики – зосередив свою увагу саме на цій ситуації.
- Тут треба бути обережним з висновками. Бо в подібних випадках усе може змінитися в будь-який момент. Але так, якщо говорити прямо: поразка Ірану - це, умовно, добре для нас. У нас немає жодної симпатії до Ірану. Друге: якщо конфлікт залишається дуже гарячим, інформаційна увага та політичний фокус Заходу зміщуються туди, а не на Україну. І це ускладнює ухвалення рішень, затягує процедури допомоги. А щодо нафти - ми вже казали. Нафта зараз - це головний нерв глобального порядку. І ще одна тривожна річ, яку проявив цей конфлікт: відносини між Трампом і Путіним залишаються, попри все. Цей фактор не змінився. Ба більше, коли Трамп бачить, що його ідеї реалізуються, він входить у стан майже самонавіювання: "я всемогутній". І в такому стані він цілком здатен знову повернутись до теми війни - вже як суб'єкт, а не сторонній спостерігач. Але не для того, щоб допомагати нам, а щоб тиснути. Я цілком допускаю, що Трамп може використати це як важіль. Наприклад, погрожувати зупиненням постачання зброї чи навіть відмовою від продажу. Він буде впевнений, що такі ультиматуми приведуть його до результату. Інша справа, що контекст війни Росії проти України абсолютно інший. Але знаючи Трампа, не виключаю, що в його голові вже формується якийсь власний "ланцюг причинно-наслідкових зв'язків".
Повертаючись до висловлювань Путіна та Медведєва, варто зазначити, що обидва активно згадують про "брудну бомбу" та нібито провокації з боку України. Вони стверджують, що скидання "брудної" ядерної бомби стало б остаточною помилкою з боку Києва. У разі такого розвитку подій Росія обіцяє "жорстку і катастрофічну" відповідь для України, натякаючи на готовність застосувати справжню ядерну зброю. Чи не вбачаєте ви в цих заявах спробу підготувати інформаційний ґрунт для можливих майбутніх провокацій з боку Росії та звинувачень на адресу України?
Так, на жаль, я не можу виключити ймовірність провокацій з боку Росії. Запуск таких ідей - це класичний підхід Путіна. Він вкидає в інформаційний простір навіть найабсурдніші тези, щоб перевірити реакцію, як політичну, так і військову. Він слухає, що говорять союзники України, та спостерігає, чи буде відповідь у вигляді додаткової допомоги. Від цього він коригує свою стратегію. Тобто, навіть якщо ідея виглядає безглуздо, для нього важливіша реакція на неї, аніж сама теза. Тому до таких заяв варто ставитися з усією серйозністю. Зараз, як ніколи, нам потрібен єдиний антипутінський фронт. А дії Трампа в останній час, м'яко кажучи, не сприяють зміцненню цього фронту. На жаль, мушу визнати, що в політичному плані ми вже втратили США як безумовного лідера підтримки. Тепер нам потрібно зосередитися хоча б на можливості придбати у них зброю.
