Росію виводять з Південного Кавказу: які наслідки матимуть угоди між Баку та Єреваном у Вашингтоні?
Дональд Трамп здійснив ще один крок на шляху до реалізації своєї амбіції отримати Нобелівську премію миру.
Після того як американський лідер вирішив суперечності між Таїландом і Камбоджею, а також Пакистаном і Індією, минулої п'ятниці у Вашингтоні він взявся до миротворчих зусиль ще з двома країнами. І цього разу мова йде не про Україну та Росію. На порядку денному були Азербайджан і Вірменія: президент Ільхам Алієв і прем'єр-міністр Нікол Пашинян разом з міністрами закордонних справ обох держав підписали в Білому домі ряд документів, які покликані стати основою для остаточного вирішення конфлікту, що триває вже понад 35 років між Баку та Єреваном.
У даному наборі основними є наступні документи.
По-перше, голови МЗС Азербайджану та Вірменії погодили текст угоди про встановлення миру та міждержавних відносин, що містить вже узгоджені пункти. По-друге, лідерами США та Вірменії підписано меморандум, що отримав назву "Маршрут Трампа для міжнародного миру та процвітання" (TRIPP). По-третє, міністри закордонних справ Азербайджану і Вірменії ухвалили спільне звернення до ОБСЄ з проханням про закриття Мінського процесу. По-четверте, Трамп, Алієв і Пашинян затвердили декларацію за результатами своєї зустрічі.
Коментуючи події, що мали місце в Білому домі, Трамп у своєму звичному пафосному стилі оголосив: "Ми, нарешті, досягли миру. Вірменія та Азербайджан погоджуються назавжди припинити всі бойові дії, відновити торгівлю, подорожі та дипломатичні зв'язки, а також визнати суверенітет і територіальну цілісність один одного". У свою чергу, Алієв і Пашинян щиро вихваляли Трампа, передбачаючи йому Нобелівську премію миру.
Хоч як би оптимістично не налаштовувався Трамп, до встановлення миру між Азербайджаном і Вірменією ще далеко: угоди, підписані в Білому домі, мають лише рамковий характер. Проте це не зменшує важливість самої події. Посередництво Вашингтона, яке дозволило Трампу знову взяти на себе роль миротворця, стало можливим завдяки кризі у відносинах Москви з Баку та Єреваном.
Відносини між Азербайджаном і Росією значно охолодилися після інциденту в грудні 2024 року, коли російська система протиповітряної оборони збила пасажирський літак азербайджанської авіакомпанії над Грозним, і Володимир Путін не вибачився за цю трагедію. Льодовиковий період у співпраці між Баку та Москвою розпочався влітку, коли в Єкатеринбурзі російські правоохоронці вбили двох азербайджанців і затримали дев'ятьох інших. Основною причиною цього дипломатичного кризи є те, що, хоча Москва цінує Азербайджан за його нафтові ресурси, вона не вважає його рівноправним партнером, що завдає удару по національному самоповазі президента Алієва та народу Азербайджану.
Конфлікт досяг такого ступеня загострення, що влада Баку готова змінити свою політику щодо військово-технічної підтримки Києва. Як повідомляє видання Caliber.Az, у разі, якщо Росія продовжить атакувати енергетичні об'єкти, пов'язані з Азербайджаном в Україні, Баку може розглянути можливість скасування ембарго на постачання озброєння. Варто зазначити, що протягом двох днів Росія цілеспрямовано завдавала ударів "шахедами" по нафтобазі SOCAR в Одеській області.
Зі свого боку Єреван розглядає Москву як ненадійного союзника, який не надав військово-політичної підтримки під час другої карабаської війни 2020 року й пасивно спостерігав за тим, як Азербайджан силовими засобами повертав контроль над Карабахом під час третьої карабаської восени 2023-го. Наслідком цього стало те, що Вірменія не просто дистанціюється від Москви: Пашинян уживає заходів, які зменшують економічний вплив і військово-політичну присутність Росії в країні.
У Кремлі відчувають неприязнь до Пашиняна та прагнуть усунути його з посади прем'єра. Москва робить акцент на парламентських виборах, які заплановані на червень 2026 року. Проте Пашинян має непогані шанси на успіх: хоча рівень довіри до нього складає лише 17%, навіть з таким невисоким показником він значно випереджає своїх найближчих політичних опонентів. Тим часом, Кремль також розглядає можливість дестабілізації ситуації у Вірменії.
Оскільки співвідношення сил у регіоні явно не на користь Єревана, Пашинян намагається якомога швидше закрити карабаську главу в історії та активно працює над укладенням мирної угоди з Баку. Це не тільки зменшить ризик відновлення військових дій з Азербайджаном, але й ще більше ослабить вплив Росії в Вірменії. Крім того, нормалізація відносин з Азербайджаном відкрила б шлях до поліпшення зв'язків із Туреччиною, що могло б призвести до відкриття вірмено-турецького кордону: наразі Вірменія має сполучення з зовнішнім світом лише через Іран і Грузію.
А от Алієв, країна якого виграла другу карабаську війну й повернула повний контроль над Карабахом 2023 року, намагався домогтися від Єревана максимальних поступок і зафіксувати в договорі положення, що обмежують суверенітет Вірменії. Для досягнення своїх цілей останніми роками він неодноразово вдавався до ескалації. Алієва найбільше цікавило вирішення кількох питань.
Перше -- відкликання міжнародних позовів Вірменії до Азербайджану.
Друге -- нерозміщення представників інших країн на азербайджано-вірменському кордоні.
Третій аспект – розпуск Мінської групи ОБСЄ.
Четверте -- відкриття Зангезурського коридору, який через вірменську територію вздовж вірмено-іранського кордону має з'єднати західні райони Азербайджану з його ексклавом -- Нахічеванською автономною республікою. Водночас Баку вимагав створити транспортний коридор із екстериторіальним статусом, тобто на нього не має поширюватися вірменське законодавство й він не буде підконтрольним владі Вірменії.
П'ятий пункт стосується внесення змін до Конституції Вірменії, яка базується на декларації про незалежність, що містить посилання на рішення "Про возз'єднання Вірменської РСР та Нагірного Карабаху".
Алієв поступово реалізує свої цілі. У рамках переговорів щодо мирної угоди Баку та Єреван уже продемонстрували готовність відкликати взаємні позови. Раніше Єреван також відкликав своїх представників ЄС з азербайджано-вірменського кордону. У Вашингтоні ухвалили рішення зупинити Мінський процес.
До того ж Трамп зняв обмеження на постачання зброї Баку: Конгрес 1992 року ухвалив поправку 907 до "Закону про захист свободи", яка забороняла надавати державну допомогу з боку США Азербайджану через блокаду Вірменії за часів першої карабаської війни.
Частково вирішено питання Зангезурського коридору: у Вашингтоні досягли угоди про так званий "Маршрут Трампа" (TRIPP), який буде адмініструвати спільне вірмено-американське підприємство. При цьому, суверенітет та юрисдикція Єревана над цим шляхом залишаться незмінними, територіальна цілісність Вірменії буде збережена, а Баку отримає гарантований доступ до Нахічеванської автономної республіки.
Варто відзначити, що у тристоронній угоді, підписаній Вірменією, Азербайджаном та Росією у 2020 році після завершення другої карабаської війни, було зазначено, що контроль за транспортними шляхами здійснюватимуть російські прикордонники. Однак нова ініціатива не передбачає участі Росії. Тепер TRIPP забезпечить тривале присутність США в Південному Кавказі: як повідомляє Politico, Вірменія погодилася надати Сполученим Штатам ексклюзивні права на розвиток коридору на строк 99 років.
Наступний етап -- зміни в Конституції Вірменії. І тут можуть виникнути складнощі, оскільки в країні має ще відбутися референдум. А у Вірменії достатньо незадоволених поступками, які зробив Пашинян заради порятунку своєї країни. Водночас, як зауважує російський експерт із Кавказького регіону Роман Черніков, "упевненість Дональда Трампа в тому, що конфлікт на Південному Кавказі закінчився, -- це страховка Єревана від нової війни".
Однак вже на даний момент прем'єр Вірменії стикається з критикою через те, що його декларація не містить інформації про виведення азербайджанських військ з територій Вірменії, які були захоплені Азербайджаном у вересні 2022 року, а також про звільнення військовополонених і колишніх керівників Нагірно-Карабаської республіки. Невдоволення серед населення може бути використане Кремлем для дестабілізації ситуації у Вірменії, з метою усунення Пашиняна та спроб відновити вплив Росії в регіоні Південного Кавказу.
Після підписання документів із різних столиць зазвучали заяви, які вітають нормалізацію відносин між Вірменією й Азербайджаном. Формально позитивно оцінили підсумки вашингтонських переговорів і в Москві. Водночас представниця МЗС РФ Марія Захарова не приховувала невдоволення тим, що Москва, яка протягом десятиліть відігравала роль посередника між Баку та Єреваном, не брала участі в підготовці вашингтонських домовленостей.
Причину поганого настрою росіян зрозуміти можна: підписаний у Вашингтоні пакет угод не просто сприяє нормалізації відносин між Баку та Єреваном, а й ослаблює позиції Росії на Південному Кавказі, який Москва традиційно розглядає як зону свого впливу. Водночас у регіоні посилюються позиції Сполучених Штатів і Туреччини. В інтересах Кремля -- щоб між азербайджанцями та вірменами постійно іскрило й вони ще довго не могли підписати мирну угоду.
Але зараз Москва вперше за десятиліття опинилася не просто на узбіччі мирного процесу, а в ситуації, коли її витісняють із ключових механізмів -- військових, транспортних, політичних і дипломатичних. Водночас у регіоні посилюються позиції Сполучених Штатів і Туреччини, які замість Росії стають ключовими гравцями на Південному Кавказі.
Для Вашингтона це не тільки зміцнення позицій у зоні, яка традиційно вважалася "задвірками" Кремля, а й стратегічний плацдарм біля кордонів Ірану. І в стилі бізнес-підходів Трампа -- можливість заробити на експлуатації транспортного коридору. Для Анкари -- довгоочікуване встановлення геоекономічного коридору до Каспію та Центральної Азії й посилення позицій у Південнокавказькому регіоні та тюркському світі.
"Можна стверджувати, що "миротворчу галявину" Південного Кавказу повністю перетягнули з Москви до Вашингтона. Немає потреби наголошувати, що російська зовнішня політика на пострадянському просторі зазнає нового фіаско", -- написав у своєму ТГ-каналі Аркадій Дубнов. Такі самі оцінки й у Z-спільноти. ТГ-канал "Два майора" назвав те, що відбулося, геополітичним ударом по Росії: "Передача Зангезурського коридору під контроль США фактично витісняє Росію з основних процесів на Південному Кавказі".
Стривожені не тільки росіяни, а й іранці. Радник верховного лідера Ірану Алі Акбар Велаяті жорстко заявив, що Тегеран не допустить переходу Зангезурського коридору під американське управління. За його словами, країна протидіятиме планам Вашингтона в регіоні, навіть якщо Москва не надасть підтримки. Таке негативне ставлення Тегерана до "Маршруту Трампа" пояснюється як економічними втратами Ірану в разі його роботи, так і появою американців на його кордонах.
Проте, здається, що в Тегерані ще не прийняли остаточного рішення щодо своєї позиції. Президент Ісламської Республіки Масуд Пезешкіан висловив думку, що Іран підтримує реалізацію Зангезурського коридору, але лише за умови, що це не зашкодить територіальній цілісності країн регіону. Він додав, що всі вимоги Тегерана під час укладання угоди стосовно цього коридору були враховані. "Єдине, що викликає занепокоєння, це те, що будівництво цієї дороги планують здійснювати вірменські та американські компанії", - підкреслив Пезешкіан.
Вашингтонські угоди не лише намагаються закінчити найбільш тривалий конфлікт на пострадянському просторі, але також представляють собою кардинальні зміни в архітектурі безпеки на Південному Кавказі. Проте, урочисті заяви не завжди свідчать про реальний мир. Цей регіон, який не раз ставав полем для геополітичних маневрів, часто підносив несподівані повороти, і тому нинішні угоди можуть стати початком нової стадії протистояння.
