Розділені Штати Трампа: як важливий партнер України опиняється в центрі внутрішніх проблем.
У політичній системі Сполучених Штатів з'явився цікавий феномен, який можна назвати монархією без трону — це форма влади, що не має офіційного титулу, проте вимагає абсолютної дисципліни.
Американська політична система дедалі менше тримається на компромісі. Те, що колись було балансом між двома партіями, сьогодні перетворилося на дві ізольовані реальності.
Натомість політичний центр зникає: ще двадцять років тому демократи й республіканці мали помірковані крила, тепер - лише радикальні.
Соціальні медіа, алгоритмічні системи та кабельні новини сформували альтернативні інформаційні реалії, в яких спільні факти практично зникли.
Політика вже не зводиться лише до питань управління – вона стала відображенням племінної ідентичності. Сьогодні належність до певної партії не лише вказує на ваші погляди на майбутнє країни, але й визначає вашу сутність.
Рух "Зробимо Америку знову великою" (MAGA) кардинально змінив обличчя Республіканської партії. З традиційного консерватизму, що спирався на ринкові принципи та моральні цінності, партія трансформувалася в антисистемну силу, яка живиться від почуття образи, страху та прагнення до відновлення.
Лідери MAGA відкрито стверджують: "Америка на першому місці - ось сучасний консерватизм". Іншими словами, звичні республіканські принципи, такі як ринкова економіка, інституційні системи та особисті свободи, поступилися місцем емоційно зарядженому націоналізму.
Це вже не просто ідеологія, а справжня ідентичність: "ми на протилежному боці".
Ідеологія відходить на другий план, поступаючись місцем вірності. Для таких політиків, як Рейган чи Буш (обидва), партія слугувала засобом реалізації їхніх ідей, тоді як для Дональда Трампа вона стала відображенням його власного іміджу.
У перші місяці другої каденції Трампа він активно посилив персоналізацію влади та перевищив традиційні межі партійного устрою: впродовж перших 100 днів президент підписав рекордні 143 виконавчі накази.
Республіканська партія остаточно перетворилася на інструмент його політичної волі - з ключових посад було усунено діячів, пов'язаних із "старим істеблішментом", а замість ідеологічної програми сформувалася система особистої лояльності.
На з'їздах і в Конгресі все частіше основним критерієм підтримки виступає не консервативна ідеологія, а відданість Трампу та його "великій меті відновлення Америки".
Це більше нагадує двірцеву політику, а не традиційну партійну. Трамп стер границі між політичною партією та особистою владою. Рух MAGA перетворив політику на битву за лояльність, а не за ідеологічні принципи.
Риторика, що стосується "вкрадених виборів", змов та "ворогів народу", перетворилася на нову мову американського правого руху. У Конгресі тривають перевірки на вірність. Республіканська партія, яка раніше виступала як захисник інститутів, тепер стала їх основним руйнівником.
На ці зміни демократична сторона відповіла посиленням своїх позицій. Відчуваючи небезпеку від MAGA, демократи все більше усуваються у сферу моральних абсолютів.
Партія Байдена, Обами й Клінтона стала заручницею ядра лівих активістів.
З кожним днем партійні обговорення все більше замінюються лозунгами на кшталт "зменшити фінансування поліції", "культура скасування", а також акцентом на расових, гендерних та екологічних ідентичностях.
Спроби демократів "повернути мову до людей" стали частиною ширшого процесу їхнього зсуву вліво.
Спрямовуючи зусилля на повернення довіри серед робітничого класу, що істотно підтримує республіканців, демократи намагаються відмовитися від елітарного підходу та академічної термінології, що вважається віддаленою від реалій повсякденного життя.
Заяви сенаторів Рубена Гальєго та Елісси Слоткін про важливість спілкування "мовою робочого класу, а не академічними термінами" свідчать про те, що партія прагне переосмислити свою риторику в контексті соціального популізму.
Проте ця мовна демократизація також відображає глибший лівий рух - бажання відновити статус "партії звичайних американців", протиставляючи себе великим фінансовим інтересам та політичній еліті.
Ця риторика, що повинна була приносити звільнення, все частіше залишає осторонь виборців з центру, середнього класу та мешканців передмість, які відчувають себе не почутими.
Саме з цієї причини всередині Демократичної партії зросло бажання "повернутися до народу" – це спроба дистанціюватися від елітаризму та знову встановити зв'язок з робітничим класом. Сенатор Рубен Гальєго зазначає: "Деякі терміни звучать занадто академічно. Чому ми вживаємо 'соціальна рівність', замість простого 'ми хочемо, щоб у вас була рівна можливість'?"
Елісса Слоткін зазначає, що демократам слід спілкуватися "мовою робочого класу, а не академічним жаргоном", адже партія втратила контакт із виборцями, які працюють фізично.
Американська політика втратила спільну мову, якою можна говорити між таборами.
Демократи відповіли тим самим, що й їхні опоненти: замість дискусії - моральна гомогенність, замість пошуку компромісу - вимога правильної позиції.
Таким чином відбувається дзеркальна радикалізація: і ліві, і праві більше не обговорюють можливі рішення, а лише змагаються у своїй правоті.
Однак найсерйознішим наслідком цієї радикалізації є підрив довіри до інституцій. Верховний суд, Конгрес, засоби масової інформації, армія — всі вони стають мішенню політичних нападів.
Вибори вже не сприймаються як змагання концепцій, а радше як військова операція супротивників. У таких умовах суди стали не нейтральними арбітрами, а співучасниками змови. Медіа ж перетворилися з джерела інформації на арену конфлікту.
Внаслідок цього демократія в США дедалі більше відходить від процедурних основ і все більше залежить від емоцій. Таким чином, виникає симетричний популізм, у якому кожна сторона вважає себе єдиним представником істини.
Америка, що впродовж XX століття слугувала моральним взірцем для Заходу, сьогодні переживає втрату внутрішньої гармонії.
Для американських союзників, зокрема для України, це свідчить про те, що зовнішня політика Вашингтона стає менш стабільною, а її акценти все більше зосереджуються не на стратегічних інтересах, а на внутрішніх культурних конфліктах.
Однак не слід вводити себе в оману. Сучасне сприйняття, коли республіканці асоціюються з консерватизмом, а демократи - з лібералізмом, є лише наслідком історичного розвитку, а не "вічною" правдою американської політичної системи.
Політичні табори в Америці завжди змінювалися місцями. Але вперше за два століття обидва вийшли за межі центру одночасно.
Слід зазначити, що в XIX столітті республіканці виступали як прогресивні реформатори, борці з рабством та прихильники сильної державної влади, тоді як демократи підтримували ідеї обмеження влади, консерватизму та традиційних цінностей.
Проте з часом, під впливом економічних криз, "Новий курс" Франкліна Делано Рузвельта та Рух за громадянські права, ці ролі поступово змінилися: демократи перетворилися на партію, що підтримує державне втручання, соціальні програми та рівність, в той час як республіканці стали захисниками індивідуальної свободи, ринкових принципів та національної ідентичності.
Сьогодні ця історична карта зазнає нових змін - і тепер не між політичними силами, а всередині них.
Демократи, які традиційно виступають як центристська партія, що прагне до коаліцій і компромісів, все більше схиляються до лівої політики. Це відбувається під впливом молодих прогресистів та активістів, котрі виступають за "справедливість" у різних аспектах — економічному, культурному, расовому та екологічному. Їхня промова акцентує увагу на правах меншин, перерозподілі ресурсів та концепції "інклюзивності", які стали основними символами сучасної лівої політики.
Республіканці ж, навпаки, переживають свій зсув вправо - від традиційного консерватизму до популістського націоналізму, побудованого на ідентичності, силі, ідеї "повернення величі". MAGA-рух Трампа зруйнував класичну республіканську модель партії бізнесу та порядку, перетворивши її на рух лояльності й протесту проти політичних еліт.
Отже, нова "велика перестановка" не є простим пересуванням двох політичних сил, а радше внутрішнім розподілом на фракції, де замість ідеологічних принципів домінують емоційні суперечності та племінна відданість.
У політичній системі Сполучених Штатів з'явився цікавий феномен, який можна назвати монархією без трону — це форма влади, що не має офіційного титулу, проте вимагає абсолютної дисципліни.. Якщо раніше партії були простором ідей, то тепер вони - механізмом вірності.
У новій адміністрації відбір кадрів здійснюється з акцентом на лояльність. Кандидати підлягають детальному аналізу, що включає оцінку їх політичних переконань, публічних висловлювань та активності в соціальних мережах.
Експерт Республіканської партії Майкл Аллен був відсторонений від своїх обов'язків "шерпи" під час затвердження Джона Реткліффа на посаді директора ЦРУ через його попередню підтримку Ліз Чейні.
У федеральних установах існують групи, що займаються перевіркою лояльності, які аналізують "MAGA bona fides" кандидатів. У ході відбору навіть застосовуються тести з запитаннями на зразок: "Чи вважаєте ви, що вибори 2020 року були сфальсифіковані?"
Та варто визнати, нинішня радикалізація почалася ще до перемоги Трампа і не завершиться з ним. Це наслідок десятиліть соціальної фрагментації, розпаду спільної мови і довіри.
Єдине питання полягає в тому, чи здатна Сполучені Штати оновити свій суспільний контракт.
Для України Сполучені Штати є не просто союзником, а важливою стратегічною підтримкою цивілізованого світу. Внутрішня стабільність Америки визначає не лише масштаби наданої допомоги, а й основи глобальної солідарності.
Американська політична поляризація перетворює зовнішню політику на дедалі емоційніший та індивідуалізований процес.
Те, що раніше вирішувалося в закладах, тепер підпадає під вплив громадської думки, телевізійних дебатів та політичних суперечок у Конгресі, що стало очевидним протягом останнього десятиліття.
Українська тематика, що ще зовсім недавно була предметом двопартійної угоди, тепер може опинитися в пастці внутрішніх суперечностей.
Дискусії на тему "мир або війна" у Вашингтоні дедалі частіше сприймаються як продовження суперечки "ліві чи праві".
Для України ризики в даній ситуації явно проглядаються:
Існує й парадоксальна ситуація. Сьогодні Україна виявляє те, чого не вистачає Америці: значну єдність, спільне прагнення, довіру до інститутів, навіть під час війни.
Ми перетворилися на експериментальний майданчик для демократії в умовах тиску, в той час як Сполучені Штати стикаються з кризою демократії без явного зовнішнього супротивника.
Для Києва це означає нову роль - не просто прохача допомоги, а морального нагадування Заходу, що демократія живе лише тоді, коли суспільство здатне жертвувати заради спільного.
Україна залишається тестом для Заходу: чи здатен він зберегти себе, підтримуючи тих, хто бореться за спільні цінності, коли його власні цінності розмиваються.
Автор: Світлана Ковальчук
