Проблеми санкцій: три ключові аспекти
Санкції в Україні перетворилися не лише на засіб покарання, але й на інструмент політичного впливу. Чому ж механізм, який мав би підсилювати державу, все більше викликає недовіру у суспільства? Відповіді на ці запитання у колонці журналіста Сергія Лямця.
На початку конфлікту, протягом кількох місяців, я займався веденням інформаційного порталу Sanctions Monitoring. Як і більшість українців, я постійно отримував новини про численні пакети санкцій, активно їх підтримуючи, але чітко не розумів, що саме відбувається за цими подіями. Мене зацікавило, які принципи лежать в основі цього процесу, а також я вирішив провести інвентаризацію військових злочинів і осіб, які до них причетні, щоб після завершення війни жоден з них не залишився непоміченим.
На той момент не існувало структурованої інформації з цього питання. Лише в 2025 році Рада національної безпеки і оборони України запустила портал, який містить Реєстр всіх накладених санкцій. А на початку військового конфлікту був створений лише портал "Війна і санкції", розроблений Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК).
Розділ "Міжнародні спонсори війни" цього порталу виявився незареєстрованим та функціонував як суто волонтерська ініціатива. Наприклад, спочатку в ньому фігурували, а згодом зникали великі міжнародні банківські установи, такі як Raiffeisen та OTP. Згодом, за згодою з міжнародними партнерами, портал було закрито, оскільки він створював зайві репутаційні ризики для багатьох європейських компаній. Протягом свого існування портал, за оцінками активістів і керівництва НАЗК, здебільшого заповнювався кандидатами на санкції, тоді як інформації про реально підсанкційних осіб було обмаль.
Тож, за великим рахунком, систематизованої інформації про санкції не було, і доводилося витягувати потрібні факти руками з просторів інтернету. Аби ви розуміли масштаб роботи, наведу такі факти. Станом на кінець серпня, у реєстрі РНБО містяться 33 357 санкційних дій проти 12 091 фізосіб та 8 694 юросіб.
Яких висновків я дійшов? Інформації стало набагато більше, а ось порядку - ні. Один головний момент із 2022 року лишається незмінним. У перший місяць роботи над Sanctions Monitoring я дійшов висновку, що у цій сфері панує керований, а часом некерований хаос. Новини та заяви влада суперечила одна одній. Мабуть, так було треба. Різні відомства вчилися рухатися "поміж крапельок", як колись заповів перший президент України Леонід Кравчук. Але ніхто не прагнув навести остаточний лад, аби система працювала лише в одному напрямі, чітко зрозумілому для всіх.
Наприклад, ухвалювалися взаємовиключні рішення щодо носіїв подвійного громадянства. Серед цих людей були і залишаються власники понад 2 млн російських паспортів і майже 1 млн угорських. У різний час цих людей називали то "нашими", українцями, то зрадниками. Паралельно розроблявся законопроект про подвійне громадянство, остаточно ухвалений Верховною Радою у 2025 році. Аналогічні протиріччя спостерігалися та інших сферах.
Механізм санкцій був закладений ще за часів президентства Порошенка. Основний закон, що регулює це питання, був ухвалений у 2014 році, але мав занадто загальний характер. Як це нерідко трапляється, виконавці отримали широкий простір для інтерпретацій, внаслідок чого з самого початку виникло безліч варіантів застосування санкцій.
На перший погляд, все виглядало правильно. Санкції дозволяли владі миттєво завдавати удару. З початком великої війни санкції перетворилися на інструмент активної контрпропаганди з боку України. Одночасно з'ясувалося, що вони дуже ефективні у перерозподілі власності та боротьбі з політичними конкурентами. Це головна причина, через яку вони набули неабиякої популярності як інструмент прикладної політики. Водночас, в інформаційному полі час від часу виникали розмови про те, що за великого бажання через санкції можна заблокувати роботу конкурента.
Під час засідання РНБО (фото: president.gov.ua)
Звичайно, неможливо було відокремити "чисті" рішення від кулуарних, адже завжди залишалися в тіні мотиви та критерії, за якими накладалися санкції на обраних осіб. До 2025 року можливість оскаржити ці санкції в судах залишалася заблокованою, що саме по собі свідчило про потенційні помилки та зловживання. Вся ця плутанина була покрита товстим шаром інформаційних заяв, які мали на меті відбити будь-яке бажання заглядати вглиб цієї непрозорої ситуації.
Зрозумівши, що безлад навколо санкцій створюється навмисно, я зупинив реалізацію проекту Sanctions Monitoring. Проте з того часу я постійно звертав увагу на заголовки новин і неусвідомлено аналізував нові аспекти ситуації.
Не так давно на одному з телеефірів мене запитали про мою думку щодо можливих труднощів з механізмом санкцій. Я вважаю, що проблеми вже існують на сьогодні (оскільки механізм є досить "недосконалим" і непрозорим), але набагато серйозніші виклики очікують Україну в майбутньому.
А ще, за кілька років активного використання механізм санкцій "зносився" та багато в чому "девальвував". Під девальвацією я маю на увазі значну втрату довіри із боку населення. Якщо на початку великої війни населення України сприймало кожен новий пакет санкцій із піднесенням, то сьогодні громадський консенсус швидше схиляється до розчарування.
Санкції виявляють свою неефективність не лише в Україні, і до 2025 року це стає зрозумілим навіть для людей, далеких від експертного середовища. У цей час спостерігається процес десакралізації осіб і державних інститутів, які їх запроваджують, а сам механізм санкцій, що раніше вважався священним, поступово втрачає своє значення. В умовах такої динаміки, незабаром санкції можуть вийти з публічного обігу, адже їхнє згадування стане вважатися неполіткоректним.
У цьому матеріалі я постараюся поділитися своїми міркуваннями щодо причин, чому в Україні санкції швидко втрачають свою актуальність.
"Санкції є, радше, засобом політичного впливу, ніж юридичним або іншим інструментом", - зазначив нещодавно колишній міністр фінансів Ігор Уманський.
Дозвольте мені висловити свої думки, доповнюючи слова поважного експерта. Я цілком поділяю його думку, що санкції виконують роль не юридичного механізму, а політичного інструменту. Проте, існує ще один аспект, який варто врахувати.
Санкції виступають потужним інструментом в інформаційних конфліктах. Вони використовують один із найглибших психологічних принципів людства — поділ на "своїх" і "чужих". З метою виживання та ефективності, людський розум автоматично класифікує всіх, з ким стикається, на ці дві категорії. Своїх людей він підтримує, навіть якщо їхні вчинки є неправильними, тоді як з чужими вступає у конфлікт, навіть якщо їхні погляди є справедливими. Цей принцип давно став знаряддям політиків та пропагандистів. Можна стверджувати, що розмежування "своїх" і "чужих" є основою будь-якої політичної системи.
Зовнішні санкції мають на меті покарати "ворога", над яким ця країна не може здійснювати контроль. Це свого роду публічний жест, чітко виражене ставлення до ситуації. Фактичне покарання, що виникає внаслідок введення санкцій, є досить умовним і більше нагадує визнання когось персоною non grata.
Здавалося б, яка ж користь від санкцій, якщо вони не мають практичних наслідків для осіб, що підпадають під їх дію? Виникає питання: чи варто їм ризикувати приїздом до країни, що наклала ці обмеження, або займатися там бізнесом? Логічно, що в здоровому глузді навряд чи хтось наважиться на таке. Проте, виявляється, сенс санкцій все ж існує. Він полягає в їхньому впливі на свідомість та емоції суспільства.
Ось вона, стрижнева властивість санкцій.
Продовжуємо далі. Іноді санкції дійсно можуть призвести до значних наслідків. Дозвольте мені проілюструвати це через аналогію з блокадою. Як відомо, блокада являє собою силове обмеження торговельних потоків супротивника. Британія, наприклад, застосовувала блокаду проти наполеонівської Франції та Німеччини під час Світових війн. Подібно до блокади, санкції також часто намагаються створити бар'єри для фінансових потоків або бізнес-взаємодій. Проте, варто зазначити, що ефект виникає не стільки від самих санкцій, скільки від впливу держави, яка їх запровадила. Інакше кажучи, чи має ця країна достатню військово-морську потужність, щоб реально заблокувати рух суден.
Порівняння в цьому контексті є цілком обґрунтованим. Зокрема, санкції, накладені на Росію та інші країни, значною мірою залежать від контролю, який здійснюють США, Європа та кілька інших міжнародних акторів над глобальними фінансовими потоками. Сполучені Штати мають унікальну здатність регулювати фінансові операції у доларовій зоні, "анулюючи" (cancelling) учасників, які не дотримуються встановлених санкцій, наприклад, тих, хто веде бізнес з російськими чи іранськими підприємствами. Таким чином, американські санкції відображають їхній геополітичний вплив. На відміну від них, санкції, запроваджені, скажімо, Буркіна-Фасо, не матимуть жодної значущості.
Санкції, що вводяться Європейським Союзом, мають аналогічну силу в тих сферах, де Союз може дійсно впливати на ситуацію. Не забуваймо, що він є третьою за потужністю силою у світі, поступаючися лише США та Китаю. Саме тому санкціям, які запроваджуються Сполученими Штатами та ЄС, приділяється значно більше уваги, ніж обмеженням з боку України чи Росії.
Санкції проти Росії (фото: GettyImages)
Доволі очевидно, що Україна не має глобального домінування. У нашому випадку, санкції не мають великого практичного впливу на ту саму Росію. Санкції для України - це на 90% інструмент інформаційного впливу. І лише щодо активів, що знаходяться на території України, вони можуть мати більш далекі наслідки, зокрема конфіскацію. Однак, повторюся, це вторинна властивість санкцій. Головною була та лишається можливість чинити вплив на уми та серця населення.
Вважаю, що у США та Європейському Союзі головною характеристикою санкцій є їх інформаційний вплив. Вони вводяться не стільки для розв'язання конкретних проблем, скільки для формування емоційної реакції громадськості. Якщо цього не зробити, виборці можуть дійти висновку, що урядові лідери є некомпетентними, неефективними або ненадійними. На мою думку, інформаційний аспект складає близько 70%, оскільки США та ЄС мають значні можливості впливати на реальні економічні процеси, які становлять решту 30%.
Оголошуючи про черговий пакет санкцій проти тієї ж Росії, офіційна влада розвинених демократій також бореться за увагу та лояльність своїх громадян. Вони показують, що діють, що чують своїх виборців, що враховують їхні емоції. Можна сміливо сказати, що санкції їм - це інформаційний, політичний інструмент чи навіть інструмент пропаганди, якщо хочете.
