Шкідливо для нас, але вигідно Орбану. Зеленському слід зупинити підтримку угорської пропаганди.

Зусилля Зеленського встановити контакт з Орбаном мають свої причини, але в першу чергу негативно впливають на Україну.

Діючий угорський уряд, що відкрито веде інформаційну війну не лише проти України, а й проти Європейського Союзу, а також спільних європейських норм та цінностей, вже давно вийшов за межі нашої проблеми.

У керівництві Європейського Союзу існує майже одностайна думка про негативне ставлення до Віктора Орбана та його адміністрації. Ці настрої є взаємними, оскільки антиєвропейська риторика вже кілька виборчих циклів домінує в кампаніях угорської партії влади "Фідес".

На цьому фоні варто відзначити, що європейці залишаються мовчазними у своїй реакції. У євроінституціях навіть ухвалили рішення не критикувати Орбана до дня виборів, що заплановані на 12 квітня.

Київ вирішив піти зовсім іншим шляхом. Відкритим, хоча й абсолютно недипломатичним - що часто характерно для Зеленського.

Іноді складається враження, що український лідер навмисно намагається зруйнувати відносини зі своїм угорським колегою. Хоча можна заперечити, що ці відносини вже давно втрачені. Тому коментарі Володимира Зеленського щодо Орбана виявляються точними, часом навіть іронічними, і вони не беруть до уваги ніякі встановлені межі.

Проблема полягає в тому, що заяви з України насправді грають на користь Орбана. В умовах підготовки до виборів в Угорщині, він отримує з цього лише вигоду. Кожного разу, коли Зеленський говорить про те, що Орбан має зазнати поразки на виборах, це лише зміцнює позиції діючого уряду Угорщини і не приносить жодних вигод Україні.

Крім того, кроки Києва не беруть до уваги той варіант (який досі залишається цілком реальним!), що Віктор Орбан залишиться при владі в Угорщині.

У цій статті ми розглянемо причини, чому варто відмовитися від цієї стратегії, і зробити це якомога швидше. Додатково, ми підготували відеообговорення на цю тему:

Україна та орбанівська Угорщина давно не є дружніми державами.

Цей текст не випадково зосереджується на Угорщині під керівництвом Орбана, оскільки саме його уряди визначають політику, яку Київ сприймає як відверто ворожу до України. У той же час, протягом цього періоду Україна пережила кардинальне оновлення влади у 2019 році, проте це не призвело до покращення ситуації в угорсько-українських відносинах.

Цей текст не має на меті визначити, "хто перший почав", тобто з чиєї вини стосунки погіршилися. Немає навіть якоїсь точки, коли "все поламалося": у Будапешті колись казали про 2017 рік - і наполягали, що до ухвалення "освітнього закону" у відносинах все було добре. Але це і близько не так, бо дії угорського уряду на Закарпатті, починаючи з роздавання паспортів, і до того викликали у Києві багато запитань. Та й угорський уряд згодом змінив свою міфологію і тепер вимагає "повернення до законів 2014 року".

Проте слід зазначити, що даний конфлікт має асиметричний характер, завдаючи удару переважно по Києву. Угорщина, використовуючи своє членство в ЄС та НАТО, вже протягом тривалого часу перешкоджає ухваленню рішень цих союзів на користь України.

Від 2022 року в НАТО вирішили, що з них досить, і надалі просто ігнорують угорське вето щодо України, оформлюючи за потреби усі необхідні дії через рішення генсека. У ЄС правила інші й там так зробити не виходить, тож Орбан концентрується на вето саме за європейським треком, де він час від часу щось виторговує у Брюсселя і послаблює тиск, а потім відновлює його.

Напруженість у взаєминах також коливається, немов хвилі на морі.

Після кризи на початку 2022 року, коли Орбан балотувався на новий термін, використовуючи антиукраїнські риторику, відбулося певне пом'якшення влітку того ж року, коли Будапешт погодився надати Україні статус кандидата.

А потім настав ще один вето восени 2023 року, а в грудні відбулося послаблення, коли Шольц і Мелоні змусили Орбана "зустрітися на каву" під час голосування стосовно України...

Проте після декількох подібних сплесків напруженості між Києвом і Брюсселем ситуація досягла нового критичного рівня. Наразі український президент відкрито руйнує стосунки з угорським колегою.

Жорсткість риторики Києва щодо угорського керівництва загострюється від початку 2026 року (тут варто нагадати про очевидну, але все ж знеособлену згадку у промові у Давосі про "Віктора, який заслуговує на потиличник").

А потім настала черга Мюнхена, де президент України зробив іронічний зауваження про "Віктора, який більше думає про те, як набрати вагу, ніж про те, як підвищити чисельність армії". Це висловлювання привертає увагу не лише через те, що воно перетинає чергову червону лінію в комунікації. Володимир Зеленський озвучив ці слова під час свого виступу на престижній Мюнхенській конференції, присутності інших лідерів держав та високопосадовців Європи. Хоча цей коментар явно суперечить європейським стандартам політкоректності (бодішеймінг вважається невдалим прийомом), проте зал у Мюнхені відреагував на слова президента оплесками.

Це можна усвідомити - глава України висловив те, що багато з них приховують у своїх думках.

Можна лише здогадуватися, чи стала ця реакція Зеленського імпульсом для продовження, але факт залишається фактом. У Мюнхені він іронічно (і цілком справедливо) "подякував Орбану" за ілюстрацію того, яким може бути погане керівництво країною.

Цього тижня, у березні, Зеленський висловив у інтерв'ю свою впевненість у тому, що "Орбан програє на виборах".

Але чому ж від європейських колег не лунає те саме?

Як вже згадувалося раніше, для більшості європейських керівників Орбан та його політичні рішення становлять серйозний виклик.

Він підриває єдність Європи, часто вдаючись до вето в важливих справах; нехтує спільною політикою ЄС і іноді робить спільні зусилля малоефективними. Це стосується не тільки ситуації з Росією та Україною. США, Китай, а також питання загальних європейських цінностей — це сфери, в яких Угорщина займає особливу позицію в ЄС, що стало вже надмірним.

А з деякими державами Орбан увійшов у пряме протистояння.

Яскравим прикладом є Польща.

Ступінь напруги між урядами Варшави та Будапешта нагадує українсько-угорський контекст. Угорщина надала притулок ряду польських колишніх чиновників, яких звинувачують у корупційних злочинах. Орбан вже давно дозволяє собі різкі висловлювання на адресу польського керівництва, а в Польщі також не обходять увагою критичні зауваження.

Але зараз, у розпал кампанії, це віртуальне протистояння помітно стихло.

Особливо варто зазначити, що Дональд Туск, а також гострий на язик міністр закордонних справ Радаслав Сікорський, не висловлювали думок, подібних до тих, що пролунали від українського президента. Навіть коли Туск вчинив важливий символічний крок, зустрівшись з опонентом Орбана на виборах, він утримався від будь-яких коментарів, які могли б бути сприйняті як втручання у виборний процес.

Навіть поза межами Польщі важко знайти європейську країну, де лідер відкрито заявляє про необхідність змін у владі Угорщини.

Ще жорсткіша лінія поведінки - в інституціях ЄС: там діє рішення до дня виборів утриматися від критики Орбана, наскільки це є можливим. Причина цієї обережності - не абстрактне прагнення "невтручання" і не "повага до правил", яких сам Орбан і не намагається дотримуватися.

Причина у тому, що критика з Брюсселя, Варшави тощо потрібна самому Орбану. Саме так побудована його машина пропаганди та його виборча стратегія. Орбан заводить своїх виборців у пропагандистську матрицю "навколо нас - вороги, треба об'єднуватися і захищати Угорщину".

Показова історія: один з європейських топпосадовців у другій половині 2025 року розповідав, як він намагався переконати Орбана переглянути його вето щодо України і в якийсь момент став натякати на санкції проти Угорщини, якщо вето збережеться. Орбан у відповідь зрадів:

"Отже, карайте! Впроваджуйте санкції, а ще краще - застосуйте фінансове покарання!" - підкреслив він.

Саме зовнішній тиск на Угорщину слугує підґрунтям для угорської пропаганди, надаючи Орбану можливість активізувати своїх прихильників, які в умовах стабільності могли б не з’явитися на виборах.

Те ж саме відбувається нині, завдяки висловлюванням Зеленського.

В останні тижні, коли президент України відновив публічні "наїзди" на Віктора Орбана (а за ним ці тези почали повторювати й інші посадовці) - українська тематика, дещо призабута в Угорщині, повернулася до новин. Орбан та його вірний проросійський міністр Петер Сійярто не пропускають жодної нагоди зробити чергову заяву про "українське втручання". А угорська пропаганда це з готовністю поширює.

Варто підкреслити: критика угорського авторитарного лідера не приносить Україні як державі та Володимиру Зеленському як президентові жодних вигод.

Звісно, можна говорити про певний плюс у вигляді аплодисментів у Мюнхені та перепостів з цитатами Зеленського в українських медіа - але це навряд чи те, що є (або має бути) метою українського керівництва.

Поразка Орбана не наближає до мети, а навпаки, може віддалити її, адже такі висловлювання слугують підмогою для антиукраїнської державної пропаганди.

Становище українців, які знайшли прихисток у Будапешті або подорожують через Угорщину транзитом, це не поліпшує, бо підживлює антиукраїнські настрої у суспільстві.

Критика Орбана не сприятиме покращенню відносин Києва з можливим майбутнім прем'єром Угорщини Петером Мадяром, чия партія має шанс на перемогу на виборах. Команда Мадяра вже усвідомлює, що Зеленський має негативне ставлення до Орбана та діючого угорського уряду, і додаткові звинувачення нічого не змінять у цій ситуації.

Крім того, просто спираючись на принцип "ворог мого ворога - мій друг", неможливо збудувати якісні відносини.

У разі зміни влади в Угорщині Києву і Будапешту ще доведеться шукати компроміси з чутливих питань, і цей процес обіцяє бути непростим. Бо Мадяр точно буде не проукраїнським, а проугорським лідером.

Проте найважливіше те, що успіх Мадяра ще не забезпечений.

Завдяки спотвореній виборчій системі в Угорщині, Орбан має реальні шанси на нову перемогу на виборах. Крім того, за місяць, що залишився до голосування, можуть трапитися несподівані події.

У цьому випадку новим старим прем'єром сусідньої країни стане політик, з яким Зеленський перед виборами особисто розірвав всі зв'язки.

Отже, можна стверджувати, що Орбан вже давно не має шансів стати справжнім союзником України. Його підтримка навряд чи варта очікувань, навіть якщо ми згадуємо про жартівливі висловлювання щодо "живота". Надія на те, що Орбана можна буде змусити до дій, залишається лише завдяки можливому тиску з боку Трампа. Проте, чим більше особистих образ буде висловлено в цей час, тим важче буде реалізувати цю можливість.

Принцип "гірше вже не станеться" є помилковим у своїй основі. Завжди існує можливість погіршення ситуації.

Тому нинішню тактику Києва щодо антиорбанівських заяв треба якнайшвидше змінити. Плюсів для України від неї - жодних. Самі лише мінуси.

Автор: Сергій Сидоренко.