Сито Сократа: Конфлікт між Росією та НАТО може розпочатися на три роки раніше запланованого терміну – Блоги | OBOZ.UA
Контрзаходи проти російської агресії.
У Москві існує значна незадоволеність після завершення щорічного Всесвітнього економічного форуму у Давосі. У Кремлі робився розрахунок на рознесення Трампом усієї системи євроатлантичної солідарності та загалом розвал усього західного блоку. Варто визнати наявність суттєвих суперечностей усередині держав Західного співтовариства, як по лінії США-ЄС, так і між окремими країнами-членами ЄС.
Сучасна тенденція свідчить про те, що європейські держави все більше скорочують часові рамки, в межах яких можуть відбутися військові конфлікти з Москвою. Згідно з новими тривожними прогнозами, в найближчі 12 місяців Росія може здійснити агресію проти країн Балтії, які вона розглядає як загрозу для контролю над Балтійським морем. Можливий напад може бути на Литву для контролю над Сувалкським коридором або на Естонію через її стратегічні морські порти. Латвії також слід бути насторожі, враховуючи значну російську діаспору в країні. Таким чином, ймовірність військового конфлікту між Росією і НАТО може виникнути на три роки раніше, ніж це передбачалося, навіть до того, як Путін укладе мирну угоду щодо України.
Схоже саме тому генерал ГРУ Костюков того тижня дав коментар Зарубіну, який закінчив фразою "всі все розуміють". Росія і Україна не хочуть сваритися з Трампом, тому доводиться вести, фактично імітувати переговори. Гірше від цього не буде точно, тому чому б і ні, однак результат навряд чи буде субстантивним. Мир для Європи на її українському фланзі може так і не настати, і якщо Путін відчує слабкість, і ефекти посилення американського ізоляціонізму, то йому не важко буде розширити фронт ще одним театром на Балтиці. Тут ставка робитиметься на раптовість і бліц-криг. Російські генерали замість "Київ за три дні" готують "столиця балтійської країни Ікс за три дні". Це, на жаль, уже не військова фантастика.
Що ж може злякати російського агресора. Насамперед рішучість у протидії всьому спектру його зловмисних дій. Як явних, так і підривних. Путін грає на розбіжностях, на невпевненості, на затримках.
Якщо проаналізувати політичний дискурс Росії в січні 2026 року, то можна помітити, що російська пропаганда значну увагу приділяла ймовірному вторгненню США в Гренландію, яке нібито мало на меті відібрання острова у Данії та його анексію. У цьому контексті проводилися відверті аналогії з Кримом та іншими військовими захопленнями, які здійснювали російські імперіалісти. Проте Путін зіткнувся з серйозним розчаруванням, коли ситуація навколо Гренландії почала стабілізуватися. Генеральний секретар НАТО Рютте виступив як ефективний посередник між Вашингтоном і Копенгагеном, що призвело до зниження напруги після Давосу. На порядку денному замість конфліктів і тарифних війн з’явилися конструктивні переговори щодо перегляду угоди 1951 року про Гренландію, спрямовані на відновлення присутності США на острові в рамках міжнародного права. США, реалізуючи спільні оборонні ініціативи в Арктиці, отримають можливість створення нових баз у Гренландії для протидії загрозам з боку Китаю та Росії в цьому регіоні. Більше того, країни-члени НАТО планують збільшити фінансування безпеки в Арктиці. У такій ситуації Росії доведеться значно посилити свою військову присутність на величезних і важкодоступних територіях, витрачаючи мільярди доларів, які вже й так є дефіцитними, на захист своїх інтересів в Заполяр'ї.
У той же час, очищення вищих військових колах китайської влади, зниження впливу генерала Чжан Юся та передача контролю над армією лідеру Сі Цзіньпіну, який не має військового досвіду, знижують позиції Китаю та підривають сподівання Росії на серйозну співпрацю з Пекіном. Швидше за все, Китай дедалі більше зосередиться на питаннях Тайваню, що змусить Путіна переглянути свої стратегії щодо війни в Україні та можливого вторгнення в Європу. Суттєвою перешкодою для російської агресії стане нова логіка оборонних стратегій малих і середніх європейських держав. Відмовляючись від 100% довіри до НАТО, ці країни переходять до принципового прагматизму, змінної геометрії у сфері безпеки та ситуативних оборонних альянсів. Усі ці фактори разом становлять значну протидію агресивним намірам Кремля.
