Скелетоніст Гераскевич висловився: "Цього року я націлений на те, щоб вибороти медаль Кубка світу. Мій час настав!"
Український скелетоніст Владислав Гераскевич
Сезон скелетону вже стартував. Які амбіції ви плануєте реалізувати протягом цього етапу змагань?
Сезон стартував дуже стрімко. Можу відзначити, що участь у змаганнях беруть численні країни. Крім того, конкуренція зросла: боротьба відбувається за тисячні долі секунди. Для мене цей сезон розпочався досить успішно — два восьміх місця та одинадцяте. Наразі я займаю сьоме місце в загальному заліку Кубка світу. Також добрі результати показує Ярослав Лавренюк, ще один представник нашої команди в скелетоні.
На останньому етапі він встановив свій особистий рекорд, ставши 22-м. Звісно, ми хочемо, щоб він був ще швидшим, адже паралельно у нас йде боротьба за другу квоту на Кубок світу. Важливо її зберегти. По очках Ярослав зараз трішки відстає від темпу. Сподіваюся, що на наступних змаганнях він буде краще виступати. Взагалі прикольно повернутися до змагань, особливо в Пхьончхан, адже з цим містом у мене дуже багато приємних спогадів. Саме там проходили мої перші дорослі Олімпійські ігри.
Фото: EPA/UPG Скелетоніст Владислав Гераскевич під час виступу на Олімпійських іграх-2018
Ваш колега Ярослав, хоч і молодий, але вже має значний досвід у спорті. Як ви вважаєте, які його сильні сторони виділяють його серед інших скелетоністів?
Ярослав володіє надзвичайним талантом. Він вже завершує свій четвертий повноцінний сезон, демонструючи постійний прогрес і стабільність у пілотуванні. У цьому сезоні він взяв участь у трьох етапах Кубка світу, а його дебют на пекінському треку вразив усіх — він продемонстрував вражаючий рівень майстерності. Ярослав швидко засвоює мої рекомендації і оперативно адаптується до нових трас. Його стартовий розгін вражає. Ми намагаємось надати йому те, чого не мали самі на початку нашого шляху. Крім того, для мене велика перевага, що він є частиною нашої команди. Це дозволяє нам ефективніше тестувати ковзани та інші компоненти, а також спільно аналізувати траси. Результати нашої командної взаємодії вже помітні.
Ваша мета – забезпечити участь двох українських спортсменів у скелетоні на наступній Олімпіаді?
Отже, для нас надзвичайно важливо зберегти квоту на Кубку світу, оскільки ми прагнемо здобути дві олімпійські ліцензії. Ми покладаємо великі надії на Ярослава. Відбір буде не з легких, адже команд значно більше, ніж доступних місць. Лише шість країн зможуть представити по два спортсмени, а три команди — по три. Серед наших основних конкурентів — збірні Італії, Кореї, Австрії, Швейцарії, Канади, США та Латвії. Усі ці команди активно розвиваються, тому нам потрібно докласти максимальних зусиль.
Фото: EPA/UPG Владислав Гераскевич під час змагань
В яких аспектах спостерігається найбільший прогрес? Чи став скелетон швидшим з плином часу?
Цей вид спорту, пов'язаний з технологіями, динамічно еволюціонує. Те, що було ефективним на початку нашого шляху, вже втратило свою актуальність. Це стосується як процесу полірування ковзанів, так і самого скелетону в цілому. Конкуренція у скелетоні зростає, а деталі стають все важливішими. Ми вдосконалюємо стартову фазу та фініш, але й інші спортсмени роблять те ж саме. Це призводить до зростання щільності результатів. Технологічний прогрес відбувається так стрімко, що якщо на декілька місяців зупинитися, можна опинитися позаду. Усі прагнуть вдосконалень, а такі потужні команди, як Німеччина і Велика Британія, задають тон. Встигати за ними складно, оскільки ми не маємо таких же виробничих і наукових ресурсів.
На скільки років Україна поступається іншим країнам світу у розвитку скелетону?
По-перше, ми не маємо повноцінного виробництва спортивних приладів для Кубка світу. Хоча ми і створюємо певні елементи, завершити виготовлення всього продукту в повному обсязі не вдається. Наприклад, у нас немає можливості виготовити повний комплект для скелетону чи якісні ковзани, необхідні для Кубка світу. Перед початком повномасштабного вторгнення у нас були багатообіцяючі проєкти. Ми співпрацювали з фахівцями з заводу Антонова, розробляли деякі компоненти, інвестуючи значні ресурси і час, але, на жаль, вторгнення зруйнувало ці плани, і проєкти залишилися на другому плані. Фахівці в галузі інженерії зараз затребувані в інших секторах. Безумовно, ми відстаємо, але важко оцінити, наскільки саме.
В даний момент ми зосереджуємося на співпраці з міжнародними партнерами. Співпрацюємо з видатними Дукурсами, з головою сім'ї Дайнісом (Дайніс Дукурс – латвійський бобслеїст, головний тренер національної збірної Латвії зі скелетону, - Lb.ua). Я відчуваю, що нам потрібно наздогнати конкурентів, але ми активно працюємо над цим. Зараз ми знаходимося на відстані витягнутої руки від медалей, дуже близько до перемоги на Кубку світу. Я впевнений, що цього року ми зможемо це зробити. Настав час, і я відчуваю в собі сили для досягнення цієї мети.
Зображення: EPA/UPG Владислав Гераскевич у момент розгону.
У вас часто бувають проблеми із розгоном. Як працюєте над цим?
Зараз нас консультує Микола Кушнір - легендарний український тренер, який тренував Інесу Кравець (українська легкоатлетка, яка займалася потрійним стрибком, - Lb.ua). У молодості він займався бобслеєм і розуміє, як потрібно бігати саме на льоду. Ми бачимо, що знаходимося на правильному шляху. Я стартую краще, тож вірю, що скорочуватиму відставання від лідерів.
Ковзани, нові технології, тренування, переїзди, змагання - це все потребує грошей. Чи рахували скільки коштує ваша підготовка?
Я не зовсім компетентний у фінансових аспектах нашої підготовки. Мій батько зможе надати точнішу інформацію, оскільки він краще розуміється на цих цифрах. Безумовно, бюджети вражаючі, особливо цього сезону. Ми працюємо на трьох континентах: почали в Азії, зараз змагання проходять у Європі, а Чемпіонат світу відбудеться в Америці. Витрати на проживання та спуски на треку є дуже високими. Загалом, скелетон - це фінансово затратний вид спорту. Ми шукаємо можливості для фінансування наших юних скелетоністів, налагоджуємо співпрацю з міжнародними організаціями та прагнемо не покладати всі витрати на плечі держави.
Професійні спортсмени часто жертвують багатьма аспектами свого життя. Які саме обмеження ви відчуваєте в зв'язку з вашою підготовкою?
У нас дуже щільний графік: по два тренування в день і багато роботи з технікою. Я обмежений у розвагах, особливо зараз, коли триває сезон. Не вистачає часу пограти в той самий S.T.A.L.K.E.R. 2, який вийшов... Однак, сподіваюсь, що знайду годинку для цього. Є обмеження у їжі. Після Олімпійських ігор у Пхьончхані з'явилось нове обмеження по вазі: спортсмен і його скелетон повинні важити разом не більше 120 кілограмів. Це означає, що потрібно постійно контролювати вагу. У цьому компоненті я трохи заздрю Ярославу, адже він важить менше і може їсти скільки захоче.
Яка є середня маса скелетону?
Вона коливається від 25 до 38 кілограмів, залежно від того, як краще спортсмену. Кожен обирає, як йому комфортно. Якщо скелетон занадто важкий - ним важко пілотувати, його треба "тиснути" на віражах. Мій скелетон важить в районі 28-30 кг.
Фото: instagram.com/kbsf_official Владислав Гераскевич демонструє свій скелетон, на якому написано вислів військового Павла Петриченка
В Україні все ще відсутня база для тренувань зі скелетону. Чи відбулися якісь зміни в цьому напрямку, і чи планується її зведення після завершення війни?
Для успішного розвитку скелетону в Україні нам потрібна база - це факт. База, де ми зможемо елементарно збирати секції зі скелетону. Це дуже болюче питання, коли тебе дитина запитує, де можна спробувати займатись цим видом спорту. А спробувати ніде. Немає умов. Ця база потрібна. Вона б згодилася і для літніх тренувань. Я б хотів більше часу проводити вдома, в Україні, але тут немає умов. Обіцянок завжди було дуже багато. У нас є тільки рейки для стартового розгону, які ми поставили в манежі на Березняках. Ще є рейка в Житомирі, але цього замало.
Ми хочемо будувати базу, це наша мета, але передумов для цього поки що немає. Сьогодні ми не можемо сказати: "Збудуйте нам естакаду". Ми - реалісти, у нас повномасштабна війна. Про будівництво говоритимемо тоді, коли це буде на часі. У нас є проєкти готової стартової естакади з розрахунками, ми спілкуємось із закордонними партнерами, але це питання відкладається на потім, коли будуть більш сприятливі умови для цього. Що стосується льодового треку, то я не впевнений, що є сенс будувати його в Україні, адже це дуже дороге задоволення. Окрім того, його потрібно вміти обслуговувати.
Де в даний момент розташована команда України зі скелетону?
Частина команди - наші діти - базуються в Чернігові. Влітку передсезонна підготовка була в Сігулді (Латвія). Для нас це дуже зручне місце, адже тут є всі умови для стартового розгону, є спортивні комплекси для тренувань з фізичної підготовки. Там чудовий трек і привітні люди, які підтримують Україну, а це дуже важливо для нас. Що стосується сезону, то сталої бази немає. Ми постійно подорожуємо, і все залежить від календаря сезону. Наприклад, наступний сезон, олімпійський, ми вже знаємо, де будуть відбори на Ігри, тож плануватимемо свою підготовку саме на тих треках, де будуть змагання.
Як часто ви буваєте вдома, коли востаннє були в Києві?
Останній раз я був удома влітку. Зараз поїздки додому стали досить складними, особливо в сезон. Інтервал між стартами зазвичай складає близько тижня, а дорога туди й назад займає щонайменше 4 дні. Тож, виходить, що я втрачаю чотири дні тренувань. Якби, наприклад, аеропорт у Львові функціонував, все було б набагато простіше. Мій батько зараз перебуває в Києві. Йому не потрібно підтримувати фізичну форму під час сезону, тому він займається адміністративними справами - звітністю. А ми з командою наразі в Німеччині, готуючись до наступного змагання.
Фото: instagram.com Владислав і Михайло Гераскевичі
Тато був поруч з вами на кожних змаганнях. Його відсутність якось впливає на ваш результат та підготовку?
Ні, він переважно працює з командою. В Азії він також був разом із нами. Все в порядку! Ми продовжуємо співпрацювати, але іноді йому потрібно відвідати Україну. Наша команда розширюється, і разом з цим зростає кількість звітів. Я вже не самотній, як раніше, тепер у нас ціла команда, включаючи молодих спеціалістів, які готуються до Кубка Європи. Це мене дуже тішить. Звичайно, є певні труднощі, адже тато не завжди поруч, але я сприймаю це з розумінням. На Кубку світу він знову приєднається до нас, тож ми з нетерпінням його чекаємо.
Яким чином ваш батько еволюціонував за час вашої професійної діяльності?
Тато стає дедалі більш сивим, але всі інші його риси залишаються незмінними. Він, як і раніше, залишається справжнім перфекціоністом. Його прагнення до швидкості та якості не згасає. В він активно вивчає техніки полірування ковзанів, налаштування скелетонів, багато спілкується з виробниками, накопичуючи досвід у тренерській діяльності. Ми всі розвиваємось, і результати наших юніорів та успіхи спортсменів на це вказують.
Ви постійно генеруєте інформаційні приводи, щоб інформувати світ про війну в Україні. Нещодавно ви знову представили плакат із закликом припинити бойові дії. Чи не виникає у вас відчуття, що глобальна спільнота вже не так активно стежить за нашою боротьбою за свободу проти Росії?
Увага до України падає - це факт. Ми захищаємось, але чомусь у людей за кордоном немає розуміння того, що це наше право, наше право на життя, яке ми відстоюємо. Чомусь ніхто не розуміє, що ми не можемо піти зі своєї території. Нам немає куди йти, адже це наша держава. Не ми почали цю війну. Новини про війну в Україні дуже довгий період були на перших шпальтах, але зараз, мабуть, вони просто набридли людям. Зараз вони не сприймають війну як трагедію, швидше - як статистику. Я продовжую брати участь в багатьох івентах, присвячених війні. У цьому році вдруге поспіль був на івенті Bild-100 у Німеччині - це такий високостатусний, політичний захід. Я маю з чим порівняти, тому можу констатувати, що уваги до України стало набагато менше. У Німеччині зараз чітко видно, як вони готуються до виборів, які будуть наступного року. Для німців ця тема є більш актуальною, аніж загибель десятків тисяч українців. Світ дуже цинічний, й усі стоять на боці рейтингів, а не справедливості. Водночас, хоч як важко не було б, нам потрібно продовжувати говорити про війну. Багато наших спортсменів це роблять. Важливо доносити інформацію до людей, які не надто слідкують за цим. Треба звертати увагу своїх фанів на те, що відбувається в Україні, доносити до них життєві історії. Я стараюсь говорити не про статистику, а про історії людського життя. Хочу, щоб слухачі ставили себе на місце українців і розуміли, чому нам потрібно допомагати. Треба підтримувати Україну! Наші проєкти не зупинилися, ми продовжуємо працювати з нашими американськими партнерами. Уже готуємо наступну відправку контейнерів допомоги для українців з ліками, з одягом для військових.
Фото: EPA/UPG Владислав Гераскевич із табличкою на знак подяки Латвії за підтримку України
Чи відчуваєте ви підтримку збоку інших скелетоністів?
Нещодавно я публікував пост, присвячений тисячі днів повномасштабної війни, згадавши про табличку "No war in Ukraine". Цю інформацію поділили закордонні скелетоністи, які висловлюють свою підтримку Україні. Хоча, можливо, не всі з них це роблять, але їхня увага дійсно важлива. Я щиро вдячний їм за таку позицію. Деякі з цих спортсменів залишаються членами організацій, що активно допомагають Україні, і виступають з наклейками на підтримку нашої країни — це має велике значення.
Яка особа зі світу спорту надає вам найбільшу підтримку?
Мабуть, ви маєте на увазі Фелікса Лоха, німецького санкара та олімпійського чемпіона, - Lb.ua. Для мене стало справжнім відкриттям, що така видатна спортивна особистість також є людиною з великим серцем. На початку повномасштабного вторгнення він відвідував наш кордон, надаючи допомогу в евакуації людей. І його підтримка триває. Нещодавно в Баварію були привезені діти з інвалідністю з Харкова, які були змушені залишити свою країну. Для них в Німеччині забезпечили комфортні умови. Одна з цих дітей – дівчинка на візку, чий пристрій не відповідав вимогам. Фелікс Лох витратив власні кошти на придбання нового, більш зручного візка для неї. Він готовий жертвувати своїми ресурсами та часом, щоб підтримати нашу країну і людей. Я навіть не сподівався на таку глибоку підтримку з його боку. Найприємніше, що він не зупиняється на досягнутому. Він активно говорить про недопущення російських спортсменів до змагань, про Україну та про необхідність допомоги нашій нації.
Зображення: EPA/UPG Український атлет у скелетоні Владислав Гераскевич під час спортивних змагань.
Ви займаєтеся спортом і волонтерством. Чим ще живе Владислав Гераскевич?
Ще працюю зі спонсорами. Розвиток команди - це теж спорт. Ми розвиваємо нашу збірну. Я стараюсь ділитись досвідом, розповідати про треки, скелетони. Діти - це наше майбутнє, тож ми маємо їх підтримувати. Вони мають непросту долю, адже страждають внаслідок вторгнення Росії. Ще одна частина нашої діяльності - це робота з командою Invictus Games (Ігри Нескорених), нашими воїнами, які втратили свої кінцівки. Вони втратили частину себе, але, попри все, знайшли себе у спорті. На наступних змаганнях Invictus Games уперше відбудуться змагання зі скелетону. Якщо все піде за планом, то ці воїни, приблизно 20 людей, також візьмуть участь у чемпіонаті України зі скелетону, який відбудеться у грудні в Сігулді. Ми працюємо разом від літа, організовували для них лекції про скелетон, проводили тренування. Вони мотивують мене. Дякую їм за захист, дякую усім, хто захищає нас!
