Зникнення міністерства

Кабінет міністрів України за часів нинішньої влади, особливо після відставки уряду Олексія Гончарука, який ще якось намагався здійснювати більш-менш самостійну діяльність, відверто перетворився на додаток до "п'яти-шести менеджерів" з Офісу президента. Утім, в історію він все-таки увійде. Увійде своїми численними трансформаціями міністерств, об'єднанням-роз'єднанням мегаструктур, появою таких анекдотичних вивісок, як "Міністерство національної єдності" (на фоні такої таблички уже й стьобно-соцмережеве "Міністерство не твоїх собачих справ" виглядає не дуже стьобно й саркастично). До речі, якщо ви не помітили, куди подівся легендарний Мін'єд - то його цілком в дусі усіх кабмінівських трансформацій приєднали до Мінсоцполітики, і тепер ми маємо Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності. А - ще економіки, довкілля та сільського господарства. Не питайте, навіщо запрягати у віз єдиний коня й легку тремтячу лань - про це навряд чи і в Кабміні вам розкажуть.

Про ці трансформації зазвичай ведуть дискусії. Хтось їх піарить, інші – критикують, але в будь-якому випадку обговорюють. Натомість, про зникнення одного з міністерств ніхто не згадує. А воно, тим часом, дійсно вмирає. Ідеться не лише про втрату функцій, а й про втрату самого сенсу свого існування.

Ця установа отримала назву Міністерство культури, а першим її керівником у пострадянський період став відомий дисидент і літературний критик Іван Дзюба. Хоча його кандидатура могла не бути ідеальною для управлінської ролі міністра, у той час ніхто не міг передбачити, що саме є оптимальним вибором.

Цікаво, але Міністерство культури не завжди мало таку назву. У 1995 році його перетворили на Міністерство культури і мистецтв, а через десять років вивіску змінили на Міністерство культури і туризму. Ця назва зберігалася до того часу, коли Янукович здобув перемогу, не на виборах, а в політичній боротьбі з прем'єркою Тимошенко.

На чолі Міністерства культури, як його часто називали, стояли представники різних професій. Серед них були актори, такі як Богдан Ступка, а також співачки, зокрема Оксана Білозір. Серед тих, хто залишив помітний слід, варто згадати Василя Вовкуна і Євгена Нищука. Не можна оминути увагою й В'ячеслава Кириленка, одного з колишніх лідерів молодої української політики, який також обіймав цю посаду в уряді Арсенія Яценюка. Отже, Міністерство, розташоване на вулиці Івана Франка, 19, очолювали різноманітні особистості.

У 2019 році після зміни влади бурхлива хвиля (псевдо)реформаторства теж зачепила цю структуру. До культури навіщось додали молодь і спорт, а новим, першим міністром часів Зеленського став відомий медіаменеджер Володимир Бородянський. Він відійшов у політичні засвіти разом з урядом Гончарука, а на його місце прийшли (замість молоді і спорту, які не прижилися на новому місці) інформаційна політика та Олександр Ткаченко. Ну, справді, кому ж іще в зеленій команді було довірити інформаційну політику, як не людині, яка всю свою кар'єру так чи інакше займалася інформацією в різних її видах.

До речі, у попередньому абзаці ви, можливо, даремно шукали натяки на іронію чи сарказм. Призначення Бородянського та Ткаченка, а також виникнення абревіатури МКІП є цілком обґрунтованими кроками. Більше того, навіть за часів Януковича, хоч як би неприємно це звучало, Міністерство культури очолювали особи, які мали певне відношення до української культури. Михайло Кулиняк працював заступником у Богуцького і Вовкуна, а Леонід Новохатько керував кафедрою в КНУКіМ та займав високі посади в "Укрінформі". Отже, певна логіка в підборі кандидатів для цієї структури у всіх попередників все ж таки була. А деталі – це лише деталі.

Ось і розпочався 2024 рік. Хоча насправді ми все ще в 2023-му, коли недоліки Ткаченка переважили його позитивні моменти для Банкової, що змусило їх звільнити його з посади. І що ж ми спостерігаємо? Ми бачимо, що в умовах великої війни, коли інформаційний фронт є не менш важливим, ніж реальний, Міністерство, яке відповідає за інформаційну політику, більше року функціонувало без повноцінного керівництва. І в Офісі Президента не знайшли кращого рішення, ніж призначити на нову посаду у відомстві, яке тепер займається стратегічними комунікаціями, колишнього дипломата Миколу Точицького, який раніше обмінявся місцями з Андрієм Сибігою (він перейшов з МЗС на посаду заступника Єрмака).

Після цього про Міністерство культури, а точніше про МКСК, практично не згадували. Забули настільки, що навіть не намагалися знайти жодного кандидата на посаду міністра в контексті оновлення уряду та нової прем'єрки. Згадали про це лише через десять днів, і то вирішили обрати чергову виконувачку обов'язків.

Але якщо до того, після Ткаченка і Точицького, цю тимчасову посаду обіймали принаймні люди зсередини, то зараз на Міністерство культури та стратегічних комунікацій пригнали заступницю міністра економіки Тетяну Бережну. Економістку з юридичною освітою.

Що ж усе це може означати? Лише одне: міністерство втратило свою актуальність. І жодних стратегічних комунікацій між владою та суспільством через цю установу не буде. Навіщо це робити, коли на Банковій є "ефективні менеджери" та Telegram-канали? Однак випадок з атакою на НАБУ і САП показав, що у влади виникли серйозні проблеми зі стратегічними комунікаціями: у критичний момент, під час повномасштабної війни, спровокувати хвилю протестів у багатьох містах країни - це точно не свідчить про успішну взаємодію з громадськістю. Але, напевно, вони знайдуть вихід.

А ось міністерство, яке ще за часів Ткаченка було сповнене ідей (іноді недоречних і не завжди прийнятних для суспільства, принаймні для його проукраїнської частини — й все ж), нині в занепаді. Це викликає подив, адже саме з культурної сфери до влади прийшов теперішній президент. Але, можливо, це й логічно. Чому йому потрібні конкуренти серед колег?

Отже, тепер залишається лише дочекатися, коли ця непотрібна структура буде приєднана до якогось іншого міністерства. Виглядає досить ефектно: "Міністерство соціальної політики, сім'ї, єдності, культури та стратегічних комунікацій" — звучить цілком у дусі сучасної влади. І ми зможемо забути, що в Україні колись функціонувало відомство, яким керували Дзюба, Ступка чи Вовкун.

А хіба не всі українські митці й активісти постійно піднімали питання про ліквідацію Міністерства культури? І ось, ця ліквідація вже відбувається. Через занепад. Лише б це стосувалося тільки міністерства, а не самої культури...