Тетяна Трощинська, Суспільне: "Поки ракети атакують нас, ми продовжимо на ток-шоу обливати один одного водою?"

Бесіда з Тетяною Трощинською, яка обіймає посаду директорки департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально значимого контенту Суспільного мовлення. Вона також є продюсеркою, журналісткою та ведучою.

На початку 2024 року журналістка та медіаменеджерка Тетяна Трощинська стала продюсеркою токшоу "Новий відлік", яке транслюється на платформах Суспільного. У квітні того ж року вона зайняла посаду директорки департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально значущого контенту в Суспільному. Поряд із адміністративними обов'язками, Тетяна продовжує свою діяльність як ведуча на радіо "Культура", де виходять програми "Емоційний інтелект" (спільний проєкт радіо "Культура" та Фундації "Суспільність"), "Любов ніколи не минає" та подкаст "Стійкі". У 2025 році побачила світ книга Тетяни Трощинської "Любов не минає" — щоденник матері, яка відкриває свій досвід переживання втрати дитини.

"Детектор медіа" поспілкувався з Тетяною Трощинською про пошук сенсів та формату токшоу "Новий відлік", що дозволяє не тільки інформувати, а й допомагати людям розуміти себе, інших і країну. Тетяна Трощинська розповіла про роботу департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту Суспільного -- від поточних задач до аналізу уподобань аудиторії. Також вона поділилася своїм баченням професійних викликів та місії Суспільного мовника під час війни.

"У цьому заході ключовим є зміст, а не безглуздий ажіотаж."

У березні 2024 року ви взяли на себе роль продюсерки суспільно-політичного токшоу "Новий відлік", яке розпочало свій другий сезон. "Звичайно, є певний набір тем, які викликають інтерес у глядачів. Проте я сподіваюся, що наші гості, обрані теми та запитання, які ми ставимо, а також відповіді, які отримуємо, додадуть глибшого розуміння нашим глядачам. Підхід до актуальних тем буде підтримуватись журналістськими стандартами на Суспільному", -- зазначили ви, відповідаючи на запитання про те, як створити провокаційне шоу під час війни. Наразі команда аналізує результати вже четвертого сезону, відзначаючи вражаючу загальну кількість переглядів на різних платформах Суспільного та високу популярність окремих епізодів. Як ви вважаєте, чи вдалося створити ефективне токшоу в умовах війни?

-- Наприкінці січня -- на початку лютого я почала, так би мовити, входити в курс справ. Це був другий сезон, він був видозмінений порівняно з першим, і якийсь час потрібен був, щоб завершити домовленості про грантове фінансування. Зараз проєкт, до речі, продовжується вже за кошти Суспільного.

Склад команди був вже визначений до мого приходу, і моє завдання полягало в тому, щоб подивитися на ситуацію з перспективи новачка, пов'язаної з концепціями. Ми внесли деякі корективи в команду, адже на той момент уже були укладені угоди з Властою Лазур, співведучою Андрія Діхтяренка. Андрій та Назарій Поврозник, шеф-редактор, працювали над першим сезоном, досягнувши певних успіхів, проте виникла ідея трохи змінити формат, додати динамічності та покращити взаємодію між двома ведучими, і це вдалося реалізувати.

Ми також зосередилися на тому, як ефективно представляти теми, адже це токшоу має національний охоплення і транслюється на YouTube. Важливо, щоб його зміст був зрозумілий для нашої цільової аудиторії та відповідав на запитання: яку користь я можу з цього отримати? Наше завдання – пропонувати конструктивні рішення для найактуальніших проблем і викликів, з якими стикається Україна.

Звісно, наша аудиторія в більшості своїй, та й узагалі в Україні, політизована. Я це слово не вживаю тут як якесь засудження або з якоюсь негативною конотацією. Це цілком нормально для досвіду наших громадян, бо тут можна дуже довго говорити про роки недовіри, включно з інституційною, про нашу велику залежність від якихось процесів і людей, які ухвалюють масштабні політичні, геополітичні чи геостратегічні рішення. Тому я ставлюся до цього з розумінням. Є якась низка імен, які вони впізнають, і їм цікаво їх бачити й чути. Ми можемо взяти, можливо, якусь людину зі схожими соціально-демографічними характеристиками з іншої європейської країни або, припустимо, очільників якихось міжнародних інституцій чи президентів інших країн, -- і там цих людей, може, і не впізнають. У нас аудиторія доволі підготовлена, політизована, зацікавлена. Та завжди все одно постає запитання: що мені від того, що написав Трамп у своєму твіттері?

Отже, метою було створення таких діалогів, які з одного боку охоплювали б стратегічні питання, а з іншого — були практично корисними, надаючи нашій аудиторії чітке уявлення про можливі дії. Окрім цього, ці розмови мали відображати різноманіття політичних орієнтацій, присутніх у країні. Це легітимні політичні сили, які, незважаючи на наші запитання щодо термінів виборів та інші аспекти, представляють широкі верстви українського населення. Мова йде як про політичний спектр, що діє в парламенті, так і про впливових осіб, лідерів та лідерок громадської думки, які висловлюють значимі для суспільства позиції.

Власне, було таке завдання -- і мені здається, що це вдалося. У цьому шоу, з моєї точки зору, є енергія, є діалог між аудиторією, між ведучими та між гостями. У цьому шоу є безсумнівна ексклюзивність -- бо це токшоу під час війни, причому на Суспільному мовнику. І в цьому шоу головне сенс, а не порожній хайп. І це теж має велике значення. Команда про це думає. Але в ньому, безсумнівно, є елемент шоу, тому що дискусії можуть бути гострішими чи менш гострими, але щоразу це працює. І тут я не ставлю це як свою заслугу, це командна синергія і робота. Якщо чесно, все, що вдалося особисто мені, це не зашкодити взаємодії в тій команді, яка фактично вже була.

Будь-яке ток-шоу, зокрема на Суспільному, має потребу в певній гостроті, адже це особливість жанру. Проте, оскільки це Суспільний мовник, важливо дотримуватися усіх стандартів і забезпечувати баланс думок. Яким чином вдалося досягти цієї мети, щоб програма була водночас цікавою і відповідала всім встановленим критеріям?

-- Завжди хочеться, щоб була якась формула, яку ти береш і з нею йдеш у певну програму і робиш її. І знайдеться дуже багато продюсерів і продюсерок, які вам скажуть, що існує брендбук, за яким ти чітко працюєш, і він дає тобі 100-відсотковий результат. Такі моменти теж є, але я все одно вірю у велику частку натхнення й енергії, ми її можемо називати творчістю, харизмою, наприклад, ведучих, тією доданою цінністю, яка утворюється в процесі спілкування.

Ти можеш віддати одну команду, і вона створить токшоу відповідно до брендбуку, але в ньому не буде тих елементів, які ти бажаєш. Інша команда також працюватиме за брендбуком, проте внесе додаткові ідеї. І ти зрозумієш, що це саме той продукт, який тобі до вподоби.

Щодо формальних аспектів, ми, як і всі суспільно-політичні та інформаційні проєкти Суспільного, реалізуємо власний моніторинг дотримання стандартів. Кожного кварталу ми отримуємо звіт, який детально відображає, в чому ми відповідали стандартам, а в чому – ні, з чіткими поясненнями порушень.

Варто зазначити, що у нас є чимало випусків, у яких немає жодних зауважень щодо дотримання стандартів. І це завжди змушує задуматися: чи це позитивно для програми, чи, навпаки, є причини для занепокоєння. Ми навіть жартуємо в команді, що якщо в ток-шоу всі норми були виконані, то можливо, щось пішло не так і варто було б внести певні зміни.

З іншого боку, той тонкий лід, по якому ми ходимо, складається з кількох моментів, і це серйозна історія.

Перший аспект. Як суспільний мовник, ми повинні завжди мати на увазі потреби нашої аудиторії. Сьогодні ці потреби пов'язані з виживанням української держави та протистоянням у війні. Тому для нас вкрай важливо обережно пересуватися по цьому емоційному та інформативному тонкому льоду, щоб не залишати наших глядачів без відповідей, коли це можливо. Якщо ж відповіді немає, ми повинні залишити запитання, які будуть зрозумілі аудиторії, щоб люди могли над ними розмірковувати.

Другий важливий аспект полягає у представленні різноманітних точок зору і думок. Наразі мене турбує, коли я читаю в моніторингах, що в марафоні є секції, куди не запрошують, наприклад, "Європейську солідарність" — одну з ключових опозиційних фракцій. Також деяким колегам роблять зауваження за запрошення Інни Совсун, популярної і шанованої депутатки з фракції "Голос". Тому те, що Суспільний мовник дотримується незалежної редакційної політики, є значним досягненням команди Суспільного та його аудиторії, яка це підтримує і вважає важливим. Хотілося б, щоб політичні лідери усвідомлювали, що це велике досягнення для самої України, адже це свідчить про незворотність демократичних процесів.

У мене виникає безліч запитань щодо ОПЖЗ, хоча й можна стверджувати, що це була воля українського народу у 2019 році. Проте, коли Верховний Суд ухвалює рішення про заборону партії, але колишні депутати продовжують активно діяти та підтримувати фактично розколоту більшість, це викликає певні сумніви щодо нормальності ситуації.

Велика перевага токшоу "Новий відлік" у тому, що у нас більшість випусків побудована на наших дослідженнях. І це дослідження репрезентативні, це запитання, які ми спеціально формуємо разом із нашим департаментом досліджень, соціологами. Вони дають зріз по країні, який дуже важко заперечити. Можна показати в марафоні чи сказати на брифінгу все, що завгодно, але у тебе є настрої, є стан знань з певного питання, є недокомуніковані речі, є речі, які зроблені у той спосіб, який викликає спротив великої частини суспільства або якоїсь частини аудиторії чи громадянського суспільства. І що ти можеш заперечити фактам?

Окрім цього, в попередньому сезоні кожен випуск програми був під наглядом фахівців з фактчекінгового проєкту VoxCheck, що дозволяло миттєво інформувати про потенційні маніпуляції з боку гостей та ведучих.

Третя важлива складова -- це професійність команди. Коли команда розуміє, що вона робить, добре готується, багато дискутує всередині, що і як краще подати, хто є кращим спікером певну тему, що справді важливо, -- це дуже професійний підхід самої команди. Мені здається, що це та синергія, про яку я кажу.

-- Я читала підсумки п'ятого сезону "Нового відліку", які опубліковані на корпоративному сайті Суспільного. На Першому каналі Суспільного за цей період охоплення проєкту сягнуло 1,2 млн унікальних глядачів. Сумарна кількість переглядів усіх випусків за п'ять місяців на ютубі -- 174 тисячі. Як ви оцінюєте такі показники, і чи потрібно в новому сезоні, який стартує наприкінці літа, щось змінювати?

Звісно, всі прагнуть до збільшення, але ці результати справді вражають. Це токшоу має свою постійну аудиторію, яка невпинно розширюється – як на телебаченні, так і в цифровому просторі. Яскравим підтвердженням цього стало створення окремого YouTube-каналу "Нового відліку".

Щоб досягти показників у 25 чи 45 мільйонів, необхідно залучати астрологів. Проте ми відстоюємо професійний підхід до редакційної політики, враховуючи певні обмеження, які насправді є відповідальністю. Це не лише позитивно, а й корисно для нашої аудиторії, її психічного здоров'я та свідомості. Ми ретельно підбираємо заголовки, прагнучи, щоб вони були привабливими, але водночас правдивими і не містили хайпу. Ми також зважливо підходимо до вибору гостей, аналізуючи, які погляди вони представляють. Чи відображають вони різноманітність думок у суспільстві? Яку цінність вони можуть додати для нашої аудиторії? Суть не в тому, щоб влаштовувати словесні баталії з "киданням води" в студії. Мені здається, українська публіка вже це пережила. Коли ракети летять, чи можемо ми дозволити собі такі безглузді шоу? Здається, ми рухаємося вперед у нашому сприйнятті – і наша аудиторія також. Неприпустимо залишати лише враження від безглуздої сварки групи неадекватних людей у студії, коли в країні тривають реальні загрози. Це було б безвідповідально по відношенню до нашої аудиторії.

Ми не можемо в кожному ефірі вигадувати сенсаційні заголовки про те, що генерали в Москві стрибають з вікон, і що війна ось-ось закінчиться. Адже насправді жоден генерал не скидається з вікна, а Путін продовжує свій літній наступ прямо зараз. Нам не слід поширювати абсурдні сюжети, усвідомлюючи, що частина нашої країни залишаєтья під окупацією, і що дрони в Херсоні намагаються знищити мирних жителів. Ми не можемо грати в ігри чи розігрувати бійки в студії, усвідомлюючи, що багато людей залишаються на своїх місцях з зими.

Отже, для певної частини слухачів це може здаватися менш привабливим, оскільки це факти і реальність. Проте ми щиро раді, що існує значна аудиторія, яка знаходить у цьому привабливість і високо цінує нашу якість і відповідальність.

Отже, по-перше, ці показники є дійсно позитивними, а по-друге, "Новий відлік" здійснює свої важливі функції в контексті дискусій, які є цікавими та насиченими. Більше того, я вважаю, що "Новий відлік" заслуговує на увагу в медіа моніторингах, оскільки він відображає різноманітні погляди, думки та ідеї, які потребують подальшого обговорення. Було б чудово, якби хтось прагнув використати ці ідеї на благо суспільства та України. Мені здається, що це справді стосується роботи з потенційними конфліктами, недомовленостями та управлінськими проблемами. Це прояв тих викликів, над якими, насправді, варто працювати.

Неймовірно приємно, коли є можливість під час роботи насолоджуватися продуктом, який тобі до вподоби, будь то у вигляді перегляду чи прослуховування.

-- У квітні 2024 року ви стали директоркою департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту Суспільного. "Це робота, пов'язана з аналітикою, розумінням і відстеженням суспільних трендів і ключових тем для діалогу, і водночас медіаційний майданчик для тестування і збирання ідей від інших підрозділів і колег нашого медіа. Тобто це фактично банк ідей", -- так ви написали про нову посаду. Які зміни в очікуваннях аудиторії помітні за останній рік? Які проєкти чи ініціативи були для вас ключовими за цей час на Суспільному?

Щодо департаменту стратегічного аналізу, це справді тривала робота. Мені завжди важко обговорювати такі питання, адже за своєю природою я належу до тих, хто звик діяти в даний момент, швидко реагуючи на події, що відбуваються навколо. Як журналістка і ведуча, я відчуваю потребу вивчати актуальні теми та тренди і ділитися ними зі своєю аудиторією просто в цей момент.

З іншого боку, коли ти аналізуєш дані та дослідження, стає зрозумілою демографічна ситуація в Україні та еволюція нашої аудиторії, що варто очікувати в майбутньому. Відзначається тенденція демографічного старіння, яке вже розпочалося. Також ти усвідомлюєш, що значна частина населення знаходиться за межами країни, а майже половина учнів не має можливості навчатися в очному режимі. Водночас ми стикаємося з негативним впливом російської дезінформації та пропаганди. Війна значно погіршує психологічний та емоційний стан суспільства, і залишається чимало людей, які потребують інтеграції в український культурний та ціннісний простір.

У тебе також є своя частка проблемних моментів. Незалежно від того, скільки досліджень мені принесуть і запевнять, що конфліктів не існує, я не можу в це повірити, адже ми маємо приховані конфлікти та спірні питання.

Хоча люди часто надають соціально прийнятні відповіді і багато хто запевняє, що всі рішення та досвіди є прийнятними, в кінцевому підсумку ми помічаємо, що не здатні терпіти певні аспекти. Це важливий момент, над яким варто задуматися.

Інший аспект полягає в тому, що українське суспільство розсіяне по всьому світу. І подібних аспектів можна нарахувати безліч. Тож ми розглядаємо нашу аудиторію з певної перспективи. Завдання нашого департаменту полягає в тому, щоб у рамках загального підходу ефективно співпрацювати з різними платформами та виробниками на Суспільному в цьому напрямку.

Зараз ми почали запуск такої системи стратегічного планування. Ми в процесі збирання ідей, цей процес триває до вересня, у нас є відповідний таймінг, за яким ми працюємо. І нам також важливо продовжити внутрішні брейншторми в командах, щоб мати банк ідей.

Чи можливо підвести проміжні підсумки за рік щодо змін у вподобаннях аудиторії?

-- Суспільне -- це низка платформ і активів. І це теж дуже важливо знати нашій аудиторії. У нас є купа продуктів і платформ, де ви можете знайти щось для себе. Починаючи від мультиків на "Бробаксі" -- до нового ютуб-каналу токшоу "Новий відлік", де ви можете дивитись конкретно його і свіжі інтерв'ю ведучих з експертами у період відпустки.

Які програми зазвичай привертають увагу глядачів? Багато хто віддає перевагу серіалам. Однак також популярні спортивні трансляції, новини, аналітичні програми, а також документальні фільми про історію. Не можна оминути й "Євробачення", яке має своїх шанувальників. "Новий відлік" безперечно став важливим елементом медіапейзажу.

Окремо скажу про документальне кіно, яке на Суспільному дуже сильне та популярне в нашої аудиторії. Дуже круті показники мав фільм "Вальс із системою", ще більш круті -- документальний цикл "Остання війна". Я думаю, ви знаєте ці фільми, які роблять і Олександр Зінченко, і Мирослава Барчук, і Юрій Макаров. Наприклад, у нас є такий унікальний формат як, наприклад, "Якби Чорновіл", який робив Олександр Зінченко. Це жанр альтернативної історії, про який могли бути зовсім різні думки, але мені здається, він прекрасний. Ми ж досі ходимо з думкою про те, що хтось колись неправильно проголосував, ми намагаємося повернути колесо історії назад, але назад воно не прокручується, бо ми як суспільство завжди такі, якими є в певний момент.

Це схоже на сучасні розмови про Ліну Костенко та її час. Я вважаю, що така дискусія є дуже важливою. Проте, на мою думку, ми не повинні переносити сучасні цінності та досягнення суспільної емансипації на ту епоху, оскільки рівень свободи, який ми маємо сьогодні, зокрема внутрішній, значно відрізняється. Це, зрештою, було б неправильно з історичної точки зору.

-- Чи були за останній рік проєкти на Суспільному, які ви вважаєте найбільш резонансними, які отримали спротив або найбільшу підтримку від аудиторії?

Я переглядаю безліч програм на Суспільному, адже це частина моєї роботи. Але на певному етапі я усвідомила, як приємно, коли можна поєднувати роботу з переглядом чи прослуховуванням того, що приносить задоволення.

Хочу виділити, наприклад, стрічку Мирослави Барчук "СВО "Війна і мир". Це дійсно потужний фільм, з вражаючою режисурою та глибокими образами. Ще одним цікавим проектом, створеним нашою регіональною командою з Чернігова, є документальний фільм "Грає оркестр Анатоліча", який розповідає про життя дітей на прикордонні. Загалом, я вважаю, що у нас є безліч чудових фільмів та робіт, знятих регіональними командами. Багато продуктів Суспільного для мене справді цікаві та близькі.

Але, чесно, дивлюся масу всього. Я, наприклад, постійна глядачка влогу Олесі Котубей-Геруцької "Прощавай, імперіє". Мені дуже подобається. Хоча я демографічно не мала б потрапляти в цільову. І ще подкаст Суспільного та ГО "Принцип" "У справах військових", я його дивлюся і вважаю класним. Це унікальний подкаст, який ведуть військові. Я хочу закликати, щоб його дивилися цивільні, тому що він розміфологізовує багато уявлень про армію. Я би могла тут багато перелічувати, але ви спитали мене, що постійно і для себе, то я назвала свій топ.

"Я вважаю, що одним із найбільших викликів є різноманітні порядки денні, коли люди не усвідомлюють, які речі є найголовнішими пріоритетами на сьогодні."

Я б хотіла обговорити виклики, з якими ми стикалися протягом минулого року. Які трансформації в українському медіапейзаже наразі позначаються на вашій діяльності та на функціонуванні Суспільного мовника? Яким чином ви адаптуєтеся до цих змін?

-- Це філософське питання, воно не лише Суспільного стосується. Думаю, що це стосується багатьох колег. Почну з хорошого, бо багато пишу і говорю про погане у себе в соцмережах. Я звернула увагу, що попри все завжди знайдеться якась категорія реальних живих людей, які кажуть, що в Україні немає незалежної журналістики, усі журналісти "продажні". І це все одно, що сказати, що в Україні немає нормальних учителів, дітей учити взагалі нікому, немає нормальних лікарів, ніколи не ходіть до них, вам виріжуть апендицит не в тому місці. Знайдуться люди, які скажуть, що в Україні немає нормальних військових, тільки чомусь вони вже 12-й рік завдяки Збройним силам мають можливість жити й усе це говорити.

В Україні дійсно існують незалежні медіа, які зазнали значних втрат через скорочення технічної підтримки. Це безсумнівно, проте вони все ще функціонують. У нас є потужний Суспільний мовник, який зарекомендував себе як важлива складова медіапейзажу, охоплюючи всю країну, пропонуючи різноманітні платформи та дотримуючись незалежної редакційної політики. Крім того, існує безліч менших локальних журналістських проектів, які активно працюють у вашому регіоні, сподіваюся, ви їх знаєте. Вони якісно висвітлюють місцеві події на високому професійному рівні. Мені здається, що за останні три роки українська журналістика здійснила вражаючий прогрес.

Коли мені постійно наголошують на марафоні як на ключовій проблемі, я відповідаю: вимкніть його і не слідкуйте, якщо він вам не цікавий. Він вже втратив свою актуальність. У нас є багато інших інформаційних джерел, які можна легко знайти і використати.

Окрім марафону, я помічаю й інші ризики. Один з них полягає в тому, що люди без критичного мислення слідують думкам інфлюенсерів, які, не маючи достатньої підготовки, висловлюють свої коментарі на різні теми. Багато з цих висловлювань є далеко не професійними, що, безумовно, викликає занепокоєння. Проте, незважаючи на це, аудиторії їх слухають і дивляться, і це мільйони людей.

В даний момент ведуться дебати про те, чи може існування "сильного українського наративу" чи чогось подібного допомогти у вирішенні проблеми. Одна з точок зору стверджує: "Створімо потужний український наратив. Він поглине все, і ніхто не зверне уваги на Шарія". Але це всього лише ілюзія. Інша група пропонує: "Давайте спростовувати кожне висловлювання Шарія, доводячи, що він бреше". Але і цей підхід не матиме успіху. Хтось ще може запропонувати: "Давайте впровадимо активну державну пропаганду та посилимо цензуру". Але й це не принесе результату. Жоден з цих варіантів, на жаль, не зможе дати нам відповіді, а їх може бути безліч.

Це питання має глибоке коріння, адже потужний український наратив, незалежно від його визначення, не може сформуватися за короткий термін. Особливо це стає очевидним, коли офіційні заяви політичних лідерів суперечать одна одній, заплутуючи суспільство та нагадуючи більше про постійні виборчі кампанії, ніж про конструктивну комунікацію.

Я трохи відволіклася від основної теми, але мені справді цікаво обговорювати це разом із вами. Сьогодні, готуючи матеріал для одного з ефірів, я планувала розглянути питання мотивації під час мобілізації. Це дуже специфічна, але вкрай важлива тема, яка стосується виживання України. Під час аналізу інформаційного простору я помітила, що до цих пір ми обговорюємо помилки 2023 року. Все ще дискутуємо про те, що сказав Залужний (який вже давно не є головнокомандувачем), що відповів президент, і так далі. Але це вже не має значення. Ті меседжі, які мали бути озвучені у 2023 році, не спрацюють у 2025-му, а інші меседжі, які були актуальними у 2024 році, у 2026-му взагалі будуть іншими. І, на жаль, ці повідомлення не надходили з єдиного джерела — від верховного головнокомандувача. Таким чином, у нас дійсно є проблеми зі стратегічним наративом.

Це суттєва проблема — різноманітність порядків денних і пріоритетів серед людей, які отримують різну інформацію.

Проте є ті, хто має чітке уявлення про світ і знає, куди звернутися, щоб почути потрібні думки і отримати цю картину. Наша проблема полягає в тому, що іноді різні інформаційні поля не можуть знайти спільну мову. Вони повинні перетинатися в рамках зрозумілої офіційної комунікації. Але реальність показує, що існує лише імітація політичного процесу. Політична еліта, а також багато інших діячів, продовжують сприймати людей лише як виборців, а не як активних громадян. Вони бачать їх лише як постійних виборців, і я вважаю, що це серйозна проблема, яка вже давно заважає нормальному діалогу.

Існує поширене переконання, що всім нам слід нарешті стати дорослими. Частина людей вже досягла цього, не дочекавшись дорослої комунікації, і це досі слугує їм на користь. Однак є й ті, хто потребує лідерства; можливо, вони б зрештою подорослішали, якби з ними спілкувалися більш відверто.

Отже, для мене справжнім випробуванням є різноманітність порядків денних, коли люди не усвідомлюють, які питання є найголовнішими на сьогодні.

Чи існує сьогодні в суспільстві тиск щодо того, які теми слід або не слід обговорювати?

Так, це відчувається. І дійсно, самоцензура є явищем, про яке не варто збрехати. Проте існує й інша сторона медалі. Якщо бути відвертими, то часто ми просто не маємо достатньо даних. Більше того, деякі події можна оцінити лише з часом. Це ускладнює ситуацію, адже журналістам потрібно говорити про багато фактів у реальному часі.

Я вважаю важливим усвідомлювати свої власні межі. Часто наш попередній досвід може виявитися недоречним у нових обставинах, а знань може просто не вистачати. Зараз відбувається багато подій і ситуацій, для яких у нас може не бути необхідних методів та даних. Наприклад, я не наважилася б аналізувати військові операції чи ухвалення рішень у цій сфері. Я можу дослідити гуманітарні аспекти, якщо спілкувалася з людьми, або проконсультуватися з експертами, проаналізувати комунікаційні моменти, пов’язані з цією проблематикою. Але ніколи не взяла б на себе відповідальність за аналіз у сферах, де не є спеціалістом. Тим часом, в українських соціальних мережах є люди, які вважають, що можуть зрозуміти й знати абсолютно все, зокрема деякі блогери та інфлюенсери.

Я б скоріше запросила фахівців, які здатні надати експертну думку, обговорила б питання з колегами, що володіють більшою інформацією, ніж займатимуся підготовкою наодинці.

Відсутність холодного розуму становить серйозну проблему. Звичайно, експерти та аналітики все ще присутні в суспільстві. Вони не зникли. Просто їх думки часто заглушаються загальним шумом. Я вірю, що самороздуми і особистісний розвиток можуть стати порятунком у найскладніших обставинах, але до цієї істини потрібно доходити не одразу і не без зусиль.

Б хотіла б обговорити питання, яке, можливо, вже стало звичним для багатьох, проте залишається надзвичайно важливим. Як війна вплинула на принципи журналістської етики?

Хоча ця фраза може звучати дещо банально, я завжди звертаюся до неї, щоб підкреслити, наскільки далеко українська журналістика та ми самі просунулися в цьому відношенні. Ми маємо можливість продемонструвати результати нашої роботи своїм колегам. Я переконаний, що це важливо, адже є певні аспекти, які, на жаль, неможливо зрозуміти лише на теоретичному рівні.

На жаль, це важко визнавати, але коли війна наближається, багато людей усвідомлюють, що можуть опинитися в складних обставинах в будь-який момент. Проте, з точки зору журналістської етики, ми не в змозі повністю відчути всі травми, які переживають інші.

Існує певне уявлення, що лише ті люди, які пережили численні травматичні ситуації, можуть бути справжніми емпатами. Але це не завжди так. Іноді такі досвіди можуть призводити до емоційного "замерзання". Ми не можемо пройти через всі труднощі, з якими стикаються інші. Проте важливо усвідомлювати певні речі на емоційному рівні та використовувати наші журналістські інструменти з розумінням. Слід пам’ятати, що люди, які пережили важкі моменти, не завжди готові відповісти так, як ми очікуємо, або діяти відповідно до наших уявлень. Тому отримана інформація може виявитися навіть непридатною для аналізу.

А на рівні емпатійному ми часто не можемо себе уявити на місці цієї людини, я це точно знаю. Але ми можемо уявити, що цій людині зараз складніше, ніж нам, і тому цей травмо-поінформований підхід просто мастхев, я вважаю, зараз для українських журналістів.

Проте, більшість обговорень, які сьогодні зосереджені на чутливих темах, не мають прямого відношення до журналістів. Вони стосуються загального населення, яке, з незрозумілих причин, вважає, що володіє всією інформацією та правом на висловлення своїх думок.

Цей текст порушує питання про розповсюдження чужих історій, які не завжди підтверджені фактами. Він стосується також коментарів, що можуть бути особливо болісними для людей, які переживають складні обставини. Часто я стикаюся з аргументом на захист гідності тих, хто загинув або помер: "Коли я піду з цього світу, робіть зі мною все, що хочете". Я завжди відповідаю: "Так, але залишаються ваші рідні. Ви не запитали їх про те, як вони почуваються в цій ситуації, і чи дбаємо ми про тих, хто лишається". Їм насправді дуже складно. Я читала, що коли хтось вмирає, ця історія не належить тільки його родині, а стає частиною світової пам'яті. Чому так? Запитайте у цієї родини, як вони хочуть, щоб їхня історія була представлена. Однак, якщо ви просто сидите в інтернеті, ви не отримаєте дозволу, а журналісти виконують свою роботу.

Сьогодні журналісти зазвичай підходять до своїх обов'язків більш відповідально. Вони активно спілкуються з родинами постраждалих, запитують, яке фото можна використовувати та яку частину історії люди хочуть поділитися. Це свідчить про те, що журналістика пройшла значний шлях. Ми постійно працюємо над цим, вчимося поводитися з чутливими темами з більшою повагою до чужих страждань. Проте ширша аудиторія може бути не зовсім готова до такого підходу. Я не хочу робити однозначних висновків, але, працюючи в цій сфері та спілкуючись з експертами, я вважаю, що це може бути небезпечним і навіть спекулятивним ставленням до трагедій інших людей. Це історія про те, що сталося з кимось іншим, а не зі мною, і я намагаюся зняти свій дискомфорт, ділячись цим із великою кількістю людей, сподіваючись на співчуття. Я переконана, що повага до різних досвідів – це те, що може врятувати нашу країну в моральному плані. Якщо ми не будемо цінувати різні погляди та переживання, жодні конференції з відновлення не принесуть нам користі.

Неможливо говорити про досвід, якого ти не мав. Ти не можеш висловлюватися про життя в окупації, якщо не пережила його на власному досвіді. Ти не маєш права розповідати про фронт, якщо сама не була там. Ти не можеш описувати, що таке втрата, якщо ніколи її не відчувала. Я чула думки, що всі ми страждаємо через втрати чужих дітей, але це зовсім не те саме, що втрата власних. Ти не можеш коментувати еміграцію, якщо не знаєш, що це таке. Ти не маєш права говорити від імені дружин чи родин військових, якщо не належиш до їхнього кола. Ти можеш лише визнати цей досвід і проявити до нього повагу.

Звісно, ми як журналісти й журналістки розповідаємо про масу досвідів, але ми не говоримо за інших, ми -- майданчик. А багато людей чомусь вважають за можливе видавати свої фантазії за почуття інших людей.

-- Скажіть, будь ласка, чи відчуваєте ви, що аудиторія, зокрема Суспільного, втомилася від війни, слухати про війну. Що з цим робити?

Я б сказала, що це не так. Подивіться, скільки срібних кнопок отримало Суспільне у 2024 році – 20 з 34 ютуб-каналів. Це досить очевидна відповідь. Це свідчить про те, що ми можемо ділитися своїми враженнями, обговорювати, чи хтось втомився від чогось, але ці конкретні цифри ясно показують, що аудиторія зростає. Люди приходять сюди, отримують інформацію, яка їм важлива і корисна. Тому я вважаю, що це не так.

"Ми не психологічна служба і не група підтримки, звісно, але дуже важливо не завдавати зайвого болю людям і не залякувати там, де не треба залякувати"

-- Яку роль Суспільне сьогодні має виконувати в українському інформаційному просторі? Як ви бачите цю місію? І що для вас особисто означає бути частиною Суспільного мовника в час війни?

-- Безпека, обговорення та самоаналіз -- ось основні акценти пропозиції Суспільного. Варто зазначити, що питання безпеки, яке стосується виживання, а також обговорення і самоаналіз, створюють простір для вільного спілкування та обміну думками.

Проте є одне питання, на якому я хочу зосередити увагу. Ми не є психологічною службою чи групою підтримки, але важливо пам'ятати, що ми не повинні завдавати зайвого болю людям і не створювати страх там, де це не є необхідним. Адже такі дії відбуваються і без нашої участі.

Тепер поговоримо про мене. Не буду приховувати, я пристосовуюсь до нових умов, адже це велика компанія, яка потребує певного часу для адаптації. Безумовно, в роботі в такій великій організації є свої нюанси: потрібно знайомитися з багатьма колегами, вивчати їхні обов'язки тощо. Проте я вже давно усвідомила, що завжди можна звернутися за допомогою, якщо стикаєшся з чимось незнайомим, тому все гаразд — немає нічого поганого в тому, щоб щось не знати. Насправді, коли ти ставиш запитання людям, які мають більше досвіду, це лише сприяє твоєму професійному зростанню.

А якщо говорити з точки зору місійно-ціннісної, для мене дуже важливо працювати в компанії, яка має реальну незалежну редакційну політику і якісний продукт. Якщо геть простими словами, ми постійно тестуємо реальність і розповідаємо про це, і дуже цінно, що нам не доводиться не робити нічого, що б цю реальність спотворювало або перебріхувало. От моя основна цінність.

Чи переглядаєте ви телевізійні програми або слухаєте радіостанції? Які джерела новин є вашими улюбленими?

Ні, телевізор я не маю і вже давно не дивлюся його. Це сталося ще до появи Суспільного. Єдине, що я переглядаю на телевізорі, коли буваю у батьків, — це футбольні матчі. Це приносить мені велике задоволення, і завжди було так. Що стосується "Нового відліку", то його я переглядаю в ефірі, але на моніторах, а не через телевізор чи YouTube. Коли мова йде про радіо, я слухаю його і вдома, і в автомобілі. Подкасти — також моя пристрасть, я слухаю їх багато. Хоча я не можу переглянути весь контент, створений Суспільним, але намагаюся слідкувати за всіма важливими проєктами. Часто я переглядаю деякі з них перед ефіром, коли колеги просять мою думку, а іноді просто насолоджуюсь як глядач.

Я отримую інформацію з новинних стрічок надійних медіа. Однак перед тим, як щось опублікувати, скажімо, у фейсбуці, я завжди перевіряю факти. Це вже стало моєю звичкою. Крім того, я зазвичай звертаюся до новин від Суспільного, щоб дізнатися їхню думку з цього приводу.

Яка ваша думка щодо вимог про заборону Telegram?

-- Я за закриття телеграму. Інша річ, що я не знаю, чи це дасть 100-відсотковий результат. Як людина, яка працює в медіа багато років, розумію і знаю всю аргументацію, що є VPN, що є якісь інші моменти, що не будуть вербувати дітей у телеграмі, то знайдуть якийсь інший спосіб. Це очевидно.

Однак, коли вся офіційна комунікація в Україні перемістилася в Telegram на початку вторгнення у 2022 році, це стало суттєвою помилкою, і я залишаюсь при цій думці. Якби цього не сталося, взаємодія з Telegram була б значно простішою. Проте численні офіційні та державні джерела самі по собі "підсадили" людей на цей месенджер – завдяки анонімності, зручності у створенні "витоків" інформації, а також через розповсюдження різноманітних політичних "смітників" тощо. На жаль, аудиторія не завжди здатна відрізнити корисне від непотрібного, що викликає занепокоєння.