Тиск на Російську Федерацію через санкції є невірною тактикою, - заявив Чалий. Еспресо.

Дипломат Валерій Чалий, голова правління Українського кризового медіацентру, надзвичайний і повноважний посол України у США (2015-2019 рр.) в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському висловився про адаптацію росіян до санкцій, переговори з РФ та ситуацію з НАБУ та САП

Трамп уточнив свій ультиматум, встановивши чіткий термін у десять днів. У той же час, Путін відреагував, завдавши удару по Києву, що призвело до загибелі наших мирних жителів. Як нам слід інтерпретувати ультиматум Трампа і якою може бути реакція Путіна?

Перш за все, коли говорилось про 50 днів, то була оцінка, яка базувалась на реальних фактах, що Путін в перемовинах з Трампом говорив про два місяці, 60 днів, для того, щоб він міг і надалі просуватись, зокрема на землі, в Донецькій області й далі. Говорили, що Трамп фактично дав додатковий час Путіну, так це виглядало.

Однак ситуація зазнала змін. По-перше, критика була почута, а по-друге, цілком очевидно, що навіть протягом наступних 50 днів жодних змін не відбудеться. На мою думку, основною причиною всього цього є зустріч в Європі та переговори з Китаєм. Варто зазначити, що 2 вересня Трамп отримав запрошення від китайського лідера Сі Цзіньпіна відвідати Пекін, де він також бажає бачити Путіна.

Цитата: Відвідування Трампом Пекіну в нинішніх обставинах може серйозно зашкодити його репутації. Я сумніваюся, що він вирішить поїхати, але принаймні вже розпочалися заходи для зміцнення позицій США.

Майте на увазі, що сьогодні - така заява, завтра може бути інша. Треба дивитись не на заяви, а на факти, які грають на користь зміни підходу. Уже виділені кошти з поточних наявних ресурсів президентом Трампом на системи ПРО та ППО. Говоримо про ті ж самі Hawk, Patriot, по яких дана згода щодо закупівлі або постачання європейцями своїх систем для України. Є ще один транш, який зараз є поточним і дуже потрібний для України. І це все вимірюється сотнями мільйонів доларів, але це та сама стратегія. Поки що зміни стратегії через конкретні дії ми не побачили. Можемо про це поговорити.

Я вважаю, цю стратегію помилковою і такою, що веде тільки до ескалації війни, а не наближення до виходу з широкомасштабної війни.

Згоден, що важливо оцінювати людей за їхніми вчинками. Що ви думаєте про можливі конкретні кроки, які може зробити Дональд Трамп? Наскільки серйозно він може підходити до вирішення питань, пов'язаних із зменшенням російської агресії через нові види озброєння або шляхом збільшення виробництва в Україні та постачання для неї? Тим більше, наскільки я розумію, опція американського ленд-лізу залишається відкритою.

Без застосування сили та без зміни переговорної позиції щодо агресора, шанси на успіх дуже обмежені. На жаль, превентивна стратегія, яка полягає у збільшенні тиску, наприклад, шляхом погроз введення нових санкцій чи підвищення тарифів, є хибною. Санкції мають бути інструментом покарання за порушення, зокрема, норм міжнародного права.

Рада Безпеки була незаконно захоплена та фактично заблокована російськими представниками, в той час як Китай залишився осторонь. Російські сили зайняли цю позицію без правових підстав, однак на практиці здійснюють контроль над ситуацією, ускладнюючи можливість застосування статуту ООН.

Санкції, підкреслюю ще раз, є формою примусу. Якщо не вжити жодних заходів, то санкції лише зростатимуть. Якщо їх запровадження затягувати, це призведе до адаптації. Будь-яка система, а в даному випадку - Росія, має здатність пристосовуватись. Звичайно, у них виникають проблеми, які з кожним роком накопичуються, але такий шлях не має перспективи. Я вже зазначав, що це призводить лише до тривалої війни. Ситуація, яку ми спостерігаємо, - це війна на виснаження. Для України така стратегія є неприйнятною.

Україні необхідно вжити рішучих заходів проти агресора. У статуті ООН чітко визначено, що це означає.

Це три складових. Перша - ембарго, тобто повна заборона на торгівлю з цією країною. Друга - повний бойкот шляхів обходження цього ембарго. Це те, що Росія зараз робить з нафтою, постачаючи її Індії, Китаю, Бразилії. Проти чого зараз нарешті США хочуть спрацювати, виходячи більше навіть зі своїх інтересів, конкуренції з Китаєм, зокрема в Бразилії. Але все одно, це має бути масована дія. Постачання озброєнь і підсилення країни, яка є в самообороні, це тільки перша частина.

Другий аспект, закладений у статуті ООН, ще раз підкреслюю, полягає в примусовій дії проти агресора для досягнення миру. Військові дії є частиною цієї концепції примусу. Також формується коаліція держав, які повинні вступити у військові дії на боці постраждалої сторони. Наразі цього не спостерігається. Тому говорити про те, що ми перейшли до примусових заходів, поки що передчасно. Існують елементи загроз і обіцянок дій, але реального примусу поки немає.

Чи перейде до цього Дональд Трамп? Думаю, ні. Але принаймні він змінює тактику, розуміє, що попри його реверанси Путіну, вже стільки подачок принесені агресору, а рішення ніякого немає. І те, що атака на Київ була більше психологічна, я вважаю, як частина такої когнітивної війни, то це свідчення того, що це сигнал. Загинули люди в Києві, мої співчуття. Це ж ми бачимо не тільки в Києві.

Чому ж це питання стало актуальним для них у Києві саме тепер? Відповідь полягає в тому, що тут зосереджені посольства та іноземні медіа, які можуть створити значний резонанс. На перший погляд, це може видаватися досить безглуздим кроком, адже всі усвідомлюють, що він може загрожувати Дональду Трампу, і навіть спровокувати емоційні реакції. І, врешті-решт, так і сталося.

Трамп уже высказал свои мысли относительно Медведева, на которого мы стараемся не обращать внимания. На мой взгляд, это не совсем правильно. Несмотря на то что многие называют его алкоголиком, это не совсем справедливо. Существуют видео, где он на официальных мероприятиях чрезмерно употреблял алкоголь и не мог самостоятельно стоять на ногах. В тот момент президент Франции поддерживал его, подставив плечо. Тем не менее, он занимает пост заместителя Путина в Совете безопасности.

І Трамп відповів, погрозив і фактично сказав, що Медведєв - лузер, як колишній президент Росії. Але при тому він йому зауважив: "Ти вступаєш на небезпечну для себе територію ".

Це вже емоційний зсув, який дуже важливий для Дональда Трампа та його рішень у сфері безпеки.

Треба, щоб арсенал засобів, про які ми знаємо, те, що на столі у Дональда Трампа, був застосований одночасно і масовано. Якщо він буде розтягнутий в часі й знов буде добиватись тільки пом'якшення позиції Путіна для того, щоб знайти шлях до припинення бойових дій, то це не дасть свого результату. Тому слідкуємо за подіями, які зараз тактично дещо змінюються, стратегічно поки змін таких не бачу, але ви знаєте, все можливо. Тому я думаю, що це принаймні якийсь рух в правильному напрямі.

На початку своєї політичної кар'єри в ролі президента США Дональд Трамп робив широкі пропозиції Володимиру Путіну. Відомо лише про публічний аспект цих відносин. Як мені відомо, Трамп виступав з ідеєю стратегії "виграш-виграш". Однак Путін відмовився від цієї пропозиції, і тепер Трамп, імовірно, буде реагувати інакше. За інформацією, отриманою від американських журналістів, Дональд Трамп запитував президента Зеленського про можливість атак на Москву та Санкт-Петербург. Якою мірою Трамп був готовий надати нам цю "зелену картку"?

Я не знаю, за нього не можу відповідати, і щобільше, в цій розмові я не брав участь, тому із ЗМІ ми знаємо, що було таке запитання. Але не треба і ЗМІ, бо це очевидно. Якщо ми будемо тільки застосовувати оборонні заходи, навіть підсилювати ППО, це все не вирішує питання. Хоча ви знаєте, що зараз вже рої "шахедів", а буде ще більше. Для них є відповідь - ті ж самі ЗРК і британські, про які зараз чомусь тільки сказали, що вони будуть закуплені десь 100 штук плюс 4,5 тисячі ракет. Це все добре

Якщо у твоєму арсеналі є щит, хоч і бездоганний, без меча ти не досягнеш успіху.

А що таке "Меч" у нашому випадку, коли Україна позбавлена ядерної зброї? Ядерна зброя, до речі, також не може відігравати повноцінну роль меча, тому що це зброя стримування.

"Меч" — це ракети великої дальності, про які ми чули вже досить давно, але поки що це лише слова в офіційних заявах. Я щиро сподіваюсь, що мова йде не лише про обіцянки щодо їхньої появи восени або в іншому майбутньому, а вже триває процес їхнього накопичення. Адже розробки в цій сфері велися ще до 2019 року, але стосуються ракет з меншою дальністю.

Нам в даний момент необхідно дізнатися відстань між Москвою і Санкт-Петербургом.

Використання ракет необхідно поєднувати з ударними безпілотниками. Росіяни застосовують цю тактику в комбінації, що дає зовсім інший результат.

Це точна зброя, це снайперська зброя проти тих об'єктів, де, наприклад, виробляються ці "шахеди", які все більше модернізують, стають дешевшими, ніж засоби протидії. І в результаті це тільки буде закручувати цю спіраль. Я думаю, що є тільки єдиний спосіб - удари вглиб по території Росії.

У Московській області та в самій Москві функціонує безліч компаній. Тому націлювання на такі об'єкти в напрямку колишньої столиці імперії, а також нової столиці, виглядало б як доцільний крок.

Тут досягається кілька цілей, принаймні - якийсь баланс, паритет з тим, що Росія вже робить проти нас. Тут і поєднання психологічної війни, і розташовані важливі об'єкти, і мобілізаційні ресурси, які намагаються не збурювати ситуацію в Москві та Петербурзі, звідки не так багато мобілізують.

Внаслідок контратак, що здійснюються за допомогою безпілотників та ракет (як крилатих, так і балістичних), можна очікувати значного впливу, який не лише стримуватиме супротивника, але й відповідатиме на слова Дональда Трампа про необхідність примусу до переговорів.

Отже, наразі я не в змозі оцінити, на якому етапі знаходиться наша підготовка до цього питання, але очевидно, що це актуально в даний момент.

Щодо можливості проведення двостороннього саміту між Києвом і Москвою за участю президента України Володимира Зеленського та російського лідера Володимира Путіна, турецький президент Ердоган знову висловив цю ідею, пропонуючи Туреччину в якості потенційного місця для таких переговорів. Які, на вашу думку, шанси на реалізацію цього саміту і які аспекти його структури можуть бути обговорені? Російська сторона постійно заявляє про свою готовність до діалогу, однак незабаром після цього з'являється Мединський, який нівелює всі попередні зусилля і повертає ситуацію до традиційних ультиматумів. Крім того, він часто згадує історичні теми, такі як половці, печеніги та династія Рюриковичів.

Мединський - глава делегації, і це свідчення підходів росіян до перемовин. Про це говорив генсек НАТО Рютте. Він достатньо прямолінійно сказав, що поставили якогось історика. Я з повагою ставлюсь до істориків. Не вважаю Мединського істориком, він робить дуже багато помилок, розказує не тільки про Росію й Україну, а і про Китай розказує. Це на голову не налазить, як він це розповідає, прочитає щось в інтернеті та починає розповідати. Це чисто маніпуляція, це імітація переговорів.

Скажу більше: поки Мединський керує делегацією, це безперечно є лише імітацією з боку Росії.

Щодо двосторонньої зустрічі, варто зазначити, що для вирішення нагальних проблем, які виникають під час війни, вона не є обов'язковою. Мова йде про такі питання, як обмін військовополоненими, повернення тіл, викрадені діти, зниклі люди, випадки кіднепінгу та воєнні злочини. Як я зрозумів, ці питання нині обговорюються в рамках делегацій, які були затверджені як в Україні, так і в Росії.

Але в мене питання, чи все ми знаємо про результати цих перемовин? Насправді знаємо, що росіяни передали свій меморандум українській делегації, американцям та іншим партнерам. Тепер ми передали свої якісь вимоги. Ми про це нічого не знаємо і не розуміємо. І тут є небезпека, що є процес, який перебуває взагалі поза нашою увагою.

Вимоги, викладені в меморандумі, опублікованому росіянами, свідчать про те, що це ще не остаточна позиція. Вся опублікована інформація одразу ж стає частиною інформаційного простору. Чи варто нам підтримувати імітацію переговорів? Я не впевнений. З іншого боку, Путін також не має наміру зустрічатися без попереднього прийняття капітуляції або її частини з боку України. Отже, з обох сторін немає сенсу в такій зустрічі.

Єдине, що я б сказав, - в будь-якому разі лінія під тиском, яка була вибрана Україною, ви ж пам'ятаєте, президент України говорив, що ми не підемо без зупинки вбивства наших людей, а тепер безумовне припинення вогню. Уже під тиском погодились на такий компроміс, в результаті зробили правильно. Тобто Росія не може нас звинувачувати в тому, що Україна не хоче миру. Хоча для нас це очевидно - хто агресор, хто діє, але у світі є своя інформаційна адженда. Дуже часто там хочуть сприймати дві сторони, які однаково мають піти на компроміси.

Я б сказав зі свого досвіду участі в перемовинах з російською стороною та з їхніми очільниками, з досвіду вже війни, що двостороння зустріч, а тим більше тет-а-тет Путіна з президентом України, категорично неприйнятна.

Наразі необхідно зафіксувати кожне слово, сказане росіянами, і це можливо лише за участі посередників. Тобто, зустріч без Сполучених Штатів, Великої Британії, Франції та Німеччини є абсолютно неприйнятною. Існує значний ризик, що в такій ситуації ми можемо зазнати поразки. Це вже підтверджено досвідом минулих років. Тому, на мою думку, така зустріч малоймовірна. Вона не змінить ситуацію, і до зустрічі Трампа з Сі Цзіньпінем навряд чи щось зможе просунутися у цьому напрямку.

На фоні подій з’явилася версія, що деякі ключові світові гравці прагнуть активізувати, принаймні, переговорний процес між Україною та Росією з метою створення більш чіткої рамки до вересня на саміті в Китаї. Мене цікавить ваша думка про можливу структуру цих переговорів. Існує зовнішня рамка, яку неодноразово проголошували як Путін, так і Лавров, а також інші представники кремлівської дипломатії. Нещодавно до неї додалася вимога про демілітаризацію Естонії, Литви й Латвії. Це сталося кілька місяців тому. З іншого боку, важливо зазначити, що не слід недооцінювати роль Медведєва, який, як ви правильно зауважили, висловлює думки, дозволені Путіним. Він, зокрема, стверджує, що ця війна спрямована не лише проти України, а й проти США. Можливо, російська сторона намагається прикрити свою узгоджену позицію так званим зовнішнім блефом. Якщо порівнювати офіційну рамку з кулуарною, як ви вважаєте, чи можуть росіяни змінити свої попередні вимоги в ході переговорів?

Вони з самого початку трактують це як конфлікт проти Сполучених Штатів і Західного світу. Тому дивують заяви та погрози з боку Росії, які вказують на можливість зіткнень з Америкою.

Якби Росія була готова до конфлікту з Америкою, між ними могло б бути лише кілька десятків кілометрів. Це може звучати незвично, але між Росією та США існує прямий кордон, який проходить через протоку, що розділяє Аляску і російські території.

Тому, будь ласка, займайтесь, якщо ви хочете атакувати Америку.

Щодо Аляски, також можуть згадати про розірвання угод, які стосуються її продажу, що, до речі, сталося через непогашені борги.

Це можливо, але в такому випадку потрібно буде передбачити компенсаційні виплати, що має бути прописано в угоді про продаж. До речі, США активно використовували цей підхід, коли розширювали свої межі, купуючи нові території. У ті часи міжнародні умови дозволяли такі дії. Більш того, скажу вам, у XIX столітті захоплення земель не вважалося чимось надзвичайним і не сприймалося як порушення. Ситуація кардинально змінилася після завершення Другої світової війни.

Росія насправді прагне функціонувати в рамках концепції Російської імперії XIX століття, однак не має для цього достатніх ресурсів.

Отже, всі ці залякування з боку першої країни світу, як у військовому, так і в економічному контексті, є просто демонстрацією наявних у них можливостей. Вони натякають на наявність ядерної зброї, проте вже отримали серйозний удар у 2022 році. Їхні наміри залякувати світом через тактичні ядерні боєзаряди зустріли жорстку відповідь. Їм було чітко заявлено, що у випадку загрози діятимуть конвенційні сили, і це буде масоване реагування. Цю інформацію ми отримали з публічних заяв директора ЦРУ Вільяма Бернса та генерала Девіда Петреуса, що вже стало частиною історії. Крім того, Китай також зайняв позицію, що використання ядерної зброї є абсолютно неприпустимим.

На мою думку, всі ці дії — від заяв проти США до атак на Україну та ескалації конфлікту як у повітрі, так і на землі — свідчать про те, що Китай отримує сигнал про те, що Росія та Путін все ще мають достатню силу, щоб продовжувати виснажувати Сполучені Штати.

Це, по суті, сигнал не стільки для американців, скільки для китайців. Лише Китай здатен вплинути на свого партнера, оскільки між ними укладено союз. Пекін володіє значними важелями впливу. Однак варто зазначити, що цей союзник вже перебуває в підпорядкуванні, і Китай використовує Росію як інструмент у своїй грі.

Путін призвів до втрати Росією її геополітичної суб'єктності, і тепер країна не зможе претендувати на значну роль у світовій політиці. Проте, в даний момент цей фактор діє на користь США. Це може бути сигналом для Сі Цзіньпіна, який прагне уникнути програшної ситуації і не хоче виглядати слабшим за Путіна. Водночас, Путін формує умови для переговорів із Трампом. Саме так я інтерпретую цю ситуацію.

І далі, яка рамка? Ту рамку чи ті російські вимоги, чи, як хочете назвіть, звісно, це не те, що абсолютно неприйнятне, це не можна реалізувати. Їх не можна реалізувати без повного знищення України. І вони стосуються більше внутрішніх, навіть не зовнішніх цілей, а внутрішньої ситуації в Україні, внутрішньої політики.

Ви казали про роззброєння, але ж вони не тільки хочуть роззброєння. У них на першому місці фіксація, якщо не Україною, так в міжнародно-правовому плані фіксація загарбаних територій. Я вже сказав, що це неможливо в сьогоднішній рамці міжнародного права, це XIX століття, але вони на це розраховують. І, до речі, тут є ризики, про це прийдеться далі говорити.

Друга позиція - це так званий роззброєний нейтралітет, що ми не просто зобов'язуємося далі не вступати в НАТО, а ще ми не можемо розвивати своє військово-технічне співробітництво, не можемо робити спільні тренінгові центри на своїй території, взагалі без погодження з боку Росії не можемо проводити міжнародні військові навчання. Тобто це знищення України, як країни, яка може себе захистити.

І вони продовжують йти далі - Україна повинна повністю скасувати все попереднє, щоб задовольнити такі вимоги. Це очевидно - потрібно відмовитися від усього, повернутися назад і бути "чіво ізволітє". Україні не вдасться зберегтися і вижити в таких умовах. Тому немає жодної адекватної пропозиції з боку Росії, навіть враховуючи їхню тактичну перевагу на суші. Будемо відверті, зараз у них є стратегічна перевага. Я, напевно, був би нещирим, якщо б цього не визнав, але це не означає, що так буде завжди.

Постачання зброї та зміна стратегій щодо використання більшої кількості піхоти чи штурмових підрозділів, а також впровадження сучасних систем озброєння, включаючи роботизовані рішення з елементами штучного інтелекту, є питаннями майбутнього. У Росії, безсумнівно, усвідомлюють, що події будуть розвиватися саме в цьому напрямку. Тому я не спостерігаю жодних обмежень з їхнього боку.

Рамки з боку США - це досягнення за будь-яку ціну зупинки вогню на якийсь час. Оце те, що потрібно офіційно зараз Дональду Трампу.

Проте Росія, проявляючи свою впертість, відмовляється обговорювати навіть питання безумовного припинення вогню. Натомість вона прагне нав'язати свою точку зору, щоб США під тиском змусили Україну прийняти умови капітуляції. В результаті, ситуація опинилася в глухому куті.

Вихід, як на мене, полягає у виході за межі звичного. Єдиний шлях – це подолати існуючі рамки. Щоб активувати цю підсистему, необхідно піднятися на новий рівень і створити більш високий рівень організації. Ми вже приблизно окреслили цю ідею – це масивна підтримка України у вигляді зброї. В ідеалі, до України мають приєднатися країни, які зацікавлені і можуть стати наступними мішенями Росії. Крім того, слід завдати удару по можливостям Росії фінансувати війну.

Третім аспектом є ізоляція Російської Федерації, а також забезпечення її відповідальності в майбутньому, при цьому важливо контролювати ситуацію стосовно військових злочинців у цей момент.

Обговорюючи можливі зміни в американському сприйнятті російсько-української війни, важливо врахувати певні скандали, які можуть вплинути на цю парадигму. Результати цих інцидентів, безумовно, вже потрапили до рук представників американських розвідувальних служб. Хоча я не маю точної інформації про те, що саме вдалося з'ясувати, зафіксувати або сфотографувати співробітникам НАБУ і САП, зрозуміло, що це питання є серйозним. Слід пам'ятати, що в США далеко не всі підтримують Україну. Це стосується не лише різних антикорупційних законодавчих ініціатив чи незалежності роботи відповідних органів. Ситуація може змінитися на користь іншої сторони, а не нашій.

Я маю інший погляд на цю ситуацію. Я переконаний, що американці та наші європейські партнери не зацікавлені в тому, щоб внутрішня обстановка загострювалась. Якщо вони й отримають якусь інформацію, то наразі нам про це не стане відомо.

Є ще одне питання – вони помітили, що Путін активізував свої атаки, перейшовши до більш серйозних дій, які включають не лише сухопутні операції, а й повернення до тактики, що передбачає знищення інституцій та підрив зсередини, разом із терористичними акціями.

До речі, слід бути обережними, адже вони можуть навмисно посилити ситуацію проти українського населення, спричиняючи нестабільність та складні емоційні настрої всередині країни. Найголовніше - їхні дії завдають шкоди інституціям, що підриває стабільність держави.

Корупція виступає в ролі першого етапу в процесі деградації державного управління. Це явище є добре відомим, і ми всі усвідомлюємо, що воно є своєрідною хронічною недугою для країн, які переживають трансформацію з однієї стадії розвитку в іншу.

Але зараз одночасно виникло дуже багато проблем, і корупційні, це ж не тільки ситуація з НАБУ та САП, непризначення керівника БЕБ. Тобто тут було багато різних сигнальчиків. І це свідчить про те, що управління в країні корумповане, неефективне, і це послаблює оборону країни. В результаті мовчазна політика, щоб про це публічно не говорили, не призвела до результату в умовах, коли не можна демократичними способами змінювати людей при владі й таким чином підвищувати їх ефективність. Це проблема.

У нас сьогодні немає повної суб'єктності парламенту в Україні, в уряду практично немає не то, що суб'єктності, навіть бачення, як підвищити його ефективність. Почав уряд з абсолютно очевидних помилок.

Отже, я вважаю, що українці намагаються усвідомити, що захист країни та підтримка тилу є не менш важливими, ніж фронтова лінія. Тил забезпечує всі необхідні ресурси, а нині ми стикаємося з серйозними проблемами фінансування. Зокрема, ми спостерігаємо нестачу коштів для оборонних витрат. Як відомо, наші міжнародні партнери надають підтримку для забезпечення економічної стабільності, покриваючи зарплати, пенсії та бюджетні витрати, але на військові потреби ми змушені витрачати власні кошти. Уряд наразі не знає, як вирішити цю проблему, адже зовнішня допомога не здатна заповнити всі фінансові прогалини. Збільшення податкового тиску на громадян також не принесе результату, оскільки люди вже виснажені і не мають додаткових ресурсів.

Що необхідно вжити? Перш за все, потрібно ліквідувати корупційні лазівки. І справа не лише в даному випадку, а й у системі: митні процедури, безглузде вивезення через Болгарію російських товарів, які під виглядом елементів для атомних блоків коштували сотні мільйонів.

В цих умовах необхідно усунути прогалини, пов’язані з неефективним та ірраціональним використанням усіх ресурсів, які Україна акумулює всередині країни. Це питання повинно стати пріоритетним - управління державою та фінансові бюджетні кошти, виділені на оборону. Однак, наявні механізми, здається, не дають очікуваних результатів.

Скажу ще один факт, хоч би що там було, потрібна абсолютна гарантія не уникнення покарання.

По-перше, проворовався - точно будеш схоплений за руку, наскільки б ти не був наближений, не побоюсь цього слова, навіть до президента України. І війна - не індульгенція від того, щоб ти, як останній, не те що колаборант, а людина, яка допомагає ворогу, бо вкрала народні гроші. Це перше. І друге - не допустити, щоб такі люди тікали за кордон. Це також несправедливо.

На сьогоднішній день на порядку денному стоїть питання не стільки про ступінь покарання, скільки про його справедливість. Під час війни в нашій країні вже були внесені зміни до Кримінального кодексу, що призвели до посилення покарань. Проте, ми все ще не спостерігаємо однакового підходу до всіх та справедливості в застосуванні цих норм. Як колись зауважив філософ Беккаріа, важливіше не те, яким буде покарання, а його незворотність. Це стосується не лише найближчого оточення президента, а й представників деяких партій, їх лідерів та інших осіб — всі вони повинні понести відповідальність.

Люди усвідомлюють це, оскільки ситуація навколо очевидна. В умовах війни чиновники, немов у паралельній реальності, продовжують зводити нові будівлі та купувати розкішні автівки, тоді як поряд існують ті, хто жертвує останнім, щоб вижити. Така несправедливість просто не може бути зрозуміла. Якщо представники влади не усвідомлять всю серйозність ситуації й неприпустимість своїх дій, вони лише посилюють проблеми та створюють сприятливі умови для ворога.