Подорожі до Ростова для відновлення сил, закриття шахт і звернення до Путіна: Які трансформації відбулися в житті під час окупації протягом останніх трьох років.

Протягом 10 років, що тривала окупація Донецька та Луганська, Москва та її поплічники на місцях системно знищували економічний та природний потенціал захоплених регіонів. Після 2022 року офіційна політика росіян змінилася: вони пообіцяли перетворити окуповані ними території на рай на землі. Та чи це вдалося?

Журналісти з "Новин Донбасу", "Бердянськ 24", Кавун.City та 0642.ua провели аналіз змін у житті на територіях, що перебувають під окупацією, а також дізналися думки місцевих жителів щодо існування під російськими триколорами.

Стан комунальної сфери в різних містах сходу та півдня дуже відрізнявся до початку війни. Далеко не всі громади, як у Маріуполі, могли похвалитися системним оновленням комунікацій, комунального транспорту тощо. Але зараз більшість населених пунктів, які опинилися в окупації (незалежно від дати початку цього сумного, але, безумовно, тимчасового періоду), зрівнялися -- всюди погано.

У Донеччині основною проблемою стала нестача води. Перед початком масштабного вторгнення в Донецьку виникли серйозні труднощі з доступом до водних ресурсів. Раніше регіон отримував воду з каналу Сіверський Донець-Донбас, але за вісім років конфлікту на сході України водна інфраструктура зазнала численних обстрілів і врешті-решт була знищена. Унікальна система водопостачання Донеччини була повністю зруйнована, і південна частина області також залишилася без води.

2020 рік. У Горлівці стався збій у роботі каналу Сіверський Донець-Донбас, що призвело до його пошкодження.

"Раніше частина водогону йшла по півночі Донеччини. Це Лиман, Словʼянськ, Краматорськ. Потім канал працював на постачання води в Донецьк, Єнакієве, Макіївку. А потім виходив з окупованої території, і вода доходила до Маріуполя. Коли в 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, більшість територій потрапила під обстріли. Перший, другий та третій підйоми каналу були зруйновані, пошкоджені фільтрувальні станції. Це вже неможливо було ремонтувати", -- коментує голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко.

Донеччани зіштовхнулися з жорсткими графіками подачі води. Особливо страждають ті, хто живе на верхніх поверхах -- вода туди взагалі не доходить. Тож використання дощової води у власних потребах, вода зі снігу, краплі, зібрані з кондиціонерів -- зараз кожен на окупованій Донеччині може поділитися власними лайфхаками, як отримати воду.

Київський район Донецька, 2025 рік. Стан водяного фільтра на третій день експлуатації.

"Коли ми вирушаємо до Ростова за покупками, зазвичай це триває близько доби, з ночівлею. Ми завжди резервуємо номер у готелі, і я дуже довго насолоджуюсь душем. Просто стою під водою, відчуваючи себе живою людиною. І ніби нормальне життя повертається. Ось такі у нас поїздки до Ростова – щоб мати можливість прийняти душ," – ділиться враженнями мешканка Донецька Тетяна.

Ще одна мешканка Донецька, Марина, розповідає, що майже кожен її ранок починається з пошуку води. Спочатку вона приносить важкі пляшки для своїх потреб, а потім вирушає до своєї літньої матері, щоб забезпечити її водою. Усе це Марина намагається встигнути зробити перед виходом на роботу.

У Луганській області більшість населених пунктів стикаються зі справжнім колапсом у сфері комунальних послуг. У ряді районів вода відсутня протягом тижнів, а в багатоповерхівках опалення існує лише на папері — батареї залишаються холодними або ледве теплими. Місцеві жителі вимушені використовувати воду, що її вдається отримати з системи опалення, але цього обсягу вистачає лише для приготування їжі та найнеобхідніших гігієнічних процедур.

Незважаючи на цю ситуацію, окупаційна влада запровадила штрафи за "незаконний скидання теплоносія". Місцеві жителі пояснюють, що змушені вдаватися до цього через катастрофічно низький тиск у системі: повітря в стояках не виходить, батареї залишаються холодними, а ремонтні бригади виїздять лише за окремим розпорядженням "адміністрації". Часто аварії взагалі не реєструють — керівництво отримало негласну вказівку "зменшувати кількість зафіксованих аварій".

Навіть у "столичному" Луганську критична ситуація з комунальними послугами. До багатьох районів вода подається за графіком -- іноді 2-3 години на день, іноді лише кілька разів на тиждень. У приватному секторі люди облаштовують колодязі та бурять свердловини за власний кошт, оскільки централізовані мережі фактично втратили працездатність.

Хоча опалення і наявне, багато мешканців міста скаржаться у соцмережах на те, що батареї ледве теплі. У багатоповерхових будинках поширюється пліснява, відшаровується штукатурка, а квартири відчувають холод. Про часи, коли проблеми з опаленням ставали загальнонаціональними новинами і швидко вирішувалися, намагаються не згадувати. Місцеві жителі зазначають, що навіть під час "незалежної республіки" ситуація з комунальними послугами була кращою, ніж зараз.

В Луганську, згідно з місцевими оцінками, ситуація виглядає досить прийнятною. Проте, в окупованих районах Луганщини, які потрапили під контроль у 2022 році, справи суттєво гірші. Навіть представники окупаційної адміністрації змушені це визнати. "Заступник міністра будівництва та ЖКГ ЛНР" Станіслав Дупленко зазначив, що проблему з опаленням, ймовірно, вдасться вирішити лише до кінця року.

"Є складність у нас. Вона, можна сказати, планова. Це -- Сєвєродонецька агломерація, де потрібен великий обсяг відновлювальних робіт. Він, в принципі, ведеться... Великий обсяг робіт передбачено силами Фонду розвитку територій. І зараз можна констатувати: поки що не всі обсяги робіт виконані. Це стосується заміни теплотрас та котелень. Там роботи йдуть, так би мовити, у завершальному етапі на певних ділянках. Ми плануємо найближчими тижнями вже по Сєвєродонецьку дати в частині міста тепло -- там, де будуть готові теплотраси. А так цей процес загалом триватиме до кінця року", -- заявив Дупленко.

Проблема полягає також у тому, що численні багатоповерхові будинки, які постраждали чи зазнали руйнувань внаслідок бойових дій, залишаються без відновлення. А навіть у тих випадках, коли проводилися "показові ремонти", все було виконано за найгіршими російськими традиціями.

Так, у Сєвєродонцьку окупанти нещодавно провели "ремонт" багатоквартирного будинку в старому районі міста. Заміна вікон була виконана настільки неякісно, що по стінах пішли тріщини, і будинок фактично довели до аварійного стану. Це типовий приклад роботи окупаційних "комунальників": косметичні роботи без відповідальних інженерних рішень, які не усувають, а поглиблюють проблеми.

Бердянськ, розташований у Запорізькій області, здавна стикається з труднощами у сфері комунальних послуг. Слабка інфраструктура електромереж, застарілі системи водопостачання, переповнене сміттєзвалище та старі автобуси — ці питання регулярно викликали занепокоєння у місцевих жителів і ставали предметом обіцянок під час передвиборних кампаній. Проте окупація тільки поглибила ці проблеми.

Росія зобов'язалася навести порядок на "нових територіях". Окупанти розпочали з ремонту доріг, потім перейшли до оновлення водопроводу та замінили старі автобуси на нові. У своїх повідомленнях загарбники регулярно звітують про виконані роботи у різних сферах міського життя, хоча проблеми залишаються невирішеними.

Після вибуху Каховської ГЕС місто Бердянськ залишилося без доступу до води з Дніпра. Окупаційна адміністрація почала активно використовувати альтернативне джерело – Бердівське водосховище. Проте з'ясувалося, що це водойма майже пересохла, як і річка Берда. У відповідь на цю ситуацію окупанти вирішили пробурити нові свердловини та прокласти новий водогін. Хоча, зокрема, йдеться про заміну водопроводу, водяні витоки залишаються частими, а по вулицях вода тече більше, ніж з кранів мешканців. Високі поверхи багатоквартирних будинків місяцями не отримують води через недостатній тиск у системі. Якість води, яка не відповідає санітарним стандартам, негативно впливає на побутову техніку, а бердянці скаржаться, що через забруднення білі речі втрачають колір, а також відзначають, що волосся починає випадати.

У місті регулярні відключення електроенергії. Комунальники пояснюють це ремонтними роботами. Від перепадів напруги "згорає" електроніка. Час від часу спостерігаються перебої з інтернетом.

Окупанти багато обіцяють і вживають певні заходи для вигляду, але в реальності комунальна інфраструктура продовжує занепадати. Бердянськ стикається з ризиком поступового зневоднення та відключення електрики.

На окупованих територіях Херсонщини ситуація в комунальному секторі залишається складною. Після підриву Каховської ГЕС російськими військами в регіоні загострилися проблеми з постачанням води та електрики, що торкнулося всього півдня України. Затоплення призвело до трансформації багатьох солоних озер на прісні, а деякі водойми зовсім зникли, що суттєво змінило ландшафт лівобережної частини Херсонщини.

В даний час в громадах окупованої Херсонщини виникають все більш серйозні проблеми з водопостачанням та електрикою. У селах Каховського та Генічеського районів жителі змушені долати кілька кілометрів, щоб знайти технічну воду, а постачання питної води відбувається нерегулярно. Наприклад, ситуацію зі світлом у Скадовську місцеві жителі описують як "частіше відсутнє, ніж доступне". Варто зазначити, що Скадовськ, як і Генічеськ, є місцем, де російські пропагандисти активно знімають відео, тому окупанти намагаються створити ілюзію нормального життя для зовнішнього спостереження.

Каховка і Нова Каховка — це населені пункти, які російські війська прагнуть перетворити на повністю військові фортеці, тому вирішення питань з електропостачанням та водопостачанням там відбувається дуже повільно.

На тих землях, де відбувалися активні бойові дії, наразі немає можливості обговорювати економічні питання та розвиток.

Російська Федерація фактично знищила економічний потенціал Донецького регіону. Багато успішних промислових підприємств, таких як Авдіївський коксохімічний завод, завод шампанських вин у Бахмуті, "Азовсталь" та ММК імені Ілліча в Маріуполі, просто перестали існувати. Навіть ті підприємства, які вціліли, не можуть функціонувати через порушення логістики, проблеми з постачанням сировини, відсутність попиту та санкційні обмеження.

Тож на сьогодні є тільки дві сфери, які працюють: сфера послуг та будівництво. Ну ще й армія, яка радо запрошує мешканців окупованих територій до своїх лав.

Серед тих підприємств, які ще працюють на захопленій частині Донеччини, доволі багато вакансій. Не вистачає людей, особливо чоловіків. Примусова мобілізація у 2022 році суттєво зменшила їхню кількість. Дуже страждає від того комунальна сфера, де жінкам замінити чоловіків складно. Це, до речі, основна причина проблем і в сфері транспорту -- водіїв немає. Аби "виростити" нових, окупаційна влада ініціює для бажаючих швидке навчання. Але середні зарплати і для водіїв, і для комунальників на захопленій Донеччині невисокі. Тому автобуси їздять не за графіками, а прориви труб лагодити нікому.

Не вистачає і шахтарів. Загалом за роки після повномасштабного вторгнення Донеччина остаточно втратила статус шахтарського краю. На окупованій території досі працюють одиничні підприємства, віддані так званим інвесторам. Але вони не розвивають вугільну галузь, а працівники не отримують вчасно свої зарплати.

В цілому, Донеччина, що опинилася під окупацією, зазнала застою. Нові проекти реалізуються лише в Маріуполі. Донецьк залишився в уяві багатьох людей, як яскрава листівка, на якій зображені "Донбас Арена", аеропорт та залізничний вокзал, повний людей, що поспішають кудись, сподіваючись повернутися, а не втекти назавжди.

Псевдоінтеграція до російського економічного простору не принесла Луганщині відновлення інфраструктури чи посилення промислового потенціалу. Більшість великих підприємств або знищені, або працюють на мінімумі.

Луганськ, раніше відомий своїми розвиненими машинобудівними та хімічними підприємствами, сьогодні перетворився на місто, яке в основному живе за рахунок бюджетних коштів: економіка залежить від вчителів, медичних працівників, "державних службовців" самопроголошеної республіки та сфери торгівлі.

У Сіверськодонецьку ситуація ще гірша: зруйнований "Азот", найбільший хімічний комплекс області, так і не відновлено. Його працівники виїхали, а місто втратило головне джерело доходу.

Після трьох років перебування під контролем Російської Федерації, Сіверськодонецьк і Луганськ опинилися в умовах трьох ключових тенденцій:

Сектори, які історично формували економічну базу Луганщини — промисловість, хімічна галузь та машинобудування — фактично зупинили свою діяльність. Навіть ті вугільні шахти, що залишилися в експлуатації, швидше за все, будуть закриті. Наприклад, російський інвестор, який отримав в оренду кілька вугільних підприємств на початку 2024 року, намагається повернути їх у "державну власність". Причини цього кроку полягають у боргових зобов’язаннях перед шахтарями та відсутності можливостей для модернізації шахт.

Тим часом шахтарям уже затримують зарплату, а обіцяна росіянами модернізація за півтора року так і не почалася.

Найбільш критична ситуація спостерігається у Суходольську та Отаманівці, де під загрозою закриття опинилися шахти імені Баракова, "Самсонівська-Західна" та "Молодогвардійська". У тимчасово окупованому Сорокиному (раніше відомому як Краснодон) функціонує лише одна шахта, що продовжує видобуток вугілля — "Суходільська-Східна". Нещодавно на цьому підприємстві оголосили, що воно також може бути закрите.

Ситуація в окупованій Херсонщині також не є приємною. Регіон, що історично залежав від сільського господарства та туристичної діяльності, тепер позбавлений обох цих джерел доходу.

Через безперервні обстріли та посуху сільськогосподарська діяльність у цьому регіоні стає дедалі більш небезпечною. Мінералізація територій значно зменшує площі, які можна обробляти. У цьому році, під час окупації, вдалося зібрати вдвічі менше зерна, ніж у довоєнний період.

Що стосується туристичної галузі, то тут навіть не потрібно багато слів. Війна призвела до повного руйнування цього сектору. З огляду на знищені природні резервати, національні парки та острів Джарилгач, який втратив свій статус острова і став військовим полігоном, відновлення цих місць після закінчення конфлікту стане надзвичайно важким завданням.

У Бердянську спостерігається схожа картина. Основним джерелом доходу в цьому прибережному місті традиційно був курортний бізнес. Проте з початком окупації ситуація кардинально змінилася. Нині колишня перлина Приазов’я приймає переважно туристів з так званих "донецької та луганської республік", а також росіян, які мають родичів у місті і довгий час не могли відвідати їх через різноманітні обмеження.

Аквапарк в Бердянську. Зображення: "Новини Донбасу"

Багато баз відпочинку, готелів та дитячих таборів залишаються закритими. Власники або втекли з територій, що підлягають окупації, або не мають можливості працювати через відсутність клієнтів. Дітей відправляють на літній відпочинок до Росії, в той час як до табору "Червона Гвоздика" в Бердянську, який російська влада оголосила філією Артеку, доставляють дітей з РФ.

Малий бізнес продовжує функціонувати. Деякі підприємці вирішили розпродати свій товар і закритися, інші адаптувалися до нових реалій, перереєструвавши свою діяльність згідно з російським законодавством, а деякі стали підприємцями вже під час окупації. У місті функціонують магазини різних асортиментів, перукарні та салони краси, кав'ярні та ресторани, а також сервіси з ремонту. Серед нововведень у Бердянську з'явився бізнес окупантів — відкрилися кілька маловідомих місцевим супермаркетів та російські банки.

Окупація спричинила виникнення нової бізнес-ниші — посередників між Росією та Україною. За певну винагороду ці люди допомагають мешканцям Бердянська оновити документи в "Дії", відновити доступ до онлайн-банківських послуг чи пройти авторизацію в Пенсійному фонді, а також здійснюють обмін російських рублів на українські гривні.

Отже, для деяких людей окупація стала катастрофою, що зруйнувала їхнє життя, в той час як для інших вона відкрила нові горизонти.

Незадоволеність російською адміністрацією на захоплених територіях зростає. Мешканці мають безліч причин для розчарування. Наприклад, угрупування "ДНР" розпочинає проєкти з будівництва великих водопроводів, які фактично не функціонують. Для простих донеччан ситуація залишається незмінною. Проблема з водою досягла критичного рівня. Виявилося, що за три роки окупаційні сили вичерпали всі доступні джерела води, не вживаючи жодних ефективних заходів для вирішення цієї проблеми. Як результат, водна криза стала каталізатором протестних настроїв. Хоча мешканці окупованої Донеччини рідко виходять на мітинги, вони активно записують відеозвернення, адресуючи їх, зазвичай, Володимиру Путіну. У цій ситуації люди звинувачують угрупування "ДНР", зокрема Дениса Пушиліна, або так звану місцеву адміністрацію, але при цьому остерігаються відкрито критикувати країну-агресора.

Активно звертаються до очільника Кремля і мешканці Маріуполя, але для них точка болю -- житло. Тисячі людей у місті, зруйнованому Росією, досі чекають на квартири замість своїх знесених домівок.

Наразі Путін і його кремлівські підлеглі залишаються байдужими до подібних закликів. Внаслідок цього, мешканці окупованих територій відчувають себе залишеними напризволяще. Звичайно, в місцевих чатах все ще можна знайти тих, хто висловлює підтримку Росії та стверджує, що після анексії життя стало кращим. Проте більшість висловлювань є критичними. Люди незадоволені не лише питаннями водопостачання та житлових умов. Мешканці окупованої Донеччини також скаржаться на проблеми з міжміським транспортом, сміттєвий колапс, часті перебої з електрикою і відсутність якісної медичної допомоги. Реальність життя в окупації кардинально відрізняється від ідеалізованого образу, який окупанти намагаються малювати у своїх пропагандистських матеріалах.

Обурює ситуація з водозабезпеченням і мешканців окупованої Луганщини. Через відсутність води, тепла та стабільного електропостачання люди давно перейшли у режим виживання. Зіткнувшись із реаліями російської окупаційної влади, люди згадують українські часи з ностальгією.

Проте важко заперечити, що комунальний колапс не призвів до зростання проукраїнських настроїв серед місцевого населення. По-перше, більшість тих, хто не підтримував окупантів, вже виїхали з захоплених територій Луганщини.

По-друге, ті, хто залишився, опинилися в інформаційному вакуумі, де домінує російська пропаганда. Вона безупинно стверджує, що всі проблеми людей виникають через "англосаксів" та Україну. Потрібно лише трохи почекати до завершення "СВО", і тоді на окупованих територіях начебто настане обіцяний пропагандою неймовірний розвиток. Проте, навіть це вже викликає сумніви. Справитися з зимою — ось головна мета більшості жителів окупованої Луганщини на сьогодні.

Не тільки Луганщина стикається з цими труднощами. Жителі окупованої Херсонщини та тих районів Запоріжжя, які також під контролем ворога, змушені в першу чергу зосереджуватися на питаннях виживання та пошуку способів уникнути холоду в зимовий період.

Люди, що опинилися під окупацією, не поспішають відкрито висловлювати свої справжні думки — це може бути небезпечно. Проте в таких умовах існують підпільні рухи, які свідчать про опір. Все більше людей відчувають труднощі в приховуванні свого обурення.

Тривала окупація неминуче впливає на людей: хтось, не дочекавшись звільнення, виїжджає, хтось пристосовується до умов країни-агресорки, а є й такі, хто повністю приймає російські правила і навіть знаходить у них зиск для себе. Наприклад, у Бердянську люди без відповідної освіти та досвіду займають керівні посади в органах управління та судової влади, очолюють навчальні заклади й комунальні установи. Для зрадників настав зірковий час, адже патріоти поховали свої карʼєри та амбіції, віддавши перевагу вірності Батьківщині.

Незважаючи на тривалу окупацію, на захоплених землях все ще є люди, які сподіваються на звільнення.