Аналітичне інтернет-видання

Україна не залишає це без уваги: фіксація воєнних злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством.

"Фіксувати — означає протистояти."

Книги "Україна не мовчить" та "СНПК: Воєнний злочин без терміну давності" стали важливими джерелами інформації про злочини сексуального насильства, що відбуваються під час війни. Вони містять не лише свідчення жертв, але й хронологію дій держави, правоохоронних структур, міжнародних організацій, а також документальні матеріали, включаючи аналітичні звіти, зміни в законодавстві та протоколи співпраці з ООН і громадськими ініціативами. Кожна історія супроводжується статистичними даними, які демонструють, як насильство використовується як інструмент для розкладання суспільства, а також як українська держава поступово розробляє механізми для захисту, відшкодування та реабілітації постраждалих.

За словами Катерини Левченко, Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики України, мета цих видань -- не лише зберегти пам'ять, а й забезпечити доказову базу для майбутнього міжнародного трибуналу. Книги також виконують просвітницьку функцію: вони пояснюють, як розпізнавати випадки СНПК, куди звертатися по допомогу, і як уникнути вторинної травматизації постраждалих під час розслідувань.

Ми спостерігаємо, що ці дії не є випадковими вчинками окремих військових, а є результатом свідомої політики терору, яка координується з вищих ешелонів.

Масштаб і системність можна переформулювати як "Обсяг і організованість".

Станом на сьогодні українська прокуратура та міжнародні організації задокументували сотні випадків сексуального насильства, а кількість постраждалих може сягати кількох тисяч.

Згідно з оцінками ООН (Моніторингова місія з прав людини в Україні), Міжнародної організації з міграції та правозахисних організацій, найбільша кількість задокументованих випадків відбувається в Київській, Херсонській та Харківській областях, а також на деяких територіях, які були під окупацією. Системність цих дій проявляється у повторюваних схемах злочинів, про які свідчать потерпілі (затримання - тортури - сексуальне насильство - погрози/шантаж), у практиках, які схожі між різними підрозділами (використання електричного струму, групові зґвалтування, приниження), а також у фактичному безкарності для тих, хто їх вчиняє. Свідчення з різних регіонів описують не випадкові епізоди, а дії, які вказують на організовану політику залякування та контролю над населенням.

"Це не випадковість, -- підкреслює Левченко. -- Це стратегія російського політичного керівництва, підтримувана державою. Після звірств у Бучі у 2022 році дивізія, яка вчинила злочини, отримала статус гвардійської. Це пряма політична підтримка злочинів".

Подібні випадки зафіксовані й на Донбасі ще з 2014 року, а також у Херсоні, де колишні полонені розповідали про систематичні катування та сексуальне насильство в російських тюрмах.

Україна є невід’ємною складовою глобальної картини.

Багато рис нинішніх злочинів Росії відтворюють досвід балканських війн 1990-х. Тоді у Боснії і Герцеговині сексуальне насильство стало інструментом етнічних чисток -- понад 20 тисяч жінок і чоловіків зазнали зґвалтувань у таборах, а багато злочинців уникли покарання роками. У Косові насильство також використовувалося для залякування населення і знищення ідентичності. Ці приклади показують, що системне сексуальне насильство -- це не "побічний ефект" війни, а метод руйнування спільнот, спрямований на приниження і контроль.

Катерина Левченко зазначає, що при написанні книг вони орієнтувались на міжнародні практики документування злочинів, зокрема, ті, що були здійснені в Боснії, Руанді та Сирії. Вона акцентує увагу на тому, що завдяки трибуналам у Гаазі вдалося закласти юридичний прецедент, який визнав сексуальне насильство як воєнний злочин і злочин проти людяності. "Цей досвід є для нас надзвичайно важливим, оскільки ми прагнемо до створення спеціального трибуналу для України", – підкреслює Левченко.

Саме тому Україна активно співпрацює з міжнародними партнерами, зокрема з Фондом доктора Дениса Муквеге -- Нобелівського лауреата миру, який допомагає жертвам сексуального насильства у війнах. За підтримки урядів Франції та Бельгії, ООН і Міжнародної організації з міграції реалізовано програми термінової допомоги постраждалим.

Чоловіки серед тих, хто зазнав шкоди.

Чоловіча свідченість часто залишається непоміченою через глибокий сором і страх перед осудом. Багато представників сильної статі роками не наважуються ділитися своїми переживаннями навіть з найближчими людьми. Це стало причиною створення в Україні спеціалізованих груп психологічної підтримки, в яких беруть участь міжнародні організації. Вони надають можливість постраждалим говорити анонімно та отримувати допомогу без страху бути засудженими. Важливо зазначити, що Україна стала однією з перших країн, де питання сексуального насильства над чоловіками було визнано на офіційному рівні.

"Цей злочин торкається не тільки жінок, -- зазначає Левченко. -- Близько 66% осіб, які шукали допомоги, -- це чоловіки. В основному, це колишні цивільні заручники з Херсонщини, які зазнали тортур."

В Україні вже діє сім організацій, створених постраждалими, серед них -- SEMA, The Alumni (що об'єднує чоловіків), Нумо, сестри! та три нові структури у Харківській і Запорізькій областях. Це безпрецедентний крок, який показує: жертвами є і чоловіки, і жінки.

Діти, які з'явилися на світ внаслідок актів насильства.

За даними правозахисних організацій, в Україні вже може бути кілька сотень таких дітей. Вони живуть у важких умовах, часто на тимчасово окупованих територіях, без необхідної соціальної чи психологічної підтримки. Для них та їхніх матерів розробляються програми психологічної і соціальної допомоги, а держава працює над визначенням правового статусу цієї категорії дітей, орієнтуючись на досвід Боснії, де "діти війни" отримали спеціальні пільги та офіційне визнання.

Катерина Левченко наголошує на важливості міжнародної підтримки для матерів та дітей, які залишаються під окупацією, підкреслюючи, що їхня ситуація повинна бути інтегрована у більш широкий контекст гуманітарної політики України. Вона також згадує про пілотний проєкт репарацій, реалізований Україною у співпраці з Глобальним фондом підтримки жертв сексуального насильства в умовах конфлікту (Global Survivors Fund). У рамках цього проєкту понад тисячі осіб, включаючи матерів цих дітей, вже отримали термінову фінансову допомогу, яка була профінансована урядами Франції та Бельгії. Цей досвід став основою для створення майбутніх механізмів компенсації та реабілітації.

Дорога до справедливості

Важливою перемогою України стало те, що Російська Федерація вперше була згадана, як держава, що може бути внесена до "Списку ганьби" -- до якого раніше входили такі країни, як Демократична Республіка Конго, Південний Судан, Сирія, М'янма та Центральноафриканська Республіка, -- переліку країн, чиї війська обґрунтовано підозрюються у систематичному сексуальному насильстві. Це стало результатом адвокаційної кампанії постраждалих, підтриманої урядом і міжнародними організаціями.

Ми усвідомлюємо, що багато злочинців залишаються поза досяжністю. Проте це не виправдовує бездіяльність. Кожен інцидент необхідно фіксувати, порушувати кримінальні справи та залучати ресурси Інтерполу. Найважливіше — створення міжнародного трибуналу.

-- підкреслює Левченко.

Вона зазначає, що справедливість полягає не тільки в покаранні конкретних осіб, але й у визнанні політичної відповідальності з боку Росії.

Також Україна домагається розширення мандату Реєстру збитків Ради Європи, аби туди могли звертатися всі, хто постраждав від агресії з 2014 року. Наразі мандат Реєстру обмежений злочинами, скоєними після 24 лютого 2022 року, тому постраждалі до цієї дати -- зокрема жертви насильства на Донбасі й у Криму, а також нові випадки після 2024 року -- поки не мають права подати заяви. Україна порушує це питання у перемовинах із державами-членами Ради Європи, адже для тисяч людей це означає відсутність офіційного визнання їхніх страждань.

Катерина Левченко завершує нашу розмову словами, які звучать як заповіт:

Постраждалі не хочуть, щоб їх називали жертвами. Вони називають себе survivors -- ті, хто вижив і продовжує жити. Їхній біль перетворюється на силу. І саме ця сила допоможе світу почути правду про війну.

Читайте також