Україна виявила інтерес до турецької системи аптек: які наслідки це матиме для фармацевтичного ринку?

Контроль за діяльністю аптек стає більш суворим завдяки впровадженню обов'язкової звітності, системи електронних рецептів MEDULA, а також вимозі для фармацевтів бути членами Асоціації, яка виконує функції як професійного об'єднання, так і регулятора.

Україна почала переговори з Туреччиною про можливе впровадження так званої "турецької моделі" аптек на своїй території. Цей інтерес не є випадковим, оскільки Туреччина за останні роки розробила одну з найбільш суворо регульованих та водночас ефективних фармацевтичних систем. Варто зазначити, що понад 70% медикаментів, які можна знайти в турецьких аптеках, виробляються безпосередньо в країні. Це стало можливим завдяки державній політиці підтримки національних виробників, яку в Туреччині вважають питанням національної безпеки та незалежності від імпорту. Іноземним компаніям пропонуються різноманітні стимули для локалізації їхнього виробництва на турецькому ринку.

Обговоримо, які особливості має турецька модель в порівнянні з нашою, а також які зміни можуть очікувати український фармацевтичний ринок у разі її запровадження.

Основою турецької моделі аптечного ринку є чіткий і, на перший погляд, простий принцип: кожна аптека може бути власністю лише одного дипломованого фармацевта. Цей фахівець особисто несе відповідальність за якість обслуговування і не має права володіти кількома аптеками одночасно. Така структура фактично унеможливлює формування великих мереж і перетворює фармацевта з найманого працівника на незалежного професіонала, від репутації та відповідальності якого залежить успіх підприємства.

В Туреччині ця система підтримується демографічними стандартами: на одну аптеку в середньому має припадати 3500 осіб. Для покращення доступності медикаментів держава заохочує фармацевтів відкривати аптеки в віддалених або економічно менш привабливих місцевостях, впроваджуючи спеціальну систему "балів", яка надає переваги тим, хто готовий працювати в таких умовах. Це рішення допомагає уникнути концентрації аптек у великих містах, водночас забезпечуючи жителям сільських районів необхідний доступ до ліків.

Контроль за діяльністю аптек стає більш суворим завдяки впровадженню обов'язкової звітності, системи електронних рецептів MEDULA, а також вимозі для фармацевтів бути членами Асоціації, яка виконує функції як професійного об'єднання, так і регулятора.

Ситуація в Україні має суттєві відмінності. На кінець 2024 року в державі функціонувало близько 18 тисяч аптек та аптечних пунктів, що складає приблизно одну аптеку на 1700-1800 населення. Це майже вдвічі перевищує щільність аптек у Туреччині.

Водночас ринок надзвичайно концентрований. За останні чотири роки частка п'яти найбільших мереж зросла на 30% - від 50% до 64%. За даними аналітичної компанії Proxima Research, у 2025 топ-5 аптечних мереж збільшили кількість аптек на 13% та вже контролюють 42% торгових точок країни і 64% товарообігу. Якщо тенденція збережеться, до 2028 року їхня частка може зрости до 85%.

Такий розподіл сил формує "монополію на здоров'я": маленьким аптекам стає все важче виживати, а пацієнти в містах підпадають під вплив агресивного маркетингу кількох великих компаній. Невеликі аптечні мережі та незалежні аптеки ризикують стати жертвами цих п'яти потужних гравців. Якщо державна політика залишиться незмінною, саме ці топ-5 мереж контролюватимуть, якими медикаментами користуватимуться українці.

У цьому контексті досвід Туреччини виглядає надзвичайно цікавим. У цій країні уряд обмежив мережеву діяльність і надав фармацевтам статус незалежних професіоналів. Якщо принцип "одна аптека - один фармацевт" буде адаптовано до наших реалій, це призведе до суттєвих змін у правилах гри. Це може відновити баланс між державою, бізнесом та пацієнтами, а також створити рівні умови для розвитку регіональних аптек.

Система функціонує не лише завдяки законодавству, а й завдяки інституційній структурі. Міністерство охорони здоров'я Туреччини, разом із підпорядкованим йому Агентством з фармацевтичних препаратів та медичних виробів, здійснює ліцензування, контроль виробництва, дистрибуцію та навіть організацію клінічних досліджень. Фармацевти, в свою чергу, є обов'язковими членами Асоціації фармацевтів Туреччини - організації, яка має конституційний статус і виконує функції як профспілки, так і регулятора у сфері професії.

Примусове членство в Асоціації сприяє згуртованості фармацевтичної громади: приблизно 50 тисяч фахівців об'єднані в 56 регіональних осередків. Ці професіонали не лише відстоюють свої професійні інтереси, а й здійснюють контроль за дотриманням етичних норм.

В Туреччині, якщо фармацевт через порушення правил втрачає право бути частиною Асоціації, він більше не може вести відповідний бізнес. В Україні ж професійні об'єднання фармацевтів поки не мають такого рівня впливу, а їхня роль у регулюванні ринку обмежена.

У Туреччині з 2004 року діє централізована система формування цін на ліки. Їхня вартість визначається за принципом зовнішнього референтного ціноутворення: держава орієнтується на найнижчі ціни у вибраних країнах ЄС. Це дозволяє уникати значних коливань вартості й робить ліки доступнішими.

Аптечні націнки в Туреччині жорстко обмежені та не перевищують 22% (встановлено регресивну шкалу маржі для оптовиків і аптек; чим дорожчий препарат -- тим менший % маржі (конкретні діапазони затверджуються рішенням про ціноутворення і можуть змінюватися)), і цього більш ніж достатньо для рентабельності бізнесу. В Україні ж під час війни держава встановила граничні націнки на рівні 35% для більшості безрецептурних препаратів.

Отже, ми стикаємося з парадоксальною ситуацією: ліки, які призначає лікар і які справді мають лікувальний ефект, підлягають мінімальним націнкам, тоді як безрецептурні препарати мають максимальні націнки. Біологічно активні добавки (БАДи) взагалі не регулюються. Це формує спотворену логіку у сфері продажів: спочатку пацієнтам пропонують БАДи, потім дорогі безрецептурні препарати, і лише в останню чергу - необхідні рецептурні ліки.

В Туреччині аптекам не можливо отримувати маркетингові платежі від виробників задля стимулювання продажів, такої практики не існує. Мінімальну плату за послуги (в тому числі маркетингові) можуть отримувати від виробників та експортерів виключно дистриб'ютори лікарських засобів.

На формування кінцевої ціни впливає також система прогресивних надбавок: чим дорожчий препарат, тим менший відсоток прибутку може встановити аптека. Така конструкція водночас гарантує рентабельність для бізнесу і захищає пацієнтів від неконтрольованого зростання цін на дорогі ліки.

Важливою частиною системи є відшкодування. Понад 8,4 тисячі препаратів повністю або частково компенсуються державою, а контроль за цим процесом забезпечує Соціальний страховий фонд. Усі транзакції проходять через електронну систему MEDULA, яка інтегрована у лікарні, аптеки та державні органи. Це робить прозорим як відпуск препаратів, так і використання бюджетних коштів.

Україна ж у цій сфері досі рухається фрагментарно. Система державного регулювання цін обмежується постановами Кабінету Міністрів, які вводять референтне ціноутворення на окремі групи препаратів - здебільшого ті, що входять до програми "Доступні ліки". За цією програмою держава відшкодовує частину вартості лише близько 400 позицій, переважно генериків для лікування серцево-судинних захворювань, діабету чи астми. Це у понад двадцять разів менше, ніж у Туреччині.

Ще одна важлива відмінність полягає в тому, що в Україні немає єдиної централізованої системи на зразок MEDULA. Аптеки звітують до Національної служби здоров'я, але цей процес менш автоматизований, що створює можливості для бюрократичних затримок та потенційних зловживань. Додатково, ціни на більшість лікарських засобів формуються на ринку: виробники і дистриб'ютори самостійно встановлюють свої прайси, а втручання держави відбувається лише в окремих випадках. Це призводить до значних коливань цін: пацієнт може виявити, що один і той самий лікарський засіб має різну вартість, що може сягати десятків відсотків, залежно від регіону чи аптечної мережі.

У результаті українська модель дає простір для конкуренції, але водночас створює відчуття хаосу: споживач не має гарантії, що отримає ліки за справедливою ціною, а аптеки часто використовують маркетингові акції замість прозорої політики ціноутворення. Турецький досвід демонструє, що жорстке регулювання у поєднанні з електронними системами може робить ринок більш передбачуваним і зрозумілим для пацієнта.

Ще одним елементом, який відрізняє саме Туреччину від багатьох, навіть європейських ринків, є Національна система відстеження лікарських засобів (ITS), що запрацювала у 2010 році. Кожна упаковка ліків має унікальний 2D Data Matrix-код, який відстежується на всіх етапах - від виробника, через дистриб'ютора та аптеку, і до пацієнта.

Щороку через цю систему проходить близько 2,5 мільярда упаковок, і для кожної здійснюється в середньому десять транзакцій перевірки. Зокрема, фармацевти несуть професійну відповідальність за перевірку автентичності препарату перед його видачею. Це дозволяє повністю блокувати "сірий" імпорт і мінімізувати ризики потрапляння на ринок фальсифікованих препаратів.

Для України, де проблема підроблених ліків залишається актуальною, такий досвід може стати неоціненним орієнтиром.

Напевно, найважче уявити в контексті українських реалій: в Туреччині реклама ліків, що відпускаються за рецептом, повністю заборонена для широкої аудиторії.

Фармацевтичні компанії мають право розповсюджувати інформацію виключно серед медичних спеціалістів, використовуючи при цьому затверджені регуляторами професійні видання, конференції або онлайн-ресурси. Порушення цього принципу може призвести не лише до адміністративних штрафів, а й до санкцій з боку професійних асоціацій, включаючи можливість позбавлення права на ведення практики.

Ця стратегія має на меті забезпечити, щоб пацієнт обирав методи лікування, спираючись на рекомендації лікаря, а не на рекламні кампанії.

В Україні ж рекламування препаратів, рецептурних і загальнодоступних, залишається масовим і часто маніпулятивним, що створює ризик самолікування та перевитрат домогосподарств. Після заборони маркетингових платежів для аптек ринок поволі перебудовується, однак до справжньої "рекламної незалежності" ще довго.

Ще одна важлива відмінність полягає в тому, що в Туреччині не існує аптечних мереж або брендів. Тут можна зустріти лише загальне позначення "аптека" та стандартну вивіску "Eczane" з червоним логотипом у формі літери "E". Це встановлено суворими нормами європейського законодавства, яке має на меті запобігти комерційним практикам, що можуть ставити прибуток вище за медичні послуги. Власники аптечних мереж, зосереджуючи увагу на максимізації прибутку, мають інші цілі, ніж незалежні фармацевти, які прагнуть забезпечити пацієнтів всебічними фармацевтичними та частково медичними послугами. Ці два підходи радикально відрізняються, і саме наявність мережевих брендів стала однією з причин проблем, з якими стикається український аптечний ринок.

Впровадження турецької моделі в Україні потребуватиме суттєвих змін у всій системі, за якою функціонує ринок, включаючи як роздрібну, так і оптову торгівлю.

Досвід Туреччини та багатьох європейських держав, як позитивний, так і негативний, демонструє: за наявності політичної волі можна кардинально змінити систему всього за рік. В Україні вже реалізовано значну частину європейських норм у сфері охорони здоров'я, тому слід скористатися цими напрацюваннями та не втрачати час.

Спротив з боку великих мереж, які наразі займають значну частину ринку, неминучий. Це видно з їхньої реакції на спроби держави врегулювати ціноутворення. Необхідно розробити нову систему професійного самоврядування, зміцнити цифрову інфраструктуру, а також впровадити механізми компенсації для аптек у віддалених населених пунктах. Хоча багато аспектів доведеться створювати з нуля, деякі прості регуляторні кроки держава може реалізувати досить швидко — не за роки, а лише за кілька місяців.

Проте, турецький досвід свідчить про те, що в країні з численним населенням та різноманітними рівнями регіонального розвитку реально створити систему, яка гармонійно поєднує доступність медикаментів, чесне ціноутворення та професійну відповідальність фармацевтів.

Для України це може стати шансом вирватися з логіки "мережевого шантажу та диктату монопольного картелю" й повернути довіру пацієнтів до аптек та фармацевтів як до елементу державної системи охорони здоров'я. А не будувати чергові торгівельні точки.