Українці активно скуповують долари: що стало причиною грудневого буму на валютному ринку?
Грудень б'є всі рекорди зі скуповування валюти населенням. Економічний оглядач Олена Лисенко не вбачає тут випадковості -- навпаки, вважає те, що відбувається, закономірним наслідком політики Нацбанку України
Українці нагрібають долар. Поки ополоником, але відчуваю, що скоро почнуть і лопатою. Це доводить останній звіт регулятора щодо продажів Нацбанком доларів із золотовалютних резервів. Ці ЗВР, як всі пам'ятають, не наповнюються завдяки український економіці, а переважно з того, що ми збираємо по світу, коли ходимо с простягнутою рукою. А ще це ті борги, які в майбутньому повертатимуть діти та онуки. Тож це долари -- не НБУ чи пана Пишного, а народу України.
Так от: минулого тижня (з 9 по 13 грудня) Нацбанк продав $1,076 млрд. Це другий пік таких продажів за увесь 2024 рік. Перший був у травні (з 27 по 31 травня) на рівні $1,091 млрд після хвилі девальвації гривні, коли офіційний курс стрибнув з 39,3 грн/$ до 40,5 грн/$, а готівкові цінники танцювали й вище. Що маємо і тепер.
В Нацбанку валять гривню крадькома, ніби ніхто не помітить. 1 жовтня офіційний курс був 41,3 грн/$, вже на 14 грудня -- 41,7 грн/$. Звісно, що гривневі вкладникі, які за чисельністю поки що переважають інвалютних, не в захваті. Мало того, що їм платити більший податок із доходів по вкладах (не 19,5%, а 23%), а реальні ставки банків (за вирахуванням податків) не покривають поточну інфляцію, то ще й регулятор наввипередки девальвує гривню. В НБУ люблять повторювати, як повністю контролюють валютний ринок і яка класна їхня політика керованого гнучкого курсу. Тож це все -- його квіточки.
Звісно, що гребуть долар не лише прості люди, для яких банки закуповують бакс під поповнення кас, це в них називається "на валютну позицію". Гребе й бізнес. Тим паче, що великомудрий Нацбанк останнім часом додав власними постановами можливостей для таких покупок. Хто саме на це просив/отримав найбільше, напевно з часом можуть зацікавитися й правоохоронні органи та перевірити безкорисливість нацбанківців.
Кажуть, що деякі банкіри почали обережно ділитися цікавими свідченнями про дії Національного банку. Пан Пишний, чомусь вирішив, що найкращим підходом є кричати на керівників банків під час п’ятничних зборів. Виглядає так, що хлопці з великими зарплатами настільки втратили повагу до себе, що готові "стукати" на нього за першим же знаком. Цікаво, звідки взялося це дивне почуття безкарності, особливо, коли ніхто не пам’ятає, хто з багатьох очільників Нацбанку завершив свої повноваження на вул. Інститутській, 9. Чи то 5, чи, можливо, 7 років. Впевнена, що Пишний навряд чи стане першим за останній час, хто пробуде на цій посаді довше.
Особливо, коли за умов страшної війни тиснутиме на всіх одразу (людей та бізнес), чомусь вважаючи, що в нього звідкись є таке право. Просто феєричний ідіотизм. Відкривати дедалі більше можливостей для бізнесу з купівлі долара (і даючи їх не всім) та й затискати населення посиленням фінмону, лімітами 50-150 тис. грн, секретними вимогами з миттєвим покаранням і скасуванням банківської таємниці.
Я почала досліджувати фінансові кризи в Україні ще в епоху Ющенка, коли працювала в Національному банку. Першою кризою, з якою я зіткнулася у своїй професійній кар'єрі, стала криза 1998 року. На жаль, мені неодноразово доводилося спостерігати, як надзвичайно ліквідна банківська система, що мала більше грошей, ніж потрібно, зазнавала краху: банки закривалися, а НБУ змушений був штучно підтримувати ситуацію, надаючи кредити рефінансування, з яких не всі гроші поверталися. Таким чином, спочатку відбувалася емісія грошей через рефінансування, а згодом ці кошти часто опинялися в руках шахраїв.
Дуже не хочу, щоб так сталося й тепер, але це можливо в контексті посилення фінмону та лімітів 50-150 тис. грн (гроші будуть забирати з рахунків і купувати готівковий долар, що наші люди давно навчені робити). Утім, від нової хвилі закриття банків постраждають прості люди, попри 100% державну гарантію на вклади фізосіб. Оскільки бізнес таких гарантій не має. За нової хвилі закриття банків багато компаній збанкрутують, коли залишаться без грошей із рахунків. Їм перекривають кисень, вони закриваються, людей звільняють і борги по зарплатах не повернуть.
Впевнена, що знайдеться багато таких, хто скаже, що роздмухую проблему з одного провального місяця валютних продажів. А ще спробують щось розповідати, що у грудні попит на долар зростає чи не щороку. Хоча це не так, якщо вивчити ту саму звітність Нацбанку за аналогічний період: торік із 4-го по 8 грудня НБУ продав лише $546 млн, а з 11 по 15 грудня -- $864 млн. А за увесь передвоєний грудень 2021-го нацбанківцям довелось віддати на ринку лише трохи менше $200 млн. Зараз топменеджери НБУ зверхньо розповідають, що могло б бути й гірше, а за місяць могли б продати навіть $3,5-4 млрд. Звісно, могло б. Все могло би бути й гірше під час страшної війни та бомбардувань. Бомба впаде -- і пусте місце. І від моєї багатоповерхівки, і будівлі Нацбанку, і тих зверхніх панів, і від будь-кого.
Це не означає, що можна бездумно грати на всі лади та недооцінювати український народ, який витримав чимало випробувань і зустрічав не одного самозакоханого хвастуна. Особливо, коли той занадто береться за великі обіцянки і витрачає золотовалютні резерви України, як ніби це його особисті кошти. Ці гроші не належать йому, а є боргом, який лягає на плечі всього народу, і зовнішні кредитори також мають право запитувати за них. Про це, до речі, варто частіше нагадувати нашим міжнародним партнерам, запитуючи, як їм подобається, коли тут розкидаються доларами, ніби це забавка для п'яних феодалів.
Вважаю, що журналісти, які усвідомлюють всі наслідки ситуації, не повинні приховувати від читачів реальні результати дій, особливо коли мова йде про явно неправдиві пояснення щодо фінансового моніторингу та обмежень у 50-150 тисяч гривень, які, нібито, не вплинуть на більшість людей. Якби ці заходи не були необхідними, їх би не запроваджували. Звісно, кожен журналіст має право самостійно обирати свою позицію, і якась Лисенко не може нав'язувати свої думки. Я просто ділюсь власним баченням. Водночас, варто пам’ятати, що ваша робота спрямована не на псевдодержавних діячів, які в основному інвестують у валютні активи, а на читачів, багато з яких можуть постраждати від таких сумнівних ініціатив. Вони зазнають втрат, а не ті, хто при владі (і не варто забувати про негативні наслідки для тих, хто опиниться під ударом разом із злочинцями, яких намагатимуться покарати). Ці державні особи будуть знову замінені, а нові прийдуть зі своїми вигідними для них версіями подій. Вони живуть у світі обману.
