Згідно з дослідженням Active Group, українці знаходять гармонію між нейтралітетом військових у політичних питаннях та їхньою роллю в ухваленні оборонних рішень.
Більше половини громадян України вважають, що військові повинні залишатися осторонь політичних справ під час конфлікту. Проте чимала частина суспільства визнає можливість їхньої обмеженої участі у публічних питаннях, зокрема в сфері оборони. Це підтверджують результати дослідження "Військові та політика: баланс медійності, впливу й єдності держави", яке було представлено компанією Active Group.
Відповідно до результатів презентації, 23,1% опитаних "категорично" виступають за аполітичність збройних сил, тоді як 27,3% висловили "швидше згоду" з цим. З іншого боку, 37,6% респондентів (з яких 23,1% "швидше проти" і 14,5% "категорично проти") допускають можливість участі військових у політичних справах, а 12% учасників опитування залишилися в невизначеності.
"Ми побачили, що в суспільстві одночасно існують два запити - щоб військові були поза політикою і щоб вони мали вплив. І в цьому немає суперечності: більшість хоче, щоб військові залишалися військовими під час війни, але при цьому допускає їх участь у процесах, які напряму стосуються оборони держави. Це радше про баланс, а не про крайнощі", -- зазначив директор Active Group Олександр Позній на пресконференції в агентстві "Інтерфакс-Україна" в четвер.
Одночасно, переважна частина українського населення висловлює підтримку суворій структурі управління військовими силами: 41% вважають, що єдина система підпорядкування є надзвичайно важливою, а 31,5% – скоріше важливою (разом 72,5%). Лише близько 10% не згодні з таким підходом.
У питанні ухвалення рішень під час війни громадська думка розподіляється між ключовими центрами управління: 22,4% вважають, що рішення має ухвалювати президент як верховний головнокомандувач, 25,6% - головнокомандувач, 25,4% - Генеральний штаб, ще близько 14% - командири нижчого рівня, 12,9% не визначилися .
"Ці дані свідчать про те, що громадськість має довіру до системи управління та сподівається на те, що стратегічні рішення ухвалюватимуться на найвищому рівні. Однак, разом із цим, люди не завжди добре розуміють, які ролі виконують різні рівні військового командування. Тому ми спостерігаємо певний поділ думок щодо відповідальності президента, головнокомандувача та Генерального штабу," -- зазначив засновник Active Group Андрій Єременко.
Дослідження виявило цікаву тенденцію щодо поєднання централізованого підходу з елементами гнучкості: 40,1% опитаних віддають перевагу переважно вертикальній структурі управління (з них 16% - вважають за краще виключно вертикальну організацію, а 24,1% - схиляються до скоріше вертикальної моделі). У той же час, 37% респондентів виступають за автономію підрозділів (з них 29,5% прагнуть більшої автономії, а 7,5% - повної незалежності). Ще 22,9% учасників опитування не змогли визначити свою позицію.
"Громадськість, по суті, висловлює думку, що стратегічні рішення повинні прийматися на вищому рівні, проте на рівні підрозділів необхідно забезпечити свободу дій. Це вимагає відмови від мікроменеджменту і водночас підкреслює важливість якісного зворотного зв'язку. Співробітники сподіваються, що ухвалені рішення враховуватимуть реальну ситуацію на місцях," - зазначив Єременко.
Найбільш прийнятними способами залучення військових до суспільного життя, на думку українців, є заклики до політиків ухвалювати рішення в галузі оборони (37,3% підтримки), висловлення публічної позиції стосовно законодавчих ініціатив (26,3%) та створення організацій для ветеранів і громадських об'єднань (24,6%). Водночас, значне несприйняття викликає використання військового авторитету для впливу на виборців (-30,4% балансу), а також участь у розробці політичних рішень чи коментуванні політичних подій.
"Існує ясна межа: військові можуть впливати на рішення в сфері оборони, але їм не слід втручатися в виборчі процеси. Будь-яка спроба застосувати військову силу для політичної боротьби викликає глибоке засудження. Це важливий меседж для майбутніх політичних кампаній", – підкреслив Позній.
Серед основних характеристик сучасного керівника, респонденти виділили відповідальність за своїх підлеглих (64,9%), стратегічне мислення (59,9%), а також вміння виконувати поставлені завдання (37,1%). Додатково, дисципліна (35,4%) і ефективна взаємодія з командуванням (33,4%) також були визнані важливими. В той же час, медійна активність здобула лише 2,4% підтримки.
У списку чинників, які негативно впливають на ефективність військових сил, на перше місце виходять корупційні ризики: 53,9% опитаних вказали на зловживання у процесі закупівель, а 46,1% - на проблеми під час планування операцій. Крім цього, респонденти відзначили таку проблему, як втома особового складу та недостатня ротація (42,7%), застарілі методи підготовки (35,3%), низький рівень мотивації (35,1%) та бюрократичні бар'єри (34%).
"Корупція завжди розглядається як одна з основних проблем у різних сферах. Проте, поряд з цим, існують і системні виклики, такі як ротація, мотивація та управлінська якість. Це сукупність чинників, що визначають ефективність армії і вимагають комплексних рішень", – підкреслив Єременко.
У той же час, 76,5% громадян України (з них 47,8% висловлюють позитивне ставлення, а 28,7% — скоріше позитивне) позитивно оцінюють підрозділи, що поєднують військову дисципліну, державну підпорядкованість та сучасні методи ведення війни.
У рейтингу підрозділів за сприйняттям дисципліни та ефективності першість утримує Центр спеціальних операцій "А" СБУ, відомий як "Альфа", з показником 17,9%. На другому місці розташувався 3-й армійський корпус з 14,5%, а третє місце займає "Азов" з 13,2%. Що стосується рівня довіри до виконання державних завдань, лідером є "Азов" з 15,2%, за ним йдуть Сили спеціальних операцій ЗСУ з 14,7% і "Альфа" з 13,4%.
У результаті понад 40% опитаних не змогли вказати конкретні підрозділи, що вказує на низький рівень обізнаності населення та суттєвий вплив медійного контенту на формування суспільної свідомості.
Загалом дослідження демонструє запит українського суспільства на деполітизацію військових, збереження жорсткої вертикалі управління та водночас гнучкість на рівні підрозділів, а також чітке розмежування між впливом у сфері оборони та участю у політичній конкуренції.
