Від "миролюбців" до провідників у військових витратах: які трансформації в оборонній політиці планує Канада?
Канада прямо ставить дрони й боєприпаси у пріоритет і фінансує інституції, які потребують реальних "історій успіху". І Україна може їх дати
Прем'єр-міністр Канади Марк Карні представив амбіційний план, згідно з яким до 2035 року оборонний бюджет країни має бути подвоєний.
Зокрема, передбачається, що витрати на оборонні закупівлі зростуть на 180 мільярдів канадських доларів (приблизно 131 мільярд доларів США), а інвестиції в сектор оборонної промисловості досягнуть 290 мільярдів канадських доларів (близько 211 мільярдів доларів США), що має принести очікувану економічну вигоду в розмірі 125 мільярдів канадських доларів (близько 91 мільярда доларів США).
Ці перетворення можуть дозволити країні, що наразі не виконує норми НАТО щодо витрат на оборону на рівні 2% від ВВП, зайняти третє місце в рейтингу Альянсу за оборонними видатками та інвестиціями, поступаючись лише США та Великій Британії.
Щоб реалізувати цю мету, Карні оголосив про старт першої всебічної Стратегії розвитку оборонної промисловості.
Фактично вона стала відповіддю на війну Росії проти України, уроки пандемії та нову реальність збоїв у глобальних, а перш за все північноамериканських ланцюгах постачання.
У цьому документі чітко викладено основну думку: національна безпека тісно пов'язана з економічною безпекою, а промислова база Канади, яка в даний час є залежною від США, повинна стати складовою національного суверенітету.
У документі є прямі згадки про необхідність використання українського військового досвіду.
Також згадуються програми, які можуть масштабувати виробництво боєприпасів, розвивати дронову екосистему та закріплювати співпрацю з союзниками на рівні виробничих ланцюгів, що становить інвестиційний та виробничий інтерес для України.
До впровадження цієї стратегії Канада не мала єдиного підходу в сфері оборонної промисловості. Хоча країна здійснювала закупівлю технічних засобів, вона не уточнювала, які саме технології планує розвивати, де будуть розташовані виробничі кластери, та які програми реалізовуватимуться через 10-20 років.
Документ ґрунтується на п'яти основних принципах і фактично впроваджує новий суспільний контракт у галузі оборони, який об'єднує державу, збройні сили та підприємництво.
По-перше, це є тривалим "індикатором попиту" для підприємств і гарантією стабільних оборонних замовлень для індустрії.
Уряд визнає, що непередбачуваність у сфері закупівель раніше перешкоджала компаніям здійснювати інвестиції. Справа в тому, що система передбачає складний багаторівневий процес погоджень, який включає участь кількох міністерств, зокрема Міністерства оборони, Міністерства державних послуг і закупівель, а також Міністерства інновацій, науки та економічного розвитку. Кожне з цих відомств має свої власні процедури та вимоги до погодження, а політичні зміни та зміщення пріоритетів ще більше ускладнюють прийняття рішень.
Як наслідок, великі проєкти часто затягувалися на 10-15 років.
Найяскравіший приклад – це програма придбання винищувачів F-35, яка була оголошена ще за часів уряду Стівена Гарпера у 2010 році. Обговорення цієї ініціативи тривали майже 13 років, і лише в результаті угоди з Lockheed Martin вдалося її реалізувати. Однак вже у 2025 році знову виникли суперечки щодо зростання витрат на цей проект.
Це, звісно, найбільший і найгучніший випадок, але доволі показовий як для зовнішніх, так і для внутрішніх виробників - тривалий час було невідомо, коли саме буде контракт і чи він не зміниться в процесі.
Стратегія спрямована на подолання цієї непередбачуваності. У зв'язку з цим, передбачено введення довгострокових планів закупівель на період 10-20 років, що дозволить компаніям бути в курсі фінансування майбутніх програм і адаптувати свої дії відповідно до цього.
З'являється нова Агенція оборонних інвестицій, яка виступатиме як "єдине вікно" для орієнтації у державних послугах. Вона також буде відповідальною за прискорення процесів отримання доступу до секретної інформації та сертифікації безпечних об'єктів.
Якщо ці зміни стануть постійними, Канада фактично змінить підхід з моделі "закупівлі техніки" на модель "формування власної оборонної промисловості".
Другий важливий елемент Стратегії - формула BUILD-PARTNER-BUY ("Будуй, партнерся, купуй").
У своїй основі уряд прагне встановити ясну стратегію: коли Канада повинна займатися власним виробництвом, коли співпрацювати з партнерами, а коли просто придбати готову продукцію. Принцип BUILD передбачає, що в тих сферах, де країна вже має розвинену індустрію або ключові технології, уряд зосередиться на підтримці внутрішнього виробництва та розвитку національних підприємств.
PARTNER передбачає спільні проєкти з перевіреними союзниками - спільну розробку технологій, виробництво та обмін інтелектуальною власністю, щоб розділити витрати і водночас залишатися в межах союзницького технологічного простору із країнами НАТО та ЄС.
І лише якщо ці два варіанти неможливі або надто дорогі, застосовується принцип BUY - закупівля готових систем за кордоном. Але навіть у цьому випадку Канада намагається ставити умови, які гарантують участь її компаній, трансфер технологій або реінвестиції у власну оборонну індустрію.
Важливу роль відіграє список "суверенних можливостей", що потребують охорони в Канаді.
У цьому переліку представлені авіакосмічні платформи та авіоніка, боєприпаси від звичайної вогнепальної зброї до ракет і бомб, цифрові технології, які охоплюють штучний інтелект та квантові комунікації, підтримка для морських, наземних і повітряних систем, медичні контрзаходи, сенсори та системи радіоелектронної боротьби, космічні технології, спеціалізоване виробництво наземних транспортних засобів і кораблів, включаючи криголами, тренування та симуляції, а також безпілотні та автономні системи, що функціонують у різних середовищах.
Третій елемент стратегії полягає в інноваціях і розширенні впровадження нових технологічних рішень.
У документі чітко відзначається, що особливості сучасних військових конфліктів швидко еволюціонують. Одним із основних прикладів цього є досвід Росії в її війні проти України. Український фронт продемонстрував, наскільки важливими стали доступні та масові технології, зокрема безпілотники, цифрові системи управління та оперативні інновації.
Тому Канада робить окремий акцент на розвитку дронів як однієї з ключових сфер майбутньої війни.
Четвертий аспект - це надійність ланцюгів постачання та забезпечення критично важливими матеріалами. Канадський уряд чітко усвідомлює, що у сучасних конфліктах перевагу отримують не тільки технологічні інновації, але і здатність стабільно виробляти значні обсяги основних компонентів, таких як метали, хімічні сполуки та вибухові речовини.
Стратегія передбачає реалізацію програми під назвою Canadian Defence Industry Resilience (Стійкість канадського оборонного сектора), метою якої є зміцнення виробничих можливостей у найважливіших напрямках оборонної індустрії. Особлива увага приділяється виробництву боєприпасів та вибухових речовин, оскільки після початку військових дій Росії проти України країни НАТО зазнали серйозного браку виробничих потужностей у цій сфері.
Яскравим прикладом цієї політики є прагнення відновити в Канаді виробництво нітроцелюлози – важливого елемента для створення порохів та ракетних палив. Цей матеріал лежить в основі більшості сучасних боєприпасів, і його нестача перетворилася на одну з найгостріших проблем для оборонної індустрії Заходу.
В кінцевому підсумку, п'ятий аспект Стратегії пов'язаний з Арктикою, яка для Канади все більше перетворюється на важливий фронт у сфері безпеки.
У документі окремо передбачено створення мережі Northern Operational Support Hubs - розосереджених логістичних та інфраструктурних вузлів, які мають підтримувати військові операції в Арктиці.
Мова йде про мережу опорних баз, які можуть забезпечувати постачання, обслуговування техніки, логістичні послуги та оперативне розгортання військових сил у складних умовах півночі. План уряду полягає в поступовому розвитку цієї системи протягом наступних 10-20 років.
Канада у своїй Стратегії відкрито зазначає, що її оборонна промисловість є важливим сектором, проте наразі вона не здатна впоратися з новими масштабними загрозами безпеці.
На 2022 рік в Україні налічувалося близько 600 підприємств, які забезпечували 81 тисячу робочих місць, генеруючи доходи в розмірі 14,3 мільярда CAD та вносячи 9,6 мільярда CAD у валовий внутрішній продукт. Близько половини вироблених оборонних товарів і послуг експортується за кордон, зокрема більша частина йде до США та країн-партнерів з альянсу Five Eyes. Це свідчить про тісну інтеграцію в "англосаксонські ланцюги", але водночас вказує на певну залежність від них.
Саме з цієї причини уряд виступає з досить оригінальною концепцією, яку можна охарактеризувати як "інверсійна конверсія". Якщо раніше оборонна індустрія адаптувалася до економічних умов, то тепер економічна стратегія повинна орієнтуватися на потреби оборони.
Суттєво, що Канада прагне вийти за межі лише трансатлантичного "американського контурі".
Стратегія чітко визначає, що Агенція оборонних інвестицій братиме активну участь у багатосторонніх програмах, спрямованих на спільні закупівлі та розвиток можливостей. Це включає ініціативи, пов'язані з SAFE та EU Readiness2030, що сприятиме розширенню можливостей канадських постачальників для виходу на ринок Європейського Союзу.
Паралельно уряд вводить інструмент "національних чемпіонів" - фактично обраних компаній, з якими держава вибудовуватиме стратегічні партнерства. До літа 2026 року повинні опублікувати рамку відбору таких бізнесів.
Аналітики у сфері безпеки вважають, що це може стимулювати інвестиції та сформувати основи нової галузі, проте також існують загрози, пов'язані з політичним впливом та залежністю уряду від обмеженого числа підрядників.
Окремо варто звернути увагу на масштаб фінансування інновацій і виробництва.
Мова йде про комплекс заходів: величезні суми в мільярди доларів, виділені через державні банки розвитку, сотні мільйонів на регіональні програми, підтримка малого та середнього бізнесу, а також розвиток безпілотників і нових платформ для досліджень та розробок.
У 2026 році було зафіксовано ряд програм, серед яких: 4 мільярди доларів інвестицій через Defence Platform Business Development Bank of Canada, 357,7 мільйона доларів у рамках Regional Defence Investment Initiative, 244 мільйона доларів через Defence Industry Assist stream NRC-IRAP для малих і середніх бізнесів, 105 мільйонів доларів на Drone Innovation Hub протягом трирічного періоду, а також 460 мільйонів доларів для нової платформи досліджень і розробок на п'ятирічний термін.
Останній аспект, на який звертає увагу стратегія, стосується взаємодії з провінціями, територіями та корінними народами, що часто залишається поза увагою в оборонних документах. Це особливо актуально для Півночі та Арктики, де інвестиції в інфраструктуру повинні виконувати як військові функції, так і сприяти розвитку економічних можливостей для місцевих спільнот.
Звісно, Стратегія стосується внутрішньої економічної та оборонної політики Канади, однак все ж вона створює низку нагод для країн партнерів, чим варто користатися.
Для України в даному контексті ключову роль відіграє індустріальна логіка. Іншими словами, важливо знати, які саме продукти виготовлятиме Канада, з якою швидкістю та чи матиме це вплив на стабільність постачань під час війни.
Отже, перший практичний аспект для нас стосується питання боєприпасів. Пріоритетність у виробництві боєприпасів як елементу суверенної здатності, а також запуск власного виробництва нітроцелюлози у 2029 році, свідчить про намір Канади зменшити залежність від вузьких місць у постачанні, які стають критично важливими під час великих конфліктів.
Для України це може бути важливим у середньостроковій перспективі як складова більш широкого альянсу, в якому кожна держава забезпечує певний сегмент виробничого процесу. Проте в документі не зазначено конкретних механізмів постачання продукції для України.
Другий аспект - безпілотні апарати та швидкі інновації. У статті підкреслюється, що російсько-український конфлікт є яскравим прикладом того, як доступні, численні та швидко модернізовані технології трансформують природу військових дій.
Звідси і ставка на Drone Innovation Hub та BOREALIS - інструменти, які мають скоротити шлях від лабораторії до фронту. Для Києва це відкриває важливу можливість не лише купувати, а заходити у спільну розробку і тестування.
Україна тут має те, чого не мають більшість партнерів - постійний зворотний зв'язок з реального поля бою.
Третій аспект – це індустріальна дипломатія.
Для України це може бути вигідно, оскільки канадська промислова інфраструктура поступово інтегрується з європейською. Це означає, що доступ до можливостей Канади може здійснюватися не безпосередньо, а через європейський контекст, де створюється нова система спільних закупівель та виробничих процесів.
Канадський випадок є захоплюючим з точки зору експерименту. Адже навіть у цій країні бізнес відкрито визнає ті ж самі недоліки – повільність, непередбачуваність та нелогічність "виробництва на місці". Це нагадує труднощі, з якими стикається Україна у своїх реформах, що дає змогу усвідомлювати власні ризики.
Таким чином, Україні варто мати окремий трек переговорів з Канадою на рівні промислової кооперації, з фокусом на безпілотні системи, антидронові рішення, боєприпасні компоненти та інструменти швидкого переходу від прототипів до серії.
Суть цього підходу полягає в тому, що Канада надає пріоритет безпілотникам і боєприпасам, а також виділяє фінансування на підтримку установ, які потребують реальних прикладів успіху. Україна може стати джерелом таких прикладів.
Для України головна цінність канадської Стратегії полягає в тому, що вона де-факто вшиває український досвід у політики союзника через інституції, бюджети та виробничі рішення.
Хоча це не забезпечує миттєвих поставок, проте закладає фундамент для більш організованої співпраці в оборонній та промисловій сферах. Україна може стати не лише бенефіціаром допомоги, а й активним учасником, який ділиться своїм досвідом та співпрацює у розробці та виробництві. Це відкриває нові можливості для взаємодії з ЄС через ініціативу SAFE.
Автор: Дмитро Шеренговський.
