Виктор Швец: Основная опасность для человечества заключается в том, что Путин считает, что сможет выжить после ядерной войны. -- Блоги | OBOZ.UA

Победа Дональда Трампа на выборах уже кардинально изменила мировую обстановку, за исключением конфликта в Украине. Мир с настороженностью и надеждой ожидает момента, когда Трамп займет пост 47-го президента США. В то время как формируется новая команда управления и намечаются первые шаги нового лидера, объективный анализ текущих событий в Вашингтоне и за его пределами позволяет предположить, что Дональд Трамп существенно недооценил масштабы и природу войны, продолжающейся уже почти три года в центре Европы. Теперь становится все более очевидным, что ключевые события этого конфликта произойдут под руководством нового президента США.

Вот текст на оригинальном языке:

Які вони будуть – це залишається невідомим. Нам відомо лише те, що триває безліч дискусій на цю тему, обговорюються різні плани та пропозиції. Проте особисту позицію Дональда Трампа щодо цієї війни та його бачення подальших дій він наразі не розкрив.

Поки Дональд Трамп готується до своєї інавгурації, у глобальному масштабі тривають події, які можуть суттєво вплинути на його шанси стати президентом США.

Путін суттєво посилив рівень загрози, ухваливши нову ядерну доктрину. Несподівано він застосував міжконтинентальну балістичну ракету РС-26 "Рубіж" (поки що без ядерної боєголовки) для атаки на українське місто Дніпро.

Чому ж використання цієї ракети Путіним викликало таку значну увагу та тривогу? Адже агресор уже раніше застосовував оперативно-тактичні ракети "Іскандер" та крилаті ракети Х-101, а також інші види озброєння, здатні нести ядерні заряди.

Яка новизна у використанні "Орешника"? Багато оперативно-тактичних балістичних ракет, таких як комплекс "Іскандер-М", а також аеробалістичних і крилатих ракет, дійсно можуть бути оснащені ядерними боєголовками. Проте ці боєзаряди є тактичними і зазвичай не перебувають у бойовій готовності, а зберігаються на спеціалізованих складах. Переведення їх на носії буде помічене противником, що, в свою чергу, є потужним, але небезпечним сигналом про можливий перехід до наступного етапу ядерної ескалації. Стратегічні ракети, включаючи міжконтинентальні та ракети середньої дальності, перебувають на озброєнні ракетних військ стратегічного призначення, які завжди готові до негайного застосування. За задумом авторів концепції "перед'ядерного стримування", використання стратегічних сил для завдання ударів по противнику може продемонструвати йому серйозність намірів Кремля та реальність його "червоних" ліній.

З військової перспективи використання "Орешника" (у його неядерному кінетичному варіанті, як зазначив путін) навряд чи може виявитися результативним. Проте цей засіб має вагомий політичний підтекст. Розробка такого сигналу триває ще з початку 2000-х років, коли стали очевидними виклики, пов’язані з новою концепцією ядерного стримування, затвердженою в росії. Одним із можливих шляхів вирішення цих викликів вважалася конверсія стратегічних ракет у неядерні, щоб здійснювати "стримуючі" удари по противнику, демонструючи, що наступного разу він може зіткнутися з ядерною загрозою. Можливо, РС 26 "Рубіж", з яким путін пов’язує "Орешник", є модифікованою міжконтинентальною балістичною ракетою РС24 "Ярс", що була скорочена на одну ступінь.

Таким чином, такий зухвалий демонстративний удар стратегічною балістичною ракетою середньої дальності без ядерного компонента і є ще одним, більш потужним елементом ядерної ескалації.

Путін та його найближчі радники значно посилили загрози ядерного удару, причому тепер вони стосуються не лише України, а й європейських держав та Сполучених Штатів.

Ядерний шантаж з боку Путіна набирає нових обертів. На початку його агресії проти України цей шантаж сприймався більше як засіб стримування, але тепер він дедалі більше нагадує загрозу використання ядерної зброї як інструменту агресії та першого удару. Навіть голова Російської православної церкви, патріарх Кирило (Володимир Гундяєв), традиційно підтримуючи пропаганду Кремля, закликав жителів Росії "не боятися ядерної війни" на нещодавньому засіданні всесвітнього російського народного собору.

Не випадково, у росії зросла частка прихильників застосування ядерної зброї під час війни з Україною. Це випливає з листопадового опитування "Левада-Центру". Як показало опитування,

39% громадян Росії вважають, що використання ядерної зброї Росією у конфлікті в Україні є виправданим.

У липні цю думку підтримували 34% опитаних.

а в квітні 2023 року цей показник становив 29%.

11% опитаних вважають, що використання ядерної зброї може бути беззаперечно обґрунтованим.

28% респондентів вибрали варіант "можливо, це виправдано".

Отже, 78% респондентів серед російського населення висловили позитивну думку щодо доцільності використання ядерної зброї в Україні.

Кількість тих, хто виступає проти ядерної ескалації, зменшилася до 45%.

Ще у червні тих, хто вважає, що застосування ядерної зброї не може бути виправданим, було 52%.

А у квітні 2023 року такої думки дотримувалися 56% опитаних.

Це справжній наслідок впливу російської пропаганди на власне населення. Важливу роль у цьому процесі відіграє позиція Російської Православної Церкви та патріарха Кирила.

На соборі, що відбувся, керівник РПЦ зазначив, що основне "земне покликання" для християн полягає в тому, щоб стати "воїнами Господа", "боротися зі злом" і "захищати високі моральні принципи". Він фактично надав підтримку Путіну, який висунув низку ядерних загроз у напрямку України та НАТО. Зокрема, він зазначив, що Росія здатна завдати удару ракетами Орешнік по "центрах ухвалення рішень" у Києві, при цьому Генеральний штаб та Міністерство оборони країни-агресора вже "обирають цілі для атак". Патріарх Кирило неодноразово виправдовував агресію Росії проти України. Після оголошення Путіним мобілізації він пообіцяв "спокуту гріхів" тим, хто відправиться на фронт. Він також стверджував, що, вчиняючи геноцид проти українського народу, Росія захищає духовні цінності. На всесвітньому російському народному соборі під його головуванням РПЦ охарактеризувала війну з Україною як "священну".

Ми пам'ятаємо, що з перших моментів російського вторгнення РПЦ взяла сторону Кремля. Йдеться не лише про звичку підтримувати будь-які дії влади (забуваючи, хто насправді є "владика" у християнстві), а також не про ідеологічні переконання чи інші причини. Патріарх Кирило прагне зберегти РПЦ в рамках розваленої імперії, тому вирішив зробити ставку на путінські танки та відновлення імперських амбіцій.

Для деяких це може здаватися парадоксальним, але Руська православна церква є основним носієм ідеї Радянського Союзу. Протягом всіх пострадянських років вона залишалася єдиною організацією з центром у Москві, яка продовжує функціонувати в рамках колишнього СРСР.

У цьому контексті РПЦ стверджувала про свою безпосередню спадкоємність з православною церквою, що існувала до революційних подій в Росії. Вона продовжувала виконувати роль зв'язуючого елемента між імперією – як у історичному, так і в географічному сенсах. Церква, здавалося, перевершувала державу у своїй величині та тривалості, що забезпечувало її авторитет. Саме тому обидва пострадянські патріархи, Олексій і Кирило, намагалися ігнорувати нові політичні реалії, зокрема виникнення незалежних держав, які колись були частиною імперії. Для них "канонічна територія" РПЦ залишалася "єдиним простором православ'я" та "зоною канонічної відповідальності", а будь-які спроби змінити цю ситуацію викликали у них гостру реакцію.

Саме тому, патріарх Кирил є найбільш відданим прихильником "руського міра" і планів путіна по відновленню російської імперії. Головною мрією і справою усього життя путіна є відновлення російської імперії, а мрією патріарха Кирила - відновлення російської православної церкви на усій території колишньої імперії. І головна мета і путіна, і кирила є спільна - знищення української державності, українського народу та православної церкви України.

Проте, давайте знову звернемо увагу на новий нахабний ядерний шантаж з боку путіна та його явні загрози країнам Західного світу.

Об'єктивно, ризик використання ядерної зброї, не лише у бойових умовах, а й через помилкові дії, вже давно перестав бути нульовим — фактично, з моменту її створення. Це стала реальністю, з якою ми живемо з 1945 року. Проте з початком російської агресії в Україні цей ризик значно зріс. Оголошуючи війну, Путін неодноразово погрожував західним країнам "негайною" реакцією на їхнє втручання, підкреслюючи, що наслідки будуть такими, з якими вони "ніколи не стикалися в своїй історії". Цю загрозу він повторював багато разів.

Питання про доцільність підготовки до найгірших сценаріїв є доволі складним. Серед науковців і експертів у галузі цивільної оборони існують дві полярні точки зору. Одна група вважає, що підготовка до ядерного конфлікту можлива, і навіть невеликі зусилля можуть суттєво підвищити шанси на виживання. Інша ж сторона стверджує, що ядерна війна, особливо з урахуванням її впливу на клімат, призведе до катастрофічних наслідків, які неможливо передбачити чи компенсувати. З цієї перспективи, такі розмови не мають практичної цінності, а лише легітимізують використання цієї жахливої зброї, що, в свою чергу, підвищує ризик виникнення ядерного конфлікту.

Сучасний стан справ характеризується тим, що ймовірність використання ядерної зброї на даний момент, здається, зовсім не підлягає впливу публічних дискусій, висловлювань або думок суспільства. Все залежить виключно від рішень вузького кола осіб.

Отже, в результаті нашої дискусії жодні ризики не зазнають змін, проте теоретично, можливо, ці обговорення принесуть певні переваги.

Слід чесно визнати, що навіть ті, хто роками досліджує стратегії використання ядерної зброї, визнають: у цій сфері мало що можна стверджувати з упевненістю. Виклик полягає в тому, що кожна сторона свідомо намагається дезінформувати іншу щодо своїх справжніх намірів, а досвід реального використання ядерної зброї обмежується лише бомбардуваннями Хіросіми та Нагасакі.

Багато фахівців та аналітиків, які мають глибоке розуміння ядерної проблематики, вказують на те, що ризик використання ядерної зброї у конфлікті між путіним та Україною останнім часом трохи збільшився, хоча загалом залишається на низькому рівні. Проте навіть такий невеликий ризик несе суттєву загрозу. Путін повинен усвідомлювати, які наслідки для всього людства можуть виникнути у разі початку ядерної війни.

Отже, оптимальним рішенням є ядерне стримування.

Однак, при цьому, вважаю, що НАТО має чітко заявити, що на ядерний удар росія отримає пропорційну відповідь із застосуванням ядерної зброї.

Агресивна риторика російських політиків та пропагандистів останніми місяцями змушує експертів у всьому світі оцінювати ймовірність ядерного конфлікту. Одне з головних питань стосується того, як Захід повинен відреагувати у разі застосування ядерної зброї з боку Росії проти України. У разі відсутності з боку НАТО ядерної відповіді серйозно послабить довіру і друзів, і противників США до стратегії ядерного стримування через ядерну відплату. Це, своєю чергою, підвищить ймовірність великої війни.

Не можна виключати можливість того, що путін може сподіватися, що, перетнувши ядерну межу, він завдасть такого удару по Україні та її західним союзникам, що вони злякаються і швидше відступлять, ніж ризикнуть ескалацією конфлікту. Це припущення, безумовно, заслуговує на увагу, адже відомо, що ядерний шантаж і відкриті погрози путіна щодо використання ядерної зброї вже понад 20 років є основою російського ядерного стримування. Таким чином, ядерна зброя стала для путіна ключовим елементом міжнародної політики, а модернізовані міжконтинентальні балістичні ракети РС-24 "Ярс" (що означає "ядерне ракетне стримування") є яскравим підтвердженням цього.

Недощавно зʼявився матеріал "Чому Путін може вірити, що він переможе у ядерній війні" ( авторами якого є А.Леа і Б. Таскін), деякі матеріали якого вирішив використати.

Як зазначають автори цього матеріалу, путін формує та приймає рішення не самостійно. Його влада багато в чому залежить від лояльності еліт Росії -- складної мережі олігархів, військових лідерів та технократів, пропагандистів та експертів, які забезпечують функціонування "системи Путіна". Ці еліти отримують вигоду зі стабільності режиму та кровно зацікавлені у запобіганні будь-яким діям, що могли б його дестабілізувати. Інституційна структура навколо Путіна забезпечує певні обмеження його влади (хоча ці обмеження не завжди існують у явному вигляді), особливо в екстремальних сценаріях, таких як ядерна ескалація. Якби путін серйозно розглянув такий крок, цілком імовірно, що ключові постаті у військовій та політичній ієрархії втрутилися б, щоб запобігти йому. Російська військова вертикаль структурована таким чином, що рішення про розгортання ядерних сил, так званої "тріади", і про подальший ядерний запуск вимагають ширших консультацій та консенсусу серед керівництва. Враховуючи, що стоїть на коні, навіть найвідданіші прихильники путіна можуть "рятувати" і відмовитися брати участь у ухваленні рішення, яке може призвести до знищення людства. Це говорить про те, що, хоча путін має значний особистий авторитет, його влада не абсолютна.

Ідеї братів Ковальчуків, що спираються на уроки минулих катастроф, зокрема аналіз наслідків виверження вулкана Кракатау у 1883 році, стверджують, що Росія здатна витримати ядерний конфлікт, оскільки планета не пережила "ядерну зиму" після виверження, яке вивільнило енергію у мегатонах. Проте ці теорії є помилковими. Хоча виверження Кракатау було одним з найпотужніших в історії, його наслідки не можна порівняти з тими, що виникнуть в результаті ядерного обміну, зокрема через екологічні та радіоактивні відходи, які супроводжуватимуть численні ядерні вибухи по всьому світу. Проте деякі члени оточення Путіна дійсно вважають, що ядерна війна може бути витримана, що в свою чергу знижує бар'єр для застосування ядерної зброї. Теорія стримування стверджує, що гарантоване взаємне знищення заважає раціональним акторам ініціювати ядерний конфлікт.

Однак якщо путін відкине цю базову передумову, та його переконання у тому, що Росія має унікальну здатність витримати ядерний конфлікт, весь баланс ядерного стримування руйнується. Частина оточення путіна спонукає його розглядати ядерну зброю не як останній аргумент, а як життєздатний стратегічний інструмент, оскільки передбачається, що Захід з його демократичними цінностями та гуманітарними страхами не відповість на застосування путіним ядерної зброї, на повну силу.

Росія сьогодні є країною, лідери якої сформулювали і реалізовують помилкові цілі суспільного розвитку. Ці лідери вірять у свою непогрішність і переконують народ, що вони мають рацію, а оскільки народ не може помилятися, то і лідери як відображення спільної думки народу роблять все правильно. Подібні помилки активно підтримуються пропагандою військового зразка, яка почала обрушуватися на голови росіян із середини 2000-х років. Слід розуміти, що це не "Путін у головах росіян", це "росіяни в голові Путіна", що кардинально змінює оптику аналізу.

Рішення путіна припускають складну взаємодію між раціональними стратегічними міркуваннями і психологічними мотивами, що глибоко вкоренилися. У той час як традиційний геополітичний аналіз, як правило, фокусується на раціональних розрахунках, таких як інтереси національної безпеки Росії, військові можливості та економічні обмеження, психологічні фактори, укорінені в особистих страхах, бажаннях та самосприйнятті путіна, можуть відігравати рівну, якщо не важливішу участь у формуванні його рішень.

Справжня загроза з'являється тоді, коли психологічні імпульси путіна — такі як прагнення залишити свій слід в історії та страх виявити свою слабкість — перетинаються з тим, що зазвичай вважається раціональними обмеженнями, такими як виживання російської держави, економічні та дипломатичні виклики, а також управління військовими ескалаціями.

Проблема, з якою стикається Путін, полягає в тому, що психологічні чинники можуть викривлювати або переважати над раціональними міркуваннями. Це, у свою чергу, може призводити до ризикованих помилок під час виконання його ірраціональних стратегій.

Фаталізм і концепція загробного життя: аргументи на користь ядерної ескалації також заслуговують на увагу. Відома заява путіна про те, що росіяни "потраплять до раю", а їхні супротивники "просто загинуть", ілюструє його фаталістичний світогляд, що надає ядерній війні не лише стратегічне, а й релігійне значення. Цю точку зору підтримують представники РПЦ, зокрема патріарх Кирило та духовник путіна, єпископ Тихон Шевкунов, які вважають, що смерть у ядерному конфлікті є переходом до найвищого стану для росіян.

Ця риторика не тільки легітимізує ймовірність ядерного конфлікту, але й ставить під сумнів принципи раціонального стримування, які мають на меті запобігти знищенню цивілізації в ім'я виживання. З точки зору Путіна, що сприймає ядерну війну як спосіб духовного та морального піднесення Росії, страх перед ядерною катастрофою втрачає свою вагу та перетворюється на своєрідну релігійну догму.

Сценарій, в якому ядерна зброя розглядається як засіб "перемоги у смерті", зменшує звичні обмеження її використання, перетворюючи її на потенційно прийнятний інструмент. Це особливо актуально в рамках поглядів Путіна, де існує ймовірність виживання Росії та його особисто навіть після ядерного конфлікту.

Наведені раніше аргументи свідчать про те, що в психологічних аспектах вплив путіна переважає над раціональними, що може призвести до змін не лише в "ядерній доктрині", а й у механізмах управління системою ухвалення рішень та протоколами використання ядерної зброї. "Людський фактор", який раніше неодноразово рятував світ від ядерної катастрофи, може також спрацювати у випадку реальної команди на використання ядерної зброї, а не лише в умовах симуляцій. Заміна Шойгу на "прагматика" Білоусова, а також можливі зміни на посаді начальника Генштабу Герасимова на лояльного "третього", вказують на те, що Путін свідомо інтегрує в процес ухвалення рішень щодо ядерної зброї осіб, які готові беззаперечно виконувати його накази.

Заміна Герасимова на іншу, ще більш підконтрольну Путіну особу робить ризик застосування ядерної зброї абсолютним. Поточний міністр оборони Білоусов відзначається як "людина-функція", що діє виключно в рамках наказів, отриманих від вищого керівництва. Для нього активація ядерної зброї буде такою ж звичною дією, як натискання кнопки ліфта в будівлі Національного центру оборони РФ на набережній Фрунзе. Його релігійність, що межує з фанатизмом, також відображає ті наративи, які сьогодні формуються Путіним і стали основою ідеології війни.

Багато людей у світі все ще не вірять у можливість того, що путін може вдасться до використання ядерної зброї, будь то стратегічної чи нестратегічної, наводячи різноманітні аргументи на підтримку своїх думок. Однак вони часто не враховують важливу деталь: ці припущення базуються на уявленні про путіна як про раціональну особистість, яка розуміє наслідки ядерної агресії і що вона неминуче призведе до глобальної катастрофи. Його спроби легітимізувати можливе використання ядерної зброї через РПЦ і патріарха Кирила навряд чи знайдуть підтримку у людей, які мислять критично.

Ніхто не може точно знати, що відбувається в думках путіна, але його спроби виправдати можливу ядерну катастрофу втрачають будь-які раціональні основи. Адже свідомі дії, спрямовані на знищення людства, свідчать про глибоке ірраціональне мислення путіна, що робить його ще більш небезпечним, ніж багато хто міг би уявити. Саме прагнення виправдати використання ядерної зброї, яке може призвести до глобальної катастрофи, вказує на те, що ця особа не лише ірраціональна, а й, безумовно, має ознаки божевілля.

Тільки ненормальна особа може свідомо задумувати ядерну катастрофу, вірячи, що він і його найближчі зможуть вийти живими з цього ядерного апокаліпсису.

У людства є лише один вихід: або ізолювати божевільного путіна, або дати йому шанс знищити світ.