Віктор Швець: Найбільша загроза для людства: Путін переконаний, що виживе в ядерному конфлікті -- Блоги | OBOZ.UA

Перемога Дональда Трампа на виборах стала каталізатором значних змін у світовій політиці, хоча війна в Україні поки залишається незмінною. Світ із занепокоєнням і надією очікує моменту, коли Трамп обійме посаду 47-го президента США. Наразі формується нова команда керівництва, і визначаються перші кроки нової адміністрації. Об'єктивний аналіз подій, які відбуваються як у Вашингтоні, так і за його межами, свідчить про те, що Трамп, вочевидь, недооцінює масштаби та суть конфлікту, що триває вже майже три роки в серці Європи. Основні етапи цього протистояння, ймовірно, відбудуться під час його президентства.

Які рішення будуть прийняті, наразі невідомо. Відомо лише те, що триває активне обговорення, виникають різні ідеї та пропозиції, проте особисту думку Дональда Трампа щодо цієї війни та можливих дій він поки що не розголосив.

На даний момент Дональд Трамп готується до своєї інавгурації, проте в глобальному контексті тривають події, здатні суттєво вплинути на його шанси обійняти посаду президента Сполучених Штатів.

Путін значно підняв градус небезпеки, затвердивши нову ядерну доктрину. Несподівано використав фактично міжконтинентальну балістичну ядерну ракету РС-26 "Рубіж" ( поки що без ядерного компоненту) для удару по українському місту Дніпро.

Чому ж використання цієї ракети Путіним викликало настільки великий інтерес і занепокоєння? Адже агресор уже раніше застосовував оперативно-тактичні ракети "Іскандер", крилаті ракети Х-101 та інші системи, що також здатні нести ядерний заряд.

Яка новизна у використанні "Орешника"? Багато оперативно-тактичних балістичних ракет, таких як комплекс "Іскандер-М", а також аеробалістичні та крилаті ракети, можуть бути оснащені ядерними боєголовками. Проте, ці тактичні ядерні заряди ніколи не перебувають на бойовому чергуванні і зберігаються на спеціально відведених складах. Їхня установка на носії може бути помічена супротивником, що само по собі є потужним, але небезпечним сигналом про можливий перехід до нового рівня ядерної ескалації. Стратегічні ракети, як міжконтинентальні, так і середньої дальності, знаходяться на озброєнні стратегічних ракетних військ, які підтримують постійну бойову готовність і здатні до миттєвого завдання удару. Концепція "перед'ядерного стримування" передбачає, що використання стратегічних сил для атак на противника може продемонструвати йому серйозність намірів Кремля та реальність його "червоних" ліній.

З військової перспективи, використання "Орешника" (в неядерному кінетичному виконанні, як його охарактеризував путін) навряд чи може бути дієвим. Проте цей проект має потужний політичний сенс. Ідея його впровадження почала формуватися ще на початку 2000-х років, коли виникла необхідність вирішення питань, пов'язаних із новою концепцією ядерного стримування, прийнятою в російській армії. Одним із шляхів подолання цих викликів вважалася трансформація стратегічних ракет у неядерні варіанти, що дозволяло б завдавати "стримуючі" удари по супротивнику, аби той усвідомив ризик можливого ядерного удару в майбутньому. Можливо, що РС 26 "Рубіж", яку путін позначив як "Орешник", є переробленою міжконтинентальною балістичною ракетою РС24 "Ярс" (зменшеною на одну ступінь).

Отже, цей сміливий і показовий запуск середньодальньої балістичної ракети без ядерного заряду виступає як ще один потужний фактор у контексті ядерної ескалації.

Путін та його найближчі соратники суттєво посилили загрози ядерного удару, причому тепер мова йде не лише про Україну, а й про європейські держави та Сполучені Штати.

Ядерний шантаж путіна набуває гіпертрофірованого характеру. Якщо раніше, фактично з початком путінської агресії проти України, ядерний шантаж путіна виглядав як стримуючий, то зараз він все більше і більше набуває ознак того, що путін може застосувати ядерну зброю, як зброю агресії і першого удару. Вже навіть і глава російської православної церкви (РПЦ) патріарх Кирило (Володимир Гундяєв) традиційно підіграв путінській пропаганді, закликавши жителів країни-агресора росії "не боятися ядерної війни". Про це він сказав на засіданні всесвітнього російського народного собору, який недавно відбувся.

Не дивно, що в Росії зросла кількість підтримувачів використання ядерної зброї у контексті війни з Україною. Це виявилося під час листопадового дослідження, проведеного "Левада-Центром". Як свідчать результати опитування,

39% росіян вважають виправданим застосування росією ядерної зброї під час війни в Україні.

У липні цю думку підтримували 34% опитаних.

У квітні 2023-го цей показник становив 29%.

11% респондентів вважають, що застосування ядерної зброї безперечно може бути виправдане,

28% обрали відповідь "швидше може бути виправдане".

Отже, 78% респондентів з російського населення висловили підтримку ідеї використання ядерної зброї в Україні.

Частка супротивників ядерної ескалації знизилася до 45%.

Ще в червні 52% людей висловлювали думку, що використання ядерної зброї не може бути обґрунтованим.

У квітні 2023 року 56% респондентів висловили таку думку.

Це наочний приклад впливу російської пропаганди на свій народ. Важливу роль у цьому явищі відіграє позиція Російської православної церкви та патріарха Кирила.

Глава РПЦ виступаючи на цьому соборі, додав, що "земне покликання" християн -- "бути воїнами господа", "протистояти злу" та "відстоювати високі моральні ідеали". Він фактично благословив Путіна, який виступив із серією ядерних погроз у бік України та НАТО. Зокрема, він заявив, що Росія може вдарити ракетами Орешнік по "центрах прийняття рішень" у Києві, а Генштаб та міноборони країни-агресора вже "вибирають цілі для атак". Патріарх Кирило неодноразово виправдовував війну Росії проти України. Після того, як Путін оголосив мобілізацію, він пообіцяв "спокуту гріхів" тим, хто пішов воювати. Він також заявляв, що, здійснюючи геноцид українського народу, Росія відстоює духовні цінності. Сама РПЦ на всесвітньому російському народному соборі під головуванням патріарха Кирила назвала війну проти України "священною".

З самого початку російської агресії РПЦ вибрала сторону Кремля. Це не лише прояв звички підтримувати будь-які рішення влади (забуваючи, хто насправді є "владою" у християнстві), а й результат прагнення патріарха Кирила зберегти РПЦ у межах розваленої імперії. Він покладає надії на путінські військові сили та відновлення імперських амбіцій.

Для деяких це може здаватися парадоксальним, але Російська Православна Церква є основним хранителем ілюзії Радянського Союзу. Протягом усіх пострадянських років вона залишалася єдиною організацією з центром у Москві, яка фактично функціонує в рамках колишніх кордонів СРСР.

У цьому контексті РПЦ заявляла про свою безпосередню спадкоємність з православною церквою до революції в Росії. Вона продовжувала поєднувати імперію як у часі, так і в просторі. Церква, здавалося, мала більш широкий і тривалий вплив, ніж сама держава, що слугувало основою її легітимності. Саме тому обидва пострадянські патріархи, Олексій і Кирило, намагалися ігнорувати нову політичну реальність, що виникла внаслідок створення незалежних держав на території колишньої імперії, наскільки це було можливо. Для них "канонічна територія" РПЦ залишалася "одним простором православ'я" і "зоною канонічної відповідальності", а будь-які спроби змінити цю ситуацію викликали в них гостру реакцію.

Патріарх Кирил виступає найвірнішим прихильником концепції "руського міра" та амбіцій Володимира Путіна щодо відродження російської імперії. Для Путіна головною метою в житті є відновлення цієї імперії, тоді як патріарх Кирил прагне відновити російську православну церкву на всій території колишньої імперії. Основна мета як Путіна, так і Кирила полягає в руйнації української державності, пригніченні українського народу та ліквідації православної церкви в Україні.

Проте, давайте знову зосередимося на свіжих агресивних ядерних погрозах з боку путіна та його відкритих запобіжень для західних держав.

Об'єктивно оцінюючи ситуацію, можна стверджувати, що ризик використання ядерної зброї, як у бойових діях, так і внаслідок помилки, давно перестав бути нульовим — фактично, з моменту її створення. Це стала частина нашої реальності з 1945 року. Проте після початку російського вторгнення в Україну цей ризик суттєво зріс. Відкриваючи війну, путін попередив західні держави про "негайну" відповідь у разі їхнього втручання, а також про наслідки, які вони "ніколи не бачили у своїй історії". Цю загрозу він неодноразово повторював.

Питання про доцільність підготовки до найгіршого сценарію є доволі складним. Серед науковців та експертів у сфері цивільної оборони існують дві протилежні точки зору. Одна група вважає, що підготовка до ймовірного ядерного конфлікту має сенс: навіть невеликі зусилля можуть суттєво підвищити шанси на виживання. Інша ж група заперечує таку можливість, стверджуючи, що ядерна війна, враховуючи її наслідки для клімату, стане катастрофою глобального масштабу, якої не можна передбачити чи уникнути. З цієї перспективи, обговорення такого роду виглядає безпідставним і лише сприяє нормалізації використання цієї страшної зброї, що, в свою чергу, може підвищити ймовірність виникнення ядерного конфлікту.

Сучасний контекст має свої особливості: ризик використання ядерної зброї, здається, не підлягає впливу публікацій, дискусій чи суспільних настроїв, а визначається лише рішеннями обмеженого кола осіб.

Отже, від того, що ми обговорюємо, жодних ризиків не змінюється -- а користь, хай і теоретично, можливо ці розмови будуть мати.

Слід чесно визнати, що навіть спеціалісти, які багато років займаються вивченням стратегій використання ядерної зброї, мають усвідомлювати, що у цій сфері важко зробити однозначні висновки. Ситуація ускладнюється тим, що кожна сторона навмисно намагається дезінформувати іншу щодо своїх справжніх намірів, а досвід застосування ядерної зброї поки що обмежується лише бомбардуваннями Хіросіми та Нагасакі.

Багато експертів та аналітиків, які мають глибокі знання в галузі ядерної енергетики, вказують на те, що ризик використання ядерної зброї в конфлікті між путіним і Україною останнім часом трохи зріс, хоча загалом залишається низьким. Проте навіть цей незначний ризик може мати катастрофічні наслідки. Путін повинен усвідомлювати, які наслідки матиме для людства початок ядерної війни.

Отже, оптимальним рішенням є ядерне стримування.

Проте, я переконаний, що НАТО повинно чітко оголосити про те, що у разі ядерної атаки з боку Росії, відповідь буде адекватною та включатиме використання ядерної зброї.

Агресивна риторика російських політиків та пропагандистів останнім часом примушує експертів по всьому світу переосмислювати ймовірність ядерного конфлікту. Одне з ключових питань полягає в тому, як Захід має реагувати, якщо Росія застосує ядерну зброю проти України. Відсутність ядерної відповіді з боку НАТО може серйозно підірвати довіру як союзників, так і супротивників США до стратегії ядерного стримування, що, в свою чергу, може підвищити ризик великої війни.

Не можна виключати можливість, що Володимир Путін сподівається, що, перетворивши ядерну межу на реальність, він зможе настільки сильно вразити Україну та її західних партнерів, що вони відступлять, налякані загрозою, замість того, щоб відповідати ескалацією. Це припущення не варто відкидати, оскільки відомо, що ядерний шантаж і відкриті погрози щодо можливого використання ядерної зброї стали основою російської стратегії стримування протягом останніх двадцяти років. Ядерна зброя для Путіна стала важливим елементом міжнародної політики; навіть модернізована міжконтинентальна балістична ракета РС-24 "Ярс", що розшифровується як "ядерне ракетне стримування", є цьому підтвердженням.

Недощавно зʼявився матеріал "Чому Путін може вірити, що він переможе у ядерній війні" ( авторами якого є А.Леа і Б. Таскін), деякі матеріали якого вирішив використати.

Як зазначають автори цього матеріалу, путін формує та приймає рішення не самостійно. Його влада багато в чому залежить від лояльності еліт Росії -- складної мережі олігархів, військових лідерів та технократів, пропагандистів та експертів, які забезпечують функціонування "системи Путіна". Ці еліти отримують вигоду зі стабільності режиму та кровно зацікавлені у запобіганні будь-яким діям, що могли б його дестабілізувати. Інституційна структура навколо Путіна забезпечує певні обмеження його влади (хоча ці обмеження не завжди існують у явному вигляді), особливо в екстремальних сценаріях, таких як ядерна ескалація. Якби путін серйозно розглянув такий крок, цілком імовірно, що ключові постаті у військовій та політичній ієрархії втрутилися б, щоб запобігти йому. Російська військова вертикаль структурована таким чином, що рішення про розгортання ядерних сил, так званої "тріади", і про подальший ядерний запуск вимагають ширших консультацій та консенсусу серед керівництва. Враховуючи, що стоїть на коні, навіть найвідданіші прихильники путіна можуть "рятувати" і відмовитися брати участь у ухваленні рішення, яке може призвести до знищення людства. Це говорить про те, що, хоча путін має значний особистий авторитет, його влада не абсолютна.

Концепція братів Ковальчуків, заснована на наслідках минулих катастроф, у тому числі на аналізі наслідків виверження вулкана Кракатау в 1883 році, доводить, що Росія може пережити ядерну війну, тому що Земля не зазнала "ядерної зими" після вибуху вулкану мегатон енергії. Звичайно ж, ці теорії неправильні. Вибух вулкана Кракатау, хоч і найпотужніший з усіх відомих, не є точним аналогом наслідків обміну ядерними ударами, особливо завдяки наявності екологічних та радіоактивних опадів, які б супроводжували численні ядерні вибухи по всьому світу. Але частина оточення Путіна всерйоз вірить, що ядерний конфлікт можна пережити, і це знижує поріг застосування ядерної зброї. Теорія стримування передбачає, що гарантоване взаємне знищення не дозволяє раціональним суб'єктам розпочати ядерну війну.

Проте, якщо путін відкине цю основну умову та продовжить вірити, що Росія здатна витримати ядерний конфлікт, то весь баланс ядерного стримування може опинитися під загрозою. Частина його оточення заохочує його сприймати ядерну зброю не лише як крайній засіб, а як ефективний стратегічний інструмент, оскільки вважається, що Захід, з його демократичними цінностями та гуманітарними тривогами, не відреагує на застосування ядерної зброї путіним з усією силою.

Сьогодні Росія є державою, де керівники встановили і втілюють хибні орієнтири суспільного прогресу. Ці особи переконані у своїй безпомилковості і намагаються ввести населення в оману, стверджуючи, що їхні рішення є вірними. Оскільки народ, за їхньою логікою, не може помилятися, то і дії лідерів, які нібито відображають колективну думку, вважаються правильними. Такі помилки активно підкріплюються агресивною пропагандою, яка почала поширюватися серед росіян з початку 2000-х років. Важливо усвідомити, що це не "Путін у свідомості росіян", а "росіяни в свідомості Путіна", що суттєво змінює підходи до аналізу ситуації.

Рішення, які приймає путін, свідчать про складний взаємозв'язок між раціональними стратегічними роздумами та глибоко вкоріненими психологічними імпульсами. Хоча традиційний геополітичний аналіз зазвичай зосереджується на раціональних аспектах, таких як національна безпека Росії, військові потужності та економічні обмеження, не можна ігнорувати вплив психологічних чинників. Ці чинники, що формуються особистими страхами, бажаннями та сприйняттям себе путіна, можуть мати таку ж важливу роль, якщо не більшу, у визначенні його рішень.

Справжня небезпека виникає тоді, коли психологічні мотиви путіна (його бажання залишити слід в історії, страх показати свою слабкість) стикаються з тим, що зазвичай розглядається як раціональні обмеження (виживання російської держави, економічні та дипломатичні проблеми та управління військовими ескалаціями).

Проблема Путіна полягає в тому, що психологічні аспекти можуть спотворювати або переважати над раціональними міркуваннями, що приводить до ризикованих помилок у виконанні його ірраціональних дій.

Фаталізм і концепція потойбічного життя: необхідно врахувати, що виправдання ядерної ескалації також мають своє місце. Відомий вислів путіна про те, що росіяни "опиняться у раю", тоді як їхні противники "просто загинуть", ілюструє його фаталістичний підхід, який на赋гяє ядерній війні не лише стратегічний, а й релігійний вимір. Цю ідею підтримує Російська Православна Церква, зокрема патріарх Кирил та духовний наставник путіна, єпископ Тихон Шевкунов, які стверджують, що загибель у ядерному конфлікті слугує переходом до найвищої стадії існування для росіян.

Ця риторика не лише легітимізує ймовірність ядерного конфлікту, а й ставить під сумнів концепцію раціонального стримування, згідно з якою світові лідери мають на меті уникнути знищення цивілізації заради власного виживання. Для путіна, який готовий сприймати ядерну війну як спосіб духовного та морального піднесення Росії, страх перед ядерною катастрофою втрачає свою актуальність і перетворюється на релігійний постулат.

Сценарій "перемоги у смерті" послаблює традиційні обмеження для ядерної зброї, роблячи її потенційно прийнятним інструментом, особливо в контексті путінського світогляду, де можливе виживання Росії та його самого після ядерної війни.

Наведені вище аргументи свідчать про те, що у путіна психологічні фактори мають більший вплив, ніж раціональні, що призводить до змін не лише в "ядерній доктрині", але й в управлінських процесах системи прийняття рішень, а також у протоколах використання ядерної зброї. "Людський фактор", який раніше не раз рятував світ від спалаху ядерної війни, може також зіграти важливу роль, якщо буде віддано наказ про застосування ядерної зброї в реальному житті, а не в умовах симуляції. Заміна Шойгу на "прагматика" Білоусова, а також можливі зміни на посаді начальника Генштабу Герасимова на контрольованого "третього", свідчать про те, що Путін навмисно підбирає до процесу ухвалення рішень щодо застосування ядерної зброї людей, які готові виконати будь-які його вказівки.

Заміна Герасимова на більш підконтрольну Путіну особу призводить до абсолютного ризику використання ядерної зброї. Сучасний міністр оборони Білоусов отримав прізвисько "людина-функція" через свою механічну реакцію на команди з боку вищого керівництва. Для нього активація ядерного арсеналу стане такою ж простою дією, як натискання кнопки ліфта в Національному центрі оборони РФ на набережній Фрунзе. Його релігійна віра, яка межує з фанатизмом, також вписується в ті наративи, що їх просуває Путін, слугуючи основою ідеології війни.

Багато людей у світі все ще сумніваються в можливості того, що путін може вдатися до використання ядерної зброї, як стратегічної, так і нестратегічної, наводячи аргументи на підтримку своїх висновків. Проте, вони часто недооцінюють важливий факт: ці припущення базуються на уявленні про путіна як про раціональну особу, здатну усвідомлювати, що початок ядерної агресії призведе до незворотних наслідків, які завершаться глобальною катастрофою. Його спроби легітимізувати застосування ядерної зброї через РПЦ та патріарха Кирила навряд чи знайдуть підтримку у людей, що мислять критично.

Ніхто не може з упевненістю стверджувати, що саме відбувається в розумі путіна, проте спроби виправдати ядерну катастрофу виходять за межі будь-якої раціональності. Його свідомі дії, спрямовані на знищення людства, безумовно, свідчать про ірраціональне мислення, що робить його набагато більшою загрозою, ніж багато хто може собі уявити. Вже сам факт, що він намагається виправдати використання ядерної зброї і наслідки, які це може мати для всього світу, свідчить про те, що ця особа є не лише ірраціональною, а й божевільною!

Тільки божевільна людина може свідомо планувати ядерну катастрофу і при цьому сподіваючись на те, що він і його найближче оточення може вижити у цьому ядерному Армагедоні.

У людства є лише один шлях: або ізолювати безумного Путіна, або ж він знищить всіх нас.