Вікторія Людвиченко: Кримінальне право України та санкційна стратегія: як мінімізувати ризики

У суспільстві активно обговорюються системні проблеми кримінального законодавства України, які надають можливість використовувати санкційні механізми не для підтримки законності, а як засіб прихованого вилучення активів. В рамках цих дискусій розглядається правова природа санкцій, специфіка кримінального процесу в контексті арештів і конфіскацій майна, а також відсутність належного судового контролю та вплив соціально-політичної ситуації на об’єктивність правозастосування. Особливо важливими є випадки "санкційного рейдерства" і можливості вдосконалення кримінально-правового регулювання в Україні.

У період воєнного стану в Україні спостерігається суттєве розширення повноважень правоохоронних органів, що призвело до зростання частоти використання санкцій, арештів та конфіскацій активів. Хоча ці дії офіційно обґрунтовуються необхідністю захисту державних інтересів, на практиці вони часто можуть бути інструментом для непрямого захоплення бізнесу чи активів під приводом кримінального переслідування або санкцій. Зокрема, цікава думка, висловлена академіком Богданом Данилишиним у його статті "Яким чином захистити роботодавців і бізнес: особливості застосування кримінального права в Україні".

Проблематика юридичного характеру санкцій. Санкції, використані як засіб протидії агресії, особливо щодо майна осіб, які мають зв'язки з Російською Федерацією, набули значної популярності. Проте існують певні нюанси: Закон "Про санкції" не містить достатньої процесуальної регламентації; зазвичай санкції вводяться без окремого судового рішення стосовно конкретних активів; у багатьох ситуаціях вони фактично перетворилися на замінник кримінального провадження, який дозволяє здійснювати експропріацію обхідними шляхами.

Кримінальні провадження як інструмент захоплення майна.

Застосування кримінального переслідування як засобу тиску. Ініціювання кримінального провадження за економічними статтями (ст. 191, 209, 212, 364 КК) відкриває можливості для: арешту майна (ст. 170 КПК), призупинення підприємницької діяльності, блокування фінансових рахунків та впливу на керівництво.

Відомі випадки, коли після початку кримінального провадження бізнес виводиться з ринку, а згодом його активи переходять до "нових власників", часто пов'язаних з державними або воєнізованими структурами.

Щодо формальності судового контролю можна навести наступне: арешт майна фактично залежить не від доказів, а від позиції слідчого і прокурора; суди часто автоматично задовольняють клопотання, не перевіряючи обґрунтованість ризиків.

Відсутність належної процедури оскарження експропріацій. В даний час відсутній чіткий механізм захисту прав законного власника майна в разі конфіскації в межах санкцій. Конфіскація майна "підозрюваного" можлива навіть без обвинувального вироку, що суперечить презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).

Суспільно-політична атмосфера та маніпуляція терміном "захист держави". Часто можна зауважити, як патріотичний наратив слугує прикриттям для легітимації захоплень. У публічному просторі бізнесу часто висувають звинувачення у "зв'язках з агресором". Це формує у суспільстві психологічну готовність підтримувати експропріацію активів без необхідності надання юридичних підстав.

Однак існують серйозні системні ризики, пов'язані з "санкційним рейдерством". Існують відомі випадки, коли бізнес спочатку звинувачують у "фінансуванні агресора", згодом арештовують його активи на основі указу РНБО, а потім передають під "тимчасове управління" новим структурам. В результаті ефективні юридичні механізми для відновлення прав фактично не функціонують, що створює небезпечний прецедент для правової системи.

Європейська практика, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справах "Yukos проти Росії" та "Zelaya проти Гондурасу", передбачає необхідність дотримання справедливого судового розгляду, надання компенсації у випадку експропріації, а також дотримання принципу пропорційності при втручанні у право власності.

В Україні існує спрощена процедура накладення арешту та вилучення майна, яка не передбачає: відкритого судового слухання, ґрунтовного розслідування або участі власника.

Пропозиції для поліпшення кримінального законодавства можна узагальнити таким чином:

- встановити обов'язкову судову процедуру перед будь-якою конфіскацією активів, незалежно від наявності санкцій.

- скласти повний список підстав для накладення арешту на майно в рамках кримінальних справ, пов'язаних із економічними злочинами.

- розмежувати кримінально-правові інструменти і санкційні рішення РНБО, щоб уникнути подвійного застосування.

створити автономний механізм для перегляду рішень щодо санкцій, наприклад, шляхом виділення спеціального підрозділу у Верховному Суді.

- забезпечити законодавче закріплення механізмів захисту від зловживань, пов'язаних із воєнним станом, при конфіскації бізнес-активів.

Кримінальне право України в умовах воєнного стану потребує ретельного дослідження з боку науковців та фахівців. Використання кримінальних справ і покарань як засобу непрямої експропріації підприємств може суттєво зашкодити правовій системі, принципам верховенства права та інвестиційному клімату. Важливо забезпечити надійні механізми судового контролю, незалежного перегляду справ та повернення до принципу презумпції невинуватості як основи правосуддя.

Якщо ви виявили орфографічну неточність, будь ласка, повідомте нам.