"Інформація про українських ув'язнених в Росії охоплює лише 30% від загальної кількості... З більш ніж 65 тисяч полонених вдалося обміняти менше 4 тисяч," - зазначила адвокат Тетяна Лєбєдєва.

У своєму інтерв'ю для УНІАН Тетяна Лєбєдєва, адвокатка адвокатського об'єднання "Актум", поділилася досвідом звільнення українських громадян, які стали цивільними заручниками РФ до початку повномасштабної війни. Вона також пояснила, чому ці методи більше не діють у теперішніх умовах і розповіла про можливі варіанти залучення цивільних осіб до обміну військовополоненими.

У російському полоні, крім військових, знаходяться також десятки тисяч цивільних українців. Міжнародні норми забороняють їх утримання, але насправді немає чітких механізмів для їх звільнення, окрім вимоги "Росія повинна їх відпустити". Агресор не проявляє особливого бажання розкривати інформацію та надавати списки всіх українців, яких утримує незаконно. Внаслідок цього процес верифікації цивільних осіб стає тривалим і складним.

На третю річницю викрадення журналіста УНІАН Дмитра Хилюка з його дому в Київській області, представники УНІАН провели бесіду з Тетяною Лєбєдєвою, адвокатом Адвокатського об'єднання "Актум". Вони обговорили можливі наслідки розголосу для цивільних заручників, з'ясували, чи спрощує це процес обміну українців, особливо у випадках, коли Росія могла вигадати проти них кримінальні справи, а також розглянули важливість офіційного статусу полоненого для українців, які незаконно утримуються на території РФ.

Згідно з інформацією, наведеній у торішній резолюції №2573 Парламентської асамблеї Ради Європи, кількість українців, які вважаються зниклими безвісти внаслідок військових дій та незаконного ув'язнення, перевищує 65 тисяч. Як повідомляє Координаційний штаб, під час обмінів вдалося звільнити 3767 осіб, з яких лише 168 є цивільними. Пані Тетяно, на вашу думку, з чим пов'язане таке обмежене число звільнених з російського полону?

Тому що на державному рівні питання врегульовано виключно щодо військовополонених. На жаль, що стосується цивільних в полоні, то немає ні якогось закону, роз'яснення чи положення (як на вітчизняному, так і на міжнародному рівні), ні правил поводження з ними, ні механізму обміну. Так, існує Женевська конвенція, яка містить загальну заборону взяття цивільних у заручники під час воєнних дій. Проте в ній не йдеться про обміни.

Крім цього, варто зазначити, що інформація про українських в'язнів в Росії представлена лише частково — приблизно на 30%. Інакше кажучи, ми маємо доступ лише до обмежених списків і реєстрів, які дозволяють простежити, коли конкретна особа була захоплена і коли відбулася її звільнення. В загальному відсутні статистичні дані або будь-яка інформація, що підтверджує, наприклад, факт, що певна особа потрапила в полон у 2022 році, і на сьогодні вона жива та знаходиться в якомусь місці... Самі ж звільнені не завжди охоче діляться своїми історіями; лише деякі з них розповідають про умови утримання, оточення, в якому перебували, та інші деталі. Вся ця важлива інформація залишається поза публічним доступом.

З понад 65 тисяч українців, які були незаконно ув'язнені Російською Федерацією, вдалося здійснити обмін менш ніж 4 тисячами. Це ті особи, яких вдалося виявити, ідентифікувати, внести до списків для обміну та зрештою звільнити з російського полону.

До речі, якщо говорити про конфіденційну інформацію, ті, хто шукав своїх рідних і мав справу з організаціями, що займаються питаннями обміну, часом можуть почути: не варто розголошувати деталі. Але чому ж розголос може бути небезпечним?

По-перше, це може безпосередньо нашкодити людині, яка перебуває в ув'язнені у РФ. По-друге, на жаль, статистика позитивних історій, коли людину вдалося знайти й звільнити саме через розголос, дуже низька.

Росіяни в таких випадках набивають ціну за звільнення?

Не зовсім. Мова більше про те, що зазвичай з'являються багато "волонтерів", "помічників", які нібито допомагають, шукають людину, а насправді лише беруть у близьких кошти "на пошуки" і... зникають. На жаль, на чужому горі наживаються дуже багато, причому як в Україні, так і в Росії.

Чула про ситуації, коли подібні "допомагачі" зверталися до сімей з проханням про фінансову підтримку, нібито для підкупу охоронців у місцях, де утримують цивільних полонених, особливо на окупованих територіях. Вони обіцяли передати якусь інформацію з України. Сім'ї довіряли їм, адже ці особи називали точні місця утримання, імена та прізвища полонених, а також наводили різні деталі про них...

Про це й мова. Близькі люди оприлюднюють в інтернеті багато інформації, фото, деталі про те, як і де людина зникла, що про неї відомо зараз... І знаходяться ті, хто готовий цією інформацією скористатись у своїх корисливих цілях. Насправді зі 100% випадків таких пошуків, реальну допомогу отримали 5% українців. Інші родини були ошукані.

Наприклад, благовірна подруга звернулася в соцмережах з проханням допомогти знайти чоловіка, зазначивши, що у нього є певне татуювання і він, можливо, перебуває в конкретному районі. Цю інформацію хтось поділив, і вона почала швидко розповсюджуватися, привернувши увагу шахраїв.

Вони зможуть без проблем зв'язатися з рідними і повідомити, що справді бачили людину з таким татуюванням у цьому місці утримання...

Отже, моя рекомендація родичам: не поспішайте з платежами, особливо якщо мова йде про авансові суми. Також варто підготувати кілька конкретних запитань для свідка, який заявляє, що знає, де і як утримують зниклу особу. Ці запитання повинні стосуватися деталей, які не є загальновідомими і які можна було дійсно дізнатися лише з перших вуст. Це допоможе визначити, чи справді ви спілкуєтеся з надійним джерелом.

Приміром, як про вашого колегу Дмитра (журналіста УНІАН Дмитра Хилюка викрали з дому на Київщині на початку березня 2022 року) розповідали інші звільнені з полону - військовослужбовці. Що вони були в одній колонії, були в одній камері... Тобто, треба з потенційними свідками спілкуватись предметно: де вони бачились з вашими близькими, коли, як виглядав ваш родич, що говорив і так далі.

Проте, якщо сім’ї не піднімуть тему про викрадених українців, яких затримали росіяни, чи не створиться враження, що десятки тисяч цивільних заручників просто не існують?

Звичайно, якщо особа є публічною, як, наприклад, представник місцевої влади або журналіст, то про неї можна дізнатися більше інформації. Проте, варто підкреслити, що більшість справ залишаються недоступними для громадськості.

Найчастіше з офіційних джерел доводиться чути, що, мовляв, Росія мала би просто звільнити усіх незаконно затриманих цивільних українців, без будь-яких умов. Ви теж згадували, що механізмів обміну цивільних не існує. Однак такі випадки були зафіксовані: у 2022 році Україна віддала проросійського політика Віктора Медведчука в обмін на 215 військовослужбовців, влітку 2024 року в рамках обміну полоненими в Росію поїхав раніше засуджений в Україні представник УПЦ МП.

Такі випадки справді існують, але вони скоріше виняток. На даний момент це зовсім не функціонує.

Але чи може відігравати роль для можливого обміну те, що в Росії цивільного Українця засудили за якийсь "злочин"? Маю на увазі, що наявність навіть вигаданої кримінальної справи та фейкового судового процесу робить людину видимою. І маємо приклади тих самих Сєнцова, Кольченка та інших, кого в РФ свого часу засудила за "тероризм".

Якщо на рівні виконання покарань є схоже покарання, наприклад, за тероризм — 15 років ув’язнення, то ми можемо вимагати екстрадиції будь-якого засудженого, як військового, так і цивільного, з будь-якої держави для відбування покарання в Україні. У період з 2018 по 2020 рік, тобто до початку повномасштабного вторгнення, таких випадків було досить багато, і Росія здійснювала передачу осіб. Наразі ж ця процедура більше не працює.

Враховуючи, що Україна не має змоги отримувати інформацію про місця, де утримуються українці (як військовослужбовці, так і цивільні) на окупованих територіях та у Росії, чи могли б представники Міжнародного комітету Червоного Хреста допомогти у створенні списку таких громадян? Адже основна мета діяльності цієї організації полягає в захисті осіб, які постраждали від збройних конфліктів.

Частково Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) надає допомогу. Проте, відверто кажучи, вони фокусуються на цивільних випадках лише в десяти з ста, тоді як серед військових ситуацій ця цифра також складає лише десять з тисячі. Головна ідея полягає в тому, що якщо ви хочете отримати їхню підтримку, важливо не поширювати цю інформацію в засобах масової інформації. Така позиція зумовлена їхнім прагненням залишатися нейтральною організацією, що намагається уникнути будь-якої упередженості та не ставати на сторону жодної із сторін.

Це можна розглядати в контексті можливого створення списку незаконно утримуваних осіб та ідентифікації кожної з них. Наприклад, батьки нашого журналіста Дмитра Хилюка намагалися передати йому листа через представників Міжнародного комітету Червоного Хреста. Пройшло вже кілька місяців, але ми досі не знаємо, чи отримав він цю кореспонденцію, чи взагалі залишається в тій колонії, про яку ми мали інформацію. МКЧХ не надає жодних відомостей.

Це, знову ж таки, через позицію "не бути ні на чийому боці". Навіть якщо вони реально передають лист, то не мають давати зворотній зв'язок, оскільки не існує офіційного підтвердження, що ця конкретна цивільна особа має статус полоненого. Представники МКХЧ хочуть, щоб хтось - неважливо, Росія чи Україна - офіційно надав людині цей статус. Після цього вони готові співпрацювати.

Якщо по всіх цивільних громадянах України, яких незаконно утримує Росія, ми не можемо надати статус полоненого, бо навіть не знаємо точну кількість таких "заручників", чи існує якийсь механізм (і потреба) визнати полоненою конкретну людину?

Є можливість звернутися до українського суду для надання особі статусу полоненого або заручника. Для цього родичі повинні зібрати та подати всі необхідні документи, включаючи фотографії, факти про затримання та переміщення, а також свідчення тих, хто бачив українського громадянина в місцях, де його утримують на території Росії. Проте варто зазначити, що статистики за такими справами відсутні, оскільки всі дані є конфіденційними. У Єдиному реєстрі судових справ знайти щось корисне буде досить складно. За моїми спостереженнями, на сьогоднішній день практика ведення таких справ є досить обмеженою.

Але чи може це дійсно сприяти? Хоча б теоретично, чи є шанс, що це допоможе вивільнити українських цивільних, які перебувають у російському полоні?

З теоретичної точки зору, це можливо. Це створює додаткові можливості для працівників Координаційного штабу, щоб включити особу до списків на обмін. Проте, просто бажання цього не вистачає. Необхідно мати підтвердження того, що особа дійсно знаходиться в полоні...

Тож, якщо у рідних є можливість додати до відповідної заяви документи, свідчення, а ще й судове рішення, то проблем з включенням до списків на обмін не буде взагалі - навіть коли мова про цивільних. Маючи "фундамент", Координаційний штаб зможе подавати запити до РФ, що ми конкретно цю людину шукаємо. А Росії все одно, кого віддавати - військового чи цивільного.