Війни наступного покоління: за які цінності битимуться великі країни
У 2001 році видатний турецький вчений Ахмет Давутоглу випустив свою знакову працю — книгу "Стратегічна глибина". У ній він представив своє уявлення про місце Туреччини на світовій арені та шляхи її перетворення на так звану центральну державу, яка не є просто "містком" між різними регіонами чи культурами, а також не прагне бути лише регіональним гегемоном. Саме йому належить ідея "нуль проблем із сусідами". Пізніше Ахмет Давутоглу став міністром закордонних справ Туреччини, а його концепції на багато років визначили зовнішньополітичний курс країни.
У специфічному значенні термін "стратегічна глибина" використовується в військовій справі для позначення дистанції між державними кордонами та ключовими об'єктами, такими як столиця, важливі міста, промислові та культурні центри, які повинні залишатися недоступними для ворожих сил. Один із класичних прикладів, згадуваних теоретиками, — це похід Наполеона до Москви. Прихильники цієї концепції також намагаються пояснити агресію Росії щодо України та фактичну анексію Білорусі як спробу Путіна відновити "стратегічну глибину", яку країна мала в період СРСР і нібито втратила у 1991 році. У цьому контексті Путіна можна привітати: з вступом Фінляндії та Швеції до НАТО кордони Альянсу, які раніше були тисячі кілометрів від центрів ухвалення рішень у Росії, тепер опинилися на відстані сотень кілометрів. Більше того, сучасні безпілотні системи, які використовує СБУ, дозволяють говорити про нову реальність — "стратегічну мілкість" Росії, коли відстань втрачає своє значення.
Дійсно, варто розглядати концепцію стратегічної глибини у значно ширшому аспекті, ніж лише з географічної точки зору. Вона охоплює не тільки військові аспекти, а й включає в себе такі елементи, як політична гнучкість, економічна стійкість і здатність формувати міжнародне середовище на свою вигоду. Йдеться про наявність варіантів дій і про те, як діяти в непередбачуваних геополітичних ситуаціях, як у випадках оборонних, так і наступальних операцій, а також про можливість впливати на зовнішньополітичні фактори ще до початку конфлікту. Хоча територіальна площа та військова міць держави грають важливу роль, вони становлять лише частину загальної картини стійкості. Стратегічна глибина включає в себе зміцнення цивільної інфраструктури та забезпечення можливостей для уникнення атак або ефективного опору, здатність витримувати перші удари, організовувати стратегічний відступ, переміщувати ресурси, адаптуватися до змінних умов і підтримувати високий рівень логістики. Не менш важливими є інструменти впливу на геополітичній арені, які дозволяють просувати власні інтереси. Економічні, політичні та соціальні ініціативи, спрямовані на формування сприятливого зовнішнього оточення, є ключовими елементами дипломатичної стійкості.
На честь святкування так званого Дня Росії минулого тижня держсекретар США Марко Рубіо висловив підтримку російському народу, який прагне створити "світле майбутнє". Проте, якщо відкинути моральні аспекти цієї заяви, можна помітити, що справжнє "яскраве" майбутнє для своїх громадян забезпечує не Росія, а Китай. Ця країна перевершила всі прогнози політичних аналітиків і, в умовах глобальної невизначеності, продемонструвала стратегічну зрілість, що не завжди була властива їй раніше. Наприклад, у період, коли китайські дипломати, відомі як "бойові вовки", демонстрували агресивну поведінку і робили заяви, що не відповідали їхньому статусу, про якусь "глибину" йшлося мало. Агресивний тон Пекіна більше нагадував звичайний булінг, ніж політику великої країни-цивілізації. Крім того, Китай виявився явно неготовим до дій Трампа під час його першої каденції. У світлі нинішньої тарифної війни Білого дому з усім світом міжнародна спільнота стала свідком зовсім іншої поведінки КНР. Схоже, що в Пекіні передбачали можливі виклики і ретельно підготувалися до них.
Перша відповідь Китаю на космічні митні тарифи Трампа, що цілком спроможні повністю зупинити двосторонню торгівлю, була дзеркальною. Але потім трапилося скасування замовлення на літаки "Боїнг" (близько 50 машин мали бути поставлені тільки цього року, а взагалі Китай -- це 20% світового ринку), обмеження на постачання рідкісноземельних металів (Китай виробляє 270 тисяч тонн порівняно з 45 тисячами у США й за деякими позиціями контролює від 70 до 90% ринку), проголошення політики стимулювання внутрішнього споживання.
На міжнародній арені Китай активно займається регіональною дипломатією, спонукаючи менші держави Південно-Східної Азії до співпраці з "добрими" намірами Піднебесної, в той час як США позиціонуються як "вороже" сусідство. Сі Цзіньпін навіть ухилився від участі у саміті ЄС у Брюсселі, присвяченому 50-річчю дипломатичних відносин, внаслідок чого Європейський Союз, порушуючи традиційний порядок візитів, планує направити своїх представників до Пекіна наприкінці липня цього року. Проте залишається невизначеним, чи особисто Сі Цзіньпін візьме участь у цьому заході. Це рішення є реакцією на критику з боку ЄС щодо підтримки Китаєм Росії у її конфлікті з Україною, що стало очевидним фактом.
На міжнародній арені Китай презентує себе як захисник глобального порядку, що базується на правилах, виступаючи проти торгових обмежень, запрошуючи іноземних студентів, які втратили можливість навчання у Гарварді, та постійно наголошуючи на важливості миру у світі. Проте це не заважає йому атакувати філіппінські судна та в'єтнамських рибалок у Південно-Китайському морі, провокувати японські військові літаки та кораблі (лише в травні японські ВПС здійснили 42 перехоплення китайських літаків), проводити масштабні військові навчання поблизу Тайваню та островів Сенкаку, а також ігнорувати розвиток військово-технічної співпраці між Росією та Північною Кореєю. З одного боку, Китай пропонує Японії та Південній Кореї створення зони вільної торгівлі та розвиток тісних технологічних і інвестиційних зв'язків, з іншого—активно модернізує свої збройні сили і не обмежує можливості Пхеньяна у виробництві сучасних дронів. Це може виявитися корисним у випадку, якщо Сеул стане занадто незалежним.
Китай успішно завершив торговельні переговори зі США, досягнувши, хоч і не ідеального, але прийнятного результату. Тим часом Японія, яка є важливим союзником Америки в Східній Азії, все ще зіткнулася з серйозними труднощами в цих переговорах. Відновлення постачання рідкісноземельних металів і літаків "Боїнг" відбулося, а погоджені тарифи, на думку аналітиків, можуть нанести більше шкоди США, ніж Китаю. Лідери двох країн провели телефонну розмову і висловили бажання відвідати один одного. Ринки сприйняли нову "стабільність" як належне, яке важко змінити, проте існує сподівання на кращу ясність в умовах загальної непередбачуваності. Усі намагаються розширити свої економічні зв’язки, хоча не всім це вдалося реалізувати на практиці.
Світ опинився на межі війни. Індія та Пакистан наблизилися до критичної точки, де повномасштабне зіткнення стає все більш імовірним. Напруга наростає також на кордоні між Камбоджею та Таїландом, а недавня атака Ізраїлю на Іран може суттєво змінити геополітичну ситуацію на Близькому Сході і за його межами, враховуючи роль Ірану у війні проти України, розвиток програм безпілотників у Північній Кореї та підтримку терористичних угруповань. Водночас, нова глобальна напруга формується на наших очах у контексті змагання між США та Китаєм у сфері технологій штучного інтелекту. Четверта промислова революція стала реальністю, і тепер питання полягає в тому, хто з конкурентів першим створить машини, здатні до незалежного мислення.
Щоб досягти цієї мети, необхідно три ключових елементи. Перше — це математика, яка слугує основою для створення алгоритмів. Друге — потужності для обчислень, які здатні обробляти великі обсяги даних. Третє — доступ до баз даних, що використовуються алгоритмами для навчання та прогнозування. Якщо математика не має меж і це питання можна вирішити, то два інші елементи швидко стають джерелом конфлікту, що може поглибити вже наявну нестабільність у світі. Сполучені Штати інвестують величезні суми — сотні мільярдів доларів — у будівництво дата-центрів на своїй території (ця практика розпочалась ще за адміністрації Байдена), активно закуповують найсучасніші чипи та процесори для потужних обчислювальних систем і, водночас, рішуче обмежують доступ Китаю до цих технологій. Враховуючи важливу роль Тайваню у виробництві сучасних обчислювальних потужностей, ризик конфлікту виглядає цілком реалістично, і його ймовірність наразі прогнозують на 2027 рік. Проте найбільша проблема, без сумніву, може виникнути в сфері доступу до баз даних. Кожен розробник штучного інтелекту підтвердить: якість даних, які мають у своєму розпорядженні творці інтелектуальних систем, є критично важливою і прямо впливає на результати їхньої роботи.
Бази даних, необхідні для розвитку штучного інтелекту, можуть бути отримані з державних джерел, бути доступними в мережі Інтернет, а також належати соціальним платформам, онлайн-комерційним сервісам, бібліотекам та науково-освітнім інформаційним центрам. Через зрозумілі причини Китай стикається з обмеженнями у доступі до величезних обсягів даних, які є в розпорядженні США та країн Європейського Союзу. Оскільки прогнозується, що AI-агенти, які пройшли відповідне навчання, скоро будуть інтегровані в системи дезінформації, розвідки та оборони, китайські технології, очевидно, поступатимуться американським і навіть європейським, які наразі не досягли лідерства в цій галузі. У майбутніх конфліктах боротьба не йтиме за ресурси, такі як нафта чи залізна руда, а за доступ до інформації. Стратегічна позиція країни більше визначатиметься не довжиною кордонів, а обсягом даних у терабайтах, які будуть у розпорядженні розробників штучного інтелекту, а також обчислювальною потужністю, необхідною для їх обробки.
