Як приховані течії економіки призвели до занепаду Німеччини і загрожують Росії.

Історична завзятість влади, фінансова втома та приховані проблеми в економіці - все це вже спостерігалося століття тому. Сьогодні ж ми стаємо свідками повторення цих подій під новими символами.

У затяжних конфліктах фронт не завжди є вирішальним чинником. Часто ключові події розгортаються у фінансових звітах. Саме в цих цифрах бюджету та балансах компаній настає той момент, коли війна перетворюється з сутички сили на питання виживання.

Російська економіка сьогодні схожа на споруду, що стоїть на нестійкому грунті: ззовні вона виглядає міцною, але глибоко під поверхнею триває поступове руйнування. Це не помітно на телевізійних екранах, однак процес відбувається щодня, невідворотно, змінюючи саму природу держави.

Сто років тому схожу стабільність демонструвала Німеччина. На початку 1918 року кайзерівська статистика рапортувала про "контрольовану ситуацію", хоча промислове виробництво впало майже на 40%, а агросектор - більш ніж на третину. Продовольство нормували, робітників переводили на воєнні фабрики, а реальні доходи населення зменшилися удвічі. Країна, яка роками воювала, виснажилася не на фронті, а в тилу. І коли армія ще стояла, економіка вже лежала.

Витрати на ведення війни перевищують 7% від валового внутрішнього продукту, що становить приблизно 15 трильйонів рублів. Це сума, яка перевищує витрати на освіту, охорону здоров'я, транспорт і промисловість разом узяті. Прибутки від нафти та газу, які раніше підтримували державний бюджет, знизилися на 20%. Щоб компенсувати ці втрати, уряд нарощує борги, підвищує податки, а інфляцію намагається представити як "контрольовану".

Одного разу подібним чином діяла кайзерівська Німеччина. Фінансуючи військові дії за рахунок кредитів, які не могла повернути, вона підірвала довіру до своєї валюти. Вражаючі 87% витрат на війну покривалися борговими зобов'язаннями, і після поразки це призвело до гіперінфляції, що сягнула 30000% на місяць у 1923 році. Німецька марка знецінилася настільки, що люди використовували купюри для розпалювання печей. Борговий міхур спочатку здавався лише "технічною проблемою", але врешті-решт він зруйнував державу.

У Росії нині спостерігається схожа ситуація, але в більш повільному ритмі: замість масштабних військових поразок - відбувається поступова ерозія бюджету, замість втрати війни - економічні невдачі.

У російському промисловому секторі статистика демонструє зростання, але це зростання має військовий характер. Відновлені підприємства не виробляють ні трактори, ні вагони, ані цивільні двигуни; їх продукція складається зі снарядів, бронетехніки та боєприпасів. Основна частина цього "зростання" стосується військово-промислового комплексу, який у мирний час залишався б без попиту. Це не розвиток, а лише розширення військових аспектів економіки, що нагадує похоронний бізнес.

Схожа ситуація спостерігалася в Німеччині перед 1918 роком. Там також повідомляли про відновлення промислового виробництва, але зростання було обумовлене лише воєнними підприємствами: артилерійською промисловістю, хімічними заводами та металургією, що працювали на потреби фронту. Після завершення війни цей штучний підйом обвалився всього за кілька місяців. Воєнна економіка має короткострокову природу і може виснажити навіть тих, хто наразі виглядає сильним.

Проблеми з кадрами лише поглиблюють кризу. Мобілізація, еміграція та демографічний спад призвели до того, що бракує близько двох мільйонів робітників. Прогнозується, що до 2030 року цей дефіцит може зрости до десяти мільйонів. Зростання зарплат у військових та силових структурах забирає ресурси з цивільного сектора економіки. Підприємства вимушені або залишати вакансії незайнятими, або спрощувати технологічні процеси. Як наслідок, знижується рівень кваліфікації, продуктивність падає, а собівартість зростає.

Технологічна деградація є ще одним аспектом тієї ж проблеми ерозії. Імпортозаміщення залишається лише на папері, не втілюючись у реальність. Протягом року авіаційна промисловість змогла зібрати всього два десятки літаків, хоча планувалося виготовити 170. У машинобудуванні спостерігається брак комплектуючих, а в мікроелектроніці існує залежність від "сірого" імпорту. Це не катастрофа, але постійне зниження. Система вже не здатна виробляти складні продукти, а лише збирає те, що залишилося в наявності.

До внутрішнього виснаження додається зовнішній тиск. Історія знову повторює себе: тоді - морська блокада, тепер - технологічна. Під час Першої світової війни Велика Британія заблокувала морські шляхи Німеччини, позбавивши її критично важливих ресурсів, продуктів харчування та пального. Формально фронт залишався незмінним, але промисловість почала задихатися без імпорту, торгівлі та доступу до світових ринків. Саме блокада перетворила війну на економічну безвихідь задовго до військової поразки.

Росію неможливо заблокувати флотом, але її можна задушити ізоляцією. І це вже відбувається. Технологічна й фінансова блокади - сучасний еквівалент британського морського кільця. Без доступу до іноземних технологій, капіталу, страхування, логістики та фрахту російська економіка втрачає кисень. Вона ще рухається за інерцією, але з кожним місяцем дихати стає важче. Саме цей повільний брак кисню - найефективніша зброя тривалої війни.

Навіть аграрний сектор, який в Росії вважають "стійким до санкцій", починає давати збій. Туреччина тимчасово призупинила імпорт пшениці, що призвело до зростання витрат на фрахт та страхування, а обсяги перевезень знизилися на третину. У вересні та жовтні експорт продукції агропромислового комплексу різко скоротився, зокрема за деякими категоріями до найнижчих показників за останні кілька років. Ланцюги постачання, які здавалося б були надійними, виявилися більш крихкими, ніж сподівалися в Москві.

Усе це відбувається на фоні політичної непоступливості, яка сама по собі стає елементом кризи. Восени 1918 року кайзер Вільгельм ІІ до останнього моменту відмовлявся визнавати можливість капітуляції. Його військові, радники та міністри вже усвідомлювали, що країна виснажена, а фронт не витримає ще одного року. Проте кайзер незмінно повторював: "Армія тримається. Ми здобудемо перемогу".

Те саме, але іншими формулюваннями, висловлює Путін. У його промовах панують терміни "стабільність", "контроль" і "планування". Коли верхівка влади перебуває у світі ілюзорної стабільності, кожна проблема сприймається як "тимчасова нерівність ґрунту". Саме в цей момент психологічні аспекти зіштовхуються з економічними реаліями, внаслідок чого катастрофа стає неминучою.

Історія не повторює події, а лише віддзеркалює їх. Як сто років тому Німеччина втішала себе думкою, що "все під контролем", так і сьогодні Росія впевнена, що "все йде за планом". Тоді невидимі тріщини приховували, поки будівля не завалилася. Тепер же спостерігають, як вода знову піднімається під фундаментом.

Підводні води не зупиняються, коли їх заперечують. Вони просто підмивають далі: спершу повільно, потім швидше. І коли тріщина проходить крізь несучу балку, будинок уже не врятуєш косметичним ремонтом. Російська економіка зараз саме на цій стадії. Вона ще стоїть, але несучі елементи втратили міцність.