Як Росія поступово втрачає контроль над Кавказом
Фото: EPA/UPG Ільхам Алієв і Нікол Пашинян на саміті БРІКС, 2024 рік LB.UA - для тих, хто вміє думати
Станьте нашими прихильниками!
Друга Карабаська війна, що відбулася у 2020 році, стала каталізатором глибоких змін на Південному Кавказі. Військова кампанія Азербайджану, спрямована на відновлення контролю над своїми суверенними землями, порушила тривале статус-кво в регіоні, яке базувалося на військовій, економічній та культурній присутності Росії. Вірменія зазнала суттєвої стратегічної поразки, втратила реальний контроль над територією Нагірного Карабаху.
А втім, на той момент контроль над ситуацією на південь від Кавказу ще не вислизнув з рук Москви. Поразку Вірменії, хай та і є учасницею ОДКБ, не сприймали в Кремлі як поразку самої Росії. Миротворчий контингент армії РФ і роль арбітра в делімітації кордонів дозволяли зберігати присутність у регіональних процесах.
Стабілізуючу функцію Росії сприймали з обережністю як в Вірменії, так і в Азербайджані, де ще не визначено остаточно стратегію автономії.
Проте ряд нещодавніх подій підштовхнув потенційний вихід Вірменії та Азербайджану із зони російського впливу. Спершу авіакатастрофа рейсу Azerbaijan Airlines, спричинена діями російської ППО, згодом жорстоке затримання представників азербайджанської діаспори в Єкатеринбурзі. На обидві події уряд Азербайджану відреагував різко, натомість отримав маніпулятивні відповіді з Кремля.
Зображення: EPA/UPG Ільхам Алієв, глава держави Азербайджан.
Наразі Вірменія стикається з серйозною внутрішньою політичною кризою. Невідповідність між очікуваннями населення та реаліями міжнародної політики ставить уряд у вкрай складне становище. Вагомий вплив на ситуацію має Вірменська апостольська церква, яка стала символом консервативної опозиції. Вона дотримується твердих позицій лояльності до Росії, що викликає нові сумніви щодо надійності Москви як стратегічного партнера для Єревана в умовах урядування Пашиняна.
Перемови, що відбулися минулого тижня між Вірменією та Азербайджаном в Абу-Дабі, стали свідченням втоми обох країн від російського впливу. Цей раунд переговорів пройшов вперше без участі посередників, виключно між главами держав.
Як же ці фактори вплинули на дистанціювання уже колишніх стратегічних партнерів Москви?
Прем'єр-міністр на роздоріжжі і гріховний патріарх
Поразка Єревана в Другій Карабаській війні залишається відкритою раною для вірменського суспільства. Уряд Нікола Пашиняна, що керував країною в цей складний час, зіткнувся з безпрецедентним тиском з боку опозиції, яка не тільки підкреслювала цю проблему, але й не пропонувала жодних реальних рішень для вирішення післявоєнних викликів.
Зображення: gov.am Нікол Пашинян разом із патріархом Гарегіном II
Вірменська апостольська церква швидко здобула вплив у політичному житті країни. Католикос Гарегін II неодноразово публічно вимагав від прем'єра відставки, а його виступи стали важливими для мобілізації противників чинної влади. 18 вересня 2024 року уряд Вірменії оголосив про thwarted coup attempt, яка, за словами officials, була організована з участю російського батальйону "Арбат", що складається з етнічних вірмен. Цей батальйон раніше отримав благословення на участь у війні проти України від архієпископа Езраса, який є рідним братом Гарегіна II.
Упродовж 2024 року церква стала активною учасницею протестного руху у Вірменії, а навесні 2025 року католикос Гарегін ІІ виступив із серією заяв, у яких закликав до повернення біженців у Карабах, критикував зближення Єревана з Туреччиною і звинувачував уряд у "зраді національних інтересів".
Пашинян вирішив зайняти жорстку позицію. У травні 2024 року він провів паралелі між сучасною роллю церкви та Середньовіччям, коли вірменське духовенство отримувало благословення з Візантії, натякаючи таким чином на Росію. У травні та червні цього року конфлікт загострився. Відбувся своєрідний обмін звинуваченнями: від критики католикоса за порушення обітниці безшлюбності до сумнівів щодо релігійної ідентичності прем'єр-міністра.
Зображення: EPA/UPG Архієпископ Баграт Галстанян, який очолює Тавушську єпархію Вірменської апостольської церкви (у центрі), бере участь у протесті проти прем'єр-міністра Пашиняна в Єревані, червень 2024 року.
Весь цей політичний конфлікт, з його часом нелогічними звинуваченнями, може здаватися безглуздим заповненням інформаційного простору. Однак, якщо врахувати величезний авторитет церкви, якій, згідно з опитуваннями, вірмени довіряють більше, ніж державним інститутам, ситуація виглядає зовсім інакше. Такий вплив на суспільство створює ризик зриву переговорів з Азербайджаном, що може залишити Вірменію у політичному вакуумі і змусити знову звернутися до підтримки Кремля.
Злочинна організація, що спеціалізується на конфліктних ситуаціях.
В кінці червня 2025 року в Єкатеринбурзі відбулася серія гучних обшуків та арештів, проведених російськими правоохоронцями, які були спрямовані проти азербайджанської громади. Офіційна версія з Москви вказує на те, що ці дії пов'язані з розслідуванням вбивств, що сталися в 2001, 2010 та 2011 роках. Під час оперативної акції особливо жорстоким способом були вбиті Зіяддін і Гусейн Сафарови, а також було затримано кількох інших осіб.
Ця подія відбулася в той момент, коли завершувалися переговори про укладення мирної угоди між Азербайджаном і Вірменією без участі Росії. Суміш безпрецедентної жорстокості з боку поліції та дивного зволікання у процесі правосуддя (як за 24 роки правоохоронні органи не виявили зв'язку цих осіб із злочинами?) тільки посилила підозри Баку щодо політичного підтексту цієї операції. Більш того, азербайджанські ЗМІ почали відкрито звинувачувати Москву у навмисному демонстративному застосуванні сили з метою придушення політичних прагнень азербайджанського суспільства.
Зображення: nv.ua (Важливі новини) Арешт лідера азербайджанської громади
Звісно, і події в Єкатеринбурзі, і збиття літака минулого року можна пояснити простіше. ППО, ймовірно, не знала, чий це літак, сприйняла його за український повітряний засіб, а поліція бажала вислужитися завдяки гучній справі. Та й самі постраждалі під час рейду, скоріше за все, мали стосунок до криміналу.
Але це вже не має значення. Обидві дії спрямовані проти громадян Азербайджану, обидві дії Росія намагалася замовчати. Спекуляції на тему того, чи навмисні вони (а мотив Росія має -- завадити порушенню статус-кво на Південному Кавказі), не змінюють того факту, що постраждали громадяни Азербайджану.
Однак у контексті втрати Росією впливу на Азербайджан цікава не так її мотивація, як реакція самого Баку -- а вона, на відміну від минулих років російського домінування в регіоні, достатньо симетрична. У перші дні після операції в Єкатеринбурзі азербайджанська влада продемонструвала, що не має наміру проковтнути демонстрацію сили. Уже на початку липня Баку скасувало кілька запланованих офіційних контактів з російськими представниками, а МЗС країни виступило із заявою про неприпустимість силових акцій проти азербайджанських громадян без ретельного розслідування.
Фото: EPA/UPG Ільхам Алієв
Служба державної безпеки Азербайджану одночасно затримала працівників російських державних медіа, зокрема агенції "Спутник Азербайджан" і телеканалу RT. Хоча офіційно причина затримання полягала в відсутності акредитації, час їхнього арешту свідчить про те, що ці дії стали відповіддю на дії російських правоохоронців у Єкатеринбурзі. Крім того, деяких із затриманих у Баку підозрювали у зборі розвідувальної інформації та участі в кампаніях, спрямованих проти уряду Азербайджану.
Варто також згадати, що діяльність російських пропагандистських медіа в Азербайджані з лютого 2025 року фактично обмежена -- ще тоді уряд наклав заборону на частину проєктів "Спутника". Тож липневі арешти стали радше остаточним оформленням того курсу, який Баку обрало давно: контроль інформаційного простору і демонстрація незалежності від російського порядку денного.
Прямий зв'язок
10 липня відбулася важлива подія — перше безпосереднє зібрання керівників Вірменії та Азербайджану без участі зовнішніх посередників. Хоча формально роль посередника виконували Об'єднані Арабські Емірати, їхня функція більше нагадувала платформу для обговорення, без активного втручання в переговорний процес. Азербайджанські державні медіа вже охрестили цю зустріч "новим етапом в історії Південного Кавказу".
Зображення: аzertag.az Зустріч між Пашиняном та Алієвим в Об'єднаних Арабських Еміратах.
Тематика переговорів охоплювала широкий спектр питань: від визначення кордонів до обговорення Занґезурського коридору та можливостей відновлення дипломатичних зв'язків. Усі ці аспекти викликали інтерес Москви. Проте Азербайджан і Вірменія врешті-решт продемонстрували свою нову суверенність в публічному контексті.
Незважаючи на відсутність офіційно підписаного комюніке, Баку та Єреван досягли усного порозуміння щодо подальших дій. Це включає обговорення чутливих тем та спільне звернення до ОБСЄ з ініціативою про розформування Мінської групи. Вірогідно, текст мирного договору вже узгоджений та може бути підготовлений до парафування на рівні міністрів закордонних справ. Це фактично відкриває можливості для укладення повноцінного мирного договору — вперше без участі Москви як посередника.
Кремль, що протягом багатьох років домінував у ролі "миротворця", змушений був обмежитися стриманими висловлюваннями про "підтримку нормалізаційних процесів". Водночас, численні російські експерти в приватних коментарях визнавали, що сам факт проведення переговорів без участі Росії сприймається в Кремлі як відверта образа.
Однак не слід очікувати, що Росія залишить без уваги такий розвиток подій. Напередодні переговорів, за інформацією української розвідки, стало відомо про перекидання додаткових військових підрозділів ЗС РФ на базу в Гюмрі (Вірменія). Офіційні заяви щодо цих дій відсутні, але в контексті змін у статус-кво регіону цей крок можна розглядати як ще одну демонстрацію військової сили.
Фото: hcav.am 102-га російська військова база розгорнута в Гюмрі з 1995 року. Інтереси третіх сторін
Оцінка послаблення позицій Росії на Південному Кавказі неможлива без врахування інтересів інших учасників регіональної політики. Зі зростанням вакууму впливу з’являються нові можливості для зміцнення позицій інших країн, таких як Китай і Туреччина.
З самого початку ескалації конфлікту в Карабаху стало очевидно, що Туреччина має безпосередній інтерес, як у геополітичному, так і в геоекономічному планах. З'єднання Туреччини з країнами Центральної Азії через Занґезурський коридор і Каспійське море може суттєво посилити її статус як транзитної країни, а також розширити її вплив на регіони, які раніше традиційно вважалися під контролем Росії.
Турецько-азербайджанська концепція "Один народ -- дві держави", поєднана з послідовною солідарністю уряду Ердогана з урядом Алієва, демонструє прагнення Туреччини затриматися на Південному Кавказі надовго.
Китай поступово витісняє Росію та її традиційного союзника в регіоні. Після значних інвестицій у інфраструктурні проекти в Центральній Азії, що вже зменшили економічну залежність цього регіону від Москви, Пекін має намір розширити свій вплив далі — до Кавказу. Одним із показників цього прагнення стало нещодавнє призначення нового посла в Єревані, який, на відміну від звичайної практики, не перебував на дипломатичній службі в Москві, а працював у Центральному апараті Комуністичної партії Китаю. Це свідчить про те, що Вірменія стає частиною незалежної стратегічної інтересу Китаю, а не просто доповнює російську сферу впливу.
Зображення: EPA/UPG Ільхам Алієв під час свого візиту до Китаю.
Як Вірменія, так і Азербайджан, незважаючи на побоювання щодо можливих наслідків китайських інвестицій, з нетерпінням чекають на зближення з Китаєм у своєму регіоні. Уряди обох країн вважають, що така диверсифікація допоможе зміцнити їх позиції у світовій економіці та посилить їхній суверенітет.
Допомога для України
В останні роки, і особливо на фоні російсько-української війни, українські експерти та політики регулярно висловлюють надію на те, що вплив Росії в сусідніх країнах поступово зникне.
Наразі ситуація далека від ідеалу, і можливо, це виглядає як мрії наяву, проте події на Кавказі вселяють надію. Азербайджан та Вірменія поступово наближаються до справжнього суверенітету.
Проте існує й інша сторона ситуації: агресивні, хоч і приховані, дії Москви свідчать про те, що, незважаючи на виснаження від війни в Україні, вона не має наміру зупинятися і все ще володіє внутрішніми ресурсами. Переміщення додаткових військ до Гюмрі, можливе планування перевороту та заворушень у Вірменії, а також демонстрація сили щодо Азербайджану вказують на те, що Росія все ще здатна застосовувати свої традиційні методи впливу.
Що стосується фронтових подій, то надій на полегшення з Кавказу поки що немає. Використання гібридних методів тиску на Азербайджан і Вірменію свідчить про те, що Росія не зможе вдатися до військового вирішення своїх проблем, поки не вичерпає всі непрямі способи дестабілізації, які дозволяють їй зберігати ілюзію невтручання.
Фото: EPA/UPG Висновки
Нещодавні події в рамках зв'язків між Азербайджаном та Росією, а також між Вірменією і Росією, стали кульмінацією тривалого процесу, що розвивався протягом багатьох років. Росія вже не може грати роль незамінного посередника на Південному Кавказі. Її позиції ослаблені війною в Україні, зростанням впливу Туреччини та активізацією Китаю.
Для Азербайджану це період здобутої незалежності та самостійності. В той же час, Вірменія переживає складний процес пошуку нової стратегії безпеки в умовах, коли Москва більше не є гарантом, а, навпаки, створює загрози.
