Як Україна втрачає своїх науковців: чи загрожує це науковій сфері?

Володимир Хаустов — вчений секретар державної установи "Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України", заслужений економіст України та кандидат технічних наук.

Як відомо кадри вирішують все. Це не пуста фраза, адже в науці, де підготовка кадрів триває інколи десятиліттями, майбутнє країни визначає наявність кваліфікованих дослідників.

Після розпаду СРСР, де науковці займали почесне місце в ієрархії професій, Україна отримала одну з найбільших дослідницьких систем Європи. Наукова школа часів УРСР була відома своїми передовими технологіями та проривними ідеями. Згодом, у перші роки незалежності, почались зміни структури економіки. Якщо у 1991-1995 рр. частка промисловості у ВВП перевищувала 40%, то у 2024 р. вона знизилась до 19,0%, а сфера послуг набула провідної ролі, зрісши з 40% до понад 70%.

Економічні труднощі держави та перебудова економічних структур призвели до зменшення фінансування наукових досліджень. Нижче представлено динаміку цього зниження:

Таблиця 1. Зміни в обсягах фінансування наукових досліджень та розробок у період з 2010 по 2023 рік.

Частка витрат на наукові дослідження у структурі внутрішнього валового продукту (ВВП) починаючи з 2010 року невпинно зменшувалася, і в останні роки досягла всього лише 0,33%. У 2017 році Світовий банк підкреслював, що "...існуюча інноваційна політика та державне фінансування не відповідають критичним потребам української національної інноваційної системи". Значне скорочення фінансових ресурсів стало причиною закриття низки наукових установ (НУ) та зниження престижу наукової діяльності. Молоді спеціалісти уникають кар'єри в науці через низькі зарплати та недостатній статус вченого. Це не дивно, оскільки посадовий оклад старшого наукового співробітника в НАНУ складає лише 13 тис. 034 грн.

Ці фактори сприяли активізації міграційних процесів, зменшенню числа науковців та втраті можливостей для відновлення кадрового потенціалу. Кількість фахівців у сфері досліджень і розробок (ДіР) зменшилась у 7 разів: з більш ніж 400 тисяч у 1991 році до 63,8 тисяч у 2024. Нижче представлена динаміка чисельності працівників, які займаються виконанням ДіР.

Рисунок 1. Зміни в чисельності працівників, зайнятих у сфері ДіР в Україні.

Таблиця 2. Зміни в кількості працівників, залучених до сфери ДіР в Україні.

Період значного зменшення числа виконавців у сфері досліджень і розробок (1991-1999 роки) відзначався зниженням фінансування. У наступні роки, з 2000 по 2008, чисельність наукового персоналу стабілізувалася на рівні близько 200 тисяч осіб. Проте фінансова криза прискорила негативні тенденції у цій сфері. Додатково ситуацію ускладнили анексія Криму, конфлікти на сході країни та війна. За даними доповіді ЮНЕСКО "Аналіз збитків, завданих війною українському науковому сектору та його наслідків" за 2024 рік, 12% науковців були змушені емігрувати або переселитися всередині України через агресію Російської Федерації. Зокрема, 6,3% емігрували за кордон, а 5,5% стали внутрішньо переміщеними особами. Приблизно 30% науковців перейшли на дистанційну роботу, що свідчить про "відтік мізків" з наукової сфери. За даними, у 2022 році більше ніж 20 тисяч працівників у галузі досліджень і розробок або тимчасово перемістилися, або залишили Україну. Таким чином, до звичайного відтоку науковців додалися втрати, пов’язані з війною. Зміни в структурі наукової спільноти також призвели до зникнення численних категорій конструкторів і технологів. Відновлення України вимагатиме інвестиційних проектів, які потребуватимуть великої кількості конструкторської та технологічної документації, однак готувати її вже буде нікому.

Таблиця 3 показує, що крім зниження чисельності науковців відбуваються і процеси старіння науки. І самою наймасовішою віковою категорією науки є вчені у віці понад 65 років. Вчені віку від 55 років складають близько 40% науковців.

Табл.3 Кількість дослідників, задіяних у виконанні ДіР, за віком

Ситуація з кадрами в науковій сфері настільки критична, що її можна охарактеризувати словами Ернеста Гемінґвея: "Не запитуй, по кому лунає дзвін, він дзвонить для тебе". Без належних кадрів наука просто не існує.

У фінансуванні науки домінує бізнес-сектор, який займає 59,9% усіх витрат. Державний сектор забезпечує 33,4%, а сектор вищої освіти – близько 6,7%. Щодо кадрів, то державний сектор представлений 49% працівників, бізнес-сектором – 34,6%, а вищою освітою – 16,4%. Більшість наукових установ та закладів вищої освіти перебуває під державною юрисдикцією. Дослідницька діяльність у вищих навчальних закладах не є їх основним напрямком і, як правило, відокремлена від навчального процесу.

Основними каналами державного фінансування є МОНУ, галузеві академії та Національний фонд досліджень України. Ще одним з джерел є іноземний сектор. У довоєнний період на іноземні джерела припадало 20-25% обсягу фінансування ДіР в Україні. В умовах війни закордонні партнери активізували грантове фінансування.

Протягом тривалого часу українська наука намагається налагодити співпрацю з бізнес-сектором, однак ці зусилля не приносять бажаних результатів через брак комплексного підходу, що підтримує таку взаємодію. Часто ці ініціативи є розрізненими, орієнтованими на короткий термін та недостатньо включеними в національні стратегії інновацій та промисловості. Відсутність узгодження між науковими установами, підприємствами та державними органами заважає розвитку інноваційної екосистеми.

Особливістю української науки є майже повна відсутність фінансування з регіональних джерел. Це викликає подив, враховуючи процеси децентралізації та значне зростання бюджетів місцевих громад, які чомусь не спрямовуються на розвиток регіональної науки. Виходить, що місцева влада не має уявлення про науку і не прагне її підтримувати.

Негативні трансформації в кадровому потенціалі української науки потребують невідкладного втручання з боку держави для стабілізації ситуації та зменшення цих негативних впливів. Міністерство освіти і науки, як державний орган, що відповідає за науковий розвиток, активно моніторить ці тенденції і намагається внести відповідні зміни для покращення ситуації.

Недавно Міністерство освіти і науки України розробило Концепцію підтримки та розвитку кадрового потенціалу в галузі наукової і науково-технічної діяльності під назвою "Національна система дослідників України" (НСД), яка була затверджена Кабінетом Міністрів. Ця концепція має на меті виявлення, визнання та підтримку найзначніших українських науковців і науково-педагогічних працівників, які досягли видатних результатів у своїй діяльності і зробили істотний внесок у прогрес науки в Україні. В рамках концепції планується надання індивідуальної фінансової підтримки цим фахівцям на основі заповнених анкет, без урахування їхньої поточної здатності проводити дослідження.

Запропонована нова система допомоги (НСД) формується на основі рейтингової оцінки наукових досягнень дослідників, з подальшим додатковим фінансуванням для найуспішніших. Однак, розподіл фінансових ресурсів через анкети серед обмеженої групи науковців, як це передбачено, не є ефективним рішенням.

Набір показників для визначення кращих, в основному дублює показники державної атестації установ. Як буде проводитися узагальнення, як будуть враховуватися особливості різних наукових дисциплін - незрозуміло. І як, наприклад, можна порівнювати представника фундаментальної науки з вихідцем з галузевої або фізика-теоретика та юриста? Ще - різні функції, які вчені виконують у наукових колективах: хтось генерує ідеї, хтось проводить експерименти тощо.

Також завдяки підтримці окремих науковців повністю знеціненими виявилися місце та значення творчих груп, а також інфраструктурно-інформаційної підтримки. Науковці здійснюють свою діяльність не в ізоляції, а в рамках команд, виконуючи визначені ролі.

Впровадження механістичних підходів до рейтингу науковців здебільшого сприятиме підтримці дослідників з багаторічним досвідом, а також керівників, які мають вищі показники публікацій завдяки можливостям співавторства та тривалій науковій діяльності. Застосування однакових критеріїв для всіх є недоцільним. Тому загальне рейтингування науковців в Україні виглядає як штучна ініціатива. У розвинутих країнах такі рейтинги зазвичай не практикуються. Ідея розподілу фінансування на основі рейтингів не є новою; в Україні, наприклад, була спроба реалізувати подібну систему у Львівській області, але інформації про результати цієї ініціативи немає.

Іншим прикладом підтримки науковців на національному рівні є Мексика, де Національна система досліджень (НСД) функціонує з середини 1980-х років у відповідь на масову еміграцію науковців до Сполучених Штатів. Важко оцінити, наскільки ефективною є ця система, оскільки уряд також реалізував інші стимули, зокрема різноманітні програми грантів. Проте рівень еміграції науковців із Мексики залишається високим, і результати впливу НСД залишаються невизначеними для її ініціаторів. Інші країни Латинської Америки, що стикаються з подібними викликами, не запровадили аналогічні системи.

Україні необхідні інноваційні рішення, які не просто наслідують іноземні моделі, а адекватно реагують на внутрішні виклики. Щоб вирішити кадрові проблеми в українській науці, слід:

Сьогодні українська наука опинилася на критичному етапі. Відсутність комплексних заходів з боку держави та суспільства може призвести до втрати важливого інтелектуального потенціалу, який є необхідним для відновлення та модернізації нашої країни.