Якою повинна бути державна політика щодо української діаспори?

У серпні в Києві було оголошено про заснування нового міністерства, яке займатиметься питаннями взаємодії з українською діаспорою — Міністерства національної єдності України.

За словами прем'єр-міністра Дениса Шмигаля, одним із ключових завдань міністерства є розробка стратегії, яка допоможе українцям повернутися до життя та праці в Україні.

Досліджуючи, чи є це завдання здійсненним і чи доцільно створювати окреме міністерство для його реалізації, ознайомтесь зі статтею журналістки Олени Бабакової з Варшави під назвою «Міністерство діаспори: чому важливо говорити не лише про повернення українців». Нижче представлено короткий виклад її основних ідей.

Варто визнати, що профільне міністерство діаспори є практикою скоріш для африканських та близькосхідних країн.

У країнах Європейського Союзу взаємодія з діаспорою зазвичай входить до компетенції Міністерства закордонних справ, що є цілком виправданим, оскільки основою цих відносин є ефективне надання консульських послуг.

В Україні ситуація полягає не в назві чи навіть у створенні окремої урядової структури, а в тому, що її функції планують формувати на основі помилкових припущень.

По-перше, політика повернення (рееміграції) не може бути основою відносин з діаспорою. Бо більшість українців - треба озвучити цю незручну правду - не повернеться.

Це не означає, що не треба мати програм повернення, просто треба на старті погодитися з їх обмеженою ефективністю. Вони не є і не можуть бути основою діалогу з українцями за кордоном.

По-друге, і тут є ще одна неприємна істина: Україна формуватиме свою політику стосовно діаспори не з нульовим рівнем довіри, а з рівнем довіри, що знаходиться нижче нуля.

Я мешкаю в Польщі вже 16 років. Протягом цього часу в Україні відбулося чотири зміни президентів, Росія захопила Крим, розгорнула бойові дії на Донбасі та здійснила повномасштабне вторгнення. Світ також пережив пандемію COVID-19, а Дональд Трамп спочатку обіймав посаду президента США, потім залишив її, а тепер знову має намір повернутися на цей пост.

Проте деякі аспекти залишилися незмінними: політика України стосовно своїх діаспор.

Досить складно отримати доступ до консульського прийому і скористатися базовими консульськими послугами без посередників. Можливості для участі у виборах за межами країни є вкрай обмеженими, а заяви українських посадовців, як високого, так і низького рівня, щодо діаспори часто є неприязними. Загалом, комунікація з українською діаспорою залишає бажати кращого.

Якщо не повернення, то чим діаспора може бути корисною Україні?

Українці мають говорити про Україну в іноземних медіа.

Можна розвивати український бізнес за кордоном та популяризувати бренди українського бізнесу як якісних виробників товарів та послуг.

Нарешті українці, які живуть за межами країни, отримали можливість підтримувати проукраїнських політиків на важливих державних посадах.

Для того щоб голосувати за цих політиків, українські мігранти повинні отримувати громадянство в країнах, до яких вони переїхали.

Українська діаспора стане більш цінною для України, коли вона не лише інтегрується, а й поглиблює свою інтеграцію в суспільства та країни, які її приймають.

Ефективна інтеграція не передбачає зменшення зв'язків з Україною чи відмову від української ідентичності.

Розбудова української мережі, що усвідомлює свої можливості та вплив, діє в єдиній координованій системі і підтримує культурні зв'язки з Україною, є нашою справжньою метою.

Масові репатріації — це маніпуляція реальністю, що викликає відчуття відчуження у тих, хто не має наміру повертатися, а також зменшує вплив на українські питання в країнах, які їх приймають.