Від однієї проблеми до іншої: маніпуляції Кремля.
Несважаючи на свої власні акти насильства, які спостерігає увесь світ, Кремль знову підняв питання про нібито "недостатню готовність" України до мирних переговорів.
Кремль продовжує маніпулювати та шантажувати світ своїми гібридними діями, заявами, підкріплюючи це цілком реальними смертельними актами тероризму та агресії в центрі Європи. Масовані комбіновані атаки на Київ та інші міста і регіони України, основна ціль яких - цивільна інфраструктура та мирні мешканці, що відбуваються у ці холодні грудневі дні, вкотре демонструють усю тактику, стратегію та істинні наміри Москви: залякати і примусити піти на поступки.
Це питання стосується не тільки України, а й її західних союзників та партнерів, які підтримують ідеали демократичного розвитку, прогресивного співіснування і співпраці. Однак для Кремля ці принципи можуть бути або незрозумілі, або ж, можливо, абсолютно неприпустимі. Незважаючи на свої власні акти терору, які спостерігає увесь світ, Кремль знову почав поширювати свою пропаганду про так звану "неготовність" України до мирних переговорів. Протягом останнього тижня, під час святкових різдвяних днів, представники Міністерства закордонних справ Росії неодноразово повторювали ці тези. Зокрема, сам міністр С. Лавров в інтерв'ю російським медіа не упустив нагоди знову звинуватити європейські країни в тому, що вони, мовляв, перешкоджають врегулюванню конфлікту в Україні та навіть "готуються до війни з Росією, не приховуючи цього". За його словами, саме Європа та Європейський Союз стали основною перешкодою на шляху до миру.
Нічого нового ми тут, щоправда, не почули, все за улюбленими методами та викривленою логікою російських можновладців: перекладати провину з хворої голови на здорову. При цьому глава російського МЗС пригрозив Європі "нищівною" відповіддю на можливий напад, водночас додавши, що Росія нібито не планує ні на кого нападати. Здається, ми таке вже чули трохи раніше з уст очільника Кремля, тож тепер його підлеглі, мабуть, мають нести улюблені цитати, вони ж наративи, від "шефа" далі в люди. Суттєвим є те, що такі висловлювання та заяви високопосадовців РФ з'являються саме у час завершальних стадій переговорного процесу з приводу майбутнього мирного врегулювання, до якого причетні не лише Україна, РФ, а й США та ЄС. Цілком очевидно, що Кремль звинувачує Захід у "торпедуванні" мирних ініціатив для того, щоб зняти з себе відповідальність за затягування та перешкоди у перемовинах, знайшовши вигідного для себе відбувайла - Захід.
У своїх висловлюваннях російські високопосадовці систематично зображують як Європейський Союз, так і Сполучені Штати Америки в образі практично злочинного "картелю", що "підтримує" Україну та перешкоджає мирним переговорам. Основний акцент у цих заявах робиться на звинуваченнях ЄС та НАТО в тому, що вони намагаються затягнути процес переговорів про можливе мирне вирішення конфлікту між Росією та Україною. При цьому Кремль уникає обговорення власної позиції та своїх воєнних злочинів, а також не визнає, що успішність переговорів для врегулювання війни залежить, перш за все, від забезпечення безпеки та надання реальних гарантій територіальної цілісності України, зокрема з боку агресора. Ясно, що Москва вкотре намагається перекласти відповідальність за свої дії та їх наслідки на інших, замовчуючи той факт, що саме російська агресія є і залишатиметься головною перешкодою для мирного вирішення конфлікту, а також для миру і стабільності в Європі в цілому.
Раніше Кремль вже висловлював думку, що не бачить можливості для Європи брати участь у переговорах щодо так званого мирного плану, запропонованого президентом США Дональдом Трампом, через рішучу позицію Європейського Союзу. Більш того, російська сторона навіть звинувачує європейських лідерів у блокуванні мирного врегулювання конфлікту в Україні, стверджуючи, що їхня нинішня позиція нібито "суперечить прагненню до миру". Кремль переконаний, що зміни, які Україна та ЄС намагаються внести до плану Трампа, лише ускладнюють ситуацію і не сприяють досягненню стабільного миру. Такі заяви є частиною інформаційної кампанії Росії, яка прагне перекласти відповідальність за відсутність прогресу у вирішенні війни на Захід і Україну, одночасно демонструючи готовність до діалогу.
Кремль продовжує впроваджувати свою звичну риторику про вигаданого зовнішнього ворога, прагнучи згуртувати своїх громадян навколо спільної "загрози". Це також слугує виправданням для економічних та військових невдач, дозволяючи звалити відповідальність за погіршення внутрішньої ситуації на зовнішні фактори. Варто нагадати, що цей підхід є типовим для авторитарних режимів під час військових конфліктів, оскільки він допомагає зменшити внутрішню критику, адже для Кремля завжди винен Захід.
Тож, схоже, в останні дні року російська сторона не знайшла нічого розумнішого як додати обертів у свою пропагандистську кампанію, спрямовану на дискредитацію української влади та Заходу загалом. Очевидно, що головною метою подібних кремлівських заяв є подальше прагнення залякати українців та міжнародну спільноту, дестабілізувати і без того складну ситуацію.
Подібну стратегію перекладення відповідальності за власні злочини росіяни застосовують повсякчас, заздалегідь готуючи підґрунтя для свого "відбілення". Водночас можемо розглядати заяви російських дипломатів та високопосадовців як цілком логічне продовження морально-психологічного тиску на українське суспільство та прямий виклик Заходу.
Ясно, що російський шантаж продовжуватиме свою дію. Пригадаємо, як високопосадовці РФ не раз вдавалися до погроз, у тому числі й ядерних, відкрито заявляючи про наміри "вдарити" по Берліну та Лондону. Також слід пам'ятати, що основна мета Путіна в цьому конфлікті полягала не лише в прагненні підкорити Україну, а й у спробах підірвати силу НАТО, посіяти розбрат між США та Європою, фактично прагнучи підпорядкувати собі Східну Європу.
Європейські керівники не раз підкреслювали, що Росія є найзначнішою загрозою як для безпеки Європи, так і для світового порядку. Протягом історії Росія демонструвала деструктивну поведінку на європейській арені. Це й є основа російської політики та дипломатії: просувати свої інтереси всупереч загальним, використовувати страх, погрози силою, а іноді навіть відкрито вдаватися до військових дій, як це сталося в Україні.
Найцинічніше тут те, що Москва вкотре розраховує на безкарність. Але, сподіваємося, не цього разу. Злочин має бути покараний, а агресія і терор не можуть мати винагороду у вигляді скасування покарання, це неприпустимо. Погодьтеся, що просто стерти з пам'яті та історії майже чотири роки повномасштабних бомбардувань українського цивільного населення, руйнування міст і сіл, цивільної інфраструктури, життів мільйонів українців просто неможливо. Міжнародне право чітко забороняє амністію за воєнні злочини, злочини проти людяності, тортури, насильницькі зникнення та геноцид. Тому злочинця треба не задобрювати, а карати, іншого шляху немає.
Незважаючи на складнощі у переговорах, існують і позитивні моменти: європейські лідери підкреслюють важливість єдності між ЄС та США в питанні надання Україні ефективних гарантій безпеки, які запобігли б новій агресії з боку Росії. Напередодні особистої зустрічі президентів України та США, що стала результатом тривалих дипломатичних зусиль, президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн офіційно підтвердила непохитну підтримку України з боку ЄС. Спільна стратегія на 2026 рік передбачає комплексний політичний та економічний тиск на Москву. Оприлюднений план включає не лише санкційні заходи, але й активну підтримку Києва на шляху до повноправного членства в ЄС. Це вселяє надію та слугує орієнтиром для подальшого розвитку українського суспільства, яке демонструє відвагу та відстоює спільні європейські цінності й кордони.
