Передбачливий та детальний аналіз: якими методами противник прагне зруйнувати систему постачання Збройних Сил України.

Окупантам вдалося поєднати атаки на енергетичну інфраструктуру з ударами по залізничних об'єктах. Це свідчить про те, що масштабні напади на українську енергетику та логістику не є випадковими спробами чи безладним терором, а є частиною злагодженого плану, в якому енергетика, транспорт і інформаційні маніпуляції функціонують як єдине ціле.

Як вважає військовий експерт Дмитро Снєгірьов, це доводиться дуже показовою хронологією, якою він поділився із "ФАКТАМИ". І про наміри ворога бити по транспортній логістиці -- насамперед по "Укрзалізниці" -- було відкрито проговорено ще 31 січня, тобто до масованого удару в ніч проти 3 лютого. Йдеться не про кулуарні сигнали, а про публічний російський Telegram-сегмент.

Зокрема, російські телеграм-канали з більш ніж 1,5 мільйонами підписників активно обговорювали, яким чином скористатися вікном можливостей під час так званого енергетичного перемир'я. Одночасно вони звертали увагу на вразливі місця української залізничної інфраструктури, спираючись на доступні аналітичні дані.

Це важливий момент: коли подібні речі озвучуються наперед -- це не імпровізація та не "реакція на ситуацію". Це спланована кампанія.

І ось виникає неприємне, але неминуче запитання: якщо "стратегії" супротивника доступні для ознайомлення, чому їх не аналізують системно? Адже нехтування превентивним моніторингом у таких умовах війни може обернутися великими втратами, особливо коли під удар потрапляє логістична інфраструктура.

У тих же джерелах, що я наводив, ворог наводить статистику щодо критичного стану українського залізничного транспорту: понад 90% техніки є застарілою, а середній вік електричних локомотивів перевищує 40 років. Ці цифри не є вигаданими, а черпаються з відкритих даних, зокрема з публікацій міжнародних медіа та звітів Європейської комісії, -- зазначає співрозмовник "ФАКТІВ".

І тут експерт каже жорстко: як так вийшло, що інформація про стан стратегічного об'єкта, яким є "Укрзалізниця", опинилася у режимі вільного доступу -- на момент повномасштабної війни?

"Це питання стосується як наших європейських союзників, так і контррозвідувальних заходів в Україні. Коли супротивник готує атаки, спираючись на публічно доступні "аналітичні звіти", це вже не просто інформаційна недбалість. Це аспект, який має прямий вплив на стабільність тилу та добробут людей", -- підкреслює Дмитро Снєгірьов.

Наступним пунктом експерт аналізує розвиток тактичних підходів. Виявилось, що атаки ворога на залізничну інфраструктуру мають обмежену ефективність. Відновлення шляхів відбувається досить швидко – іноді всього за добу або дві. Держава-агресор це помітила і зробила відповідні висновки, внаслідок чого акцент її дій змінився.

Це не просто рейки, а потужна тяга, депо, бази для ремонту та підприємства, які займаються модернізацією рухомого складу. Мова йде не про "символічні акції", а про стратегію на тривалий термін — спробу знизити пропускну здатність системи на кілька місяців.

Це відображає стратегію атак на важливі вузли, такі як Фастів. Не випадково, що удари по цьому місту були зафіксовані ще раніше, зокрема, в ніч з 5 на 6 грудня 2025 року. Вибір цілей можна зрозуміти, якщо проаналізувати хронологію подій.

За словами фахівця, масштабний енергетичний напад 3 лютого, який українські джерела охарактеризували як один із найпотужніших за останній час, разом із одночасним тиском на логістичні системи, не є окремими подіями. Це єдине взаємопов'язане явище.

Логіка в даному випадку є простою і цинічною: коли залізничні шляхи виходять з ладу, весь вантажний потік переміщується на автомобільні дороги. Однак пропускна здатність цих доріг не зможе витримати одночасну військову логістику та масову евакуацію. Так виникає штучний колапс. Це вже не лише фронтова ситуація; це стосується тилу як зони контрольованої штучної кризи. Саме тут з'являється ефект затору, зриви в перекиданні резервів і перетворення потоків — те, що я називаю пасткою для тилу, — пояснює Дмитро Снєгірьов, розкриваючи логіку атак супротивника.

Поки громадська увага прикута до Shahed та ракет, найбільш руйнівний ефект для прифронтових міст -- це масове застосування керованих авіабомб. Так, 3 лютого з'являлися дані про рекордну добову кількість КАБів -- понад 300. І проблема тут не лише у цифрі. Проблема в тому, що КАБи мають більш потужну бойову частину, а можливості їхньої нейтралізації вкрай обмежені.

Згідно з даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, у 2024 році противник почав використовувати авіабомби ФАБ-500Т, оснащені модулями підвищеної дальності УМПІК-ПІД. Ці модулі відрізняються розширеною площею крил та вдосконаленою силовою рамою, а також 12-елементною системою "Комета-М12" і оновленим блоком "CMAPT", що сприяє збільшенню дальності планерування.

За даними української розвідки, ключовим підприємством-розробником УМПК та виконавцем державного оборонного замовлення є корпорація "Тактичне ракетне озброєння". Примітно, що шість підприємств із оприлюдненого ГУР МОУ переліку досі не перебувають під санкціями жодної країни санкційної коаліції.

Відсутність цих підприємств у санкційних списках надає противнику можливість безперешкодно імплементувати іноземні технології та забезпечувати обслуговування фінансових транзакцій через міжнародні банки.

"Тому можемо констатувати, що масове застосування керованих авіабомб противником -- це ще один елемент тієї ж операції, а саме: удари по містах плюс удари по логістиці = стимулювання штучної міграції. Людей підштовхують до простого та небезпечного висновку: "Краще поганий мир, ніж жити без світла, тепла та під бомбами", -- пояснює логіку ударів ворога Дмитро Снєгірьов.

Окремий блок -- політичний, адже, за словами експерта, країна-окупантка намагається демонструвати "договороспроможність": мовляв, "тиждень не били". Але паралельно диверсифікує удари -- виносить у пріоритет логістику, ремонтні бази, транспортні вузли, цивільну інфраструктуру. А потім завжди може сказати: "Це не енергетика".

"Саме тому я називаю це дипломатичною вилкою. І теза про те, що "пауза була потрібна для накопичення ракет", виглядає слабкою. Високоточні засоби не з'являються через тиждень у потрібних кількостях. Це означає лише одне: операції такого рівня готуються заздалегідь", -- наголошує співрозмовник "ФАКТІВ".

Згідно з висловлюваннями Дмитра Снєгірьова, можна зробити кілька важливих висновків:

1) Ударів по енергетичному сектору та логістичній сфері варто розглядати в сукупності, а не як ізольовані випадки.

2) Якщо противник зосередив свою увагу на рухомому складі, депо та ремонті, захисні сили повинні відповідно реагувати: здійснити розосередження, використовувати засоби радіоелектронної боротьби, сформувати мобільні вогневі групи та розгорнути протиповітряну оборону навколо важливих об'єктів.

3) Спостереження за ворожими інформаційними платформами – це інструмент для своєчасного попередження.

І головне.

Мета Росії полягає не лише у створенні окремого транспортного хабу чи в досягненні одного блекауту.

Мета полягає в тому, щоб зламати спротив, використовуючи контрольований безлад.

Тому відповідь має бути не лише в ремонтах після прильотів, а й у відмові грати за чужим сценарієм -- у логістиці, в інформаційному полі та в небезпечних ілюзіях про "перемир'я", яке дуже легко може виявитися ширмою.

Як повідомляли "ФАКТИ", для боротьби лише з ракетними російськими атаками Україні необхідні близько 1440 ракет щорічно.