ЗМІ з Німеччини про перемови: Не слід сподіватися на значний прогрес.
Німецькі медіа, коментуючи переговори між Росією та Україною, які розпочалися в Туреччині, зазначають, що вони з самого початку мають мало шансів на успіх. Зараз набагато актуальнішим є те, як президент США Трамп буде взаємодіяти з Москвою. Аналіз DW.
Німецькі ЗМІ жваво коментують ситуацію навколо перемовин Росії та України, що розпочалися в Стамбулі в п'ятницю, 16 травня, та їхні можливі наслідки. Оглядачі вказують, що відсутність у Туреччині президента РФ Володимира Путіна - це частина продуманої силової гри, а приїзд президента України Володимира Зеленського - свідчення про те, хто хоче війни, а хто ні. При цьому президент США Дональд Трамп нічого не робить, щоб змінити ситуацію, що склалася. Найцікавіші оцінки та прогнози - в огляді DW.
"Путін є боягузом - це спрощує завдання," - зазначила автор статті Марайке Мюллер у бізнес-газеті Handelsblatt. Вона вважає, що президент Росії, продовжуючи уникати спілкування з українським лідером Володимиром Зеленським, "послідовно реалізує свої військові амбіції, тоді як президент США Дональд Трамп не вживає жодних заходів для зміни цієї ситуації."
Володимир Путін, який висловив намір відновити безпосередні переговори між Росією та Україною, врешті-решт не знайшов сміливості зустрітися з Володимиром Зеленським, зазначає Мюллер. "Замість цього він вирішив надіслати делегацію - ще один рішучий крок. (...) Особи, які мають представляти Росію у переговорах з українською стороною, не володіють значним впливом у Кремлі та не мають реальних повноважень для ухвалення рішень. Таким чином, зустріч у Туреччині з самого початку приречена на невдачу", - прогнозує авторка статті.
Згідно з інформацією, наведеній у статті, навіть Дональд Трамп, ймовірно, усвідомив, що Володимир Путін насправді не зацікавлений у встановленні миру. "Путін постійно прагне реалізації своїх військових амбіцій, і другий термін президентства Трампа не змінив цю ситуацію. Угода про припинення вогню заважає досягненню його цілей. Більше того, російські збройні сили навіть не контролюють повністю ті території, які Кремль, порушуючи міжнародні норми, вважає частиною Росії," - підкреслює Марайке Мюллер.
За словами експерта, навіть у разі, якщо делегації Росії та України, скориставшись посередниками, досягнуть певного прогресу, наприклад, у питанні обміну військовополоненими, Заходу не слід дозволяти собі обманювати. "Лише за умови посилення тиску на агресора Путіна, зокрема через запровадження більш суворих санкцій та нарощення підтримки для України, міжнародна спільнота зможе наблизитися до завершення конфлікту. (...) Відсутність Путіна на зустрічі в Туреччині спрощує принаймні одну задачу: тепер ніхто не може стверджувати, що Москва має добрі наміри," - підсумовує коментаторка видання Nandelsblatt.
Оглядач правоконсервативної Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ) Ніколас Буссе (Nikolas Busse) також погоджується з тим, що від переговорів у Стамбулі не варто очікувати багато чого. І підкреслює, що зараз важливіше те, як Трамп і надалі поводитиметься з Росією. Однак він, упевнений Буссе, "не повернеться до політики стримування, яку проводив Байден".
В даний момент, як зазначено в коментарі, існує два основних напрямки переговорів щодо України: один проходить у Стамбулі, а інший — між Україною та США. Після невдачі в Білому домі, Буссе зазначає, що Зеленський змінив свою стратегію і тепер часто позиціонує себе як "вірного васала Трампа". "В тому, як Україна дозволила американському президенту запросити себе до Стамбула, було щось принизливе. Проте Зеленський, напевно, усвідомив, що, дотримуючись конфронтаційного та вимогливого підходу, який Київ раніше застосовував у стосунках із союзниками, він неминуче зазнає поразки від президента, чий політичний капітал значною мірою базується на самопохвалі," – вважає оглядач FAZ.
Змінивши підхід до комунікації з Трампом, Україна демонструє досить позитивні результати в контексті нової політики: "Оновлена угода щодо природних ресурсів є вигідною для нашої країни, а Зеленському, очевидно, вдалося пролити світло на наміри Путіна для Трампа. Виконавши вимоги з Вашингтона, український президент чітко дав зрозуміти, хто насправді прагне конфлікту, а хто - миру".
Тепер, як зауважує оглядач FAZ, найголовніше питання полягає в тому, наскільки Трамп усвідомлює цю реальність. "Він навряд чи відмовиться від своєї мети досягнення історичного миру і встановлення рівноваги у відносинах з Росією. Повернення до політики стримування, яку проводив Байден, йому не підходить, адже це була стратегія його опонента. Проте Трамп сам підняв питання нових санкцій, і в Сенаті вже триває підготовка до їх впровадження. Європейські країни також повинні докласти максимум зусиль, щоб продовжувати тиснути на Путіна. Санкції не є чарівним засобом, але, можливо, від них Росія ще не зазнала достатніх втрат," - зазначив Ніколас Буссе.
Зі свого боку, аналізуючи в Berliner Zeitung те, що відбувається в Стамбулі та навколо переговорів, оглядач Александер Дерґай (Alexander Dergay) робить висновок, що Володимир Путін покладається на силу, а Захід виглядає менш рішучим. На думку Дерґая, демонстративна відсутність Путіна на переговорах у Туреччині - це не дипломатична помилка, а частина продуманої силової гри.
Володимир Путін не відвідав Стамбул, проте його вплив відчувався на всій події. У сприйнятті Москви існує чітка ієрархія: великі держави ведуть діалоги лише з тими, кого вважають рівними, тоді як "маленькі європейці", на думку Кремля, є підконтрольними Вашингтону. Проведення саміту з Володимиром Зеленським могло б підняти українського президента до статусу рівноправного партнера для переговорів — що є забороненою темою для Москви, яка зневажливо ставиться до України, представляючи її як нелегітимний "київський режим", — зазначає журналіст.
Тим часом на фронті наступ Росії давно вже перетворився на "битву на виснаження" - Кремль робить ставку "на повільну ерозію українських ресурсів і терпіння Заходу". Саме тут, переконаний Александер Дерґай, і проявляються довгострокові розрахунки Москви: "Припинення вогню без чіткого врегулювання кордонів призведе до чергового "замороженого конфлікту" - моделі, яку Росія відпрацювала в Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії та, з 2014 року, в деяких районах Донбасу. (...) Невизначений згідно з міжнародним правом статус заморожує фронт, узаконює постійну присутність російських військ і блокує курс відповідної держави до НАТО або ЄС".
Проте найяскравіші зміни, як зазначає видання, відбуваються далеко від безпосередньої лінії конфлікту: "Ізоляція, в яку потрапила Росія після вторгнення в Україну в 2022 році, значною мірою зникла. Делегації з Африки, Латинської Америки та навіть деяких країн ЄС знову відвідують Москву, останній раз - під час святкування 9 травня. Анкара вигідно використовує свою роль посередника, підтримуючи стосунки з обома сторонами, і поступово збільшує свій вплив як регіональна сила. Індія та Саудівська Аравія намагаються балансувати між різними блоками. Ця багатополярна ситуація підриває ефективність західних санкцій і створює простір для маневру Путіна, як для незамінного актора на міжнародній арені".
Водночас Дерґай висловлює занепокоєння, що російські "червоні лінії" блокують прийняття рішень в Європі: "Обговорення в Берліні щодо (поставок Києву. - Ред.) ракет Taurus наочно демонструє, як реалізується сценарій з погрозами. (...) Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, який відомий своєю відвертістю, категорично відкинув можливість введення військ (в Україну. - Ред.). Для Москви будь-який подібний крок сприймається як ознака ослаблення рішучості Заходу, що зрештою може призвести до реальних дій, а не залишитися лише на рівні слів".
Поки оголошення про постачання зброї або надання гарантій безпеки Києву залишаються безрезультатними, Москва отримує вигоду з нинішньої паузи та виграє час, і якщо "гармати на фронті можуть колись замовкнути, то геополітичні наслідки вже давно почалися", - підсумовує оглядач видання Berliner Zeitung.
