СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР В УКРАЇНІ

Сергій Дацюк. УП. 12.10.2018

Текст виступу на круглому столі «Європейська перспектива України» 11 жовтня 2018 року, Європейський парламент, Брюссель.

Позиція, що її здебільшого представляються політики та бізнесмени від України в Європарламенті, значно відрізняється від позиції громади в Україні.

Я представляю широке коло експертів, які спричинилися до розробки Суспільного Договору в Україні. Про цей процес я і хочу вам розповісти. Відтак я буду представляти позицію значної частини української громади.

Революції та зміни Конституції України

З моменту здобуття незалежності Україною в 1991 році протягом останніх 27 років відбувалися два протилежні, але взаємопов’язані процеси – періодичні зміни конституції, а також протести та революції.

В 1996 році в Україні приймається Конституція, яка встановлює президентсько-парламентську республіку.

В 2004 році на тлі Помаранчевої революції відбувається шантаж незалежницьких проукраїнських політичних сил (Ющенко та Тимошенко) з боку колоніальних проросійських політичних сил (Янукович), що призводить до прийняття нової Конституції, яка спричинила перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління.

В 2010 році після того, як новим Президентом було обрано Януковича, відбувається нелегітимне скасування цих змін Конституційним судом та повернення до Конституції 1996 року, тобто до президентсько-парламентської форми правління.

Президент України як представник колоніальної адміністрації в ситуації прямого зовнішнього управління з боку Росії здійснює розкрадання національного багатства України, знищення української армії та флоту, руйнування зв’язності та політичної рівноваги між регіонами України, започатковує підписання угоди про асоціацію з ЄС та різко відмовляється від цього.

Це призводить до нової Революції гідності в 2013-2014 роках, після якої Парламент України відновлює Конституцію 2004 року, тобто парламентсько-президентську модель.

Водночас війна, яку розпочинає Росія, змушує українців в умовах цейтноту обрати Президента-олігарха, який відтворює владу олігархів в Україні і що зрештою призводить до контрреволюційного перевороту в Парламенті в квітні 2016 року

Сьогоднішня ситуація в Україні

Україна пограбована власною владою та олігархами і грабунок продовжується щодня;

Триває агресія Росії проти України, анексовано Крим, окупована частина Донбасу, українців убивають на війні, а влада неспроможна ані перемогти, ані завершити цю війну.

Народ, що формально є сувереном в Україні, не має дійсного суверенітету над власним майбутнім, бо влада разом з олігархами передали країну у зовнішнє управління.

Українська держава не є правовою, бо у ній панує безкарність щодо злочинів можновладців та ворогів, а Конституція не містить жодної відповідальності вищих посадовців за їхні дії

Українська гідність принижується щодня несправедливістю, бідністю, брехнею

Наша Природа знищується (абсолютно злочинне видобування бурштину, кримінальна вирубка карпатських лісів і т.д.).

Українці масово залишають країну.

Можна зафіксувати дві важливих обставини:

1) Привілейований клас України неспроможний створити справедливу республіку, в якій би був запечений суверенітет, цілісність країни, некорумпована держава, стратегічне самостійне управління.

2) Громада, яка двічі здійснювала революції, не отримала справедливості, справжнього самоуправління та контролю над суспільним надбанням.

Конституційний рух після Революції гідності

Після Революції гідності 2013-2014 років, виникли ряд громадських рухів, які обстоювали ідею нової Республіки, найбільш відомі з них «Народна Конституція», «Хартія майбутнього».

Ці групи породили процес творення нової Конституції поза впливом привілейованого класу. Водночас розроблені ними документи, в тому числі закон про Конституанту, всіляко саботувався привілейованим класом у Парламенті.

Процес зрушив з мертвої точки, коли політичним провайдером заснування нової Республіки в Україні стала Юлія Тимошенко. Це дозволило почати розробку Суспільного Договору та Конституції, але водночас і значно політизувало процес.

З літа 2018 року триває середовищна розробка засновків нового політичного устрою, нової економічної моделі, нової системи безпеки та нової моделі екосистемного та гуманітарного партнерства.

Ця розробка відбувається через проведення тематичних форумів, роботу Експертної Платформи та використання вікі-платформи для всезагальної редакції публічних текстів.

Проти цього процесу олігархи та корумповані політики, а також експерти та журналісти на утриманні цих олігархів та корумпованих політиків розгорнули широкий тролінг в соціальних мережах на фоні замовчування цього конституційного процесу на українському телебаченні.

Щонайперше через Експертну Платформу був запущений конституційний процес. Далі буде викладено основні підходи та ідеї цього процесу.

Суспільний Договір як основа для нової Республіки Україна

В ідеї Суспільного Договору Гоббс захищав авторитарну монархію, Локк захищав ліберальну монархію, Руссо захищав ліберальний республіканізм. Ми, ініціатори Конституанти, знаходимо свої витоки у позиції Руссо.

Традиційно Суспільний Договір був абстрактним уявленням. Відтак перша наша інновація – ми натуралізуємо Суспільний Договір,

Натуралізація означає, що Суспільний Договір існуватиме безпосередньо як текст, на якому базуються Конституція та інші закони. Суспільний Договір це не одноразовий текст угоди, це натуралізований інститут домовленості і передомовленості громадян.

Причини, через які ми вирішили розробляти Суспільний Договір для фундації наступної чи навіть декількох наступних Конституцій.

1. Конституція більше не є способом досягнення довгострокової згоди у суспільстві, бо привілейований клас забирає у громади право на республіку через узурпацію всіх конституційних інститутів, встановлює контроль за телебаченням, здійснює тролінг соціальних мереж і т.д., в той час як Суспільний Договір розробляється у безпосередні середовищній комунікації (спочатку експертів, потім політично активних громадян, а потім і решти всіх, хто цікавиться політикою, і зрештою приймається на референдумі разом з Конституцією).

2. В Конституції ми можемо описати лише одну політичну модель суспільства, ми не можемо домовитися про порядок зміни декількох політичних моделей та про довгострокову економічну, культурну чи соціальну стратегію, в той час як у Суспільному Договорі ми домовляємося про шлях, на якому ми будемо змінювати декілька політико-економічних та соціо-культурних моделей.

3. Конституція опирається на наявні правові норми, які мають хоча б теоретичні засади, в той час як Суспільний Договір може постулювати нові правові норми, якщо ми про них домовляємося, і лише потім можна оформляти їх на рівні теорії.

4. Конституція містить нормативні статті, в той час як наш Суспільний Договір містить принципи співжиття, установки, стратегічні орієнтири, стратегічні ресурси (ставки), шлях з етапами зміни політико-економічних моделей, способи та інструменти руху по цьому шляху.

Відтак Суспільний Договір це складний інтегральний документ, в якому громадяни домовляються про набагато ширше коло питань, ніж в Конституції. І це коло питань і становить ту «спільну річ», яка означає Республіку.

Інновації Суспільного Договору

Декларація гідності заявляє про те, що вільні люди України мають право творити власне майбутнє, мають силу, волю та мужність щоб здійснити та оборонити свій вибір.

Ми кладемо Декларацію гідності як основу правової легітимності та енергетики дії Суспільного Договору в процесі заснування Республіки.

Ми самовизначаємося як вільні громадяни, а не народ. Ми засновуємо не державу, а спочатку Республіку, а потім державу. Ми маємо на меті самореалізацію кожного, а не абстрактну свободу. Ми домовляємося про недомінацію, а не про рівність. Ми маємо установку на самоуправління, а не на представницьку демократію. Ми хочемо співволодіння та співуправління спільним, а не отримувати базовий дохід з держбюджету.

Ми так формулюємо нашу спільну мету – повна та гідна самореалізація кожного у суверенному Ладі в гармонії з суспільством, Людством та Природою.

Ми встановлюємо примат договірних відносин над іншими відносинами (в том числі над державними законами, міжнародними нормами і т.д.).

Принцип недомінації означає унеможливлення домінування однієї волі над іншою волею. Недомінація торкається лише тих, хто домовився про недомінацію та дотримується цієї домовленості. За межами домовленості діє домінація. Недомінація в економіці унеможливлює також будь-яку монополію як те, що заважає конкуренції.

Громади це договірні спільноти, що об’єднуються у Республіку, здійснюють самоуправління як місцеве, так і екстериторіальне, і поступово позбавляють державу монополії на надання інфраструктурних послуг та створення ринку цих послуг через сервісні корпорації.

Цим Суспільним Договором ми проголошуємо, що кожний громадянин Республіки України є співвласником українського спільного надбання. Все, крім приватної власності, є предметом нашого спільного співволодіння, і кожний громадянин – учасник цього Договору має право прямого співуправління цим спільним надбанням.

Кожен учасник Суспільного Договору має гарантоване право на отримання персональної частки суспільного доходу від використання спільного надбання. Спосіб реалізації цього права має бути закріплений у Конституції, яка буде прийнята на основі цього Договору.

Шлях нашого руху на тривалу перспективу в Суспільному Договорі

Перший крок. Прийняття Конституції нової Республіки, інвентаризація та впорядкування нашого суспільного надбання, що включає приватну власність та спільне надбання, а також створення умов для переходу до співволодіння та співуправління цим спільним надбанням прозорим договірним чином.

Другий крок. Входження у співволодіння спільним надбанням та заснування механізмів співуправління цим надбанням на договірній основі. Кожен громадянин Республіки має право на рівну з іншими громадянами України грошову частку доходів від використання спільного надбання у вигляді «республіканської частки».

Третій крок. Поширення досвіду співволодіння та співуправління у світі.

Ми розглядаємо Україну як експериментальний полігон для Європи по впровадженню цих соціальних інновації. Ми просимо у європейців розуміння, добровільного сприяння та моральної підтримки цього процесу в Україні. Якщо у нас вдасться, ви зможете використати наш досвід для Європи.