Україна: якими будуть репресії*

23.02.2010 11:00

У 2005-му сотні функціонерів кучмістського режиму заволали про повернення 1937 року, десятки екс-чиновників попросили в Росії політичного притулку. Хоча переслідували їх за підозрами у кримінальних злочинах. «Усе обнулилося, – тішиться тепер Леонід Кучма, якого п’ять років тому вважали стовпом злочинного режиму. – Я задоволений, що все повертається». Тепер ті, хто так довго почувався ображеним, мають чудову нагоду помститися кривдникам. Біло-сині зачистять всі вертикалі влади. 

«Луценка слід притягнути до кримінальної відповідальності!» «Помаранчеві мають відповісти за злочини!» Такі заклики почали лунати з боку оточення Віктора Януковича ще напередодні другого туру президентських виборів. Прикметно, що схожі вимоги можна було почути наприкінці 2004-го, ось тільки прізвища у них фігурували інші: Білоконь, Кучма, Янукович, Ахметов, Медведчук… І ледь відгриміли фанфари з приводу інавгурації Віктора Ющенка, країною покотився стогін: помаранчеві почали політичні репресії. Сотні функціонерів кучмістського режиму заволали про повернення 1937 року, десятки екс-чиновників попросили в Росії політичного притулку. Хоча переслідували їх за підозрами у кримінальних злочинах. «Усе обнулилося, – тішиться тепер Леонід Кучма, якого п’ять років тому вважали стовпом злочинного режиму. – Я задоволений, що все повертається». Тепер ті, хто так довго почувався ображеним, мають чудову нагоду помститися кривдникам.

«В’язні» сумління

У новітній історії України першою жертвою переслідування за політичною ознакою (якщо це так можна назвати) стала Комуністична партія. Одразу після проголошення незалежності 1991 року президія Верховної Ради видала указ про заборону діяльності КПУ.
У 1994-му, коли на дострокових президентських виборах переміг Леонід Кучма, соратники його попередника Леоніда Кравчука опинилися в опалі. У близької до першого президента бізнес-групи Суркіса–Медведчука виникли проблеми з доступом до ресурсів та з контролюючими органами, а Віктора Паливоду, начальника охорони Леоніда Макаровича, взагалі кинули за ґрати (суд виправдав «бодігарда» лише наприкінці 1990-х).

З приходом до влади націонал-демократів після май же десяти років правління Кучми почалася нова зачистка системи від «перевірених кадрів».

«…З великою тривогою політбюро СДПУ(о) змушене констатувати, що в Україні вже розпочалися спроби переслідування виборців, які голосували за власними переконаннями, гоніння на членів СДПУ(о), – йдеться у резолюції колишньої партії влади, датованій 25 січня 2005 року. – Україну тягнуть до часів «полювання на відьом» і боротьби з інакодумством. За потурання нової влади в українській політиці посилюється вплив екстремістських і відверто шовіністичних елементів».

Партія регіонів тоді також намагалася видати за політичні репресії кримінальні справи, порушені за фактом спроб фальсифікації виборів. «Деякі з цих справ навіть було доведено до суду, а одиниці сіли в тюрму, – каже Юрій Якименко, директор політико-правових програм Цент ру імені Разумкова. – Щоправда, жоден зі справжніх організаторів, звісно, не постраждав. Тоді було достатньо справ, де під виглядом криміналу переслідували тих, хто програв, – біло-блакитних».

Найбільше відчув на собі тиск помаранчевої влади Борис Колесников – одна з ключових фігур у Партії регіонів. Спів організатор сепаратистського з’їзду в Сєверодонецьку чотири місяці провів за ґратами СІЗО за звинуваченнями у здирництві. Один із фінансових стовпів ПР Рінат Ахметов відсиджувався на закордонних курортах, доки в його офісах проводили обшуки міліціонери на бронетранспортерах.

Непереливки було тоді екс-губернаторові Закарпаття Іванові Різаку. Нова влада знайшла в його діяльності низку фінансових зловживань. Колишньому заступникові Різака Володимирові Дідику довелося тікати в Росію. Його приклад наслідував екс-начальник закарпатської міліції генерал-майор Василь Варцаба. Він фігурував у справі про підготовку терористичних актів в Ужгороді під час виборів 2004 року. Тікати в Росію довелося і його начальникові – екс-міністрові внутрішніх справ Миколі Білоконю. У США переховувався колишній губернатор Сумщини Володимир Щербань. Пішов у підпілля екс-губернатор Київської області Анатолій Засуха. Ігор Бакай, колишній керівник Державного управління справами, який «відзначився» незаконним відчуженням готелів і санаторіїв, підконтрольних його відомству, втік до Москви і прийняв громадянство РФ. Цей перелік можна продовжувати нескінченно. До речі, коли стало відомо про перемогу Януковича, Бакай заявив про наміри повернутися на Батьківщину. Слід очікувати, що такі наміри найближчим часом виявлять й інші «в’язні сумління», які перебувають за кордоном.

«Якщо говорити про репресії 2005 року, то потрібно згадати повальні звільнення за принципом лояльності до помаранчевої команди як у державному, так і в корпоративному секторах, – вважає Андрій Єрмолаєв, президент Центру соціальних досліджень «Софія». – Тобто головною жертвою стали все ж не Ахметов чи Колесников, а саме [дрібні] бюрократи, які залишилися без своїх насиджених робочих місць. Хороші вони були чи погані – це вже інше питання, але в багатьох випадках звільнення відбувалися саме за політичними ознаками».

Однак не слід перебільшувати масштаби кадрових зачисток тих часів. Наприклад, на Львівщині від політичного переслідування з боку прихильників Ющенка у 2005-му постраждав хіба що один фермер зі Стрийського району, який відкрито підтримував Януковича, – за це односельці пошкодили селянинові трактор. Політичні репресії 2005 року – велике перебільшення. Біло-блакитні чиновники та бізнесмени або домовилися, або відкупилися. На Сході та Півдні України у своїх кріслах залишилися практично всі лояльні до Партії регіонів можновладці. Чимало з них безтурботно працювали протягом останніх п’яти років на високих посадах і в столиці, про що, до речі, засвідчили результати другого туру президентських виборів: у Києві найбільше проголосувало за Януковича в найпрестижнішому Печерському районі (32%), де зазвичай знаходять притулок місцеві чиновники та бізнесмени. 


Горе переможених

Репресії обов’язково будуть, іронічно каже директор Інституту стратегічної політики Андрій Мішин. «Адже, пригадуючи слова Олександра Меньшикова, тим, хто взяв фортецю, завжди дається кілька днів на грабунок, – жартує він. – У нашому випадку фортеця – це Україна».

Опитані «Тижнем» експерти вважають малоймовірним початок масштабних політичних зачисток з боку команди Януковича. Однак зазначають причини, які можуть підштовхнути ПР до жорсткіших дій. «Головна – це спроби встановлення (оскарження. – Ред.) результатів виборів Юлією Тимошенко, – вважає Віталій Кулик, керівник Центру досліджень громадянського суспільства. – Це може спонукати Януковича до порушення кримінальних справ щодо економічних структур, наближених до Тимошенко. Під удар потраплять заступники керівників структур, які безпосередньо фінансують передвиборчі штаби, наприклад, Кожемякіна, їхні менеджери середньої ланки. Під ударом може опинитися особисто голова СБУ Валентин Наливайченко (проросійське крило переможців навряд чи вибачить йому переслідування орієнтованих на РФ сепаратистських організацій та активну протидію російським спецслужбам. – Ред.)».

Прогноз пана Кулика вже підтверджується. Юлія Тимошенко відмовилася визнавати перемогу Віктора Януковича, а її штаб оскаржив результати голосування у другому турі на 1 тис. дільниць. У відповідь регіонали відкрито погрожують оточенню прем’єрки кримінальним переслідуванням. Звинувачені у фальсифікаціях соратники Януковича, даруйте за каламбур, звинувачують опонентів у підтасовуванні доказів фальсифікацій.

«Що стосується Луценка і Турчинова, то ми звернулися до Генпрокуратури, бо вони масово підштовхують людей на скоєння злочину, – заявив заступник голови Партії регіонів Борис Колесников. – <…> Вони масово змушують писати заяви (про порушення на виборах. – Ред.), що в Кримінальному кодексі називається «свідомо помилкове повідомлення про злочин з використанням штучних доказів провини». При цьому він додав, що юридична служба ПР вже направила генпрокурору Олександрові Медведьку відповідну заяву.

Юрій Якименко прогнозує повторення тенденції 2005 року, коли, за його словами, відбувалися політичні переслідування під виглядом кримінальних справ. «Тим більше що компромату в усіх на всіх вистачає, – пояснює він. – Так само потерпатимуть рядові виконавці та формальні порушники законодавства».


В очікуванні переділу

Після затвердження результатів другого туру виборів президента в країні неминучий переділ власності. Розпочнеться запекла боротьба за фінансові ресурси. Політолог Дмитро Видрін прогнозує велику кількість так званих наїздів за допомогою податківців та міліції.

«Безумовно, після виборів будуть спроби всіма способами зменшити вплив опонента і створити йому своєрідний пояс проблем», – погоджується з ним Віталій Кулик. За його прогнозом, у разі приходу Януковича до влади першими під тиском опиняться усі представники економічного блоку нинішнього уряду, а також міліція та СБУ разом із митною службою. На думку директора Інституту стратегічної політики Андрія Мішина, «під «прес» одразу підуть ті, хто сидить в уряді та просто у владних структурах на фінансових потоках». «Обов’язково буде ротація – у більш чи менш жорстких формах – всієї адміністративної вертикалі влади, – переконаний він. – На все це накладатимуться особисті образи».

«Проте я не думаю, що когось реально посадять за ґра ти, – каже Віталій Кулик. – Очікувати бронетранспортерів під вікнами, арештів і затримань також не слід. Натомість цілком може бути порушено численні кримінальні справи для тиску, щоб потім досягнути певних домовленостей з позиції сили».

Андрій Єрмолаєв також вважає, що процес переділу впливу тепер набуде м’якіших форм, ніж це траплялося донині. «Тепер сторони зв’язані легітимним політичним процесом, коаліційним урядом, компромісами тощо, – пояснює він, – особливо в регіонах. Локальні бізнес-війни цілком можливі, але не більше».

Зокрема, на Донбасі можуть постраждати керівники державних вугільних підприємств, які активно включилися в передвиборчу боротьбу на боці Тимошенко. «На більшість із них є критична маса компромату, пов’язаного з розкраданням вугілля, тому «оформити» їх як кримінальників неважко, – каже політичний оглядач із Луганська Костянтин Скоркін. – Непроста ситуація з очільницею луганського штабу БЮТ депутатом Наталією Королевською. Вона хоча і вела агресивну кампанію проти Януковича, проте на рівні особистих та бізнесових відносин ніколи не конфліктувала з луганськими керманичами ПР». Кадрова ротація у цьому регіоні, звісно, неминуча, але вона відбуватиметься здебільшого за рахунок старих управлінців, які просто змінять політичний окрас.

На Харківщині ключові фігури, які потенційно можуть зазнати тиску з боку нової влади, – екс-губернатор Арсен Аваков та народний депутат від БЮТ Олександр Фельдман. Обидва є впливовими бізнесменами. За Аваковим – компанія «Інвестор» і банк «Базис», до переліку його активів входять, зокрема, чайна фабрика «Ахмат», газети, радіостанції та телеканали. Фельдман – почесний президент концерну «АВЕК і К°», одного з найбільших девелоперів України, до складу якого належить найбільший оптово-роздрібний ринок у Європі «Барабашово». Ймовірно, нова влада намагатиметься бити по бізнесу цих людей, як це й відбувалося протягом трьох років після приходу в харківську мерію 2006 року команди Михайла Добкіна. Але практика засвідчила, що бізнесмени зазвичай знаходять спільну мову, навіть якщо належать до протилежних політичних таборів.

На Галичині ж до обрання Януковича президентом помаранчеві готувалися заздалегідь. Зокрема, ще на початку виборчих перегонів першим заступником керівника обласного штабу Віктора Януковича на Львівщині став депутат обласної ради від «Нашої України», член Народного руху Леонід Мельник. Він і його керівник штабу Петро Писарчук не втомлюються запевняти, що Львівщиною за президентства Віктора Януковича керуватимуть львів’яни без будь-яких «смотрящіх» із Донецька і жодних утисків ніхто тут не зазнає.

Біло-блакитні, схоже, готові ділитися з опонентами як фінансовим, так і політичним впливом. Звісно, в обмін на підтримку в регіонах, які дотепер вважалися вотчиною помаранчевих. Віктор Янукович уже відкрито заявляє про готовність до співпраці на паритетних засадах із фінансово-про ми сло вими гру пами, що підтримують досі Юлію Тимошенко.

Співпраця помаранчевих та білосердешних ФПГ із донецькими небезпечніша, ніж початок репресій і жорсткого переділу з боку останніх. Оскільки у разі злиття так званих еліт опозиція в країні опуститься на рівень маргінесу, виникне загроза згортання громадянських прав і свобод за російським сценарієм. Зокрема, свободи слова, адже у випадку зникнення попиту з боку «еліт» на критику влади припиниться і фінансова підтримка вільних ЗМІ. До того ж Віктор Федорович і К° не з тих, хто, наприклад, у відповідь на публікації про походеньки членів своєї родини обмежиться публічною лайкою. У телеканалів, що ризикнуть критикувати нового гаранта Конституції, раптом можуть відкликати право на частоти для мовлення, опозиційну пресу відмовиться доставляти передплатникам державний монополіст «Укрпошта». Щоб не ризикувати, бізнес відмовиться від реклами у надто волелюбних ЗМІ. Цензури не буде. У комерційних мас-медіа й так зрозуміють, про що мовчати, щоб зберегти місце під сонцем. Так було до 2005 року.

*Репресії (лат. repressio – придушення, пригнічення) – покарання, яке застосовує держава – особлива політична організація суспільства, що поширює свою владу на всю територію країни та її населення.

«Жертви Майдану»

ЮРІЙ ЛЯХ
Колишній голова Українського кредитного банку

Перерізав собі горло 3 грудня 2004 року.
Вважалося, що Лях відповідав за фінансові потоки так званої київської ФПГ, дотичної до СДПУ (о), частково – за фінансування штабу кандидата від влади на виборах-2004.

ГЕОРГІЙ КИРПА
Екс-міністр транспорту і зв’язку

Застрелився 27 грудня 2004 року.
За однією з версій, причетний до використання коштів, призначених для державних інфраструктурних проектів, на фінансування передвиборчої кампанії Віктора Януковича 2004 року.

ЮРІЙ КРАВЧЕНКО
Екс-міністр внутрішніх справ, колишній голова Державної податкової адміністрації

Застрелився 4 березня 2005 року.
За популярними версіями, ключовий фігурант кримінальної справи про викрадення і вбивство журналіста Георгія Гонгадзе.


ІГОР МАРГОЛИЧ
Заступник голови правління Української державної інноваційної компанії
Застрелився 28 квітня 2005 року.
Припускалося, що Марголич причетний до оборудок в Українському кредитному банку.

МАКСИМ КУРОЧКІН
Бізнесмен, кримінальний «авторитет»
Убитий снайпером 27 березня 2007 року.
Активний учасник силових акцій «київської ФПГ», у 2004?му тісно спів працював з одним із тіньових штабів кандидата від влади

Український тиждень 

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.