Андрюс Кубілюс: Україна стане ключовим фактором для ЄС у боротьбі з агресією Росії.
Комісар Європейського Союзу з питань оборони та космічних технологій Андрюс Кубілюс в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо" поділився своїми думками щодо значення України в майбутній оборонній системі ЄС, можливими загрозами з боку Росії для західних країн, а також про відносини між Євросоюзом, США та Китаєм.
Мені б хотілося дізнатися більше про стратегії інвестування великих капіталів і розпочати обговорення програми ReArm Europe.
Програма ReArm Europe має ключове значення не лише для Європи, а й для зміцнення підтримки України. Вона охоплює низку важливих компонентів. Один із них - так звані "безпечні кредити", регламент щодо яких невдовзі буде затверджено Радою ЄС. Я прибув на це інтерв'ю безпосередньо після засідання Ради, де це питання розглядалося. Ці кредити є особливо привабливими, оскільки гарантуються бюджетом Європейського Союзу.
Країни-учасники матимуть можливість спільно з Україною використовувати ці фінансові ресурси для придбання техніки, виробленої українським оборонним сектором, з метою забезпечення потреб збройних сил України.
Інші інструменти, зокрема можливість для країн-членів збільшити національні оборонні витрати на 1,5% без урахування цих коштів у розрахунку бюджетного дефіциту, також є важливими. У сукупності це дозволить Європейському Союзу протягом наступних чотирьох років збільшити фінансування оборони на додаткові 800 мільярдів євро, що є дійсно значною сумою.
А щодо логіки використання тих коштів, адже виробничі потужності ЄС є одними, а є ще і виробничі потужності США? Наскільки можна буде адекватно використовувати європейські кошти для закупівлі американської зброї для потреб України?
Насамперед, ми маємо на меті, щоб ці фінансові ресурси були використані для підсилення європейської оборонної промисловості, яка нині стикається з різними труднощами. Водночас, особливо важливим є те, що умови щодо безпечних кредитів дозволяють придбати оборонну техніку, виготовлену українськими виробниками, забезпечуючи їй рівні можливості в порівнянні з європейськими конкурентами.
Досягнення українського уряду та промисловості за останні три роки війни справді вражають: українська оборонна промисловість збільшила свої виробничі потужності з 1 мільярда євро у 2022 році до 35 мільярдів євро у цьому році.
Таке збільшення виробничих потужностей у 35 разів є вражаючим досягненням. Ми усвідомлюємо, що для більш ефективної підтримки України критично важливо, щоб країни-члени ЄС інвестували свої ресурси або використовували надійні кредити для придбання озброєння в Україні — того озброєння, яке життєво необхідне для її захисту.
Звісно, існують види озброєння, які не виробляються ані в Україні, ані в країнах Європейського Союзу. У таких випадках доведеться шукати шляхи для їхньої закупівлі в інших державах, зокрема, можливо, у Сполучених Штатах. Втім, на цьому етапі наше головне завдання - посилити підтримку України, забезпечивши її необхідними фінансовими ресурсами для досягнення стратегічної мети: зміцнення держави настільки, щоб реалізація Формули миру стала реальною і досяжною.
Мене цікавить, як ви бачите середньострокову перспективу подій, що відбуваються на Євразійському континенті. Нещодавно відбулися зустрічі між Сі Цзіньпіном та Путіним, а також було підписано кілька угод між Росією та Іраном. Крім того, Північна Корея надає військову підтримку російським агресорам. Це все має значення при плануванні виробництва нових видів озброєння, можливо, не лише для України, а й для Європейського Союзу. Чи змінилася перспектива ЄС щодо потенційного збільшення загроз, можливо, вдвічі або втричі?
Ми спостерігаємо за глобальними тенденціями, і, як я вже неодноразово підкреслював, у довгостроковій перспективі слід очікувати посилення військової потужності Китаю. Це вимагатиме від Сполучених Штатів все більше зусиль для реагування та стримування, що, ймовірно, призведе до поступового перерозподілу американських військових ресурсів в Індо-Тихоокеанському регіоні. Як наслідок, присутність США в Європі може зменшитися, і Європейський Союз виявиться змушеним самостійно взяти на себе відповідальність за безпеку та оборону на континенті.
Саме тому надзвичайно важливо вже зараз зміцнювати нашу підтримку України. Ми не можемо допустити, щоб такі авторитарні режими, як Іран, Північна Корея чи навіть Китай, дійшли висновку, що Захід є слабким або не здатним підтримати Україну на рівні, достатньому для її перемоги. Це обов'язок Заходу.
Якщо ці держави відчують нестабільність з боку Західного світу, їхня агресивність може зрости, що призведе до загрози не лише для Європи, але й для самих Сполучених Штатів.
По-друге, важливо усвідомити, що в середньостроковій перспективі, коли Європа візьме на себе повну відповідальність за свою безпеку, нам потрібно буде ініціювати обговорення та створення нової структури європейської безпеки.
У цьому контексті вважаю, що нова система безпеки Європи неможлива без всебічної інтеграції України.
Україна вже має і надалі матиме найпотужніші збройні сили в Європі - армію, загартовану в боях, а також високотехнологічну оборонну промисловість, яку чимало експертів визнають однією з найінноваційніших у світі. Для Європейського Союзу вступ України до нашої спільноти, до нашої родини та до нової системи безпеки стане визначальним чинником, що дозволить нам значно впевненіше протистояти сучасним загрозам у сфері безпеки.
Я не можу передбачити політичні дії нового президента США Дональда Трампа, але в ряді європейських країн, особливо на сході, існують певні тривожні настрої. Чи маємо вже чітке уявлення про те, як реагувати, і наскільки швидко можуть знадобитися дії, якщо Росія спробує активізувати так званий другий фронт? Згадавши про ультиматум Путіна, озвучений понад три роки тому, варто зазначити, що він вимагав від Євроатлантичної спільноти повернення до кордонів 1997-2004 років. Путін постійно повертається до цього старого ультиматуму, висловлюючи свої вимоги.
Путін може висувати різноманітні ультиматуми, але західний світ, і зокрема європейські країни, навряд чи коли-небудь приймуть такі вимоги.
Загалом, ситуація в Росії виглядає доволі трагічною, адже траєкторія її розвитку очевидно прямує до занепаду. Росія фактично виключила себе зі світового співтовариства, зокрема з глобальної економічної системи, і її довгострокові перспективи виглядають вкрай невтішно.
З огляду на це, я глибоко переконаний, що в перспективі Росія буде змушена пройти через глибокі внутрішні трансформації. Путін намагається зупинити цей природний хід подій, адже демократичні процеси поступово поширюються на схід у межах постімперського простору.
Однією з причин, що спонукали його до розв'язання війни проти України, стало бажання перешкодити її прогресу на шляху до формування успішної, демократичної та європейсько орієнтованої нації.
Путін добре усвідомлював, що досягнення України здатні спонукати звичайних росіян поставити під сумнів його авторитет - запитати, чому Україна прогресує, тоді як Росія залишається на місці.
Отже, я не розглядаю ультиматуми Путіна як щось, що повинно нас лякати. Навпаки, вони лише акцентують увагу на його усвідомленні серйозної слабкості Росії. Саме тому він вдається до агресивних дій, гучних промов і показових жестів, щоб приховати реальний процес деградації країни.
У вас є відчуття того, що Кремль готовий був би зараз шукати ті чи інші форми дипломатичного врегулювання як агресії проти України, так і потенційної агресії проти інших європейських держав? Чи Кремль насправді зацікавлений лише в розгортанні своєї військової інтервенції та посиленні конвенційної війни?
На сьогоднішній день мені не вдається виявити жодних підтверджень того, що Путін дійсно має намір вести конструктивні дипломатичні переговори або досягти справедливого та тривалого миру. Він затягує процес, займається маніпуляціями і постійно вигадує нові способи, щоб звалити провину за зрив перемир'я на Україну — це видно неозброєним оком.
Наступні етапи подій в значній мірі визначатимуться впливом Європи, роллю Західних країн і, зокрема, можливістю європейських керівників вживати рішучих заходів.
Нещодавно ми спостерігаємо прояви колективного лідерства серед провідних політиків Європи, зокрема Емманюеля Макрона з Франції, Фрідріха Мерца з Німеччини та Кіра Стармера з Великої Британії. Вони почали висловлювати свої вимоги до Путіна чіткою та рішучою мовою, закликаючи до термінового припинення вогню.
Якщо європейські керівники й надалі демонструватимуть рішучість, ми зможемо з'ясувати, наскільки далеко Путін готовий зайти, продовжуючи ті ж маніпулятивні тактики, які він використовував з президентом Трампом. Часом він навіть відкрито висміював і провокував своїми висловлюваннями та діями.
Дивлячись у майбутнє, варто уважно сприймати тривожні сигнали, які надходять від розвідувальних служб європейських країн, зокрема Німеччини та Данії. Їхні аналітичні висновки вказують на те, що Росія, ймовірно, планує перевірити військову готовність НАТО або ж ініціювати нові агресивні дії проти держав ЄС або Альянсу протягом наступних трьох-п'яти років.
Щоб не допустити такого сценарію, ми повинні терміново посилювати власну безпеку - через масштабне зміцнення оборонної промисловості, а також активне засвоєння досвіду й технологічних рішень, які продемонструвала Україна. Саме над цим ми сьогодні інтенсивно працюємо.
Важливо відзначити, що активність президентів Макрона, канцлера Мерца та прем'єр-міністра Стармера заслуговує на увагу. Однак, не можна забувати про Орбана, Фіцо та Вучича, які виявляють готовність підривати те, що ми називаємо європейською солідарністю у контексті російської агресії проти України. Чи будуть найближчим часом зроблені якісь висновки щодо дій прем'єр-міністрів Угорщини та Словаччини?
Це питання вже давно викликає обговорення, і я впевнений, що Європейський Союз знайде рішення для подолання, зокрема, вето Віктора Орбана щодо європейської інтеграції України.
По-друге, потрібно визнати, що попри всю популістську риторику, яку ми чуємо - заяви проти Європейського Союзу чи навіть такі, що на перший погляд виглядають як підтримка російської політики, є важливі сигнали, на які варто зважати.
Наприклад, Угорщина звернулася до Європейської комісії з проханням дозволити підвищити свої військові витрати на 1,5%. Це вказує на намір зміцнити свою обороноздатність. У зв'язку з цим виникає слушне питання: від яких загроз країна має намір захищатися?
Схоже, в Будапешті також усвідомлюють, що російська загроза є реальною і стосується не лише країн Балтії чи Польщі, а потенційно й Угорщини, Словаччини чи Румунії. Ми добре розуміємо, якою є їхня позиція, і, безумовно, знайдемо шляхи, щоб подолати будь-які перепони, які вони можуть намагатися створити для нас і для України. Адже для нас очевидно: майбутнє Європи, як і зміцнення нашої спільної безпеки, можливе лише за умови спільного руху з Україною.
Пане комісаре, хотів би уточнити, чи є якесь розуміння, як діяти та наскільки швидко доведеться діяти в разі тої чи іншої російської військової провокації проти країн Балтії, країн членів НАТО, за умов того, що ми не знаємо, якою буде поведінка Вашингтону, наприклад, через пів року? Путін регулярно через своїх наближених озвучує ті чи інші ворожі агресивні сигнали в бік Балтійського регіону: Литви, Латвії, Естонії, можливо, і в бік Фінляндії.
Ми повинні серйозно сприймати загрозу нової агресії з боку Росії, не покладаючись лише на заяви Путіна та його оточення, а грунтуючись на висновках наших розвідувальних органів. Їхні прогнози чітко вказують на те, що Росія може бути готова до таких дій ще до кінця цього десятиліття.
Саме тому вперше в історії Європейського Союзу було запроваджено посаду Комісара з питань оборони та космосу. Мені доручено координувати цей напрям, що свідчить про усвідомлення ЄС глибини й серйозності безпекових викликів, з якими ми стикаємося.
Ясно, що в разі нової спалаху агресії найбільш вразливими можуть виявитися сусідні з Росією країни — Балтійські держави, Фінляндія, Польща, а також потенційно Угорщина, Словаччина чи Румунія. На даному етапі важко з точністю визначити, де саме може виникнути небезпека.
У цьому контексті Європейський Союз не просто підвищує витрати на оборону та створює умови для країн-членів, щоб вони могли збільшувати інвестиції в свою безпеку, але й активно розробляє інноваційні технологічні рішення, спрямовані на укріплення східного кордону. Це включає в себе ініціативу створення так званого Східного щита, який передбачає не лише фізичні укріплення, а й розвиток інтелектуальної інфраструктури, зокрема, мережі дронів та систем спостереження.
Ми багато чого навчаємося у України - її досвід у сфері оборони безцінний. І я переконаний: завдяки цьому ми зможемо ефективно стримати будь-яку спробу нової агресії з боку Росії.
Колишній головнокомандувач Збройних Сил України, а нині надзвичайний і повноважний посол України у Великій Британії та Північній Ірландії, генерал Валерій Залужний висловив думку, що новий конфлікт може мати принципово інший характер, що вимагає всебічного аналізу подій на фронті. Це передбачає необхідність внесення корективів в оперативні стратегії генеральних штабів, що є питанням для військових фахівців. Чи існує в Європейському Союзі інтелектуальний центр, здатний спільно з військовими розробити нову безпекову архітектуру для Європи, враховуючи можливі складнощі у спілкуванні з Вашингтоном?
По-перше, важливо звернути увагу на те, як у найближчому майбутньому будуть еволюціонувати наші стосунки з трансатлантичними союзниками.
Я переконаний, що з обох боків існує достатній рівень раціонального розуміння тих загроз, з якими ми маємо справу, і того, як на них слід реагувати. Водночас ми повинні враховувати довгострокову перспективу: Сполучені Штати можуть дедалі більше зосереджувати свою увагу на Індо-Тихоокеанському регіоні. Це потрібно сприймати як природну еволюцію нової геополітичної реальності, а не як щось, що викликає образу.
Натомість наш обов'язок - зосередити всі зусилля на тому, щоб бути готовими взяти повну відповідальність за власну безпеку. Цей процес потребує часу, але ми маємо мати чіткі, реалістичні плани.
По-друге, нам необхідно багато чого навчитися в України. Те, про що говорить генерал Залужний, є надзвичайно важливим для розуміння характеру майбутніх воєн. Ми маємо бути готові не до війн минулого, а до війн майбутнього.
Україна має безцінний досвід і важливі ноу-хау, які були здобуті завдяки її відважним військовим, а також завдяки глибокому розумінню створення ефективних армій безпілотників. Ми готові впровадити ці знання у наші майбутні стратегічні ініціативи.
Ми активно співпрацюємо з НАТО та Україною в рамках цього напрямку. Наразі Альянс займається розробкою нових оборонних стратегій та оновленням цілей для своїх держав-членів, детально визначаючи, як їм слід покращити свою здатність до захисту. Цей процес продовжується.
Заглядаючи в майбутнє, коли Європа візьме на себе повну відповідальність за свою оборону, виникне необхідність створення нової системи безпеки. В цьому контексті Україна повинна стати важливою, невід'ємною та цілковито інтегрованою частиною цієї структури.
Мені б хотілося дізнатися вашу думку про зовнішню та безпекову стратегію Європейського Союзу в контексті політики Китаю. Відновлюючи нашу дискусію про зустріч між Путіним і Сі Цзіньпіном, варто зазначити, що вони згадали про концепцію "сталевого партнерства", що викликає у мене певні занепокоєння. Однак, з іншого боку, Китай не демонструє агресивної поведінки, акцентуючи увагу на суверенітеті та повазі. Як ви оцінюєте відносини між ЄС та Китаєм? Які, на вашу думку, можуть бути наміри КНР у контексті російської агресії проти України та можливої загрози для Європи?
Вивчення глобальної політики Китаю є складним завданням. Світ сьогодні переживає швидкі трансформації, і важко спрогнозувати, яким чином будуть розвиватися відносини між Китаєм та США в майбутньому.
Ми вже були свідками численних дискусій у США щодо зростання військової потуги Китаю. Водночас нещодавно ми також побачили чітку домовленість між Пекіном та Вашингтоном щодо тарифів. Подивимось, як це вплине на подальший розвиток подій.
Прогнозування зовнішньої політики Китаю є складним завданням. На сьогоднішній день основні дії Пекіна зосереджені на Тихоокеанському регіоні. Незважаючи на певну географічну віддаленість, питання глобальної стабільності викликає у нас серйозне занепокоєння. Позиція Європейського Союзу з цього питання чітко визначена як Європейським парламентом, так і Радою ЄС.
Європейський Союз виявляє занепокоєння щодо стану прав людини в Китаї, а також щодо загроз, що стосуються Тайваню, і ряду інших дестабілізуючих дій. Прогнозувати подальший розвиток ситуації є складним завданням. Ми сподіваємось, що китайське керівництво буде діяти з обережністю та відповідальністю, і не стане джерелом нових глобальних напружень. Саме на це ми покладаємо надії.
