Анґела Меркель не бажає визнавати свої промахи.
Ексканцлерка Німеччини випустила свої мемуари, в яких майже не визнає жодної критики на адресу своєї політики стосовно Путіна та України, зазначає Дірк Еммеріх.
Озираючись назад, я згадую лютий 2015 року, коли як репортер перебував у Донецьку. Тоді вдень і вночі там було чутно артилерію, навколо міста точилися важкі бої, щодня повідомлялося про десятки вбитих. А в Мінську тодішня канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) і президент Франції Франсуа Олланд зустрічалися з російським президентом Володимиром Путіним та українським президентом Петром Порошенком і спільно домовлялися про перемир'я.
Мені досі чітко пам'ятається, як вранці 15 лютого, замість гудіння артилерії, я почув мелодійний спів птахів. Це був момент, коли мир неначе знову повернувся. Хоча цей короткий спалах надії швидко змінився сумнівами. Ми, журналісти в Донецьку, вже тоді почали ставити під сумнів, чи доцільно робити поступки сепаратистам, що знаходяться під контролем Путіна, і чи справді політика умиротворення може дати результати. Ми вели жваві дискусії, порівнюючи ситуацію з Мюнхенською угодою 1938 року, коли Великобританія та Франція сподівалися, що таким чином зможуть приборкати агресію Гітлера.
Проте вже на наступний день перемир'я було зірвано. Через тиждень я вирушив до Дебальцевого, де бої велися ще запекліше, ніж раніше. Путін мав можливість втрутитися і зупинити це, але бажання зробити це у нього не було. Українська армія змушена була покинути місто. Невдача мінських угод стала очевидною дуже швидко.
Минуло майже десять років, і Анґела Меркель у своїй автобіографії докладно торкається подій лютого 2015 року, а також пише про Україну загалом і про Володимира Путіна. У Берліні минулого тижня мемуари Меркель стали однією з головних тем. Найближчими днями ексканцлерка Німеччини разом з експрезидентом США Бараком Обамою представлять у Вашингтоні англомовну версію. Цілком імовірно, що книга стане бестселером 2025 року.
Якою бачить свою роль у цих подіях Меркель? Ті, хто сподівається дізнатись подробиці з-за куліс або почути від екс-канцлера критичну оцінку своєї політики, можуть бути розчаровані. Меркель готова визнавати свої помилки лише в тих випадках, коли вони були очевидні на той момент. Що стосується лютого 2015 року та мінських угод, вона зауважує: "Драма полягає в тому, що все пішло не за планом. Мені потрібно повернутись у той час і запитати себе, чи була помилкою підписати мінські угоди. Я вважаю, що ні. Тоді ми узгодили з Україною кожен крок".
Подібні міркування висловлює Меркель стосовно подій 2008 року, коли обговорювалося питання про можливий вступ України та Грузії до НАТО. За її ініціативою це рішення не було прийнято. Сьогодні багато експертів стверджують, що якби Україні тоді надали статус кандидата, війни вдалося б уникнути. Проте Меркель залишається вірною своїй позиції: вона вважає, що ескалація конфлікту могла статися навіть у той час, адже Путін не залишив би це без реакції.
Вона вже тоді сприймала його як людину, "яка завжди прагнула спілкуватися на рівних, але водночас не упускала можливості продемонструвати свою владу, як це було, наприклад, в ситуації з президентським лабрадором, коли він змушував інших чекати на себе". Меркель дозволила йому діяти так, як це сталося під час зустрічі в Сочі в 2007 році, коли собака Коні опинилася в кімнаті з Путіним — попри те, що її страх перед собаками був відомий. На знімках з тієї зустрічі чітко видно, як Меркель виглядає наляканою, тоді як Путін виглядає задоволеним.
Нещодавно Путін висловив свої вибачення стосовно ситуації, дізнавшись про відповідний епізод у книзі. Він стверджує, що не мав жодного уявлення про це. Чи справді це вибачення? Сумніваюся. Його слова звучать як лицемірство. Насправді, Путін насміхається з побоювань Меркель щодо собак, і це не новина — така поведінка спостерігалася ще у 2007 році.
Проте, навіть усвідомивши, наскільки вразливим є мінський переговорний процес 2015 року та наскільки мало з її планів було втілено в життя, Анґела Меркель не змінила свій підхід. Того ж року канцлер Німеччини дала старт будівництву газопроводу "Північний потік - 2", сприймаючи його лише як економічну ініціативу. Це також виявилося помилковим рішенням. Окрім забезпечення Німеччини дешевим газом, вона вважала, що Росія, прагнучи отримати прибуток від експлуатації цього газопроводу, не буде зацікавлена в подальшій ескалації конфлікту в Україні. Проте, ситуація розвинулася зовсім інакше.
Але на запитання про те, чи могла зовнішня та енергетична політика, якої Меркель тоді дотримувалась, сприяти тому, що в лютому 2022 року Росія вторглася в Україну й почалася війна, ексканцлерка в своїй книзі не відповідає. Вона навіть жодного разу не ставить цього запитання.
На відміну від Меркель Путін завжди діяв і діє з позиції сили. Те, що з ним слід поводити себе так само - оскільки іншого підходу він не розуміє, - у Німеччині досі обговорюють. Після публікації автобіографії Анґели Меркель ця дискусія точитиметься далі.
Коментар відображає індивідуальну точку зору автора. Вона може не відповідати позиції української редакції та Deutsche Welle в цілому.
